Духовний простір “Правдолюбство – обов’язок усього духовенства”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
За правду – заживо замурований на смерть До рідного Володимира на Волині повернувся духовний лицар України Арсеній Мацієвич
Слово Просвіти, №22 за 2025 рік
Повернувся після століть фальшування російськими авторами житейського подвигу цього не пізнаного і не поцінованого достойно на Батьківщині Великого Українця. Повернувся книгою, яку написав Іван Огієнко (митрополит Іларіон) на канадській землі. Українська діаспора пізнала й достойно поцінувала цей подвиг ще понад пів століття тому. До українського ж читача запізніла правда з назвою “Митрополит-мученик Арсеній Мацієвич” прийшла зовсім недавно – заходами Фундації імені Митрополита Іларіона (Огієнка) з маркою київського видавництва “Наша культура і наука”.
час корабельної наукової експедиції на Камчатку. Експедиція була невдалою, призвела до втрати кораблів та моряків. І керівництво того проєкту за вказівкою верхньої влади було арештоване. На судові процеси, які незабаром почалися, Мацієвича весь час викликали як свідка. Як стверджує Іван Огієнко, Єлизавета Петрівна, за рекомендацією Олексія Розумовського, мала намір згодом поставити митрополита Арсенія на чолі російської церкви. Однак усе змінилося, коли на трон зійшла Катерина ІІ.
За що український митрополит потрапив у немилість до цариці Катерини ІІ? Причин було декілька. 1. За те, що не зрікся свого українства. 2. За вперте запровадження в Богослужбах традицій стародавньої української церкви (у вимові, обрядах, співах). 3. За зростання власного авторитету в народі. 4. За непоступливість на царські приманки й задобрення. 5. За оголошене прокляття (анатему) на ворогів церкви, якими виявилася сама цариця та її двір. Останньою краплею стала відмова Арсенія Мацієвича в час митрополичої присяги публічно визнати, що “найвищим суддею є російська монархиня”. Ось його відповідь на таку вимогу царського двору, що швидко розійшлася всією імперією: “Це неправильне підхлібництво називати царицю в присязі “верховним суддею”. Главою нашої церкви і верховним суддею для неї є тільки сам Ісус Христос”. Більше того, волиняк-митрополит Мацієвич на всю російську імперію голосно виступав проти: - політики Петра І накидати на плечі монастирів, а не держави, довічне утримування великої армії воєнних калік та ветеранів; - запровадження в монастирях і церквах світських порядків та розпусти; - рабського стилю написання чолобитних від імені церков та монастирів до урядових чинників; - передачі маєтностей і земель монастирських у власність держави та переведення церкви на державне утримання (його фраза – “Хто гроші дає, від того і залежиш” – стала крилатою в народі). Рішення Катерини ІІ у справі системного непослуху сміливого митрополита Арсенія Мацієвича було таким (1763 рік): “Заслати в далекий монастир з тим, щоб там неможливо було йому ані писати, ані усно спокушати слабких і простих людей”.
Три суди над митрополитом Далі, на вимогу цієї україноненависниці, відбувалися один на одним три суди Синоду. Перший суд прийняв рішення позбавити Арсенія Мацієвича митрополичого сану із заборонено називати його митрополитом. Каторгу мав відбувати в Карелії, де колишньому авторитетному членові Синоду було наказано виконувати чорнову роботу звичайного злочинця: рубати дрова, палити в печі та мити підлогу. Другий суд був жорстокішим: військова фортеця в Равелі, утримання арештанта в повній таємниці із зміненим ім’ям, заборона говорити будь з ким із тюремників. Для цього митрополитові накидали, як на собаку, спеціально виготовлений для такої кари кляп на рота. Але й цього цариці виявилося замало. Не дочекавшись покаяння, вона дає вказівку церковному Синодові терміново й остаточно покінчити з вільнодумством невпокореного українця. Йшлося про найжорстокіший присуд: смерть через замурування в’яз-
Модератор фестивалю української мови у Володимирі дипломат Микола Ярмолюк представляє доповідача – професора Миколу Тимошика
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
