Пошта “СП” · “Щоб не блукати манівцями всує, Шукайте правди. Правда вас врятує!” · с. 5сторінка оригіналу ↗
Єдність роду
Слово Просвіти, №22 за 2025 рік
Згадалися рядки Богдана Стельмаха: “В тиші світлиці урочій / Серцем читало дитя / добрі Шевченкові очі / і золоте вишиття” і подумалося: шукайте саме те, що об’єднує. Це не можуть бути ні фейсбучні квіточки, ні лихослів’я про когось, ні обговорення всесвітніх змов, ні балачки про “мир” (його ще заслужити треба). А от спільне захоплення вартісними речами було й може бути надалі чинником, що зближує різних, але насправді споріднених осіб. Народне мистецтво, що пережило тисячоліття й переживе нас, і є одним із таких чинників зближення. Моя колега по громадській діяльності Римма Устименко захоплюється й займається художньою вишивкою. Я не займаюся, але дещо тямити зобов’язаний: серед іншого й те, що цей та інші види мистецтва особливо потрібні в найтяжчі часи. Іза своєю природою не можуть бути джерелом конфліктів. Пригадується, в роки Януковича довелося натрапити водній зі столичних газет на розповідь про гуртки вишивки на Донеччині й Луганщині. Якийсь репортаж із регіональної (в усіх сенсах) виставки. Але суть у тому, що охочі до вишиття дівчатка були скрізь. Як і тут. Хоча опанувати щось можна не лише на гуртках. Можна й від старших рідних. Вони жили в саманно-глиняних вибілених хатах. І природними, як необхідний атрибут, на тлі чистеньких білих стін були рушники на іконах. Прості рушники з домотканого полотна, які з плином десятиліть стають коштовностями. Ще з ХІХ століття.
В такому оточенні закономірно може з’явитися бажання самій взятися за голку. Спочатку простішою технікою – гладдю. А затим і складнішими. І схеми, які перемальовувалися через копірку, з журналу “Радянська жінка”, що передплачували декілька поколінь наших землячок. Рука не підніметься викинути ті паперові схеми, яким 50 і більше років. Нині є й електронні, але вишиття – це така справа, що її на комп’ютері не зробиш. Треба руками, як прабабусі. І в цьому перевага мистецтва. А його ж треба творити на чомусь. І те “щось” уже саме по собі сприймається як мистецький витвір. Ручної роботи. Полотно. Такий звичний матеріал з епохи, що відійшла. А тепер хай хто спробує виготовити його з коноплі. То був час, коли не треба було дурнувато всміхатися і вдавати, що розумієш щось те, що хтось вкладає в це слово. Інший сенс, крім полотна чи олії. Але ж українці не знали інших сенсів. Не було у нас заведено виготовляти нарковмісні речовини з коноплі. Може, тому
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
