Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Земля козацька · “Землю можуть врятувати лише свої люди — за духом, ментальністю”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ: ПОВЕРНЕННЯ НА БАТЬКІВЩИНУ

Слово Просвіти, №23 за 2009 рік

Улітку 1775#го за наказом Катерини ІІ було зруйновано Запорозьку Січ, а гетьма# на Петра Калнишевського заслано на Соловки. Відтоді минуло понад 300 років… Але чи повністю Україна відкрила і прочитала ту сумну сторінку нашої історії? Чи ус# відомила її? Ці запитання можна вважати риторичними для широкого загалу. І все#таки ім’я славного Кошового Запорозької Січі дедалі яскравіше проступає з густого туману ча# су. Особливо в ці червневі дні логічна розмова пись# менника Миколи Гриценка з головою Всеукраїнсько# го благодійного Фонду імені Петра Калнишевського, головою правління Державної акціонерної компанії “Хліб України” Іваном Рішняком. — Іване Миколайовичу, чи можемо стверджувати, що Пет# ро Калнишевський через три століття повернувся в Україну? — Буде правильніше сказати повертається. Символічно, що Калнишев! ський повернувся в Україну пере! дусім духовно, коли 2006 року в йо! го рідному селі Пустовійтівці Ро! менського району за сприяння Президента України В. Ющенка відбудували Свято!Троїцький храм, який Калнишевський збуду! вав власним коштом 1773!го. Мало хто знає, що Петро Калнишевський за власні кошти спорудив з деся! ток церков по всій Україні. У селі Пустовійтівці відкрито та! кож музей Петра Калнишевського, нині розгортають експозицію ста! рожитностей. Тож земля, де зако! пана пуповина Калнишевського, його шанує і пишається ним. — Важко повірити, що це ста# лося зовсім недавно. Століття# ми ім’я Калнишевського було викреслене, або ще гірше — пе# рекручене. — Мета створення і діяльності Всеукраїнського благодійного Фонду імені Петра Калнишевсько! го, який я очолюю, — долучити гро! маду до відкриття Україні образу Калнишевського. Так, у Пустовій! тівці 1991 року встановили перший в Україні пам’ятник П. Калнишев! ському, автори якого — академік В. Бородай та скульптор Р. Синько. Завдяки таланту і копіткій праці письменника і дослідника Данила Кулиняка вийшли у світ багато пуб! лікацій, художніх творів, пісень, Ікона “Святий праведний Петро Калнишевський” Євген ЦИМБАЛЮК, Олександр ШУСТЕРУК, Рівненська, Хмельницька обл. СВЯЩЕНИКИ СТАЛИ КОЗАКАМИ Ситуацію пояснив міський го! лова Славути Хмельницької облас! ті, а водночас очільник Славутської паланки Міжнародного громад! ського об’єднання “Козацтво За! Василь Сидор: знову в путь фільмів, радіопередач про життя і діяльність Петра Калнишевського. Чого варта книжка Д. Кулиняка “Од Калниша вісті”, що побачила світ 2001 року! Це — художня сповідь митця, біль у поєднанні не з пла! чем, а з волею, гордістю за славет! ного сина України, яким для нас є Калнишевський… — Чув прекрасні патріотичні пісні про українське козацтво, нашу історію, про Калниша у ви# конанні Теодора Кукурудзи. — І пісні, й документальний фільм “Повернення Петра Кални! шевського”. Але все одно цього ду! же мало, щоб сказати: Калнишев! ський нарешті повернувся в Украї! ну. Це — могутня постать. Наш фонд виступив з ідеєю створити ху! дожній фільм про останнього кошо! вого (режисер О. Савельєв). Сце! нарій уже є, добирають акторів. На! віть перші проби зроблено. — Тож хто він, Петро Кални# шевський, передусім — талано# витий організатор, воїн, будів# ничий? — Висловлю власну думку, яка склалася після прочитання бага! тьох архівних документів, історич! них розвідок, спогадів його сорат! ників. Калнишевський передусім — господар. Не стільки воїн (хоч у цьому також сумніву нема), а саме господар у найширшому, держав! ницькому розумінні. Щоб протидія! ти роздаванню українських земель порізьке” Василь Сидор, який і ке! рує похідним рейдом: — Колись Січ мала традицію — ходити не тільки військовим похо! дом, а й походом святими місцями задля їх пізнання й возвеличення. Такими місцями були собори, мо! настирі. Ось і наша Славутська па! ланка вирішила здійснити тижневу подорож. А першими на цьому шляху стали овіяні славою Острог, російській аристократичній знаті “з широкого царського плеча”, Кал! нишевський активно запрошував безземельне чи малоземельне ук! раїнське козацтво на постійне по! селення за пониззя Дніпра, на те! риторії січових паланок. Він усві! домлював, що землю можуть вря! тувати лише свої люди — за духом, ментальністю. Чи могло це подоба! тися найвищим правителям Петер! бурга?! Звісно, це їх дратувало. Будь!яке єднання української сили — військової чи трудової — Росій! ську імперію завжди непокоїло. У цьому вбачали основну загро! зу — ймовірність відок! ремлення українських земель і створення власної держави. — Петро Кални# шевський навчив ко# заків не лише бути воїнами, а й успішни# ми хліборобами, що налагоджували влас# ний осілий спосіб життя і праці. — Саме так. Ство! рювалися цілі козацькі поселення з україн! ськими школами, які мали напівдуховний, напівсвітський характер і прищеп! лювали любов до рідного. При Кал! нишевському активно розвивалася торгівля, яка йшла через Запоріж! жя. Левову частку в експорті зай! мало українське зерно. У маніфесті Катерини ІІ за 3 серпня 1775 року, який юридично оформив руйнування Запорозької Січі, було вказано, що “заводя собственное хлебопашество, рас! торгали они (козаки) тем самое основание зависимости их от Престола Нашего…” Це й було причиною заслання на Соловки і самого Калнишевського. Межирицький і Дерманський мо! настирі. У планах — похід до Поча! ївської лаври. Загалом козаки від! відають більш як десять давніх свя! тинь, щоб у молитві віддати шану пам’яті героїв, які полягли за виз! волення України. — Цьому підпорядковане й ін! ше завдання — встановити де! рев’яні поминальні хрести на міс! цях загибелі та поховання україн! ських патріотів. Таких місць на на! шому шляху буде чимало, — до! повнює розмову начальник управ! ління інформаційно!аналітичної ді! яльності Славутського міськвикон! кому, військовий старшина!суддя Славутської паланки Роман Бачин! ський. Там, де захоронення ще не освячено, як під Козином, цю хрис! тиянську місію виконають свяще! ники. Вони також у нашому козаць! кому загоні. Це владика Шепетів! ський і Славутський Володимир та Хрест Петра Калнишевського — Знакова “прови# на”... І все#таки хочу, щоб Ви, Іване Микола# йовичу, продовжили розповідь про конкретні справи Фонду імені Петра Калнишев# ського. — Фонд сприяв тому, що Петра Калнишевського як мученика, що постраждав за інтереси україн! ського народу, нещодавно каноні! зувала Православна Церква Київ! ського Патріархату. Художник Дмитро Григоров створив кілька ікон Петра Калнишев! ського. Одну з них ми урочисто передали парафіянам Свято! Троїцької церкви се! ла Пустовійтівки. Ми розробили і виготовили Почесний Знак Фонду — “Хрест Петра Калнишевсько! го”, яким нагороджу! ємо людей, що роб! лять конкретний вне! сок у розбудову укра! їнської державності й у популяризацію істо! ричної постаті Петра Калнишевського. Нещодавно член правління Фонду Олександр Мельник знайшов наго! роди Петра Калнишевського. Уні! кальні реліквії зберігаються в одно! му з музеїв США. Тепер мріємо їх представити в Україні. У 2004, 2006 роках делегації від нашої держави побували на Солов! ках. Біля камери, в якій упродовж кількох десятиліть утримували Пет! ра Калнишевського, урочисто встановили бронзове погруддя ос! таннього кошового отамана Запо! розької Січі, а в Соловецький му! зей!заповідник передали вузлик з рідною землею Калниша із Пусто! війтівки. Без коня козак — не козак, вважає Роман Бачинський отець Богдан. Священики самі по! просилися у дорогу, хоч добре зна! ли про повсякденні труднощі. Свято#Троїцька церква у с. Пустовійтівці Нині наш Фонд спільно з ре! дакційною колегією в складі докто! рів історичних наук А. Бойка, В. Брехуненка, Ю. Мицика, Т. Чухліба, братів Коцурів, В. Грибовського, завідувача відділу музеїв і виста! вок Українського інституту націо! нальної памяті О. Кучеруком, пись! менником Д. Кулиняком готує до видання зібрання “Петро Кални! шевський: життя і діяльність”. Уперше читачам буде представле! но найповніше видання докумен! тів, пов’язаних із життям Петра Калнишевського. Постановою уряду пам’ятки ар! хітектури Роменського і Недригай! лівського районів Сумської області об’єднані в державний історико! культурний заповідник “Посулля”. Керівництво держави започаткува! ло проведення у Пустовійтівці на Трійцю щорічного свята “Калнише! ва рада”, яке вже набуло статусу всеукраїнського. Тож сподвижники у справі увіч! нення пам’яті легендарного Кални! ша є, і це вселяє оптимізм. Одеси! ти (життя Калнишевського тісно пов’язане з цим краєм) утворили реґіональний фонд імені Петра Калнишевського, який очолив В. Балух. Нещодавно одному з чор! номорських траулерів риболовець! кої компанії “Капітан” (генеральний директор В. Кобилянський) при! своєно ім’я П. Калнишевського. А місцеві меценати, патріоти вино! шують ідею спорудження на Оде! щині пам’ятника кошовому отама! ну. В реалізації цього проекту до! помагає народний депутат України П. Ющенко. Спілкувався Микола ГРИЦЕНКО СИЛУ ДАЄ КУЛІШ НА ДЖЕРЕЛЬНІЙ ВОДІ Клопотів додалося вже з пер! ших днів походу, коли небо вкрило! ся хмарами і встановилася дощова погода. Втім, за словами козаків, сльота — ніщо порівняно з відчут! тям духу козаччини. Своїм походом загін Славут! ської паланки, у складі якого пред! ставники різних професій (учителі, будівельники, підприємці, чинов! ники, правоохоронці, зокрема представники кінної міліції) у кож! ному населеному пункті, виклика! ють симпатії в населення. Ще б пак — справжній загін із повною амуні! цією. — Амуніцію ми збирали з усіх! усюд, — сказав Василь Сидор. — Маємо вози, брички, шаблі, пістолі. Ось тільки гармат вирішили не бра! ти. Що стосується одягу — націо! нального, то майже в кожного козака він власний. Ми прагнули, щоб одяг відповідав духові козацького часу. Уночі стаємо табором, як на колиш! ніх стоянках. Удень прокладаємо маршрут від села до села дорогами та стежками. Вранці прокидаємося під сурму. Одне слово, кожен день — видовищний і пам’ятний. Ми поста! вили за мету оживити одну з найсла! ветніших сторінок української історії — козацьку. Судячи з того, як рейд сприймають українські люди, скажу без перебільшення: наш задум, наш похід вартий затрачених зусиль. Давній Острог пам’ятає, як у грудні 1648 року до міста ве# личною ходою зайшла козацька чота гетьмана Богдана Хмельницького, як батько Хмель видав універсал, в якому вимагав припинити утиски українського народу, як предки# острожці захоплено вітали українське військо… Схоже, що через віки історія повторюється. Принаймні Ост# рог знов зустрічав козацьку чоту, дивлячись на яку, дехто не міг зрозуміти, чи це театралізоване дійство, чи відродження Січі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин