Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Просвіта” постала невдовзі після смерті · Тараса Шевченка, взяла його ім’я на свій прапор · і нині продовжує Кобзареву справу”. «Просвіта» сьогодні 4 · с. 4сторінка оригіналу ↗

Поки живе Шевченківське слово

Слово Просвіти, №22 за 2021 рік

Богдан ВІВЧАР, головний редактор просвітянської газети “Галицька Просвіта” У 160-ту річницю перевезення з Московії та перепоховання в Україні праху Тараса Шевченка біля його першого пам’ятника – погруддя в міському парку Івано-Франківська – зібрались шанувальники Поета і Пророка – просвітяни, члени Ради і Правління обласної “Просвіти”. Під мелодію пісні “Думи мої...” учасники зібрання поклали квіти до монумента. Організаторка і ведуча дійства Михайлина Боднар нагадала присутнім спогад очевидця повернення Батька Тараса в Україну 160 років тому: – Травень. Був рясний дощ, як і тепер. Це Вкраїна плакала за своїм Кобзарем, як удова за найулюбленішим первістком. Але між дощами, коли проглядало сонце, буйно розцвітали квіти, яскраво зеленіло зілля, а дерева вкрилися пишним білим цвітом. Звідусюди, з усіх сторін стягались до Києва люди. Ані на Великдень, ані на храмові свята не бачив Київ стільки людей. Бо вже від села до села, від міста до міста лунала звістка: “Батько Тарас повертається в Україну”. І не казали “везуть”, “ховають”, а казали “повертається”, як про живого. З усього Києва вийшли цехові ремісники, їхні цехові знаки й корогви височіли над труною. Труну знову несла молодь. Ізнову лунали промови до самого причалу, до пароплава, на якому востаннє плив Тарас до Києва. Була неділя, 7 травня. Зночі ще прибув народ. Не тільки в церкву, на Іван ГАВРИЛОВИЧ, заступник голови Івано-Франківської міської “Просвіти” 160-ту річницю перепоховання Тараса Шевченка вшанували покладанням квітів до пам’ятника геніальному поетові в Івано- Франківському парку культури і відпочинку його імені та зорганізованим міським об’єднанням ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка яскравим дійством широкого спектру барв. Адже відбувалося це у Всесвітній день вишиванки, переплелося й зі ще зовсім близьким відгомоном Дня Матері і Дня родини. Зрештою, і невмирущий образ Кобзаря, і вишиванка стали символами нашої нації, ознаками етнічного коду українців. На цьому наголосили капелан о. Орест Путько, який благословив святкове дійство, голова міської “Просвіти”, професор кафедри мовознавства ІФНМУ Марія Гуцол, вихованки якої – майбутні медики й водночас здібні вокалістки – подарували присутнім змістовну концертну програму. Постать Шевченка піднеслася над епохами як висока гірська вершина, до якої ми й нині повинні йти і йти, – це вершина людської мудрості, совісті, любові, орієнтир утвердження нашої нації. Очільник обласного об’єднання товариства Степан Волковецький звернув увагу на те, що у творах Шевченка немає термінів “Росія”, “російський”, “росіянин”, а є “Московщина”, “московський”, “москаль”... – У часи, коли жив Шевченко, ці назви були загальновживаними, і всі з цим змирилися. Всі, але не Шевченко. майдан не можна було протиснутись. Вранці почалась панахида. У церкві промов не було. Вони лунали на кожному кроці надзвичайного походу. Читали його вірші, говорили промови, сердечні й палкі, клялися в них нести в серці своєму його заповіт – любов до народу, любов до правди, любов до рідної України... Отець Ігор (Тузик) підніс молитву за упокій душі Тарасія і наголосив, що Україна й українці житимуть, допоки в наших серцях буде жити Шевченко і його слово. – Сьогодні тут я маю честь представляти найдавнішу громадську патріотичну організацію, яка не тільки носить ім’я Тараса Шевченка, а й більш як 150 років несе в українське середовище слово, ідею і дух нашого Пророка, – звернулась до товариства заступниця голови ОО ВУТ “Просвіта”, депутатка обласної ради Євгенія Бардяк. – Він повернувся в Україну, щоб ми могли прийти до нього, вклонитись, щоби пройнялись його безсмертним духом боротьби, бунтарства, волі, які допомагають наму нинішні непрості часи стояти в обороні Незалежності... Євгенія Бардяк поділилась і своїм душевним, бо, йдучи на цю розмову, оповіла своєму малолітньому синові, хто такий Шевченко і для неї, і для кожного українця. Доктор мистецтвознавства Ганна Карась заспівала давню пісню про перепоховання Тараса Григоровича “Спи, Тарасе, батьку рідний”, про українську тугу за сонцем його дум. Пані Ганна три десятиліття керує хором с. Микитинці, у репертуарі якого чільними є пісні на слова Кобзаря. А просвітянка Поліна Дідух прочитала виступ Василя Стефаника, стоп’ятидесятирічний ювілей якого нині відзначаємо. – Наш Пророк вийшов з народу, жив з народом, був з ним кровно пов’язаний обставинами життя. Та як би йому не було важко, “караюсь, мучусь, але не каюсь”, він не пускав сльози, рішуче й безкомпромісно закликав: “поховайте та вставайте, кайдани порвіте...”, – наголосила заслужений журналіст України, член Ради обласної “Просвіти” Ольга Бабій. – А нині він запитує нас: чи добре нам у “сім’ї вольній, новій”?.. Чому ми допускаємо поганьблення українства, коли навіть на знакові лауреата Шевченківської премії немає його портрета! Тарас зобов’язує нас не мовчати в таких обставинах: “кайдани порвіте”, говорить він нам. Хай вони сьогодні й духовні, але діймо!.. Про велич Кобзаря, його вічне бунтарство задля утвердження вільної України говорили також члени Ради обласної “Просвіти” – професор Микола Лесюк, науковиця Любомира Калуська, громадський діяч, керівник громадсько-просвітницького товариства “Світовид” Олег Полівчак, заступник голови обласної “Просвіти” Ярема Петрів та інші. Виступи промовців перемежовувались піснями у виконанні тріо членкинь “Жіночої громади” з Микитинецького Народного дому “Ґроно калини”, заслуженої артистки України Світлани Суховій, просвітянок Галини Мельничук, Раїси Романюк... А на завершення пошанування Тараса Шевченка всі присутні спільно заспівали його “Заповіт”. ків до людей в уже поважних літах. Коли я читала їхній творчий доробок, то відчувала, що наш народ справді невмирущий. Ми зацікавлені в тому, щоб нинішні школярі, коли стануть дорослими, влилися в ряди активних просвітян. Долучення до “Просвіти”, її патріотичних справ допоможе їм відчути себе українцями, зміцнить їхній національний дух. Учасники конкурсу висвітлювали на вибір такі теми: “Доки живе мова – живе і нація”, “Українська нація – єдина родина. Ваш родовід”, “Боротьба за Незалежність України в 1940–1950 та 2014– 2020 рр.”, “Здорова нація – сильна держава”, “Просвіта” формує український дух”. На розгляд журі надійшли роботи, написані в публіцистичному, прозовому та поетичному жанрах, а також малюнки. Переможцями конкурсу стали 40 учнів і 4 педагоги, які представляють загальноосвітні ліцеї міста, фізико-технічний ліцей-інтернат обласної ради, Центр професійно-технічної освіти № 1, Вище художнє професійно-технічне училище № 3 і Центр патріотичного виховання учнівської молоді ім. С. Бандери (чит. “Галицьку Просвіту” № 9 за 4 березня 2021 р.). Переможцям і призерам конкурсу біля пам’ятника Т. Шевченкові вручили нагороди – дипломи та книжки. Переможців конкурсу – учителів і дев’ятьох керівників учнівських творчих робіт – удостоєно подяк міської ради. Просвітяни висловили вдячність директору міського департаменту освіти і науки Ігорю Максимчуку за підтримку конкурсу “Історія і “Просвіта”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин