Слово многоцінне “Не знаєш, ким бути, – читай “Собор”!” · с. 9сторінка оригіналу ↗
Поети-піснярі в колі Олеся Гончара
Слово Просвіти, №22–23 за 2024 рік
Дарія БІЛОКОБИЛЬСЬКА, Навчально-науковий інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка Фото з мережі
31 травня в Музеї-кімнаті Олеся Гончара навчально-наукового інституту філології відбувся захід “Поети-піснярі в колі Олеся Гончара”. На подію завітали заслужений діяч мистецтв України Віктор Герасимов, професор кафедри романської філології ННІФ, перекладач та поет Дмитро Чистяк, українські поети-піснярі й публіцисти: Олександр Балабко, Валентина Давиденко, Тетяна Левицька, Ярослав Чорногуз, Вікторія Шевель, Іван Шевель, Юлія Гупалюк, Галина Дацюк, Владлен Ковтун, а також лавреати Міжнародної українсько-німецької премії імені Олеся Гончара Богдан Гасюк та Захар Зіненко. Розпочала захід заступниця директора ННІФ Надія Янкова. Вона привітала присутніх у стінах філологічного осередку Шевченкового університету. Потім слово надали Віктору Герасимову, який передав до музею унікальне фото з Олесем Гончарем та розповів дещо про її історію. Світлина відображає 1962 рік, місто Дніпропетровськ, де проходила нарада молодих письменників Придніпров’я. На знімку разом з Олесем Терентійовичем – Микола Сингаївський (автор “Чорнобривців”), Михайло Чхан, Дмитро Білоус, Борис Олійник, Ліна Костенко, Павло Руденко, Олександр Билінов, Володимир П’янов, Віктор Корж та Ігор Пуппо. Фотографія відтепер доступна відвідувачам музею. Далі очільниця музею Дарія Білокобильська розповіла про збірку “Фронтові поезії” Олеся Гончара, перевидану інститутом у 2018 році до 100-річчя письменника. Після виголошених слів читали вірші про війну, про молодість, про любов до Батьківщини та життя… Лунали пісні, про червоний мак – квітку пам’яті, світлих споминів та надій, зокрема, на слова Віктора Герасимова “Маки червоні”, Олександра Балабка “Танго і маки” та Дмитра Чистяка “Я до тебе прийду”. Пісні прозвучали на пошану і в пам’ять новітніх захисників, полеглих в боях за Україну. Поети згадували Олеся Гончара й історії, пов’язані з ним. Наприклад, письменницькі родини Ярослава Чорногуза й Гончара мешкали по сусідству в Кончі- Озерній, поетка Тетяна Левицька жила на вулиці імені Олеся Гончара та захоплювалася його громадською діяльністю. Захар Зіненко та Богдан Гасюк згадували, як познайомилися з ім’ям та творами письменника, а також проаналізували особливості його авторської мови. Захар Зіненко розповів: “На початку війни на потреби ЗСУ ми з друзями робили акцію, де збирали російську літературну макулатуру, я випадково знайшов світлину 1959 року з хатою та родичами Олеся Гончара в Сухій. Тепер передам її у ваш музей. Коли письменник працював у полтавському селі вчителем, він там теж бачив собор – Різдва Пресвятої Богородиці та дерев’яну церкву, яку потім знищили – за день “розірвали” тракторами”. Тому цей храм теж був прообразом його “Собору”. Богдан Гасюк наголосив, що найбільше Олесь Гончар йому відлунює саме ставленням до мови й до письменства. “Оце поклоніння Слову засобами самого слова… І до ваги того слова у творенні нації, яка позбавлена всіх ресурсів, крім мови. Це те, що наблизило мене до нього, – каже молодий письменник, – бо все-таки не можна говорити, що твори Гончара не позначені часом. Так, тоді були інші обставини. Це те, як колись сказала Вільде (одна з улюблених моїх авторів), що можна стати і просто бути знищеним, а можна робити своє… І Олесь Гончар теж робив своє, і це є десь, можливо, компроміс, який все-таки був! Який, можливо, йому сам дуже сильно болів як письменнику й людині тонкого складу натури. Особливо це відчувається в його ранніх творів”. Владлен Ковтун був ініціатором перейменування вулиці Чкалова в Шевченківському районі Києва на вулицю Олеся Гончара. На зустрічі він розповів про перебування письменника в харківському конц-
Вітання новому заслуженому діячу естрадного мистецтва України Олександру Балабку
Молоді письменники слухають про Олеся Гончара таборі “Холодна гора” під час війни. Про міцну дружбу Олеся Гончара з його університетським вчителем, професором Юрієм Шевельовим і про те, як письменник перекидав крізь ґрати записки в надії, що вони дійдуть до вчителя і той визволить його з полону. “Мій тато, зачитувався “Прапороносцями” й говорив, що має враження, ніби вони з Гончарем воювали в одному взводі”, – ділиться Владлен Кузьмич. У теплій щирій атмосфері учасники згадували власні історії про Гончара. Журналістка Галина Дацюк, розповіла, як вчителька української мови Кременецької школи-інтернату № 2 довірливо дала їй прочитати заборонений “Собор”. “Галю-ню, як же нині розпинає Шамота Олеся Гончара! Але ти маєш прочитати цю книжку”. “Не знаєш, ким бути, – читай “Собор”! Я прочитала, стала лікарем, але й поезію не покинула. І досі перечитую у меланхолійні години”, – розповідає Вікторія Шевель, яка приїхала на захід із Переяслава разом із сином Іванком. До слова, публіцистка Галина Дацюк відзначила захід так: “Сьогодні непроминальна й змістовна подія. Вона цікава тим, що ми відкриваємо Олеся Терентійовича як прекрасного романтичного поета І ще раз – як державника, оборонця української мови, оборонця духовності… Згадуємо, що відродження Золотоверхого Михайлівського собору – ініціатива Олеся Терентійовича, про це свідчить таблиця на стіні відродженої Святині”. Поетеса та художниця Валентина Давиденко озвучила власні сумніви: “Міг чи не міг тоді Гончар стати із прапором і сказати: “А я – ні!”? Ми не знали, що тоді було і які були методи. Але ми, хто вчилися на факультеті журналістики, це відчували. Я тільки потім, ставши досвідченою журналісткою поважного віку, була шокована, коли дізналася, яка кількість людей відстежували наш кожен крок, щоби при невідповідності системі потім донести, кому потрібно. Ми зараз маємо опцію, завдяки чому в неймовірних умовах постала незалежність України! У неймовірних умовах наша країна витримала ці роки та стоїть зараз. Війна перевела цю опцію світу, особливо Європі. Нарешті на Україну подивилися як на величезну самодостатню культурну націю”. Професор та голова журі Міжнародної україно-німецької премії імені Олеся Гончара Дмитро Чистяк розповів про конкурсі запросив студентів подавати свої роботи. Адже одна з особливостей премії – вік учасників до 27 років. Насамкінець Віктор Герасимов, як голова творчої спілки “Асоціація діячів естрадного мистецтва України” відзначив щирого друга музею і всіх українських митців – письменника, публіциста Олександра Балабка – почесним званням “Заслужений діяч естрадного мистецтва України”. Приєднуємося до привітань і дякуємо, що обрали наш музей для цієї знакової події! Чекаємо нових зустрічей. Слава Україні!
Дарія Білокобильська, Іван Шевель, Віктор Герасимов, Олександр Балабко, Галина Дацюк, Дмитро Чистяк
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
