Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 12сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №23 за 1996 рік

Слово Просвіти, №23 за 1996 рік

о р отв с - РА р НЕ р |!б жа щас на ри шо С - ВЧИТЕЛЕВІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ржжтнанх поданні і цнницій нях: нанні Кн но окт | Розділ веде професор Іван ЮЩУК ПРАВИЛА В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ РІДНОЇ МОВИ | | Як визначає «Словник української | мови», правило -- це «положення, яким | передається якась закономірність». Тобто правило відображає пізнану постійну | властивість, притаманну певному яви- | щу. Крім того, коли йдеться про учнів, | воно повинно бути чітким, зрозумілим || легким для запам'ятовування та ко- |РИСтУ вання. інакше правило втрачає сенс, стає непотрібним, зайвим, а то й шкідливим. Тожчи завжди правила, які подаються учням на уроках рідної мови 1 ЯКІ вони повинні засвоїти, відповідають цим вимогам? Чи вони не відбивають охоту до вивчення рідної мови? Розглянемо тут для прикладу лише леякі найважливіші правила, що стосуються іменника. В одному шкільному підручнику є | таке визначення: «Іменник -- частина умеви, що означає предмет, відповідає на питання хто? що?, відноситься до | певного роду, змінюється за відмінками | та числами». І важко, й неточно сказа- | но. | По-перше, це правило, якщо воно | призначене для запам'ятовування, надто довге: у ньому аж 16 повнозначних алі По-друге, воно не відпозідає | дійсності. Бо не всі іменники належать |до певного роду: ножиці, сани, дрова, | Карпати. Не всі вони змінюються за відмінками: шосе, бюро, таксі, кенгуру. Не всі змінюються за числами: молоко, 2 спокій, ворота, канікули. По-третє, у ньому не зовсім доречно вжито слово | «означає». Тут доречно сказати: «озна- | чає назву» або «, ззиває». | Отже, це визначення краше 6 було, рРнУШИ всі неточності, сформулювати так: «Іменник називає предмет і | відповідає на питання хто? що?» І слів | набагато менше, і ближче го суті. | У шкільному підручнику можна прочитати: «Крім жіночого, чоловічого, середнього роду, в іменників може бути | спільний рід». З цього твердження мож- | на зробити висновок, шо в українській мові не три, ачотири роди. Насправді ж ідеться про те, що деякі іменники в тій самій формі можуть вживатися і в чоловічому, і в жіночому роді (сирота, базіка, листоноша), 1 В ЧОЛОВІЧОМУ, І В середньому (ледащо, базікало), їі В жіночому, і в середньому (бабище, головище). Дітям так і треба казати -- без хитромудрих науковоподібних вивертів. Учням нелегко дається поділ іменників на відміни. І це не дивно, бов основу розрізнення іменників за відмінами береться, крім роду, надто багато інших ознак: для першої відміни -- наявність закінчення -а (-Я); для другої для чоловічого роду -- наявність нульового закінчення або закінчення - о, для середнього роду -- наявність закінчень -о0, -е, -а (-Я) і т.д. Усе це важко запам'ятовується. Гим часом уся різноманітність ознак, за якими іменники відносимо до тієї чи іншої відміни, зводиться, якщо не рахувати роду, до всього-на-всього двох ознак: для іменників чоловічого й жіночого роду -- є чи нема закінчення -а в називному відмінку однини; для іменників середнього роду - з'являється ч'ї не з'являється суфікс -ат-або -ен». Іменники жіночого роду із закінченням -а в називному відмінку однини належать до першої відміни (весна, земля), без такого закін ення -- до трет ЬОЇ (тінь, ніч, мати); чоловічого роду Із закінченням -а -- до першої (лелека, суддя), без такого закінчення -- до другої (син, батько;; «ереднього роду, у яких при відмінюванні з'являються суфікси - ат-, -ен-, - дочетвертої (лоша -- лошати, ім'я -- імені), у яких не з'являються ці суфікси -- до другої (село, поле, знання). Зрештою, коли йдеться про четверту відміну, то визначення її можна ще більше спростити, знявши з нього згадку про суфікс -еї.-: з цим суфіксом до четвертої відміни належать тільки три іменники: ім'я, плем' і сім'я (насіння), Які можна назвати окремо (іменники вим я ШУМЛЯТЬ ЛІСИ СИНОНІМІВ яка | | | | | плесо, | як лезом, - крилом. | Аж од захвату | ойкнула тиша! | | | | Світ вітає - світає Дніпр», і а білому світі світлІШе... | Світання, світ, досвіток, ранкова узоря, зоряниця, розсвіт, досвітки, |УД свіТОК, розСсвітання, дДдосВвіт, | Оє» здсвіта ня, поредсвіт, світанічик, свпанець, передр.їня, передрань, світло, світлінь, білий день, розвидень, |світлограй, світлодив, світлодар, |темрявобур, світла танок, світ-зоря, І -- п - - пани сви шуо яко с А навкрути буяє надзвичайна мова талановитого народу, стоять епічні долини, шумлять ліси сниотімів. .- Юрій ЯНОВСЬКИЙ у світань (ж.р.), світлоносний, батько ранку, світай, розхлюп світла, білий світ; не стукне, не грюкне, а в вікно ввійде (У загадці), темрявурозмайний, світай-ріка; сірий вілнапав начорну корову (у загадці), бряск, провидно, світень, розсвітанок, досвітки, світЛОСЛАВ, переможець ноч!; засвіток, засвітлень, назаранок, СВІТАНОК Ниаді мною, мов крила шумлять - Сиві хмари летять безнас ганно, Завмираю у захваті я - Пізнаю оболоки Бояна Тума (темна хмара), оболок, туча, баранці (дрібні кучеряві хмарки), небесна кимера, крила неба. бовдур (густе хмара), завале (грозова хмара), небесний палац, сива кобила по СВІТ! Р дні ни і РУ - - Р що пн з Не дає чітких критеріїв для розрізнення груп іменників таке прави" ло: «Залежно від того, наякий приголо-- ний -- твердий, м який чи шиплячий -- закінчується основа слова, іМЕННИКИ першої і другої відмін ПОДІЛЯЮТЬСЯ на три групи -- тверду, м'яку 1 мішану». Керуючись цим правилом, дитина може до твердої групи віднести й іменники межа, тиша, дощ, ключ, бо їхня основа закінчується на твердий, а іменники збіжжя, затишшя -- до мішаної, бо їхня основа закінчується на шиплячий. Тим часом критерієм для розрізнення груп іменників треба брати не одну, а дві ознаки кінцевих приголосних основи твердий нешиплячий -- до твердої групи, авердий шиплячий -- до мішаної; будьякий м'який -- до м'якої З чималими трудношами стикаються учні при визначенні групи іменників другої відмінина -р. Річутім, що вмішені в шкільних підручниках правила не дають для цього надійних орієнтирів. Але мова набагато чіткіша й логіЧчнІШа, НІЖ шкільні правила. І в цьому легко переконатися, коли за орієнтир брати не просто -р, а кінцівки -ар, -ир, "яр І наголос І|менники з постійно наголошеними -ар, -ирналежатьдотвердої групи (саштар -- санітара, командир - командира), Усі інші на -ар, -ир -- до м'якої (токар, лицар, козир; цар -- царя, шахтар -- шахтаря, пустир -- пустиря). Поза правилом, як винятки, що належать до твердої групи, залишаються тільки іменники комар, хабар, варвар, долар, пластир і панцир. Адо м'якої зтих, що закінчуються на -р (не на -ар чи -ир), належать ше іменники /гор, якір, лобур, єгер І Кучер (про волосся). Іменники на -яр, які в родовому відмінку однини (або в будь-якому непрямому відмінку) мають наголос на закінченні, належать до мішаної групи (скляр -- скляра, школяр -- школяра), усі інші на -яр-- дотвердої (ювіляр -- ювіляра, столяр -- столяра). Винятків нема Найважчим лля учнів (і не тільки для них) є закінчення родового ВІДМІНКА іменників другої відміни (дуба, лісу). Наприклад, в одному із шкільних підручників нараховується сім випадків (11 ознак), коли в цьому відмінку вживається закінчення -у. Кому це під силу запам'ятати? Тим часом у мові все набагато іменники середнього роду ! назви ІСТОТ, | відмінку мають ТІЛЬКИ | які в цьому | мови НІЯКИХ вагань | закінчення 72; ! шодо його вживання не відчувають (села, | поля, знання, друга, орла, Мороза). Отже, З усіх іменників друго! ВІДМІНИ залиша- | ються тільки назви неїстот ЧОЛОВІЧОГО роду. Серед них закінчення -а мають | назви чітко окреслених предметів і по- | нять (олівця, поса, вівторка, кілограма, | атома), назви населених ПУНнХТІВ (Києва, Конотопа, Парижа), а тео назви річок під наголосом ( Диїпра, Ірпеня). Усі інші іменники мають закінчення -У (гаю, заводу, морозу, гніву, Криму, Бугу) Трапляються, щшоправла, і вагання (моста І мості, двора і двору), і поодинокі відхилення від цих правил (хліба, вечора, гопака). Але в шлому ця, закономірність витримується, тому и | розрізняємо форми каменя (одна штука) 1 каменю (матеріал), листопада (місяць) 1 пистопаду (явище природи), Алжира (місто) 1 Алжиру (країна) тощо. Тільки шкоди вивченню мови завлають і такі формулювання. «Деякі іменникичоловічого роду дру ГОЇ ВІДМІНИв родовому відмінку множини поряд Із закінченням -ів мають нульове | закінчення: піль, полів, солдат, солдатів» | (ще цитата). Насправді ж ніяких вагань у виборі закінчення -ів ЧИ нульового закінчення в родовому відміІНКУ МНОжини іменники чоловічого роду другої відміни не знають: усі вони в лЛітературній мові мають (солдатів, партизанів, По мідорів, грамів, | амперів), нульове закінчення мають лише три іменники чоловік у значенні «осіб»), атакож іменники. які в множині втрачають суфікс -ин (громадян, киян, татар) | Українська мова за час свого кількатисячолітнього існування виробила надзвичайно чіткі й ЛОГІЧНІ внутрішні граматичні закони Відхилення від них трапляються лише в тих випадках, де є чУЖИЙ Впливи, де идеться про різного роду запозичення, яких вона ще не встигла як слід ОСВОЇТИ ЦІ законидитинасприймає, яктільки починає опановувати рідну мову. І в основному сприймає правильно Завдання шкільного курсу рідної мови -- допомогти дитині усвідомити їх 1 ні в якому разі не спотворити ходила (у загадці), памеги (мн.), чорна корова небо лиже (у загадці), запона неба, небесна витинанка, молоди (невеликі хмарки); пливуть, пливуть, а веселне мають |у загадці), облоки (мн. у барашки (певного виду хмари), небесні вершники, градовиця (градова хмара). біжать коні булані, на них віжки порвані (у загадці), ЧчОРрнява (чорні хмари), помолодки (білі хмари), ХМАРА єї к тільки побачу дугу С емибарвну, Спадає на думку веселка Тарасова, Дніпра позичальниця, світу окраса | брама Вкраїни поаїк непогасна Райдуга, оселка, піднебесні ворота (у загадці), чесний пояс, веселиця, весівка, золоті ворота (у загадці), дуга, веселуха, каня, семибарвне диво, красавуля, семиколірне коромисло, весела, коркобець, крася, веселичка, золота стрічка повисла (у загадці), туга, цмок, краса, красна, ВЕСЕЛКА Дивіться. віт одвічні вигойди весну із лютого викликують Якщо не вірите - прислухайтесь, якщо запрагнете - побачите Я завше так чекаю провесну, люблю весну до безуму д надто Ії досвітку гремку"- тремку поезію провісниця тепла, красна, теплиня, маті літа, колиска трьох весняних СИНІВ пробудниця, сонцівка, щедро чакоєйї чена; змахне рукавом -- трава кругом розмай, птахограй, юнка з пролісковими очима, повеСіНнь, повесна диригент онови, багатошата; та, що в поле кличе задивлена у небеса, неабияка чепуруха, ВЕСНА Колись ми були хвилями моря колись ми були хвилями колись ми були колись ми колись Бистре, баранці (піняві хвилі), брижі! вал, жби і жбихи (хвилі, що набігають)| жмури, габа, вовва, гребінь, велевал (величезна хвиля), гривані; здиблено-пінист коліс не має, а котиться | загадці), киля, луска (рябіє вода від закінчення ІВ | (чобіт, циган і | ке і уві аа Уні Провесінь, відзимки (рання весна)| квітень, май, провесна, яр, пробудження| швидкої течі), невтомні ПіНИСТІ мандріві ничі, піНИСТІ Гультяї, піннОСПИННа пінні рокотуха, ряботиння (дрібні хвилі! на поверхні води), зморшки плес. фл! хвиля | Зібрав, длопопинв І ДОРА Олексанар ЗАВГОРОДНІЙ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин