Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культурні події · “Камю у нас не переміг би”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ПОРОЖНІЙ ПАФОС КОРОНАЦІЇ

Слово Просвіти, №23 за 2009 рік

Болеслав ЖЛОМ Мені, дякувати Богу, ніколи не здобути перемоги на “Коронації слова”. “Дурний” інтелектуалізм нікому в цій країні не потрібний. Тиждень тому пан Юрій Логуш, презентуючи в Укрінформі черго! вий фінал конкурсу, обмовився: “Камю у нас не переміг би”. Ін! тернет!видання розтиражували цю фразу, а Інтернет!користувачі вволю потішилися, коментуючи її. А мені було сумно. За пошука! ми авторів масового читва ми за! буваємо про літературу — ту, яка отримує Ґонкурівську і Букерів! ську премії, ту, про яку протягом наступних століть леґіони нау! ковців пишуть статті й дослід! ження, ту, яка, зрештою, складає літературний процес. На жаль, цієї літератури наші конкурси і премії (всі, купно з Шевченків! ською) не помічають… 4 червня у театрі ім. І. Франка (бідний Каменяр!) відбулась уро! чиста церемонія вручення премій. Відкриваючи дійство, Юрій Логуш зазначив, що протягом дев’яти років існування “Коронації” було відкрито сотні письменників. Я сказав би, швидше, “письмаків”. Людей, які пишуть гримучою сур! жиковою сумішшю, яких іноді “по! читують” домогосподарки (примі! ром, дружини власників фабрик із виготовлення шоколаду) і дрібні офісні працівники. Ось вам пере! лік: Ірен Роздобудько, Лариса Де! нисенко, Люко Дашвар, Галина Вдовиченко… Дехто з них, до речі, був у залі. Ірен Роздобудько, ім’я якої неодноразово звучало, цього разу обмежилася скромною тися! чею гривень за п’єсу. Лариса Де! нисенко — письменниця, телеве! дуча і член журі в номінації “Рома! ни” — вручала премії. Андрій Ко! котюха до початку церемонії обій! мався з Роздобудько і Галиною Вдовиченко; Галина ж Вдовичен! ко, роман якої “Пів’яблука” вважа! ють одним із хітів торішнього книжкового сезону, виборола пер! шу, головну премію. Зі сцени лунав суржик, зал аж пахтів стилістикою а!ля Лобода… “Антикризову ґьол” я згадав не! дарма. Коли завіса посунулась, усі побачили на сцені… барабани! “Це Апокаліпсис”, — майнула дум! ка. Або Єрихон — ось загудуть ці барабани, й остання цеглина від! валиться від жалюгідних решток української літератури… Серед тих, хто “роздавав сло! нів”, були дуже відомі особистості: голова Шевченківської РДА Віктор Пилипишин, голова Шевченків! ського комітету Микола Жулин! ський, композитор Олександр Злотник, продюсер Едуард Клим, письменник (“почесний москаль української літератури”) Андрій Курков, кінорежисер Олесь Санін, видавець Іван Малкович тощо. Пи! липишин, вручивши премію від власного благодійного фонду “Ді! ти передусім”, пообіцяв наступно! го разу аж три премії; Злотник розказував, як іноді пише музику на вірші невідомих авторів; Санін жартував. Жартівливий пафос огортав ще паруючий труп літера! тури сумним серпанком. Отже, хто отримав перші пре! мії? У номінації “П’єси” було від! значено Г. Ботикіна із Сімферо! поля, який поганенькою україн! ською заявив, що написав кілька! десят п’єс, але оце вперше на них звернули увагу. Що ж, якщо пан Г. Ботикін пише так само, як говорить, то неувага до його тво! рів не дивує. Далі все пішло, мов “по нака! таній”. Цього року в “Коронації” з’явилась нова номінація — “Пі! сенна лірика”. Як розповів пан Ло! гуш, дружина вже кілька років вмовляла його взятися й за пісні. І ось — нарешті. Взялися… “Пісен! ним” журі керував композитор Анатолій Матвійчук. Відзнаку “Ви! бір композиторів” отримала лу! ганка Ольга Самарцева. Першу премію несподівано виборов про! заїк Тарас Антипович. “Я приши! зів”, зізнався він зі сцени. Вшано! вана відзнакою композиція Анти! повича називається “Осінній кі! берпанк”. Невже лірика? У номінації “Кіносценарії” се! ред відзначених були автори де! тективів і жахіть Наталка й Олек! сандр Шевченки та Олександр Жовна. Подружжя Шевченків створило сценарій фільму жахів “СтрахоРама” (певно, алюзія на відомий мультсеріал “ФутуРама”). “Сподіваємось, буде справді страшне кіно”, — пожартував ве! дучий. Другу премію виборов прекрасний режисер, драматург, незлецький письменник Олек! сандр Денисенко. Першу дали Віктору Абузярову за сценарій з дивною назвою “Фросина любов” (дивною, бо в українській мові іме! ні “Фрося” нема, є “Пріська”; от! же, за логікою і правописом, має бути “Прісьчина любов”). Головною інтригою, звичайно, була номінація “Романи”. Спочат! ку свій вибір оголосили видавці. “Клуб сімейного дозвілля” взявся друкувати роман Ірини Чернової (у ній можна було упізнати одну з торішніх переможниць Люко Даш! вар; Чернова з Херсона і на пре! зентації в книгарні “Є” зізналася, що погано розмовляє україн! ською); представник церкви ска! зав багато теплих слів про твір Марії Влад, присвячений Св. Йо! сипові, чоловіку Діви Марії. Мова пані Влад зігріла душу — вона й Олександр Денисенко були чи не єдиними на тій сцені, хто розмов! ляв чистою українською, а не сур! жиком. Нарешті, трійка переможців. Ними стали Юрій Сорока з істо! ричним романом “Іван Богун”, Максим Кідрук “Мексиканські хро! ніки” (також отримав відзнаку як “Кращий твір про подорожі” від журналу “Мандри”) і Лариса Вдо! виченко. Крім того, що роман “За! мок Гербурта” отримав першу премію, від фонду Арсенія Яценю! ка Open Ukraine пані Вдовиченко вручили сертифікат на переклад її роману будь!якою іноземною мо! вою. Як відомо, це один з напря! мів діяльності згаданого фонду (керує програмою пан Курков; пе! рекладають здебільшого твори самого Куркова, а ще Андруховича й Дереша). Вручала сертифікат дружина А. Яценюка. Пані Логуш додала трохи перцю й політики, зауваживши: “Сподіваємось, це перша відзнака з рук майбутньої першої леді України”. Зал був при! голомшений. Але таку саму фразу повторив і Юрій Логуш… Хочеться запитати: кому пот! рібна ця премія? Визнання? Чес! ний (і справжній) письменник му! сить цуратися такого визнання — коли ґламуровані буржуа “щед! ро” відривають від серця і банків! ського рахунка невеличку суму і, зверхньо позираючи на “ощас! ливленого” письмака, речуть про “відкриття сотні нових імен у лі! тературі”, або щось на кшталт “ми піднімаємо українську літе! ратуру!” Пафос, панове, порож! ній пафос…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин