Читацьке віче · “Треба багато дечого зробити, може, й нових людей покликати до роботи”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Нардепам би «Історію України» вручити!
Слово Просвіти, №22 за 2019 рік
Олексій ПЕРЕДЕРІЙ, Запорізька обл.
Останні числа вашого видання не дозволяють відсторонено читати, що буде завтра та надалі. Коли тривожним набатом звучать передовиці Миколи Цимбалюка, “Два паралельні світи”, з полів цієї “братської” війни, або “Серед справжніх чоловіків”, де одне речення про “правду життя, яку не перекрити, не спотворити і тисячам московських чи п’ятиколонних олігархічних (від себе, часом олігофренічних) телеканалів, радіо, газет”. Осипа Якимчука “Хто сміятиметься останнім?” Що сталося, бачимо. Але є і в пана Осипа вирішальний висновок: “Нині у світі створена потужна проукраїнська коаліція”. То сподівання на неї.
А ось Мирослав Левицький перейнявся таким: “Перед небезпекою пастки “русского міра”, “Українці — ми народ чи населення?” І вбивче, за результатами виборів, “Населення обрало вирок, а не майбутнє”. До цього п. Мирослав торкнувся і “маститих” політиків, як Степан Хмара. Степан Ількович і раніше по-крупному “чудив”, а те, що нині він наче Жириновський, тягне на великий знак питання. Чому дозволю акцентувати на поведінці Хмари? Тому, що це давній дійовий член нашого політтеатру. А що вже говорити про юнь? А речать-віщають “окупаційним” язиком. Звичайно, почули б це нині покійні борці-дисиденти від Чорновола починаючи, Гетьман, Сирота, Сверстюк, а загалом і Сандармох, і Соловки з Гулагами. Що маємо в сухому залишку? Що прозріємо, а інакше — ніяк! Але, почесне товариство! На мій погляд давнього і читача, і дописувача, давайте, як кажуть, хоч жмут вовни з поганої вівці візьмемо! По-перше, оті колізійні дебати увесь світ бачив. Друге: кремлівські мілітаристи вчились української мови. Інтелігенція москво-пітерська щось засвоїть, бажано, аби і простий плебс цим пройнявся. Та “Росія воспрянєт ото сна?” А Зеленського прямий заклик до прикладу наших демократичних перегонів усім новоутворенням колишнього СНД давайте моніторити, нагадувати обіцяне. До часів кращих аргументів. Звичайно, минули часи і Василя Яременка з його “Персоналом ник Симона Петлюри”. Рівнянка Інна Нагорна подарувала для бібліотеки Симона плюс”, і покійного Анатолія Шевченка з “Народною газетою”, де без купюр стояло національне питання, суть, курс держави. Нині ми в червоних прапорцях, ви розумієте. Але попри всі ваші вагомі праці, фундаментальні, давайте і в пін-понг грати, на основні стратегії відповідати — тактикою на ворожі закиди! …Сам маю практику ще напівкомуністичним редакціям передплат. Бодай на півроку ту ж “НГ” або в бібліотеки для реклами. Нині в нашому селі Мала Білозерка 4 бібліотеки, 4 школи теж з бібліотеками. Дві школи недалеко, на жаль, в них немає вашого часопису. Я передплачу до кінця року. P. S. Нардепам вручили Біб" лії, з Богом! Їм би ще “Історію України” — кожному!
Петлюри в Парижі книгу про перебування Шевченка на Рівненщині – “Шевченкові верстви”.
ляються невдачі і ніхто не гарантований від помилок) Симон Петлюра, якому доля судила стати на чолі великого визвольного руху молодої української нації в 1919 році, залишиться історичною постаттю, бо своєю вірою в перемогу, своїм завзяттям, непохитністю щодо основної мети — здобути незалежність Україні – він безперечно цього заслужив”. Найближче оточення Симона Петлюри, його друзі й опоненти зазначали, що в умовах української революції саме він захоплював своїм запалом інших, умів вести за собою маси, кликати їх до боротьби. До вирішення складних політичних питань завжди підходив з погляду інтересів армії. Свідченням цього є його розмова з соратником В. Садовським дорогою до Кам’янця-Подільського, де розташовувався Штаб головного отамана та Уряд Директорії: “…може, здоровий державний розум переможе розбрат і розбіжність. А як ні, ну, тоді пошукаємо виходу. Кадри для утвердження армії маємо, і то хороші кадри… Є поле для роботи. Скоріш, скоріш до Кам’янця, до уряду! Треба багато, багато дечого зробити, може, й нових людей покликати до роботи”. Із унікальним виданням “Симон Петлюра. Державний муж” можна ознайомитися в читальні Народного Дому “Просвіти”.
Біля могили Симона Петлюри в Парижі. Режисер фільму “Таємний щоден& ник Симона Петлюри” Олесь Янчук, Інна Нагорна, Данило Штуль (син Шту& ля&Ждановича) (зліва направо)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
