Пошта “СП” · “Єдність мусить стати покликом української крові”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Вірна дочка України
Слово Просвіти, №22–23 за 2024 рік
сандрівни, щоб пам’ятали її, бо вона того варта. Народилася Олена Рашко незадовго до нападу гітлерівської Німеччини на СРСР – 3 червня 1941 року – в селі Рогізне на Демидівщині в сім’ї господарчого Козинського району. Навчалася у Вовковиївській середній школі, Дубенському педагогічному училищі, на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. У 2006 році закінчила магістратуру Національного університету “Острозька академія” – викладач християнської етики. Працювала в школах Млинівського, Здолбунівського, Корецького, Демидівського районів. Із 1989 року долучилася до відродження просвітянського руху та створення НРУ і брала активну участь на початках їхнього становлення. Обиралася головою Демидівської районної організації НРУ, згодом – УНП. Була заступницею голови РО “Просвіта”, очолювала районну організацію Союзу Українок, а з 2005 року – очільниця Демидівського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів. У народі її нарекли “всюдисущою рухівкою”. Вона встигала на всі громадські та політичні заходи. Проживала в Рівному у дочки Надії. Та коли треба було бувати на важливих урочистостях, зокрема, з вшанування вояків УПА, та відновлювати їхні місця поховання і проводити освячення надгробних хрестів та пам’ятників, то поспішала в ріднокрай і не зважала на жодні перепони. Олена Олександрівна вміло та відповідально готувала численні заходи і віддано проводила їх, залучала керівництво району та особливо молодь. У руках завжди тримала два пакунки з просвітянською та громадсько-політичною періодикою, а трохи місця залишала на яблука, печиво й цукерки. Де бувала, там і частувала ними старого і малого. А коли на цвинтарях вшановували воїнів УПА, які загинули за волю і честь України, то за християнським і народним звичаєм до поминального парастасу залишала свої дарунки, бо з дитинства пережила голод, холод та поневіряння за батьків, які були причетні до національного спротиву. Пані Олена свідомо та жертовно вибрала шлях послідовниці в боротьбі за відродження Української самостійної соборної держави, української мови на теренах Рівненщини. Не раз доводилося бувати з нею на різних заходах, де мені, незалежному літератору, розкривала обійми своєї душі. Завдяки їй мене почули в педагогічних та учнівських товариствах. Мені з нею було легко перегортати свої творчі сторінки крізь бюрократичні перепони, доносити правдиве слово до спраглого на правду народу. Те, що Олена Олександрівна робила протягом свого земного життя для відродження України, неможливо охопити водній публікації, адже це титанічна праця жінки-патріотки, жінки-легенди. Настоятель Млинівського Свято-Покровського храму о. Василь (Ліщук) раніше служив у Рогізненській святині і добре знав Олену Олександрівну: піднімали перший прапор незалежної України, пліч-о-пліч відроджували нашу українську церкву та мову. Отець Василь у своїй зворуш-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
