Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Нашого цвіту... · “Україна має ким гордитися. Прокіп Колісник знайшов себе як талановитий живописець, національний за духом”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Оберіг пам’яті

Слово Просвіти, №22 за 2021 рік

Перемишлянин Олександр КОЛЯНЧУК – новий лавреат премії Івана Огієнка в галузі освіти У більш ніж чвертьстолітній історії премії імені Івана Огієнка маємо другий випадок, коли її лавреатом стає закордонний українець. 2019 року таким було визнано молодого історика з польського Любліна Григорія Купріяновича, якого за правдивий виступ на мітингу пам’яті за участю президента України про спалене поляками українське село Сагринь воєвода Любліна звинуватив у зраді польських інтересів і прагнув запроторити до в’язниці. До гурту достойних огієнківців 2021 року щойно зараховано доктора історії та доктора філософії з польського Перемишля Олександра Колянчука. Він – заступник директора Південно Східного наукового інституту в Перемишлі, член Головної ради Об’єднання українців у Польщі. Наші земляки в західній діаспорі заслужено називають його вартовим історичної пам’яті українців. Микола ТИМОШИК, професор, доктор філологічних наук Народився пан Олександр 1932 року на Холмщині, де споконвіку компактно мешкали українці. Однак 1947 року, внаслідок депортації українців у рамках операції “Вісла”, опинився на півночі Польщі, де почав трудовий шлях освітянина та вченого-дослідника. Багато років був редактором україномовних радіопередач в Ольштині. Активно співробітничав із редакціями україномовних газет та журналів, які виходили в Польщі. Значну частину свого життя доктор Колянчук присвятив поверненню історичної пам’яті про борців за волю України, чий життєвий шлях звершився на території Польщі. Про персоналії полеглих за воскресіння України, місця їхнього життя, діяльності та поховань на чужині написав і видав низку відомих на Заході книжок. Серед них – польською мовою: “Umarli, aby zmartwychwstala Ukraina” (2007, 2015), “Ukraincy emigranci polityczni w zyciu nau- kowym, kulturnym, spolecznym I gospo- darczym w Drugiej Rzeczypospolitej” (2017), “Cmentarz Prawoslawny na Woli w Warsza- wie. Groby Ukrainskie” (2002, остання – у співавторстві з Романом Шагалою). А ось україномовні видання, які побачили світ у видавництвах Польщі та України: “Незабутні могили” (1993), “Генералітет Українських визвольних змагань: Біограми генералів та адміралів” (1995), “Українська військова еміграція в Польщі 1920–1939 років” (2000), “Увічнення нескорених: Українські військові меморіали 20–30-х років ХХ ст. в Польщі” (2003), “За нашу і вашу свободу: Учасники українських визвольних змагань 1917–1921 років. Місця пам’яті в Польщі” (2018). Остання в цьому переліку книга, що оприлюднена 2018 року у дрогобицькому видавництві “Коло”, має таку посвяту: “Українцям: воякам, офіцерам та цивільним особам, полеглим, щоб воскресла вільна Україна”. Вражають цифрові показники, які скрупульозно збирав у різних архівах багато років автор цих книг. Наведу деякі з них. Упродовж 1918–1919 років через табори для полонених та інтернованих на території Польщі пройшло понад 100 тисяч українців. Це і вояки УНР та ЗУНР, й інтерновані цивільні мешканці, які тікали від більшовиків із Галичини та Волині. За час перебування у кільканадцяти таборах в очікуванні вирішення своїх доль понад 20 тисяч українців померли. Не менших втрат зазнали українці в ролі союзників Польщі під час спільної боротьби з більшовицькою Росією у 1920 році. Тоді на території Польщі опинилося приблизно 35 тисяч української військової та політичної еміграції. На початку Другої світової війни 1939 року у складі Війська Польського служило понад 150 тисяч етнічних українців. Основу офіцерів-контрактників складали колишні вояки армії УНР. З них 7800 загинули, близько 17 тисяч стали інвалідами, близько 100 тисяч потрапили у німецький полон і майже 30 тисяч – у радянський. Для останніх шлях потім стелився в сибірські табори ГУЛАГу. Пізніше, після формування на території СРСР корпусу вій-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин