Про!читання · “Духовність — це саме той імператив, без якого наше життя так і залишиться одновимірним, пласким, заштрихованим у сіре”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
КОЛИ ЗДІЙСНИТЬСЯ ТАРАСОВА МРІЯ
Слово Просвіти, №23 за 2009 рік
тах, провокації, розправи над супротивниками, кволе зави! сання над стежкою, що прямує зі сходу на захід, постійне задку! вання, смикання ліворуч!право! руч, Європа!Азія; о, ця “мудра” метушня, ця багатовекторність як вияв сірості, ці євнухи!нашіп! тувачі…” Нестерпно гнітюча суспільна атмосфера сучасної України не може не змушувати упередзорі! ючого нашої журналістики бити на сполох: уже не раз народ наш, здобувши у боротьбі за на! ціональну незалежність вагому перемогу, незабаром знову втрачав усі здобутки і потрапляв у ще страшніше колоніальне яр! мо. Сценарій, за яким Україн! ська Народна Республіка 1917 року сповзла до колапсу, до бо! лю нагадує процес сучасного посіріння “багатовекторного” суспільства, бо дедалі відчутні! шою стає загроза заміни всіх отих “багатьох” векторів одним — північно!східним. Задля поря! тунку наше суспільство має яко! мога швидше вийти з мороку, в якому вершать свої чорні справи всі оті “поважні” злодії у законі, яким у нас ще й дозволяють си! діти у високих кабінетах. Щоб припинилося смертельно не! безпечне для країни “кволе за! висання” над стежкою нашої до! лі, мають відбутися докорінні зрушення в духовності народу. Пропонуючи державницьке рі! шення цієї проблеми, Михайло Сидоржевський в есе “Дорога до храму” (2001), присвяченому епохальному приїздові в Україну Папи Івана Павла II, наголошує: “Найголовніший ворог для нас — ми самі, наші гріхи і слабкості. І духовність — це саме той імпе! ратив, без якого наше життя такі залишиться одновимірним, пласким, заштрихованим у сіре. Навіщо прийшов до людей Христос?” Поставивши таке запитання, автор доходить логічної відпові! ді: “Щоб ми навчилися розрізня! ти добро і зло, правду і кривду, чорне і біле. І щоб ці поняття з розряду принагідних чи вигідних стали основоположними для людей. Оце і є дорога до Бога, місце якого — в глибинах серця кожного з нас”. На великий подив мільйонів чесних громадян, перемога по! маранчевого Майдану не вбе! регла Україну від реваншу куч! мізму. Чому ж не здійснилися райдужні помаранчеві сподіван! ня? У лютому 2004 року Михайло Сидоржевський (есе “За хмара! ми буде сонце”) стверджував: “Режим стоятиме до кінця у сво! єму прагненні самозберегтися при владі. Для цього використо! вують усе, що є під рукою. А “під рукою” є багато чого, і це ми ба! чимо: і провокації, й адміністра! тивні можливості, й фіскальні структури, і залякування, і брех! ливі масмедії, й фальсифікації, й фактичний контроль над кримі! нальними структурами, і награ! бовані мільярди. Але в них нема Віктора Ющенка! Він — наш. Не рухів! ський, не уенпівський, не пеер! півський чи ще чийсь, а — за! гальноукраїнський, національ!
ний лідер. І не треба думати, що лише на Заході його підтри! мують. Звичайно, на Сході інші настрої, й тому є зрозумілі при! чини, але величезну перевагу має той політик, який не ділить Україну навпіл, не ріже по!жи! вому, не спекулює на цьому, не роздмухує попелу міжетнічних взаємин, а навпаки, закликає до порозуміння, до злагоди, толерантності, наголошуючи, що добрі й мудрі господарі!ук! раїнці повинні порядкувати так, щоб і інші мешканці нашого спільного дому не почувалися тут чужими”. Звичайно, Віктору Ющенку добре відома мрія Тараса Шев! ченка про українського Вашинг! тона. На жаль, він, як і багато ін! ших українців, не задумувався, чому саме Джордж Вашингтон став Тарасовою мрією. А річ, во! чевидь, у тому, що перший аме! риканський президент був не лише талановитим політиком, ай видатним полководцем, який після перемоги над ворогом не давав йому часу на відпочинок, а добивався нових і нових пере! мог, після яких на підписання во! рогові подавали не універсал про співробітництво, а тільки акт про капітуляцію. Мудрого лідера нації нерідко вшановують іме! нем її “батька”, а це означає: з однаковою любов’ю ставлячись до всіх своїх дітей!громадян ке! рованої ним держави, він не ли! ше може, а й зобов’язаний за! охочувати кожного за його добрі справи, карати — за недобрі вчинки, а тим більш за злочини. У тому і полягає трагічна помил! ка Ющенка, що він поставив на одну дошку і відданих синів та дочок України, які рішуче підтри! мали його на Майдані, й тих зайд, що завжди обзивали укра! їнців недобрими словами, вино! шуючи плани якщо не цілковито! го знищення України, то хоч би розриву її на шматки, якими, звісно, мала б володіти їхня “ма! тушка”!Расєя.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
