Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Був людиною великою й славною. Шанованою, любленою – ніс світло правди й істини у всі часи свого сподвижницького життя”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Присвятив себе Україні Спогади друзів2соратників Івана Бучківського

Слово Просвіти, №22–23 за 2024 рік

Роман Смілка, газета “Народна думка”, м. Городок: “12 квітня, на 101-му році життя, зупинилося серце великого українця: відомого громадського і культурного діяча, почесного голови “Просвіти” Городоччини і патріарха просвітництва на Львівщині та в Україні, багатолітнього вчителя, сеньйорапластуна Івана Павловича Бучківського. “Горіти та запалювати інших” – таким завжди був його життєвий девіз. Іван Бучківський – це для Городоччини людина-епоха, приклад жертовності, патріотизму, мудрості. Він був серед тих подвижників, котрі розвалили російсько-більшовицьку імперію, відновлювали Незалежність. Всього себе І. Бучківський присвятив розбудові нашої держави, відродженню духовності, очищенню гуманітарної аури нації. Символічно, що найстаріший пластун України відійшов у вічність саме 12 квітня, коли нашій національній скаутській організації “Пласт” виповнилося 112 років. “Присягаюся своєю честю робити все, що в моїх силах, щоби бути вірним Богові й Україні”, – це для Івана Бучківського не просто слова з пластової присяги, а те, чим і як він жив, його орієнтир у відстоюванні української справи, у педагогічній і просвітницькій роботі. Він до останнього був вірним Богові та Україні; так вболівав і вірив у Перемогу України у війні з російським окупантом. “4 серпня 1948 року на могилі Великого Кобзаря у Каневі, взявши грудочку землі, Батько дав обіцянку Шевченкові побудувати в рідній місцевості пам’ятник. Мрія про встановлення пам’ятників Т. Шевченку в рідних Купновичах і в Градівці не полишала Батька ні на мить. Ініціатива та безпосередня участь у зведенні цих монументів вимагали не тільки виснажливої організаторської роботи серед населення, а й невтомного “оббивання порогів” органів влади. Та все минуло – і у вересні 1964 року в селі Градівка було встановлено перший пам’ятник Шевченку на Городоччині – як дарунок до 150-ліття від дня народження. А в 1968 році замовив погруддя Кобзаря для села Купновичі, проте через тодішніх місцевих комуняк і КДБ його встановлення відбулося аж у 1989 році. Особливе місце у його діяльності займала організація численних екскурсій до святих і визначних місць України. І. Бучківський організував понад 270 великих поїздок, більшість – по шевченківських місцях і завершувалися у Каневі на Чернечій горі… Завдяки цим екскурсіям-прощам до наших історичних святинь, багато краян відкрили для себе все багатство нашої України, її минувшини. Невичерпна життєва енергія, працьовитість, відданість українській справі, що були притаманні Іванові Павловичу, назавжди залишаться у наших серцях, а його життєвий шлях і всі його добрі справи будуть прикладом для прийдешніх поколінь”. Микола Сенейко, журналіст, письменник, м. Самбір: “Україна і Пласт втратили відомого Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ Капітан І рангу Анатолій Грищук проходив службу на різних посадах у підводних і надводних з’єднаннях Балтійського флоту. Після повернення в Україну Анатолій Володимирович обіймав посади заступника начальника Київського вищого військово-морського політичного училища, заступника начальника факультету Національної академії оборони України, помічника Міністра оборони України. Він підготував і видав перший в Україні “Військово-політичний енциклопедичний словник” у двох томах та “Словник українського педагога”. У його творчому доробку також збірки дитячих віршів і казки. А. В. Грищук нагороджений багатьма державними і громадськими відзнаками. У 2017 році Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка нагородило Анатолія Грищука медаллю “Будівничий України” “за вагомий особистий громадського діяча, почесного голову “Просвіти” Городоччини, багатолітнього вчителя, сеньйорапластуна. Його життєва стежина увінчана незабутніми справами. Він незламно відстоював і сміливо пропагував національну ідею в часи репресивно-комуністичної влади. У багатьох селах ініціював відкриття пам’ятників Тарасу Шевченку, а в середовищі пластової молоді завжди був бажаним цікавим співрозмовником і мудрим порадником”. Олександра Сумарук, голова Товариства “Просвіта”, м. Самбір, і Дмитро Подолець: “На підході до села Градівка стоїть пам’ятник Тарасові Шевченку, який, як сказав у промові отець-декан Іван Греділь, можна вважати і пам’ятником самому Івану Бучківському. Він народився в селі Купновичі в родині незаможних, але духовно багатих, людей. Батьки не мали змоги вивчити здібного сина, але знайшлася родина Рогуцьких, яка зуміла підтримати талановиту дитину – так він здобув освіту і став учителем. Сумлінно та свідомо доносив до дитячих сердець вічне слово Шевченка і силу Франкової правди, потугу Лесиного слова-криці і філософію Сковороди навіть у фарисейські часи тоталітарного режиму. Активно пластував до останніх днів свого життя. Довгі роки був головою “Просвіти” Городоччини, очолював просвітянські осередки в селах Купновичі та Градівка. Розуміючи потребу духовного становлення молоді, вже в зрілі роки отримав відповідні знання, щоби катехизувати дітей і допомагати ставати їм правдивими християнами. Ціле життя працював над собою, щоби нести людям і своїм нащадкам правду про Україну і українську націю. Вже у старшому віці зробив дуже багато і для людей, і для нації, і для саморозвитку власної душі. У будь-яку погоду і час приїздив до Самбора на наші засідання і заходи. У досить поважному віці зіграв роль Юліана Татомира у “Чорних рядках” Андрія Чайковського. Ю. Татомир на Самбірщині в час Української революції очолював освітянський відділ української влади під керівництвом комісара ЗУНР А. Чайковського. Виростив двох дочок і сина, які отримали вищу освіту і стали шанованими людьми. Думаємо, що Іван Павлович відходив від земного життя щасливим, бо його діти, внуки і правнуки любили і шанували його. Вічна пам’ять”. Отець-декан Іван Греділь, с. Градівка: “Прощаємося з людиною незвичайною – не тому, що Іван Павлович прожив 100 років, а тому, що постійно щось робив – не для себе, а для України. Я не буду перечислювати всі його здобутки, бо то неможливо – як у сфері вчительській, так і у сфері духовного відродження, праця в “Просвіті”, праця в церкві. Йому завжди можна було доручити будь-яку справу – він її виконував, настільки був відповідальним. Дуже мріяв про вільну Україну – і праця вчителем давала можливість говорити про неї, про Шевченка. І він говорив. Він жив і горів”. Галина Фесюк, поетеса, просвітянка, м. Львів: “Мала за честь знати цю велику людину, і тому й нині низько вклонюся пану Івану Бучківському за його життя, яке він присвятив пам’яті Тарасу Шевченку. Проживав свідоме 100-річне життя до останніх днів без злоби, з вірою в Бога і в перемогу України над московитами. Дякую Богу, що на своїм шляху зустрічаю саме таких особистостей, у яких можна навчитися жити”. Юрій Леськів, журналіст, головний редактор “Пластового шляху”, м. Самбір: “Згадаймо, яким він був: життєлюбом, мудрим наставником, людиною щирою і завжди з посмішкою. Дуже хочеться, щоб таким він залишався у нашій пам’яті. Іван Бучківський – визначний член Пласту періоду 1942–1944 рр., відтак початку 90-х років (вихованець о. Володимира Івашка), Вчитель і Людина з великої літери, сподвижник і невтомний діяч товариства “Просвіта”, завзятий мандрівник полковник “Сумрак”, підполковник Сергій “Гепард”, капелан отець Михайло, старший лейтенант Ігор “Зола”, старший сержант Віталій “Горець” і гранатометник Ігор “40-й”. Книжка “Позивний “Сумрак” адресована середньому шкільному віку. Вона поєднує актуальність теми із захоплюючим пригодницьким сюжетом і тому буде цікавою і дуже важливою для юних читачів. Моя знайома придбала “Позивний “Сумрак” для свого онука. Він ще не доріс до середнього шкільного віку, але бабуся впевнена, що його треба виховувати саме такими книжками. Книжка Анатолія Грищука “Позивний “Сумрак” видана за сприяння Сергія Пандрака (“Сивого”), учасника бойових дій, кавалера ордена “За мужність” ІІІ ступеня. Україною і талановитий екскурсовод, будівничий пам’ятників Кобзареві в Галичині, автор ідеї написання історії Пласту Самбора воєнного періоду, яку втілив у життя (книга “Минуло 50 літ…”)”. Надія Канафоцька, журналістка, м. Городок: “Був людиною великою й славною. Шанованою, любленою – ніс світло правди й істини у всі часи свого сподвижницького життя. Освітянин, почесний голова товариства “Просвіти” Городоччини, активний громадський діяч, ветеран освітянської ниви, виховав декілька поколінь українців. Шевченколюб Іван Бучківський завжди наполегливо прищеплював любов до Кобзаря та його пророчої поезії усім своїм учням, друзям, товаришам по просвітницькій роботі”. Наталія Крісман, поетеса, волонтерка, м. Львів: “Сумую разом з вашою родиною через відхід у Вічність вашого батька. Рідко кого, з ким доводилося стрічатися, можна назвати – Людина-епоха, велет Духу, істинний патріот своєї Вітчизни. Та це все про Вашого батька. Пишаюся, що мала і я честь знати і жити в однім часі з цим великим Українцем”. Руслан Теліпський, громадський діяч, волонтер, м. Луцьк: “Людина прожила понад 100 років, побачила трохи світу, зробила багато важливих справ і залишила по собі приємні спогади тисячам своїм учням, друзям, однодумцям та шевченколюбам, серед яких і я! Понад 65 літ свого життя він присвятив рідній школі у селі Градівка на Львівщині, викладаючи українську мову та літературу, християнську етику та мистецтво. А ще – любив Тараса Шевченка, присвячував йому свої вірші, був активним пластуном та почесним головою “Просвіти” Городоччини. Науку досвідченого вчителя з вдячністю закарбували його учні, втілюючи життєвий девіз пана Івана: “Горіти та запалювати інших”! Він вмів запалювати своєю невтомною працею, посвятою і самопожертвою заради інших! Понад 80 років зберігав вірність своїй присязі, а за багатолітню зразкову пластову діяльність на тлі патріотичної самопожертви серед безлічі нагород отримав ще й найціннішу від своєї організації – Орден св. Юрія”. Примітка. До недавнього 1006-річного ювілею Івана Павловича Бучківського (4 лис6 топада 2023 р.), як дарунок від дітей Лесі, Мирослави, Тараса, вийшла книга “Моїх 100 літ…”. “З її сторінок постає образ галиць6 кого інтелігента6патріота. Я би сказав, що Іван Бучківський родом із національно6пат6 ріотичної школи галичан, чиїм взірцем був Іван Франко” (Ігор Щерба, “Наше слово”, Варшава). Підготувала Мирослава ОЛІЙНИК (БУЧКІВСЬКА)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин