Святині · “Незвичайна поезія не залишається непоміченою шанувальниками українського слова”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Язичницькі духи “Слова про похід Ігорів”
Слово Просвіти, №22 за 2025 рік
Юрій МОСЕНКІС, заслужений діяч мистецтв України, доктор філологічних наук
Карна і Жля – богині язичницького поховального обряду У “Слові” читаємо: О, далече зайде соколъ, птиць бья, – къ морю! А Игорева храбраго плъку не кресити! За нимъ [полком] кликну Карна и Жля, поскочи по Руской земли, смагу людемъ мычючи въ пламяні розі. Ув Іпатіївському літописі саме під 1185 роком в описі походу Ігоря цій парі “Слова” відповідають плачь і желя (в радости місто наведе на ны пллачь и во весельє місто желю на ріці Каялы), що змушує у формі жля (первісно жьля?) бачити описку. Давньоукраїнське плачь – синонім слова карьна від карити “оплакувати (померлого)”. Той самий Іпатіївський літопис під 1262 роком дає приклад уживання цього дієслова (Умре княгини Миндовговая, и поча карити по неи… а поїди карить по своеи сестрі). Точніша паралель цієї формули – в описі язичницьких обрядів оканнаа желенія и караніа на пирахъ (“Слово нікоєго христолюбца и наказаніє отца духовнаго”). Давньоукраїнське желя – “жаль, скорбота, печаль, плач”; жальник – “язичницьке кладовище-курган” (старослов’янське жаль), жалійка – “сопілка”. Віталій Скляренко відтворює форми карьна “плачниця” і жьля “плач”, не міфологізуючи їх, однак дальший контекст поскочи по Руской земли змушує саме до міфологізації й уособлення (персоніфікації) цих образів. Згадка в літописі плачу і желі разом із річкою Каялы (так!) може вказувати на певну асоціацію карити і каяти. Немає підстав пов’язувати Карну “Слова” з кара, карати. Усупереч припущенням окремих дослідників, ні давньоримська богиня тіла Карна, ані давньоіндійський міфологічний воїн Карна не мають до Карни слова жодного стосунку. Не пов’язані (принаймні своєю назвою) і германські валькирії. А от давньогрецькі богині смерті Кари або Кери могли бути об’єктом натяку автора: слов’янське ім’я богині водночас натякає на давньогрецьких богинь, як слов’янська назва річки Стугна (пов’язана зі стугоніти, стогнати) водночас натякає на давньогрецьку міфологічну річку Стикс (Стюкс, родовий відмінок Стюгос). Такі натяки називають поліфонією тексту. Таким чином, Карна і Ж(е)ля “Слова” – богині язичницького, засудженого християнством обряду оплакування та похо-
Анатолій КРАТ, поет, м. Прага
Цієї події давно чекали не лише в Європі, а й на американському континенті. Щойно побачили світ в австрійському та канадському видавництвах дві поетичні книги в перекладах німецькою та англійською мовами відомої в Європі української поетеси Антонії Цвід, володарки міжнародних премій: французької – ім. Антуана де Сент Екзюпері, італійської – ім. Леонардо да Вінчі, а також німецької нагороди “Золотий диплом” за літературні досягнення. Вона також лавреатка Народної премії ім. Тараса Шевченка і численних всеукраїнських премій: ім. Олександра Олеся, Григорія Сковороди, Миколи Гоголя, “Благовіст”, “Літературний олімп” та інш. Письменниця є авторкою понад двох десятків різножанрових книг. В українському посольстві Австрії у Відні відбулася успішна презентація збірки вибраних поезій Антонії Цвід “Ukraina – mаine aurigena” (українською – “Україна – моя золоторожденна”) у перекладі німецькою мовою Ганни Гнедкової і Петера Хуемера, що побачила світ в австрійському видавництві Thalia stori one. У книзі також вміщено переклади двох віршів Якоба Бернштейна. Тож перед нами – вибрані перли філософської і любовної лірики Антонії Цвід. Книга “Ukraina – mаine aurige- na” розійшлася по всій мережі магазинів Thalia німецькомовних країн: Австрії, Німеччині, Швейцарії, де будь-хто може її не лише знайти під екзотичним червоним деревом з вивіскою “So gelingt der Bestseller”, а й придбати. Книга у твердій обкладинці, оформлена в кольорах українського прапора. Збірку можна замовити і на сайті вання померлих. Вони віддалено нагадують давньогрецьких Кар/ Кер та давньогерманських валькирій (не будучи спорідненими зними своїми іменами). Формула, що згадує цих богинь, паралельна формулі літописного опису походу Ігоря (остання згадує й Каялу), що підтверджує спільне поетичне джерело “Слова” й літописної оповіді про похід Ігорів. Окремої уваги потребує закінчення речення про богинь – смагу людемъ мычючи въ пламяні розі. Тут смага – “жар, вогонь”, порівняймо українське смажити. Віталій Скляренко наполягає на переносному (емоційному – “туга, горе”), а не буквальному розумінні слова смага (як горе від горіти, печаль від пекти, стидоба від студити, мерзота від мерзнути). Однак полум’яний ріг краще узгодити з прямим значенням. У Софійському 1-му літописі “Ігореве затемнення” 1185 року описане так: И въ солнці учинилося акы місяць: изъ рогъ єго яко огнь жарящь исхожааше. Це місце “Слова” зазвичай порівнюють із літописним повідомленням (під попереднім походові Ігоря 1184 роком) про наявність у половецького князя Кончака людини, що навчила стріляти з самострілів “живим вогнем”, хоча “полум’яний ріг” “Слова” – це скоріше зброя на зразок вогнемету для стріляння “грецьким вогнем”. Однак зброя половців – це не вогонь богинь поховання: очевидно, тут ідеться про поховальне вогнище. Пропонували бачити тут замість смаги смолу – тоді суголосся з поломяне.
Діва Обида, Біди та Лжа – язичницькі злі демони 1. Обида. Въстала обида въ силахъ Дажьбожа внука, вступилъ (так!) дівою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы на синімъ море у Дону, плещучи, убуди жирня времена. Наша реконструкція: *Въстала Обида/Туга въ силахъ Дажьбожа (Ярославля) вънука, въступи (влізе) дівою въ землю дідьню,
въсплеска (плеще?) крыломь лебединомь далече на море синімъ, плещучи, убуди намь печальну годину. Персонаж близько нагадує такі персоніфікації “Слова”, як Біди та Лжа. Обида – питоме слов’янське слово, по/ ходження якого пов’язане з магією зору (праслов’янське *об/видіти – подивитись якось не так). Інший вектор розгляду Обиди – її порівняння з марійською лісовою чарів/ ницею (іноді крилатою) на ім’я Овда або Ови/ да, якій у міфології комі відповідає Обида. 2. Біди. Игорь къ Дону вои ведеть. Уже-бо біды єго пасетъ птиць подобію. Останнє слово в цьому контексті не має сенсу, і його зазвичай виправляють на по дубию. Однак у “Задонщині” маємо фразу птици небесныя пасущеся то подъ сини оболока – явна паралель саме до цього місця “Слова”. Звідси ясно, що в оригіналі “Слова” було пейської” в когорті таких світових геніїв, як Сапфо, Петрарка, Шекспір, Гете, Гейне, Байрон. Так, презентуючи свій “Театр одного поета” в світі (Київ, Берлін, Відень, Париж, Прага, Будапешт, Афіни, Рим, Гданськ, Венеція, Анкона, Болонья, Рієка та інш.), авторка особливу роль відводить осягненню безмежних можливостей енергії думки і Слова. Ефект спілкування Антонії Цвід із публікою вражаючий – її поезії дарують оптимізм, радість духовного збагачення і душевного зцілення, усвідомлення гармонії єднання з вищими силами Природи. Особливе місце в її творчості посідають поезії про боротьбу українського народу проти російського агресора. Книгу-білінгву Антонії Цвід “Перекинутий час. Overturned Time” як в паперовому варіанті, так і електронну версію можна замовити на сайті канадського видавницподъ оболокы (такий вислів наявний в іншому місці “Слова”). Тут важливо визначити, хто кого пасе – при тому, що давньоукраїнське біды може позначати як називний (“біди”), так і орудний (“бідами”) відмінок множини. Бентежить сполучення множини іменника з одниною дієслова – біды … пасетъ. Суголосся Игорь – горе дозволяє реконструювати *Къ Дону Игорь пълкы веде(ть) – // Горе єго пътъ(сь)кы пасе(ть) із варіантами пътъкы “птахи” або пътъськы “по-пташиному”. Тут Біды або Горе подібне до таких персонажів казок та міфологічних легенд (образів так званої “нижчої міфології”, що не належали до головних богів), як Доля, Лихо (однооке), Злидні тощо, що виступають злими демонами бідної людини. Горе “Повісті про Горе-Злочастіє” – злий дух, що переслідує чоловіка. Олександр Потебня (без порівняння з наведеним місцем “Слова”) цитує збірку північних голосінь Елпідифора Барсова, де горе кидається в темні ліси, летить чорним вороном у чисте поле. 3. Лжа. Игорь и Всеволодъ уже лжу убуди(ста), которую ту бяше успилъ отецъ ихъ Святъславь. Якщо лжу розбудили, то це антропоморфна персоніфікація – міфологічний персонаж. Дослідники дискутують про варіативність (“поліфонію”?) розуміння тут которую (коротка форма котору) “котру” (відносний займенник) або котору “ворожнечу” (іменник, також відомий “Слову”). Однак не можна виключати й паралельного вживання обох названих слів, як у наступних рядках грозьнъ – грозою (реконструкція): Игорь и Вьсеволодъ // уже котору убудила // котору ту бяше успилъ // отьць ихъ князь Святъславь // грозьнъ великыи кыєвськыи, // грозою бяшеть притріпалъ… За такої інтерпретації Котора – паралель до Лжі. Таким чином, в образах Обиди-діви, Бід та Лжі маємо язичницьких злих демонів (персонажів “нижчої міфології”), що переслідують Ігоря та його військо. У рядках сънесеся хула на хвалу, тріснуся нужа (*волость “влада”) на волю. Връжеся Дивъ (*Велесъ) на землю зазнають персоніфікації та міфологізації також хула, хвала, нужа (*волость) та воля, перебуваючи водному ряду з Дивом (*Велесом). За коментарем до “Слова” Олександра Потебні, Нужда – також “міфологічна особа”.
тва Altaspera Publishing & LiteraryAgency Inc. в Торонто. Але цим не вичерпався цьогорічний книжковий урожай письменниці, яка діє і прагне дарувати світові не лише власну творчість, а й доносити поезію й життєву історію українських достойників. Так, наприклад, вийшло перевидання вищезгаданої книги “Таємниці Тараса Шевченка”, а також повісті-есею “Зв’язкова світів” про українську унікальну поетку, бранку ГУЛАГу Катерину Мандрик-Куйбіду. Нині Антонія Цвід розпочинає новий виток поетичних мандрів світом як письменниці і амбасадора української культури у світі від Товариства “Україна – світ”, очільниці відділу з роботи з письменниками діаспори. З цією метою вона (до уваги українських письменників діаспори) підготувала Положення про світову літературну премію ім. Івана Драча, а також відкрила у Фейсбуці групу “Літературні меридіани діаспори. Україна – світ”. Незвичайна поезія не залишається непоміченою шанувальниками українського слова, меценатами. Так, у здійсненні видання авторці частково допомогли меценати як з України, так і з Європи та США, зокрема письменниця з Огайо Галина Кавка, голова Центральної спілки українців Німеччини в Берліні Людмила Млош, виконавчий директор Товариства зі зв’язків з діаспорою “Україна – Світ” Алла Кендзера, голова Світової федерації українських жіночих організацій Ярослава Хортяні. Ось, як на мене, поетеса й вловила свого “синього птаха” і стала володаркою поетичної стихії (за Морісом Метерлінком), тож німецькота англомовні читачі, насолоджуйтесь досхочу животворною українською поезією!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
