Сторінка · с. 7сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №23 за 1996 рік
Слово Просвіти, №23 за 1996 рік
со ето т но
ПР ЕН ПР ДИР
Р нд т. 0 0 0
Р - й
НЕЗАБУТИЇ
о с І І ЖІ
ДЖФІРФИА
ДФ ГОФОКЧАРА
З квітня нинішнього року Олесеві Гончару виповнилося б 78 років. Його талант дав йому таку відомість, такі висоти, що будь-які епітети вже не потрібні: він Олесь Г. ончар, він назавжди залишиться в серці нації, в серці літератури, він - справді незабутній. Хтось знав його дуже близько, комусь судилося кілька зустрічей, хтось був просто читачем. Але всі
ми гостро переживаємо його відсутність. І
втрата ця відчувається щодень сильніше, ми стали сиротами, як справедливо зауважив нещодавно Павло Загребельний, з цим важко змиритися, до цього неможливо звикнути. Тож, згадуючи його, людину світлої пам яті, говорімо про нього, як про живого.
Залишилися його романи, повісті, статті, вірші, десь на касетах зберігається його образ і голос, але уже ніколи не майне постать цього напрочуд вродливого чоловіка на порозі Спілки письменників, чи на зеле-
"них алеях парку навпроти видавництва "Український
письменник . Уже нікому послати свою книгу і потішитисяЯ маленькою вітальною телеграмою, яку він обов'язково посилав у відповідь. Ця втрата важка і печальна, нам з цим тепер жити. О, безперечно, тепер легше товаришам Симоненку і Морозу, їм легше, бо неабияка то річ - подивитися в очі Олесю Гончару і навіть просто знати, що є в Україні маленький острів честі 1 СОВІСТІ - самотній і журливий. І некожному дано ступити на нього, тай не кожний має право. Ами, птахи з гнізда Олеся, повинні стати мудрішими, ми повинні видати його книги, зібрати спогади, поставити фільми і, мабуть, найголовніше - пошанувати його вірну дружину - паню Валентину, підтримати у такому важкому горі цю незвичайно мудру 1 красиву жінку, віддати ій ту увагу і любов, якої не діждався від нас, своїх немудрих г невдячних дітей, Олесь Гончар.
Тільки раз на життя я мала чудо особистої зустрічі з Олесем Гончарем 1 його дружиною. І так би хотілося, щоби хоч раз і такий день, і таку дорогу пережила кожна людина.. Дорогу до Гончара...
Власне особисто я не була запрошена.. Після мого інтерв'ю в "Голосі України" з доктором зі США Джеймсом Мейсом, відомим ученим-істориком, який був штатним директором державної комісії США по
ПЕРУ бивченню голоду в Україні. Референт віце-прем'єр-
міністра М.Г.Жулинського Микола Ковбасюк повідомив, що йому телефонував Олесь Терентійович Гончар 1 запрошує Джеймса Мейса на обід. Джеймс тоді ще губився у незвичній атмосфері іншої країни, важко звикав до мови, тому категорично наполіг на тому, що я буду його супроводжувати, тим більш, шо обставини, зайнятість і безперервні відрядження Миколи Григоровича Жулинського не дозволили йому бути присутнім на той час у Києві, самому прийняти це запрошення І, отже, вирішити питання з транспортом Я ж хочу, щоби Джеймс таки зустрівся з Олесем Гончаром, перечитую йому в голосякісь уривки творів, а частіше переповідаю то "Гронку"?, то "Собор" 1 розповідаю, як я усі роки своєї роботи у видавництві "Радянський письменник " ходила на роботу дорогою, де Гончар часто прогулювався 1 мріяла хоча б про одну особисту зустріч, розмову. Нарешті ... |
Ми тхали золотого вітряного дня, літали дерева, світило сонце, тремтіло павутиння бабиного літа. Пані Валентина попередила, щоби ми з Видубецького метро озвалися, та спробуй озвися, коли там як на гріх немає жодного телефону. Я пішла у міліцейську кімнату, запитала, чи вони знають, хто такий Гончар, постові насторожено щось промуркотіли, я ім пояснила, шо мушу подзвонити до Олеся Гончара, бо треба і нехай вони мені не заважають. Набираю номер, пані Валентина дивується: "Як же ви, Наталю, дозвонилися, якщо там немає телефону. Я просто забула, що там його немає". 73 міліції" - відповідаю. Вона щиро сміється і в мене тремтіння у душі ледь пригасає.
Все одно не можу позбутися хвилювання, адже мене ніхто не запрошував, безперервно туркочу Джеймсові, що я тільки його доведу і почекаю на вулиці, хоч сама про себе точно знаю: будь шо буде, але нізащо не пропушу такої нагоди зустрітися з Гончарем. Джеймс мене заспокоює, але хвилюється чи не більш за мене Їдемо автобусом, ідемо... Ідемо в український храм, де бував Чінгіз Айтматов, Віктор Астаф' єв, хто тільки там не бував г мені здається, що ось-ось я побачу щось незвичайнє, величавє, - у колонах І золоті, скільки ж 00 легенд наслухалася про дачу Гончара А бачу між золотих дерев в осінньому притуханні маленьку ошатну сільську хатину і дивуюся, яка вона маленька, і
й РАДА,
ту й, У , Я чего А
СД "ИЙ й 4
т
й Ра б
Портрет та дарчий напис О.Гончара з книжки «Людина ії зброя», видрукованої англійською мовою
розумію, що інакшою вона й не може бути. І всередині все дуже просто, прості меблі, прості мисники, картини. І простий сільський обід - борщ, запечені овочі, чорний житній хліб. Пані Валентино, вибачте, їй-бо. пригадували ми з Джеймсом, що було на столі і дійшли до висновку, що нічого смачнішого ніде ніколи і не гли, а от деталі звітрюються, зникають, настільки ми обидвоє хвилювалися, а я так хотіла надивитися на Олеся Терентійовича, що іноді просто переставала чути, я хотіла приглянутися зблизька, збагнути, в чому чар, таїна і сила цієї людини.
Вони з Джеймсом багато говорили про голодомори в Україні. Гончар дуже зацікавлено, навіть з якоюсь збентеженістю, як мені видалося. розпитував Джеймса, чи це правда, що було написано в нашому інтерв'ю? Чи це правда, що Рузвельт, на могилу якого він під час кожної поїздки до США кладе квіти вдячності за позицію під час Другої Світової війни, знав про голод в Україні. |
- Знав, - відповідає Джеймс. - Повірте, точно знав. Люди написали йому. Написали його дружині Навіть один сенатор розмовляв з ним про голод і Рузвельт обіцяв говорити з держсекретарем. Я бачив 1 цитував документи з Національного архіву США. Це було ще в квітні І933 р. коливін щойно став президентом, за півроку до того, коли він визнав СРСР | всі західні держави знали
Обличчя Олеся Гончара хмурніє:
- Мені боляче це чути. Я старий вояка, пригадую, як допомагали американці авіацією, продуктами нашим військам. Вони нам багато допомагали, а бач, цілими народ зрадили у 33-му, і визнали офіційно СРСР
- Світ зрадив, - додав Джеймс.
| Гончар розповідає, що він уважно прочитав СВІДЧЕННЯ ОЧевидців, надруковані комісією Мейса (це три величезні томи, обсягом 200 видавничих аркушів) : захоплюється народною мовоюо
- Тепер така мова майже втрачена, ви, Джеймсе. створили "чорну Ілліаду" українського народу, - Гончар дивиться на Джеймса з такою відвертою любов'ю, аж черкає сльоза.
- Я не хотів, щоб живі говірки того часу, які зберігались в еміграції, були перекладені на якісь літературні норми. Я хотів, щоб свідки говорили про себе за себе своєю мовою. Хіба це не правильно?
- Добре, що вона збережена, зафіксована. Це наш скарб, скарб України, дорожчий за золото Полуботка
Протягом цих кількох годин Гончар постійно повертається до теми голодомору, очевидно, що його ця тема цікавить не просто так, що вона йому болить
Більше того, складається враження, що він щось про себе обмірковує. Я думаю, має рацію Любов Голота, коли висловлює припушення, шо Гончар готувався до якоїсь праці з періоду голоду 33-го, Уже не напише Смерть не змогла забрати того, шо він створив, але забрала те, що він іше міг створити.
Пані Валентина клопочеться обідом і Олесем Теренпійовичем. Мені пошепки скаржиться, що він дуже хворий, либонь побоюється, щоб його не надто розтривожила ця тема. Джеймс ше не все розуміє, і тяжко формулює свої думки, я постійно встряю, перекладаючи йому їі Олесю Терентійовичу з української на українську. Гончар говорить, що не сказали ше свого слова Раїса Іванченко 1 Юрій Мушкетик, вони обов'язково скажуть, але він не дочекається. На сьогодні маємо від цих майстрів два унікальних романи "На брата брат" і "Отрута для княгині". Як би потішився Олесь Гончар!.. Розмова торкається літегатурної ситуаци, політичної, проблем становлення української державності, мови, історії, культури, науки, навіть радіо й телебачення.
Гончар:
- Я вже слухати не можуяк п'ятьднів підряд ло радіо займаються побиттям Тичини.
І розповідає, як тяжко сприйняв Павло Тичина ухвалення Закону про поліпшене викладання у школах і вузах російської мови. Фактично, на знак протесту проти цього русифікаційного пресу він подав у відставку з посади Міністра освіти УРСР.
Мова переходить на Михайла Стельмаха, і Гончар говорить, що не можна судити письменників за те, що вони були разом з народом, коли було найважче, молоді письменники не усвідомлюють, яку трагедію пережило багато українських письменників, на які компроміси доводилося іти, щоб рятувати саму можливість творити на українській мові, Г ончар розповідає, що якось йому довелося бути присутнім на одному! засіданні ЦК, коли якийсь партійний чиновник роздавав направо і наліво завдання українським письменникам. Годі "Стельмаху необходимо било ехать на Донбасс и писать о шахтерах" і, як популярно пояснив тоді Стельмах, що він український письменник, живе на своїй землі і нікому нічого "не должен". В таких умовах треба було працювати.
Тобто це знак, що виступ Євгена Пашковського "Література як злочин" Олесь Терентійович уже прочитав. Він не уникає цієї розмови. Він читає все, що з'являється нового в літературі і вважає, що входять У літературу чимало талановитих молодих літераторів. І що конфлікт поколінь неминучий, особливо в перехідні часи. Проте, ставить запитання: давайте відмовимося від усього, знову перекреслимо самі себе, що ж залишиться.. Знову інтелігенти першого покоління? Самоїдство? Ось мене зараз критикують за "П рапороносці", а ви самі знаєте, Джеймсе, як після війни сприймали українців на Заході: колаборанти, прислужники фашистів, кати. Самі ж ви, Джеймсе. через це постраждали, коли результати комісії були не визнані науковими колами Заходу. Яж вивів у " Прапороносцях" образи українців - не тих, що тікали на Захід, а тих, що воювали з фашизмом, людяних, люблячих, пісенних. щирих. Ї це таки спрацювало на реабілітацію українців у світі.. Гончар знову повертається до статті Пашков- СЬКОГО І каже, що молодість - не заслуга, а старість - не злочин. Гак рухається час. Заслуга - це навіть не талант. а мудрість, а мудрості треба тяжко шукати.
Час тікає, Олесь Терентійович дарує Джеймсові книгу "Людина і зброя" англійською мовою. Джеймс розповідає, як сприйняли на Заході увільнення його з посади Голови Спілки письменників і яке обурення і настороженість це викликало в колах еміграції
Гончар знову хмуриться і відповідає з якимось навіть ВИКЛИКОМ:
- А все ж я не давав арештовувати українських письменників. Я жодного чоловіка не віддав, скільки мене не ламали, погрожуючи заарештувати і оголосити ворогом народу. Поки я був - не дозволив
Ми знали про це, Олесю Терентійовичу, всі про це знали. Спасибі, що ви простили нас, тільки як нам тепер себе простити за те, що дозволили в осінь вашого життя, у той час, коли Ви уже дивилися в очі вічності. криве слово на вашу адресу. Хай не самі сказали. але дозволили... Ї пишу я про це, бо незабаром письменницький з'їзд, і добре знаю, якими затятими стають українці, коли виходять на лови щастя і чинів У літературних і політичних баталіях все ж давайте не забувати, що ми відповідальні за нашу Україну, і що, як постійно попереджає мене моя неучена мама-селянка: люди дивляться, і що таки дивляться на нас світлі ОЧІ Гончара. Заради Бога. шануймося, браття!
День тікає. Пані Валентина усе стурбованіше поглядає на Гончара, переживає: як він? Олесь Терентійович блідий, задихається Він справді дуже хворий і справді пора. | повертаємося ми від його маленької сільської хатки у золото ОСІННЬОГО ДНЯ Й щемить серце. А я аж тоді згадую, що нічого так і не запитали у мене ні пані Валентина, ні Олесь ГерентіЙйОВИЧч: чому, з якої дивопижі переступила я поріг їхнього дому. Тільки згодом долинуло ло нас із Джей - мсом Мейсом через багатьох людей добре слово цих мудрих людей, яке ми сприйняли як благословення...
Наталя ДТЗІЮБЕНКО-МЕЙС
а М Лі
Ї оздтаі сію - У т Н кі. "б я і -фи "ру «І "и А І. п ; Ро й - г 1 . "ії -», Ки ПО і Р Р о "ТМ й РА г 4 РУ Г , -м у | ФА п, й Щ й
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
