Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №22 за 1996 рік

Слово Просвіти, №22 за 1996 рік

-г в с уч Р Як і слід було сподіватись, у залі Будинку вчителя було велелюдно зустріч з керівником Руху, народним депутатом, відомим ПОЛІТИЧНИМ діячем і журналістом Вячеславом Максимовичем Чорноволом, -- подія бажана для киян завжди. Але того лютневого недільного дня люди йшли, аби пошанувати його книги, його журналістське чесне перо Ці твори стояли тут же, на авансцені: «Лихо з розуму», «Провосудля чи рецидив терору», «Хроніка таборо- вих ОУДНІО», чАасопиИСиИ, в яких друкувалися численні виступи борця за ВОЛЮ і НОЕТАЛОеЖНІСТЬ України Книги розміщено на столику, покритому ковто-синіМ знаменом, огороджено колючим дротом. Гак, і за дротом Так, г за дротом політв'язень Чорновіл боровся з осоружним тоталітарним режимом, і звІДТИ НОГО СМмМІЛИВе перо, користуючись тайнописом, видавало на волю перлини полум яного патріотичного слова, несло людям світло правди м й як все це починалося? Як гідбувалося становлення Вячеслава Чорновола, бойового публіциста? У притихлий зал летіли щирі слова ИОГО сповіді І спогадів про пережите і виболене, про незабутні шістдесяті, коли, за висловом ведучого вечора Леся Ганюка, «нашу свідомість витворювали люди пера» ТВОРЕ Слово ПРОСВІТИ світлу долю. Вирував Київ бунтівний Киїпський університет. Срітанкові почування студентій виливались у вірші про любов і сонце, про космос, Дніпро та Україну. На всю потужність запрацювала літстудія імені Чумака. Молодь знайомилася з літературою «розстріляного відродження». На арену вий- ЕР РР - руни РР Б ож - - тю нні ни ен с-г жа В ри и -- ЦЬ СВІДОМОСТІ ШІСТДЕСЯТИХ Молодь вірила в краші часи, в добро, у Вирував завжди Василь Симо- шли молоді талановиті пости | ненко, Іван Драч, Володимир Підпалий, Іван Світличний Але та «відлига» була тільки ширмою. Вже в знамениті шістдесяті почалися переслідування, арешти вільнодумців. Збиткувалися над так званими «формалістами», -- та навіть боролися з ними, -- на що молодий кіноактор і поет Микола Вінграновський відповів: «Якщо народ мій числиться формально, то я найкращий формаліст». «Ми всі були охоплені ідеєю України», - згадує Вячеслав Максимович Чорновіл. Думка росла, міцніла, будила до дії. Молодь вельми гостро реагувала на перші арешти,. Заяву на захист ув'язнених підписали краші пюди України, 1 серед них - Олесь Гончар та видатний авбвіаконструктор Антонов. Саме тоді з'являються на світ витвори душі й серця людини, котрій болить доля рідної землі, -- публіцистика «Лихо з розуму» та «Правосуддя чи рецидив терору». сколихнули вперше відчули, що Україна є, що Україна і твори зарубіжну громадськість. Гам бореться. Світова спільнота довідалася, що в тому хваленому «Совєтском Союзеє» є політичні в'язні. Друкуватися легально стало небезпечно. Підписувалися прибраними іме- нами. Всілякими способами передавали твори за кордон. І вже через радіо «Свобода» люди в тоталітарній імперії дізнавались правду. Запрацював есамвидав» Вячеслава Чорновола. За свої правдиві, викривальні твори рін розділив долю численних побратимів, Не дали закінчити аспірантури, -- а він так мріяв бути ученим, захоплювався Грінченком. Не раз виганяли з роботи, Потім -- арешт на півтора роки, А після збільнення -- робота на метеостанші в Закарпатті і написання нових публіцистичних праць, котрі лягли в основу створення журналу «Вісник України». Друзі теж енергійно діяли З'явилися публікації Євгена Сверстюка, вийшла стаття Василя Яременка «У шовіністичноОму зашморгу». Два роки проїгснував журнал, г от -- новий арешт, тюрма, табори. Але не замовкає голос журналіста, його полум'яне слово виривається з-за тюремних грат і колючого дроту, летить у широкий світ і знаходить читачів І друзів по духу. Пан Чорновіл згадує, що саме українські політв'язні були інтелектуальним центром серед політичних. Вірші Василя Стуса вивчали напам'ять. По них вивчали українську мову, як от, приміром, петербурзький друг Чорнопола Михайло Хейфіц. Це він згодом, вже проживаючи за кордоном, напише книгу спогадів «Українські силуети», в якій вміщено нарис «Вячеслав Чорновіл -- зеківський генераль. Людина неспокійної вдачі, діяльна натура, пан Вячеслав і там підсипав жару табірному начальству, виборюючи статус політичного в'язня. І вже, перебуваючи в Якутії, він зв'язувався з розкиданими по Сибіру побратимами, щоб оголосити політичну голодівку на захист Стуса, над яким знущалися на Колимі, не пускали на кілька днів додому попрашатися із вмираючим батьком. Це він, Вячеслав Чорновіл, зумів дозвонитися до відомого правоборця Андрія Сахарова, щоб той підняв свій голос на захист Василя Стуса. П'ятнадцять років політичного ув'язнення, тривалої школи мужності й витримки. Ї надії. А після визволення 1955 року -- знову боротьба, і відкритий лист до Горбачова, і нова гельсінська спілка, і загроза бути видвореним з України. А йому хотілось виборювати волію Україні на рідній землі. Виношува- лась, плекалась мрія про спою опозишину газету. Г ось в наші дні вона є, ця солілна «Час-Гайм». Може, недарма теж названо газету: алже талановитий журналіст Вячеслав Чорновіл завжди був на вістрі часу Кредо газети -- державність, демократія, реформи. І не лише рухівці, а й представники їнших демократичних сил можуть пробувати міць свого пера на її шпальтах, "о адже і створено цей друкований орган для об'єднання демократичної громади в ім'я розбудови незалежної України. Поза увагою газети не лишається жолна з проблем, що хвилюють наше суспільство. А «колонка головного редактора», як завжди гостра г плучна. Ось і в останньому номері, який розповсюдили на цьому вечорі, В. Чорновіл подає своє вагоме слово за нову Конституцію України. На його думку, «конституційне поле стало сьогодні місцем вирішального змагання за Українську державу, за незалежність | демократію». -.Їз залу йдуть записки, запитання. І вже як до народного депутата, політика. Та й літературна творчість Вячеслава Максимовича вся переплетена з політикою. На тій зустрічі В. Чорновола вітали від учителів г учнів, від жіночих громад і, звичайно ж, від колег-журналістів, які дуже хочуть бачити «нашого Вячека» Шевченківським лауреатом. Були в залі друзі -- шістдесятники, однокашники. Вірний побратим Є, Сверстюк, виступаючи, зауважив, що Вячеслав Чорновіл належить до тих журналістів, котрі не просто пишуть, а наступають, бо це людина глибокого сумління. На завершення вечора його винуватець прочитав уривки з поеми Володими- Б Сосюри «Мазепа», Там є такі рядки про країну: «Лиш одного я хочу, мамо, Щоб ти щасливою була», В цих рядках -- все життєве кредо Вячеслава Чорновола -- журналіста, депутата, патріота, лауреата Шевченківської преми 1996 року. Людмила КОЧЕВСЬКА І спалах чаю гірко тлів нанезнамйомих лицях Вимиті підлоги. Прохолода. Від порога -- жовтий килимок І лискучии фікус на комоді Дивиться в потріскане трюмо Це вже не просто рядки оригінального поєта, це вже перлини лірики, це та матерія поезії, без якої найактуальніші, наийпатрютичніші твори залишаються лише . Уамованою (чи неримованою) віршованою и а.- т ай ко м продукцією, якій несть числа. З'явився новий світ, освітлений любов'ю «дружини, матері, дочки», з'явився талант з таким яскраво вираженим жіночим свповідчуванням і сві" баченням, якого в нашім поезії ще не було. Ще ніколи в нашій чоловічу буйність Це слово миротвориці, яка має зберегти світ, тгрід, гвоГгОНЬВ СВОЄМУ пПОмешканні | заради цього має приборкувати в собі будь-які бурі. Недарма ж водномузвіршіву неї прохопилося: «Годі, рослино, навчисьуу людини смирення» Ірина Жиленко ніколи б не змогла вигукнути: «А душу більше нелікую. Хай погтиба...» Їй недозволено, як жінці самою природою заглядати в такі безодні Для неї немає самотності вчоловічому розумінні цього слова, бо душа її ніби щеза життя переходить у дітей Коли й самої вже душі нема, - Зронила всю задітьми обома: Ідвакрила моїх благоговійно Пішли на пелюшки іна обійми В короткій розмові зробити аналіз творчості поета, звичайно, неможливо, тая тнеставивсобі цього за мету. Але не можу втриматися, щоб не сказати кілька слів про один з п ранніх шедеврів Вод ПООЗії на такому рівні не говорила жінка, не говорила мати. Звідси особлива щирість її лірики, особлива магія поетичного нас трою, посилена увага до дрібниць побуту, антикварних речей, що є чне чим іншим, як вічною жіночою боротьбою з небуттям не лише на рівні Фізіологічному, намаганням зберегти, вус повиоті, пам'ять минулого. З'явилася поєзія з вражам. цим багатством інтонацій Тут у неї теж немає суперників, хіба - що Микола Вінграновський, слово якого постійно в неспокої слово, яке, здається, не може знайти собі місця, якому тісно в навколишній дійсності, тісно в рабській Сучасності, і воно вибухає, гнівається, проклинає... Що ж до слова Ірини Жиленко, Червонічерепиці» Червоні черепиці, оранжеві коти Ая біжу по східцях, од сонця золотих Я трішечки дитина. А трішечки вже й ні. Горошок синій-синій збігає постіні. Горять у сонці оси. Червоні черепиці Я трішечки доросла. І помідори в сітці По східцях, як по гамі, осяяна, смутна, - Я трішки-трішки мама і трішечки жона Горошок синій-синій. Палаючий паркет Вдзеркальнім магазині -- вродливий манекен. А в самокатів синіх - малинові колеса Я трішечки красива і трішки поетеса Містечко хворе морем. І маки біля ніг 1... двадцять, тридцять, сорок, і п'ятдесят - і СНІГ Це так було красиво - збігать по сходах вниз! Горошок синій синій, і повні очі сліз... Я не випадково вибрав саме цей твір. По- перше, це голос уже сформованого поета, подруге, внашій сучасній ліриці таких поезій обмаль Це справді перлина. Такі вірші не могли з'яви!! сь То воно урівноважує в нашій поезії слово "ні, окажімо, в 30-40 роки так званого трудовгго Вінграновського. ніколи не дозволяючи Собі подібних вибухів емоцій | пристрастей, бо воно ніби покликане погамовувати оту п че ентузіазму, ні в /0-80, коли вже стало ясно, до якого щасливого майбуття прямує наше суспільство... Це почуття людини саме початку 60- х, коли піднімалася остання хвиля народного ентузіазму, коли, може, іне зовсімвірили, але так хотілося вірити, що скоро... скоро... Сліпучі яскраві фарби, переливи радісного настрою, піднесеність і святковість... Цезтих віршів, які зависловом Т. Табідзе, пишутьпоетів, цеколи «строку диктуєет чувство», і поетові вдається висловитинавітьте, прощовінінедумав, чого незбирався висловлювати чого після написання вірша може тсамне помітити. Цез тих віршів, які з часом стають ніби ще глибшими і багатозначнішими, як вся справжня поезія. З рядків цього вірша так багато можна довідатися гро час, коли він був написаний І про захоплення поета французькими імпресіоністами, чия творчість так відповідала тоді духовним пориванням молоді, ще не розвіяним ІлЮЗіям. Хто не жив тоді в такому «Трішки французькому» містечку, що хворе морем, ідечервоні черепиці. Як рясніли тоді вірші поетів, особливо початкуючих, іменами Ренуара, ВанГога, Матісса.. Та, на мою думку, лишедля ини Жиленкоце захоплення небуло декларативним! органічно збагатило її художню «вродливий манекен», що вельми сумнівно римується 3 «паркетом», - тгстТВОРЮЄТЬСЯ Таке враження ніби героїня спіткнулася намить перевела погляд на дзеркало, і між «Синіх самокатів з малиновими колесами» побачила щось Зовсім інше, але ще не може збагнути того іншого, не може його роздивитися. Вона ще не знає який реальний і страшний світ заступа той «вродливий манекен», щостанев її житті символЛоОмілюзій, породжених унптарною системою... «По східцях, якпогамі...» А Муза диктує не просторядки, арозповідає долю поета ійого покоління Нав'язливий епітет «трішки» З кОЖНИМ ого повторенням втрачає свій первісний іронічний відтінок. Ї, певне, сприймався б, як авторська невибагливість до слова, коли бне став таким багатозначним і зловісним, про що автор тоді і не здогадувався Ідеологічна машина не догледіла раннього змужіння шістдесятників, які так швидко усвідомили себе громадянами | як багато довелося ій возитися з ними, перевиховувати, приручати, Т:ОКОДІНІН Я палітру. Між іншим, через багато років в тяжку хвилину рина Жиленко, точніше лірична героїня, ще навідається в те міСТечко «в якомусь краї», ніби в пошуках порятунку, але відчЧУЄ, що ИДе «по містунепо нашому серед гострихчерепіиць», авдзеркальному магазинічітко побачить, як. -ДЗеркалосльозиться у кутку перед грозою. Наші лиця .. Наші лиця! Їхнемає за сльозою «По східцях, як по гамі » збігає у сві зачарована лірична героїня. Іяне певен, що Ірина Жиленко усвідомлювала, коли писала цей твір, чому і звідки прийшло оте «трішечки дитина», «трішечки доросла», звідки з'явився приборкувати... як же була вона зацікавлена, щоб наступне покоління залишалося якомога довше невизначеним, як потрібні їй були саме «трішки поети», «трішки дорослі», до 50-ти. років початкучі... «Ще горятьусонці спиці котиться клуб Ж.» Поінерції ще з'яляються рядки. Але М узауже сказала асе, що мала на той час с,азати, «| Сімдесят, ідалі.. е-- написано без неї, цевже марне намагання автора самого глянути за обрій Тасмертному цьогоне дано, смертний може там побачитихіба-що: Горошок синій-синій, і повні очі сліз. Леонід ТАЛАЛАЙ, аауреат Державної премії ім. Т Шевченка що - и житт ні к-т нн

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин