Незабутні · “Своєю невтомною діяльністю зробив вагомий особистий внесок у національне відродження Прикарпаття і України”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
“Най тобі виграває сопілочка щастя!”
Слово Просвіти, №23 за 2023 рік
Іван МАЛКОВИЧ, поет, лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка
Багатьом важливим речам у своєму житті я завдячую рідному братові моєї мами – відомому історикові, етнографу і культурному просвітителю Прикарпаття Петрові Арсеничу. Саме завдяки йому моє дитинство було наповнене нетривіальними книжками і прецікавими людьми – переважно науковцями і дисидентами – від Тараса Мельничука, Валентина Мороза, якого СРСР потім “виміняв” у США на якогось свого генерала, до незабутнього київського професора Андрія Олександровича Білецького з родиною – усі вони і багато інших – у різний час приїжджали до нас на літні вакації чи на Різдво, а я потім гостював у декого з них. І дядько, і його друзі (переважно з Франківська) були неймовірно інтелігентним, веселим і життєрадісним товариством (найкращим, яке я коли-небудь бачив), і я, малий, навіть не здогадувався, що долі багатьох з них висять на волосинці… Дядько незрідка приїжджав у Березів, де завжди ходив із зошитом і ручкою, записуючи оповіді від старших людей. Він був неперевершеним старостою на моєму весіллі. Саме у його івано-франківському помешканні я, 16-річний юнак, познайомився з геніальним Тарасом Мельничуком, поетичні розмови з яким мали чи не вирішальне значення в моєму творчому житті. Петро Арсенич перший з нашого роду проклав “освітню дорогу” до Києва, закінчивши історичний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Те, що я опинився в Києві – теж його заслуга. Його київські друзі ставали моїми добрими опікунами. Свого часу я присвятив йому (разом з присвятою батькам) свою першу поетичну книжку. Петро Арсенич був душею будь-якого товариства. Здавалося, що його яскрава життєва енергія не закінчиться ніколи. Удень свого 80-річчя він з іншими протестувальниками “брав” януковичівську ОДА у
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
