Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Маємо обирати тих, хто суголосний з · українською ідеєю словами і ділами”. Події, факти, коментарі · с. 2сторінка оригіналу ↗

«А поле праці для народу / Безбережне…»

Слово Просвіти, №22 за 2021 рік

Георгій ФІЛІПЧУК, академік Народ, що прагне волі й суверенності, мусить володіти власним духовним простором, у якому містяться імена й діяння великих співвітчизників, що здатні через роки і віки своїми ідеями, житейським чином будити людський дух. Торування історичних доріг власного буття тими, хто забув, знехтував ідейним національним потенціалом державних, духовних, інтелектуальних поводирів, завершується бідою. Такий шлях був уготований і для України, що виборювала впродовж століть природне право на свободу. В умовах відновленої державності дедалі більш відчутною стає затребуваність в ідеалах вершинних особистостей українства, у поверненні їх до сучасного націєтворчого життя. Українці понесли неоціненні втрати людського національного капіталу, коли кращі сини і доньки нищились, неславились, відлучались від рідної землі колонізаторами, зупиняючи цивілізаційний поступ і пасіонарні устремління народу. Такі думки оволодівають тобою, коли пізнаєш життєствердну дорогу Івана Огієнка. Неможливо осягнути пласт ідей, діяльнісні характеристики цієї Людини, щоби належно оцінювати його як ученого, педагога, письменника, богослова, державного, політичного і церковного діяча, мово­знавця, талановитого перекладача Святого Письма. Проте важливо дібратися до розуміння огієнківських Ольга НИЖНИК У Києві в Музеї видатних діячів української культури відбулася науково-практична конференція “Іван Франко У ХХІ ст.: виклики та перспективи”. Учасники конференції розглянули й обговорили роль і значення Івана Франка у сучасному українському суспільстві за чотирма напрямками: “Вивчення творчості Івана Франка у школі” (модератор секції – Любомира Мандзій, заступниця міністра освіти і науки України), “Популяризація наукової та художньої спадщини Івана Франка у сучасному світі” (модератор секції – Ігор Гринів, політтехнолог, народний депутат України 5-ох скликань); “Іван Франко і сучасність: культурологічний дискурс” (модератор – секції Лариса Мудрак, голова Наглядової ради Українського культурного фонду), “Підходи до пізнання феномена Івана Франка” (модератор секції – Ярослав Гарасим, доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка). Учасники конференції відзначили важливість просування ідей Івана Франка та необхідність звільнитися нарешті від нав’язаних радянською пропагандою стереотипних образівкліше вічного революціонера, соціаліста та атеїста. Доповідасвітопочувань й ідеалів, які в найскрутніші часи слугували етичними поведінковими нормами для громадянського і патріотичного чину українства. Погляди цієї нескоримої Особистості на стрижневі основи буття українства (держава, церква, культура, мова, національна пам’ять) допомагають сучасникам знаходити Дорогу до істини. Озвучені теми висвітлювалися в різні часи послідовниками ідей Огієнка-Іларіона, зокрема, моїм земляком з Буковини, митрополитом православних українців Канади Василієм (Федаком), президентом спілки “Тризуб” Ганною Фігус-Ралько, деканом богословського факультету Манітобського університету Степаном Ярмусем і, особливо, професором Миколою Тимошиком, членом Центрального правління “Просвіти”. Завдяки його одержимості, натхненню, таланту вдалося пізнати унікальні архіви-життєписи забороненого Івана Огієнка, відроджені (з 1997 р.) у 20 томах. Від першої книги – “Голгофа Івана Огієнка” і до ювілейної – “Світильники землі української” вони просякнуті ціннісними витоками національної ідеї. Теми Шевченка, Хмельницького, Мазепи, історії Київської держави, української Церкви, національної культури, рідної літературної мови, українського друкарства і чернецтва, національно-визвольних змагань українського народу визначили життєве кредо видатного Просвітителя. Сьогодні той, хто був неприйнятним для ворожого нам російського більшовизму, поволі, але впевнено оволодіває почуттями та світоглядними орієнтирами українців, сприймаючи його як державного, політичного і духовного провідника Нації. Його світобачення, науково-теоретичні розробки в галузях політології, історії, філософії, теології, мови, літератури, педагогіки, а також державницька діяльність завжди були небезпечними для поневолювачів українського народу. Він належав до “переднього” ряду справжніх будителів національного духу. В енциклопедичних виданнях СРСР або не згадували І. Огієнка, або надавалася лише негативна інформація. Для імперських політичних режимів та їх запопадливих служок він вважався “ворогом народу” і “зрадником”, “варшавським перевертнем”, оскільки був безкомпромісним борцем проти русифікації України, обстоюючи її Самостійність. У поемі “На Голготі” напише: Немає рідної в нас школи, Своєї церкви в нас нема, Нема й не буде їх ніколи, Бо в нас московськая тюрма! “Русифікація України, – писав Іван Огієнко, – почалася дуже давно. Ще навіть сам “тишайшій” цар Олексій Михайлович в свойому маніфесті про згоду з Б. Хмельницьким вже наказував українцям: “разделение с поляками сотворите как верою, так и чином; хохлы, которые у вас на головах, постригите”… І почалась русифікація з отсих хохлів, а скінчилася душею… Повстання Мазепине налякало Петра і він наважився “Малую Россію к рукам прибрать”. Поніс він на Вкраїну люту русифікацію ів цьому замірі не спинявся і все своє життя…”. Як і не спинялися всі без винятку режими московитів. Саме у таких оцінках і причинно-наслідкових зв’язках містилася його життєтворча філософія, усвідомлюючи, допоки “Москва гнітить нам тіло і душу” ніщо не працюватиме на користь України. Ідеал І. Огієнка – реалізація Української Державної Ідеї, самостійний розвиток народу, що наділений сильним державним інстинктом. Усвідомлював, що поза нею неможливим є належний захист і розвій української мови, національної культури, відновлення стародавньої Володимирової Церкви. Нині ці значимі ціннісні орієнтири виховання української Нації лише актуалізуються. Від змісту, сенсів, ідей, світогляду, вкладених у державну політику, культурно-освітню працю, духовний простір, – залежатиме успіх націєдержавотворення. Бо історичну ціннісну традицію, писав Р. Млиновецький у роботі “Історія українського народу”, “слід культивувати, підкреслюючи й вибираючи з минулого те, що гідне наслідування”. Пізнаючи ідеали наших провідників, маємо обирати тих, хто суголосний з українською ідеєю словами і ділами. Під час дискусій на Огієнківському комітеті в Житомирі, окреслених знаковою цінністю видатного Будителя українського Духу про Державність, Мову, Церкву, – задавався питанням, коли ж Україна, її наука, освіта, культура належно поцінують цю унікальну Особистість. Адже упродовж життя він був загрозою для колоніальної, тоталітарної системи, боровся за самостійну Державу. Варто пригадати ті значимі ідеї, вміщені у листуванні двох великих Духівників Нації – Андрея Шептицького й Івана Огієнка. “Маю одну поважну перешкоду при відновленні стародавньої Української Церкви, – писав Митрополиту А. Шептицькому І. Огієнко. Наша українська інтелігенція роз’агітована несумлінними одиницями, не розуміється на тому, в чому найперше мусить полягати відновлення старої Української Церкви, чи правильніше – дерусифікація її, – вона сліпо бачить це тільки в богослуженні живою українською мовою, зовсім не цікавлючись відновленням самого духу давньої Української Церкви. Вона не розуміє, що можна правити Служби Божі по-українському, а Церква позостанеться все-таки московською по духові, традиції, ідеології. Цебто, підмінюється внутрішній животворящий дух зовнішньою мертвою формою, як то було з катом України Постишевим, що носив українську вишивану сорочку”. Пізніше А. Шептицький звернеться до І. Огієнка: “Дуже мудро і влучно Ваше Високопреосвященство назвали текст наших церковних книг. В цій справі, як і усіх справах, що відносяться до української мови, – Ваше Високопреосвященство для нас найвищий авторитет”. Минуло 80 років, а висловлене в думках, словах і почуттях зберігає свою значущість для часів нинішніх. І. Огієнко є для нас фундатором справжньої українізації національної освіти на всіх рівнях, передовсім університетської, ідеологом політики українознавства і великим проповідником Соборності нашої Держави. Варто нагадати, що він, тодішній міністр УНР, ініціював величне свято – День Соборності України, ставши його головним організатором. В архівах ЦДАВО України зберігається його лист до Ради Міністрів УНР: “На великий жаль, до цього часу не зазначено в календарі дні національних свят України і до цього часу наші громадяни користуються дореволюційним російським календарем. А меж тим наближається день великого національного свята, свята проголошення самостійності України…”. У січні 2022 року українство відзначатиме 140-річчя Івана Огієнка – Просвітника чеснот українського Духу, світлі думки, ідеї та справи служіння Україні якого мають перебувати в національному Пантеоні Слави.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин