Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “Жодного примирення з агресором бути не може. Адже в цій екзистенційній війні українцям потрібна тільки перемога”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Два військові паради на тлі новітнього ГУЛАГУ Чому наше сьогодення стає копією трагічного нацистсько/більшовицького минулого?

Слово Просвіти, №22 за 2025 рік

Володимир СТЕЦЮК, поет, публіцист, голова Громадського клубу “Український час” Мир за будь/яку ціну – це зов/ сім не мир, це вмиротворення. А історія знову і знову вчить нас, що вмиротворення не веде до безпеки, захищености чи процвітання. Во/ но призводить до ще більшої війни і страждань. Бріджет Брінк, експосол США в Україні Феномен рашистського “побєдобєсія” 9 травня 2025 року у Воєвод' ській Публічній Бібліотеці міста Кракова відбулася моя зустріч з читачами, на якій ми намагалися знайти відповідь на болюче запи' тання щодо обставин повернення диктатури ГУЛАГу. Символічно, що зустріч проходила саме тоді, коли в рашистській столиці за участі офіційних представників 29 іноземних держав з так званої “осі світового зла” рашисти (тобто сучасні російські фашисти) досить масштабно відзначали 80-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Слід зауважити, що в Незалежній Україні цей історичний феномен рашистського “побєдобєсія” зазвичай дотепно подається в сучасній, більш конкретній інтерпретації як святкування перемоги сталінського ГУ- ЛАГу над нацистським концтабором. І цілком очевидним є те, щой сьогодні цей ГУЛАГ, відновлений путінським диктаторським режимом і підтримуваний союзними авторитарними режимами, об’єднаними у вищезгадану “вісь світового зла”, з усіх сил прагне чергової перемоги світового масштабу. І найперше – над українцями. Однак на шляху світової експансії рашистського зла фортеця українського спротиву виявилася нездоланною, тож із взяттям другого “рейхстагу” у рашистських “побєдобєсів” в Україні не склалося. Тому гулагівським вертухаям поки що не вдається нав’язати свої табірні порядки іншим народам вільного світу, що налаштовані жити вільно на своїх суверенних територіях на основі принципів добросусідства, міжнародного права і під захистом усталеної системи міжнародної безпеки, що, власне, і є наслідком і здобутком Перемоги сил антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, 80-річчя котрої так затято відзначає сьогодні рашистський ГУЛАГ та його поплічники. Відтак йому, власне, нічого не залишається, як в чергове полякати світ брязкотом зброї на своєму традиційному гулагівському “побєдобєсному” параді. Тож у той час, як вільна і миролюбна Європа традиційно відзначила восьмого травня перемогу над нацизмом абсолютно мирним Днем пам’яті і примирення, по головній площі столиці рашистського ГУЛАГу під аплодисменти головного вертухая диктатора владіміра путіна, його головного спільника – авторитарного лідера Китаю Сі Цзіньпіна та інших союзників рашистів загрозливо посунула відмита від крові важка військова техніка та урочисто замарширували масові вбивці українців у сучасній російськоукраїнській війні. То яку ж “перемогу” відзначає тепер рашистський ГУЛАГ? Судячи з усього, піррову “перемогу” – над мешканцями зруйнованого ними вщент українського Маріуполя… Над мешканцями інших безжально розбомблених і зруйнованих міст Донеччини… Над закатованими й розстріляними мешканцями окупованих на початку рашистського вторгнення і звільнених невдовзі міст і населених пунктів Київщини та Харківщини – Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Ворзеля, Ізюма… Отже, 9 травня, коли тількино відгриміли бравурні марші на традиційному рашистському параді “побєдобєсія”, моя розмова з читачами Воєводської Бібліотеки Публічної в місті Кракові про причини повернення з минулого у наше сьогодення кривавого монстра – сталінського ГУЛАГу – набула особливого значення. Польсько#український приклад для наслідування у дні теперішньому 9 травня 2025'го – з москов' ським парадом “побєдобєсія” і 9 травня 1920'го –з київським па' радом перемоги, між якими по' над сторіччя запеклої визвольної борні… Так, понад сторіччя тому 9 травня 1920 року в Києві також проходив переможний парад! І цей день у багатьох аспектах теж можна вважати визначальним і не лише в польсько-українській історії. Саме про цей знаковий день і саме 9 травня 2025 року говорив з читачами у Воєводській Бібліотеці Публічній міста Кракова. Йшла також мова й про інші промовисті травневі дати, пов’язані з Українським Визвольним рухом. А ще – про ціну “миру” з хронічно хворим на людожерство російським агресором і трагічні події, котрі буквально волають про те, якими жахливими наслідками може обернутися для України і світу чергове замирення з кремлівськими людожерами. І про те, що у цій визвольній війні надзвичайної історичної ваги, котру за підтримки Республіки Польща та інших країн цивілізованого Заходу веде сьогодні у самому центрі Європи героїчний народ нескореної України, і що жодного примирення з агресором бути не може. Адже в цій екзистенційній війні українцям потрібна тільки перемога. Тому мають бути вагомим прикладом для наслідування у дні теперішньому спільні переможні дії українців та поляків, про які нам нагадує сьогодні надзвичайно знаменний, але не досить відомий широкому загалу польсько-український військовий парад, що відбувся у центрі Києва саме 9 травня 1920 року з нагоди звільнення міста від російських більшовицьких військ. “Коли Україна буде вільною, передайте привіт” На зустрічі йшлося також про те, до чого призводять неузгоджені дії союзників у боротьбі з підлим і підступним ворогом, особливо в питаннях миру з хронічно агресивною москвою. І якраз про те, що наслідком такого миру є неминуча подальша поразка, свідчать події, які призвели до краху армії УНР та українського повстанського руху і трагічного завершення Української революції 1917–1921 рр. Представляючи читачам свої книги “Повстання”, “Спільники степового вітру” та інші видання, присвячені подіям цього періоду на Криворіжжі, розповідав про отаманів, які 1920 року готували всеукраїнське антибільшовицьке повстання і водили свої загони криворізькими степами у зухвалі рейди по червоноармійських тилах. Яскравим героїчним і водночас трагічним уособленням цих подій є один з провідників українського повстанського руху Головний отаман Холодного Яру Степовий-Блакитний (Кость Пестушко), який поліг у нерівному бою з московськими чекістами рівно за рік після київського військового параду визволителів – 9 травня 1921 року. Саме тоді виведені з-під Варшави червоноармійські частини знову заполонили придніпровські терени, зосередившись на боротьбі з українським повстанством. Останніми словами повстанського отамана були: “Коли Україна стане вільною, передайте привіт”… І цей привіт від отамана Україні, яка й сьогодні продовжує боротьбу з московською ордою, таки передали. Символічно, що це сталося за дев’ять місяців до рашистського повномасштабного вторгнення. Тож я не міг не розповісти учасникам зустрічі про цю дійсно знаменну подію, організатором та безпосереднім учасником якої був. 15 травня 2021 року в Кривому Розі відбулося урочисте відкриття першого на Придніпров’ї пам’ят' ника Головному отаману Холод' ного Яру Степовому-Блакитному. В урочистостях з цієї нагоди взя' ли участь: Історичний клуб “Хо' лодний Яр” на чолі з його прези' дентом Романом Ковалем, Кри' ворізький громадський клуб “Ук' раїнський час” (голова Володи' мир Стецюк), представники Пів' денно-східного відділу Україн' ського інституту національної пам’яті (голова Ігор Кочергін), Дніпровського товариства полі' тичних в’язнів і репресованих (голова Іван Дремлюга), а також криворізькі історики Віталій Стецкевич та Олександр Мель' ник, відомі кобзарі Тарас Компа' ніченко, Василь Лютий, лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Васи' люк і, безумовно, військові та вій' ськово-патріотичні організації. Дуже символічно, що почесну місію з урочистого відкриття пам’ятника разом з Романом Ковалем виконали такі достойники, як колишній зв’язковий УПА Йосип Гевчук та героїчні українські захисники – старшина 17-ї окремої танкової бригади Сергій Клименков, доброволець-десантник 25-ї окремої повітрянодесантної бригади Віктор Стрибайло, доброволець полку “Азов”, художник, який намалював знаковий портрет Степового-Блакитного, Олександр Канібор (молодший); доброволець артилерійського підрозділу 30-ї окремої механізованої бригади Дмитро Аптін. Пам’ятник встановлено за ініціативи очолюваного мною Громадського клубу “Український час” (автор ідеї Володимир Стецюк, скульптор Олександр Канібор (старший), архітектор Євген Головін, меценат – підприємець Микола Ястреб). Пригадується, на урочистостях я, зокрема, зазначив, що ми робимо лише перший крок у надважливій справі відновлення історичної справедливості та повернення до системи координат українських цінностей, яка має стати альфою та омегою українського буття. І це наш спільний духовний, моральний і громадянський обов’язок – віддати належне українським героям, душі яких, піддані остракізму в роки радянського комуністичного свавілля, ціле сторіччя не знали спокою, очікуючи належної шани від нащадків. З нагоди 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років і 30-річчя Незалежності України ми відкриваємо пам’ятник видатному повстанському отаману Степовому-Блакитному і разом з ним вшановуємо пам’ять його славних побратимів – отаманів Родіона Федорченка, Лютого (Григорія Коваля), Чорного Ворона (Миколу Скляра), Чорного Ворона (Платона Черненка), Іванова (братів Іллю та Григорія Тишаніних), Трифона Гладченка, Вовгуру (Григорія Гниненка), Івана Клепача, Івана Скляра, Гнибіду (Андрія Чорновуса), Михайла Мелашка, Свища і всіх звитяжців, полеглих у борні за волю на теренах колишнього Криворізького повіту. Героям Слава і вічна Пам’ять віднині!” Про лицарів Холодного Яру і видатного поляка На зустрічі з читачами йшлося також про традиційні вшанування героїв Українського Визвольного руху в Холодному Яру, які цьогоріч проходили 16-18 травня. Відкриваючи цю зустріч, директор Воєводської Бібліотеки Публічної в місті Кракові пан Єжи Вознякевич наголосив на важливості апеляцій до історичної пам’яті у намаганні зрозуміти проблематику дня сьогоднішнього. Цю тезу підтримав і президент Історичного клубу “Холодний Яр”, відомий дослідник історії Українського Визвольного руху пан Роман Коваль. З перших уст учасники зустрічі почули інформацію про героїв повстанського руху, які не маючи шансів на перемогу у нерівній борні з російською більшовицькою ордою після падіння Української Держави та армії УНР, усе ж продовжували чинити запеклий опір червоним окупантам заради збереження самої ідеї вільної України. Бо цю ідею мали підхопити в майбутньому їхні наступники. Роман Коваль згадав і про Головного Отамана Холодного Яру Степового-Блакитного, чиє ім’я понад тридцять років тому відкрив для широкого українського загалу. А ще очільник історичного клубу розповів про цьогорічне вшанування українських героїв. Такі вшанування вже три десятиліття поспіль проводить на холодноярських теренах очолювана ним патріотична спільнота ентузіастів. Він повідомив також про встановлення пам’ятників звитяжцям української свободи та заснування нагороди “Лицар Холодного Яру”. Автор нагороди – Сергій Шевченко. За словами Романа Коваля, претендувати на дану нагороду можуть особи, в яких поєднуються такі чесноти, як участь у Визвольній боротьбі, причетність до збереження пам’яті про отаманів та козацтво полку гайдамаків Холодного Яру, відтворення слави лицарства Холодного Яру та вшанування полеглих героїв. Загалом відзначений такою нагородою має бути людиною честі. Таких нагород виготовлено 13. Нагородженими будуть козаки, полеглі в борні за Україну, і козаки, які продовжують боротьбу. Серед нагороджених лицарською відзнакою й криворіжець Ілько Гайдук-“Чучупака” (6.06.1993, Кривий Ріг – 14.06.2014, Луганськ) – військовий і громадський діяч; командир Криворізької самооборони Майдану, козак і сотник Інгульської паланки Війська Запорозького, сержант 25-ї Окремої повітряно-десантної бригади, який сповідував гасло Холодного Яру “Воля України або смерть”. Учасник Революції гідності. Навесні 2014 р. пішов до війська. Загинув у небі над Луганськом (у літаку Іл-76, збитому рашистами). Лицар ордену “За мужність” III ст. (посмертно). А ще Роман Коваль згадав про видатного поляка – великого друга України Мар’яна Голембйовського – колишнього коменданта Армії Кра-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин