Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Лише служіння Україні нас об’єднає у народ ”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

РУХ: ЩО В ПІДСУМКУ?

Слово Просвіти, №23 за 2009 рік

Академік НАН України Віталій ДОНЧИК — один із засновників Ру# ху. В Оргкомітеті з підготовки Установчих зборів НРУ був головою ре# дакційної комісії, очолював її на першому, другому та третьому з’їз# дах Руху. Його обирали членом Великої ради, потім членом Прези# дії, Центрального Проводу Руху. Із 1991#го й досі — член ЦП партії (зараз УНП). У 1990—1996 рр. був одним із засновників (разом з Д. Павличком, Ю. Бадзьом, Ю. Цековим та ін.) Демпартії України, заступником голови партії, членом Національної ради ДемПУ, голо# вою Київської організації. 1996 р. В. Дончик, Ю. Бадзьо, А. Погріб# ний та ін. вийшли з партії у зв’язку з тим, що керівництво (В. Яворів# ський) вдалося до зміни принципових ідейних орієнтирів, розмиван# ня національно#демократичної сутності програмових засад партії. У час відзначення 20#річчя Руху ми звернулися до Віталія Дончи# ка з проханням відповісти на кілька питань, пов’язаних з україн# ською політичною історією й сучасністю. шись під тиском і ударами звіду! сіль — і з центру, і збоку, і зсереди! ни, і згори, і знизу”. На мою думку, незалежницька ідея пробуджувалася (спочатку підсвідомо) у волинянина за на! родженням Леоніда Кравчука й де! далі більше віддаляла його від ком! партійної ідеології (вийшов із КПРС у серпні 1991 р.) передовсім внас! лідок впливу на нього Руху. — У книжці “Спільний зна# менник — тринадцять” Ви, зда# ється, значно суворіше постави# лися до діяльності Президента Л. Кравчука. — Ні, там я теж вів про це мову, тільки наголошував на іншому. Це по!перше. А по!друге, про “спів! працю” з Рухом. Зараз я окреслив “вихідні позиції” Президента, а те! пер — Руху. Другі збори Народного руху Ук! раїни відбулися 1990 року в Палаці “Україна” — саме велелюддя, ат! мосфера переможно пройденої політичної відстані від перших ініці! ативних груп, громадських струк! тур кінця 1988 р., установчих кон! ференцій Товариства української мови ім. Т. Шевченка, київської ор! ганізації Руху, успішного “Ланцюга Злуки” у січні 1990 року, студент! ського голодування 1990!го (се! ред вимог були зміна голови уряду й розпуск Верховної Ради), понад 100!тисячний мітинг на Централь! ному стадіоні й демонстрація Хре! щатиком з гаслами “Геть Масола, Кравчука!”, масові виходи людей із КПРС. Усе це та чимало іншого за! свідчувало поступове поширення серед мас, поглиблення й радика! лізацію ідей Руху, подальше зрос! тання його ролі в суспільстві. На II з’їзді усі учасники вже усвідомлю! вали, що НРУ — це Рух не за пере! будову, а за незалежність України. Ішлося про згубність комуністичної ідеології, її повну несумісність з ідеологією новоутверджуваною, рухівською. І хоч влада всіма засо! бами паплюжила Рух, дискредиту! вала національні демократичні си! ли (“Спасибі Руху за розруху”) , це радше сприяло його авторитетові. А головне — на очах піднімала! ся широка, масова організація, що мала осередки в усіх областях і ра! йонах, різні ручаї вливалися в один потік. Той, хто гортав тисячі колек! тивних та індивідуальних листів з усіх кінців України, добре знає мас! штаб цього всенародного рушен! ня. Сьогоднішня спроба декого з колишніх лідерів Руху реанімувати його свідчить, що вони переоціню! ють значення тодішніх закликів і за! яв, справді сміливих, справді яск! равих промов на мітингах. Вирі! шальною була народна воля, що пробуджувалася, набувала сили й розмаху і дуже швидко доростала до грізної та державотворчої. — Що ж завадило співпраці Руху з Президентом? Його ва# гання щодо такої співпраці? — “Завади” ці (різні, звичайно) були з обох боків. Рух був із самого початку дуже різнорідним. Про ре! дакційну комісію Оргкомітету з під! готовки Установчих зборів, яка го! тувала всі з’їздівські документи (я її очолював), говорили: “Тут усі є — від КПРС до УГС”. По комуністові М. Поповичу ми розпізнавали, що “пройде”, а що “зарубають”, від надто крайніх пропозицій Г. Мусі! єнка намагалися віддалитися, про! те, обговорюючи, наприклад, “на! робки” І. Зайця (національні питан! ня), В. Черняка (економічні), С. Го! ловатого (правові), П. Кислого (со! ціальні), доходили згоди. Різнорідним був і сам Рух: він об’єднував колишніх політв’язнів і колишніх комуністів, поміркованих та екстремістів, ще членів КПРС і непримиренних антикомуністів, які висунули гасло: “Рух без комуніс! тів”. Були, певне ж, і провокатори, і “стукачі”. Дивом сьогодні видаєть! ся, що вирішальні документи на з’їз! дах — у гострих суперечках і сварках — все!таки ухвалювали одностайно. За суттю це був таки народний, не в кабінетах утворений рух. Співпраця Л. Кравчука, точніше, контакти з лідерами Руху були. Ще під час підготовки Установчого з’їз! ду НРУ було домовлено, що Л. Крав! чук регулярно зустрічатиметься з рухівцями для дискусій. Ми хотіли, щоб це було у Спілці письменників. Він раз прийшов, розмовляв ульти! мативно, дехто під час його повчань навіть демонстративно вийшов. А після того його консультації відбува! лися тільки персонально з лідерами (І. Драч, Д. Павличко, М. Попович, В. Брюховецький) в його цеківсько! му кабінеті. Саме після однієї з таких роз! мов лідери домоглися від Л. Крав! чука дозволу на опублікування Програми Народного руху за пере! будову в “Літературній Україні” (19.02.1989). 18 лютого в друкарні “Радянська Україна” зібралися І. Драч, Д. Павличко, голова СПУ Ю. Мушкетик, секретар парткому СПУ Б. Олійник і запрошені голова редкомісії В. Дончик і голова орг! комісії В. Брюховецький, щоб про! читати газетну верстку. Звичайно, вносили правки в документ (такою була умова секретаря ЦК з ідеоло! гії), звичайно, правки не на краще, але їх Д. Павличко робив віртуозно, не руйнуючи головного. Врешті по! ява Програми НРУ в “Літературній Україні” стала свого роду “бом! бою”. Щоправда, Л. Кравчук висту! пив з її критикою ще раніше, і слі! дом за цим уся тодішня інформа! ційна машина влаштувала цілу “розносну” кампанію з приводу ще ніким не читаного документа. І все! таки той дозвіл Л. Кравчука та пуб! лікація Програми НРУ в тогочасній Україні — факт з усіх боків історич! но важливий. Співпраця в особистому, персо! налізованому вигляді, взаємний вплив лідерів Руху і Л. Кравчука по! чиналася ще в період заснування організації й тривала, зокрема, у Верховній Раді, де рухівці були не лише депутатами, а й очолювали ко! місії, утворили Народну Раду, першу демократичну опозицію в парла! менті. І все!таки політичні стосунки голови ВР і рухівської фракції від! значали переважно протистояння, хоч були і взаємні компроміси. Най! більше ж шкодили співпраці, як і за! галом роботі парламенту, справі не! залежності, постійно збуджуючи не! гативну енергію, деструктивні анти! державницькі й антинаціональні дії й атаки на Народну Раду і перманен! тно на голову ВР групи 239 — ком! партійної більшості. — Отже, руйнівна дія компар# тійної більшості у Верховній Раді й різне ставлення до голови Вер# ховної Ради — в цьому вбачаєте причину розпорошення держа# вотворчих зусиль у той час? — Зверніть увагу: відтоді й досі комуністи брутально й підступно ведуть подвійну гру п’ятої колони: зберігаючи реальні владні важелі, кричать про “защіту трудящіхся” і опозицію “рухівському курсу”, а насправді діють так, щоб зупинити і повернути назад рух українського народу шляхом незалежності. І від! тоді демократичні сили змушені повсякчас керуватися “негатив! ною” логікою, тобто займатися не так креативною політичною робо! тою, як пильнувати, щоб не допус! тити реставрації тоталітаризму, затрачати час і зусилля на бороть! бу з цією антиукраїнською, керова! ною з Москви п’ятою колоною. Часто думаю: як неухильно, ло! гічно й об’єктивно відбувався б процес творення Української дер! жави, якби у Верховній Раді 1990!х комуністи й соціалісти становили не більшість, а меншість! Крім того, Рухові бракувало, на мій погляд, чіткої, прозорої, наполегливої (від імені широких мас), а головне не імпровізаційної — системної й за! фіксованої в документах стратегії й тактики щодо всіх суб’єктів влади й політичних сил. Ситуацію, згадай! мо, ускладнювало те, що в Україні вже виникали на базі Руху демокра! тичні партії. Вони мали відмінності у ставленні до різних питань. Між Ру! хом, цими партіями і Народною Ра! дою у ВР не було належного зв’язку та єдиної, чітко виробленої лінії. В Україні тоді й досі (це почало! ся з Л. Кравчука) не надавали і не надають важливого значення бага! топартійності, до партій ставилися як до того, без чого можна обійти! ся. Тож нині справжніх ідеологічних партій — кілька, а приватизовані кланами, вигодувані на корупційних дріжджах “партконцерни” перебу! вають на верхніх щаблях рейтинго! вої виборчої таблиці. Далі буде. Спілкувався Петро АНТОНЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин