Постаті · “Ідейно#духовий зв’язок поколінь міцніший за кам’яні фортеці”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
СТЕПАН БАНДЕРА — ПРАКТИК, ТЕОРЕТИК, МІСТИК НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РУХУ
Слово Просвіти, №23 за 2009 рік
Ірина ФАРІОН, м. Львів
Закінчення. Початок у ч. 21, 22 за 2009 р.
КОНЦЕПТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ Ідея — це визначальне поняття, переконання, принцип, що лежить в основі теоретичної системи, ло! гічної побудови чи світогляду. С. Бандера — яскравий представ! ник філософії ідеалізму, що на про! тивагу матеріялізмові визнає пер! винність ідеї, духу, відчуття, свідо! мости; С. Бандера — це надпотуж! ний практик революційного ідеаліз! му, що на початку ХХ століття зі! йшовся у смертельному двобої з революційним большевицьким ма! теріялізмом. Останній тимчасово переміг, думаю, не тільки через ма! совий терор і, як наслідок, мутацію ментальности, а через деструктив! не апелювання до суто споживаць! ких поверхових цінностей людини — соціяльної маси. Маса відгукну! лася. Масі простіше ковзати навіть по гаданому райському добробуті, ніж працювати над актуалізацією своїх духових і духовних можливос! тей. Чи не звідси Лесине: “Умій сво! їм життям до себе дорівнятись”? Як типовий ідеаліст С. Бандера ототожнює ідею із сакральним кон! цептом — душею: “Ідея — це душа, породжуюча і рушійна сила цілого визвольного руху, це його найіс! тотніша, незмінна суть. Життє! вість, тривкість і перемога револю! ції залежить передусім від сили, якости ідеї, яка є рушієм, наскільки вона відповідає духовості, природі, життєвим прагненням і потребам народу, наскільки вона висловлює його найкращі пориви і мобілізує шляхетні, динамічні, героїчні еле! менти нації і такі ж засновки в духо! вості людини”. Блискуче теорети! зування, однак проблема: як запа! лити більшість цією ідеєю, як діста! тися забетонованих споживацтвом душ? Він подолав цю проблему, створивши провідну політичну си! лу Західної України у передвоєн! ний період, з якої виросла найідеа! лістичніша мілітарна сила — УПА. Перед цим фактом політичного ідеалізму пасували навіть вороги. Польська католицька газета “Поло! нія”, пишучи про Варшавський процес, визнала, що доцільно не писати “моральних поучень” про гріх “убивання ближнього”, як це в той час робила частина української католицької преси, а варто зверну! ти увагу на конечність справжньої об’єктивности й справедливости в підході суддів; “мають судити лю! дину, яка хоч і вчинила найважчий злочин, проте заслуговує на поша! ну, бо вона потоптала закони в боротьбі за ідею”. “Наші ідеї, — казав С. Бандера, — це наша най! більша сила, найуспішніша зброя, якою переможемо більшовизм”. Тепер на зміну матеріялістично! му большевизмові прийшов праг! матичний лібералізм — набагато вишуканіший, у демотолерантних шатах супротивник перпендикуляр! ного, безкомпромісового ідеаліс! тичного націоналізму, що весь час потребує духових зусиль людини над собою, а то і жертв, на відміну від лібералізму — де можна все, бо мораль відносна, або ж, за Ф. Фуку! ямою, прийшла “моральна мініятю! ризація”, за Вульфом, “безтурбот! ний моральний релятивізм”, за С. Бандерою, “практична мораль”. Які стосунки поміж ідеєю та лю! диною? Мабуть, такі, як між душею та тілом: “Найкращі ідеї й програ! ми не спроможні формувати життя й розвитку, доки не знайдуться їх апостоли і борці, люди сильних характерів, віри, запалу, посвя! ти і чину”, себто “ядро, що ніколи не зійде на манівці”. Дванадцять юнаків і юнок на Варшавському процесі, 23 — на Львівському — це цвіт зі цвіту української націоналіс! тичної ідеї. Середній вік підсудних не перевищував 25 років, наймо! лодшій не виповнилося і 16. Захис! ник Роман Криштальський вигук! нув: “Та це ж цвіт української моло! ді!”. Перед війною ОУН налічувала понад 20 тисяч членів, УПА — понад 300 тисяч (з них 156 тисяч загину! ло), у тюрмах Західної України большевики закатували близько 10—12 тисяч українців, із Західної України у 1939—1941 роках за су! дом і без суду вивезено до москов! ських тюрем понад мільйон осіб. Онаціоналістичнення України від! булося! Убивали не тих, хто мав гроші, а тих, хто був національною ідеєю — “головним рушієм наймо! гутніших історичних здвигнень”. Історію тривання націоналіс! тичної ідеї як фундаменту творення держави перервано. Натомість конституційно запроваджено “іде! ологічну багатоманітність” (стаття 15). Зауважимо, що С. Бандера ні! коли не абсолютизував націоналіс! тичної ідеології, чим кардинально відрізнявся від комуністичного то! талітаризму, а навпаки, поривав до ідеологічного змагання творення держави на національній основі: “За політично#світоглядовим розу! мінням ОУН, монопартійна систе! ма в державному житті та в дер! жавній формації, не відповідає потребам повного і здорового на! ціонального розвитку. В державній організації народу мусить бути міс! це для політичної диференціяції, кристалізації і вільного розвитку політичних угруповань та для здо! рового, творчого змагання поміж ними. Самі ж державні органи у ви! конуванні своїх функцій мусять стояти на позиціях понадпартій! них: насамперед дбати про добро цілости, а далі справедливо захи! щати інтереси всіх позитивних складових частин” і обов’язково, вступаючи у міжнародні зв’язки з різними державами, дивитись не тільки на те, “яку матеріяльну й фі! зичну силу має якась держава або група держав, але одночасно, чи радше навіть насамперед, треба дивитися на їх ідейну настанову і напрям політики, бо якщо ці диспо! нуючі фактори не є в порядку, тоді сила йде нінащо”. Водночас визнання багатопар! тійности та ідейного розмаїття аж ніяк не має призвести до розми! вання меж між політичними партія! ми, ідеї яких і є головними політич! ними рубіконами: “Основні ідеї му! сять бути чинником сталим, не# змінним. Якщо почати їх міняти, достосовувати за тактичними мір! куваннями до настанови різнорід! них елементів, тоді ці ідеї відразу втрачають свою пориваючу силу, а революційний рух розгублюється і зникає”. Теперішня реальність під! тверджує наскрізне політичне пристосуванство. Відтак суспільс! тво, що схильне до постійного пе! ретасовування норм і правил, ста! ватиме щоразу більше дезоргані! зованим, атомізованим, ізольова! ним і не здатним реалізувати спіль! ні цілі та завдання. С. Бандера про! понує красиву метафору для полі! тичних пристосуванців: “Ідейно#
світоглядові переконання, політич! не кредо, послідовність у життєво! му прямуванні, особиста честь, гід! ність і добре ім’я — це не чоботи, які можна почистити, а то й викинути, замінявши новими”. Ідея — не річ, нею не обміняєшся; ідея — душа — нею житимеш, звідси трактування “ідейно#політичної настанови на! роду як основного питання визво! лення та цілого майбутнього нації”. У пристосуванському і розхита! ному суспільстві цілком неминуче втратити орієнтири, і аж так, що чис! ленні політики й науковці досі ніяк не вимудрують, що таке національна ідея. Відомо, що геніяльне завжди просте і глибоке: “…національна ідея — ідея самостійности, державної не! залежности кожної нації. І ці пози! тивні, корінні ідеї є властивим дина! мітом протибольшевицької револю! ції”. На теперішній час національна ідея є “динамітом” для лібералізму. Органічними складниками на! ціональної ідеї є самобутність і самодостатність — два береги бурхливої ріки життя нації. Провід! ник розгортає їхню сутність у про! тиставному дискурсі — у спротиві московській загрозі. Афористич! ним можна вважати його визначен! ня національної та соціяльної рево! люції: “Соціяльні революції сим! волізують барикади, національ! ні — дивізії”. Якщо барикади — це символ протесту і безладу, то диві! зії — це тактичні з’єднання нації не задля протесту, а для боротьби й утвердження. Сила нації як само! бутнього витвору не лише в умінні не відступитися від “національного інстинкту” і не зійти зі “світоглядо! вих підвалин”, а й у “пошануванні різнородности змісту і форм життя та багатства культур різних наро! дів, ідея толерації супроти чужих і відмінних культурних та соціяльних вартостей і систем…”. Ці дві заса! ди цілком протиставні “москов! сько#большевицькій нетерпимості та ненависті до всього, що відмін! не, небольшевицьке, та зродженої з почуття своєї нижчости жадоби нищити чужі культури і цілі народи, нівелювати життя усіх людей, усіх народів під одну мірку й смак боль! шевицького режиму”. Із плином часу, хоч і з певними застереженнями, можна долучати! ся до оптимістичного висновку С. Бандери про збережену українську самобутність і, хоч і не доконечний, але крах комуністичної системи, принаймні як розпаду СРСР: “Те! пер уже можна ствердити, що большевицький плян змінити духо! вість, характер і наставлення уяр! млених народів систематичним знищуванням непокірних і провід! них національних елементів та ви! хованням нових генерацій в кому! ністичному дусі, в повній ізоляції від національних традицій і в протис! тавленні до них — скрахував і вия! вився нездійсненним. Незважаючи на, безперечно, дуже важкі втрати, яких від цих його практик зазнала національна субстанція поневоле! них большевизмом народів, корені національної самобутности живуть далі, і з них постійно відростають нові здорові парості”. Не менш важливим для сили й утвердження нації є усвідомлення власної самодостатности. Саме геополітичне становище України покликане укріпити в ній розраху! нок на власні сили, і навіть більше: “при цьому вона виконуватиме важливу місію ширшого значення і для інших народів, здійснюючи та захищаючи універсальне гасло: “воля народам — воля людині!” Ка! тегорично відкидаючи будь!яке чи-то внутрішнє, чи зовнішнє присто! суванство, навіть як позірні “тактич! ні вимоги”, С. Бандера ставить за приклад Романа Шухевича: “Ставка на власні сили, на власні змагання, що є основою визвольної концепції ОУН, була в Романа Шухевича справою глибокого переконання і керівною засадою дії”. Зрештою, його позиція у стосунках з гітлерів! ською Німеччиною свідчить найпе! реконливіше: Провідник категорич! но відмовився скасувати Акт прого! лошення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові й почав активне розгортання місцевих ад! міністрацій, зауваживши на це по! мічникові державного секретаря Кундтові: “Я хотів би ще раз сфор! мулювати й наголосити, що… від! даючи свої накази, я не спирався на жодні німецькі органи влади, й ні на жодні угоди з німецькою вла! дою, а тільки на мандат, який я мав від українців. Будівництво й органі! зація життя на Україні неможливе без українців, жителів своєї етніч! ної території”. У німецькому доку! менті №137 від 14 серпня 1942 ро! ку (С. Бандера у цей час уже був ув’язнений у німецькому концтабо! рі) зазначено, що “ОУН, нелегаль# ний рух Бандери, діє надзвичайно радикально і намагається затор# кнути активні верстви молоді, щоб звільнити їх від німецького впливу. Використовуються всі засоби, щоб шляхом пропаганди викликати се# ред українців відразу до німців”. На еміграції Провідник теоре! тично осмислив і підсумував роль німецького і будь!якого іншого зов! нішнього чинника в українській істо! рії: “Було ясно, що у відношенні гіт! лерівської Німеччини не можна бу! ло сподіватися на успішність пере! говорів, ставлення вимог, переко! нувань тощо. Такі заходи були заз! далегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення тільки тактич! них заходів, щоб мати й такі козирі і щоб приховати підготову до дії по іншій лінії. Справжня ж самостій! ницька політика мусіла йти шляхом доконаних фактів, власної ініціяти! ви, не оглядаючись на політику Ні! меччини, а коли треба, то виразно проти неї”. Понад усе ставлено не! залежність “української політики, яка керується тільки українською рацією, а не кокетуванням (безус! пішним!) із сторонніми силами”. З усвідомлення національної ідеї та її двох визначальних засад — са! мобутности і самодостатности — формується образ самостійної Со! борної Української Держави, яку можна здобути “тільки послідовною боротьбою цілого народу, а немож! ливо її здобути хоч би найсильніши! ми правними претензіями й аргу! ментами”. Як згадував С. Бандера, “особливий вплив на кристалізацію моєї національно#політичної свідо! мости мали величні святкування і загальне одушевлення злуки ЗУНР з УНР в одну державу в січні 1919 ро! ку”. Провідник наголошує на потребі модерного характеру державниць! кої традиції, яку аж ніяк не варто зво! дити “до життя музеїв”, а навпаки — “щоразу пов’язувати з актуальними державницькими змаганнями, сприяти тому, щоб була дотримана історична перманентність поміж те! перішніми державницькими зма! ганнями і традицією з минулого, і то головно щодо позитивного змісту”. Усі визначальні чотири концеп! ти БОГА, ДУШІ, ДУХОВОСТИ, ІДЕЇ тим чи тим способом потрапляють в антагонізм до найнебезпечнішо! го ворога — російського імпер! ського большевизму. Бандерину візію російського большевизму можна звести до п’ятьох концеп! ційних засад. Перше. Вкорінення больше# визму на московських теренах вип# ливає з хворобливої імперської ментальности росіян захоплювати, принижувати, визискувати. З огля# ду на це, “Росія є тільки одна — ім# періялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде до# щенту розтрощений, а російський народ не вилікується з нього через пізнання, що його імперіялізм при# носить йому самому найбільше ли#
ха — жертв, терпінь і падіння. До цього ще далеко…” Друге. Зміна влади у Росії — це не зміна імперської ідеології у став# ленні до України: “Якщо завтра на зміну большевизмові прийде ін# ша форма російського імперія# лізму, то він так само насампе# ред звернеться всіма своїми си# лами проти самостійности Укра# їни, на її поневолення. Росій# ський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні. На це виразно вказує стан політичної думки і настанова російської маси, всіх російських політичних середо# вищ, як комуністичних, так і анти# большевицьких. У всіх них живе крайня ворожість супроти ідеї державної окремішности, суве# ренности України”. Третє. Нацистсько!расист# ський гітлеризм і комуно!москов# ський большевизм походять з того самого джерела — імперської мен# тальности. На це неможливо впли# нути через якісь моральні чи право# ві засади — це можна лише знищи# ти. Якщо гітлеризм було знищено, то російському імперіялізмові сві# това спільнота створила якнайкра# щі умови для поглиблених модифі# кацій. С. Бандера розкриває сут# ність двох убивчих режимів: “Гітле# ризм виразно проголошував свій імперіалізм у формі расист# ської теорії. Большевизм прихо# вує свій московський імперіялізм під формою інтернаціоналізму, кля# сової солідарности пролетаріяту, світової комуністичної революції. Все протиставлення поміж ними, від ідеологічного починаючи, аж до воєнної розправи, за своєю суттю було конкуренційною боротьбою двох подібних імперіялізмів за па# нування на тому самому просторі, а не боротьбою двох протилежних світоглядів, ідеологій, суспіль# но#політичних систем”. Четверте. Московський імперія# лізм за головну мішень має не лише самобутність націй, а й гідність і сво# боду окремої індивідуальности: “Ідея гідности і пошанування люди# ни, її вільного розвитку, власної іні# ціятиви, творчого та достойного са# мовключення в гармонійний уклад збірного національного і суспільно# го життя є діяметрально протилежна до большевицької тиранії, уярмлен# ня і визискування людини, топтання її гідности, нівечення свободи”. П’яте. Утвердження москов# ського режиму можливе лише за умови знищення основних україн# ських концептів — БОГА, ДУШІ, ДУ# ХОВОСТИ та НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ. Саме на них і спрямовано головний московський удар: “Вона (Москва) зміряє до систематичного оточен# ня української національної суб# станції, до виполокання з душі й життя українського народу всього національного змісту”. Очевидець судового процесу над замовним убивцею С. Бандери Карл Андерс, на перший погляд, констатував парадокс: це вбивство — одна з найтяжчих поразок Со! вєтського Союзу в холодній війні. Смерть обернулася Життям. Зло! чин — Каяттям (убивця Бандери розкаявся і самовільно зізнався в замовному атентаті). Неволя — Не! залежністю. А до Свободи — ще не раз умирати і воскресати… 25 травня 1958 року, за півтора року до власної наглої смерти, С. Бандера виголосив промову над могилою вбитого Є. Коновальця, слова з якої змушують серце завмер! ти: “Розділені кордоном смерти, але з’єднані зв’язком віри, ідеї і любови — живі та померлі можуть собі взаєм! но помагати перед Богом і через Бо! га”. Знаково, що одне зі значень сло! ва бандера — зв’язок: ідейно!духо! вий зв’язок поколінь міцніший за кам’яні фортеці. Майбутнє завжди виростає з фундаменту минулого.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
