Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “Колись я собі записав, що залишуся українцем навіть тоді, коли в Україні буде лише три українські хати”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Світлій пам’яті Прокопа Колісника (16.07.1957 – 26.05.2021)

Слово Просвіти, №22 за 2021 рік

демії мистецтв. Чим ширший діапазон можливостей, тим людина тугіше тримається на своєму... До нас ставлення апріорі зневажливе, світ поділився, і саме на нашому кордоні. Українська держава не домовилася із західним крилом Європи, не попіклувалася про тих українців, які живуть за межами країни, але лишаються громадянами України. Колись я собі записав, що залишуся українцем навіть тоді, коли в Україні буде лише три українські хати. Я законно живу в Шенгенській зоні.., але є громадянином України. Коли приїжджаю на батьківщину, то мало чую українську мову, телебачення окуповане, і таке враження, що я на чужині. Там мені зрозуміло, я маю розмовляти на вулиці словацькою. Але чому тут теж мало рідного?..” Відійшов за обрій Вічності геніальний український митець-маляр, педагог, письменник Прокіп Колісник. Митець народився на Вінничині, жив і творив у Словаччині, в місті Пряшів, але є громадянином України. Двічі номінований на Шевченківську премію (1994 і 2008). Виставки художника проходили у багатьох галереях світу. Останні роки викладав у Пряшівському університеті. Прокіп Колісник народився у подільському селі Поташня. За його ініціативи тут відкрито Музей культури села і “Галерею Прокопа Колісника”. Автор книжок есеїв “Чисниця” (2001) та “Від першої особи самоти” (2002), виданих у Словаччині. Митець писав: “...Я завжди вчився на відмінно. Моя дипломна робота – живописне полотно “Дума про волю” (1987) – отримала “Золоту медаль” Академії і досі висить в Ака- Ольга БЕНЧ глянули на нас очі того, хто їх розплющує ще із відкритими в середину повіками... В середину себе. Тоді ж мені захотілося сказати своє враження віршами. Але моє слово опинилося в іншому топосі після Рубікону. І насамкінець про те, для чого і пишу ці нестрункі фрази. З художником Прокопом Колісником ми/ви “зустрілися” вже в новому розділі (не в циклі чи мегациклі, а саме в розділі) його творчості. Він має назву “Напруга”. Про ці полотна можна багато чого сказати, багато чого намудрувати. І ... пропустити основне. На мою думку. Після періоду великої суцільної втоми (страшної тому, що – спільна, всезагальна) мистець провіщає епоху нового експресіонізму. Себто, сповненого життя. Живого життя – Як Бога Живого. Саме так і не інакше. Інакше все піде шкереберть. P. S. Після “насамкінець” ставлять крапку. Або три крапки. Чи знак питання. Можна (якщо треба) і знак оклику. До речі, всіма можливостями пунктуації у випадку Прокопа я зміг би скористатися, оскільки це саме той випадок, коли кожна наступна рефлексія має свій (не подібний на попередні) фінал і з іншою емоційною тональністю. Дивного, очевидно, нічого в цьому немає, оскільки не лиш саме гасло “Напруга”, а й фактура нових творів Колісника близько перебуває до МЕЖІ (хай кожен її встановлює особисто) того, що тільки на поверховий погляд не має меж. Кожен справжній художник має відчуття межі, він знає, коли ДО і коли ЗА. І коли вибудовує образний ряд НА межі, тоді і виникають протиріччя у сприйнятті. Кожен, звісно, сприймає по-своєму, але чи КОЖЕН кожного разу сприймає інакше? Питання без відповіді. Без будь-якої відповіді. Без відповіді в принципі. Можна ставити крапку. P. P. S. Серед художників мого покоління не знаю нікого іншого, хто написав би стільки автопортретів. Якщо розглянути їх у хронологічному порядку, то можна збагнути, що перед нами притчевий сюжет, де кожен наступний твір, зберігаючи свою суверенність, водночас є компонентом ЦІЛОГО, яке й сам автор бачить ще не цілісно, але, безперечно, бачить. Мені це стало зрозумілим біля автопортрета, де зіниці художника вже проглядають із землі – із ріллі. Це не випадковий асоціативний пасаж – він зумовлений самою образною природою мистця, його символічним рядом. Від беззахисного паростка, пагона до образу батька, розіп’ятого на плугові – на облюбованій Колісником канві індійського полотна (з його крупними клітями) вражаюче вписані і тяжкі ланцюги чужини, і забороло та лати для самозахисту. І не лише для самозахисту. Одвічна напруга творчості не спадає. Рілля – її ідеальний символ. Так у Прокопа. У ріллі зіниці не заплющуються.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин