Музи не мовчать · “але я народилася серед народу який сотні років веде оборону від ушестеро більшого ворога…” · с. 14сторінка оригіналу ↗
[dasein: оборона присутності] Ремінісценції з презентації нової книги Ярини Чорногуз
Слово Просвіти, №23 за 2023 рік
Ірина ГОЛОВАЙ, викладачка української мови та літератури ВСП ОМФК КНУ імені Тараса Шевченка
Світ зійшовся клином на обороні цієї землі, Навіть якщо буде щось опісля цього, навіть тоді – На іншого вже, мабуть, Ніколи насправді не буде треба… Ярина Чорногуз
Останній день травня. Гарний теплий вечір. Поділ. Поспішаю до будівлі PEN- клубу, бо хочу на власні очі почути й побачити унікальну захисницю ЗСУ, яка пройшла шлях від госпітальєрів до морпіхів, не один рік мужньо захищає Україну зі зброєю в руках, мрію обійняти і подякувати Ярині Чорногуз за її мужність і честь, людяність і принциповість, натхненність і одержимість. Ярина Чорногуз – вродлива дівчина з приємною усмішкою і неймовірно гарячим серцем. Поетка, бойова медикиня та розвідниця (140 Окремий розвідувальний батальйон морської піхоти), сучасна українська амазонка. Ярина отримала дозвіл на відпустку, тож має кілька днів, аби презентувати свою нову книгу верлібрів “[dasein: оборона присутності]”, яка побачила світ завдяки видавництву “Віхола” навесні 2023 року. Це вже друга книга Ярини, перша – “Як вигинається воєнне коло” – присвячена загиблому коханому Миколі Сорочуку з позивним “Красний”. Нова книга також має посвяту: “Моєму дідусю Олегу Чорногузу, Моїм загиблим товаришам, Морським піхотинцям, “Перуну” – Антону Геваку, “Скрипалю” – Романові Барвінку, “Ахіллесу” – Владиславу Мартинюку, “Рексу” – Олегу Коломійцю, “Кусто” – Володимиру Овчиннікову, Усім, хто загинув у боротьбі за Україну Впродовж російської геноцидної війни 2014–2023 рр., що триває досі”. Прекрасна і глибока передмова доктора філософських наук Вахтанга Кабуладзе до збірки Ярини Чорногуз “[dasein: оборона присутності]”, який, посилаючись на світових філософів Мартина Гайдегера, Ганса Гумбрехта, Жана-Поля Сартра, Карла Ясперса, чітко розкриває значущість і філософію розуміння назви й суті збірки: “Ярина Чорногуз боронить нашу присутність не лише на полі бою. Її поезія – це також оборона, оборона людяності, дружби, любові, ніжності, життя від російського світу смерті… Але насправді ми обороняємо не так нашу фізичну присутність у цьому світі, як спосіб нашої людської присутності, головною властивістю якої є свобода… Серен К’еркегор стверджував, що хвороба смерті – то звичайний стан людини. Ми всі хворі на смерть. Та ця хвороба дана нам лише для того, аби ще більше любити життя. Закохуючись у життя, долаєш смерть щомиті, рятуєш себе від смерті, рятуєш буття… Ми зустрілися з Яриною у прифронтовому українському місті, і я почув від неї слова, яких ніколи не забуду: “Ми навчилися жити в мирі з війною…” Власне, життя в мирі з війною, вічні й безсмертні цінності, свобода і сила людського духу, голос сумління й розмови на рівні серця у визначальну добу – ці мотиви є визначальними в новій збірці верлібрів, які досить непросто й між боями, воєнними завданнями народжувала Ярина, аби висловити світу голос в обороні нашої присутності на цій землі. ми маємо вибір без вибору а тому ми ще досі вільні я хочу співати, поки ще можу про свободу для якої серед багаторічних років бойових дій здавалося б – місця не залишилося [Квадратні дужки] “Поезія – це моя медитація. Не всім близька, далеко не всім зрозуміла, місцями надто особиста, місцями надто далека і філософічна, але в ній точно є моя правда про смерть, любов, межу, на якій стається пізнання. Такий собі трикутник війни”, – стверджує Ярина. Ці тексти вона написала за останні півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну. “У цій добірці, – пише Ярина, – промовлятиме моя пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут – Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. І всі вони відчуваються мені як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек. Деякі вільні й оборонені, більшість із них – ще належить звільнити”. Сіверський Донець на початку мого століття Ти став Стіксом на якому рибалять рибалки знання історика з підібраною у виставці інформацією, показавши присутнім глибину і справжність душі, долі, таланту, творчого надбання Лариси Петрівни Косач. 20 окремих стендів яскравого екскурсу в життєвий та творчий шлях Лесі Українки чудово доповнили талановиті читці – вихованці міських гімназії та Будинку дитячої творчості, котрих Лесиним словом згуртувала педагог Світлана Долинна. І, звичайно ж, книжкова виставка творів Лесі Українки, підготовлена завідувачкою Новодністровської бібліотеки Людмилою Мідріган. Ця виставка в Новодністровському міському історичному музеї стала можливою завдяки співпраці з куратором Українського інституту національної пам’яті На-
І в якому лежать снаряди що не долетіли До одного з твоїх берегів На воді твоїй пливуть качі Понад водою твоєю літають озброєні птахи із металу На твоїх берегах Доне між вовками та вепрами Сплять занімілі гільзи від гранатометів… [Сіверський Донець] Поезії Ярини Чорногуз – це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестр, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, який вигляд має оборона твоєї присутності в цьому світі. кожна з нас у пітьмі йде сама поки кожна з нас не збагне що опори шукати не було ніколи підстав – всі плечі надто слабкі для серця що б’ється в тобі для голосу що говорить в тобі про любов яку вже забули шукати для любові яка стала знаком любов до свого і любов за своє в неї не вірять хоч на цьому світі вона схожа на сонце більше за будь-що [Надто червона пляма] Розмова з Яриною Чорногуз під час презентації, яку модерувала українська літературознавиця, доктор філософії в галузі літературознавства, викладач НаУКМА Тетяна Огаркова, була відвертою й змістовною, кожне слово виважене й пережите. Ось що закарбувалося від діалогів з Яриною у моїй пам’яті як післясмак: Поезія – це пошук істини. Силою ніколи не пишу. Поезія для мене – пошук правди, медитація; Лише біль говорить Правду в наших умовах і на нього не можна закривати очі… Для мене найгірше – забуття; Війна повертає розуміння цінності життя; Я вирішила стати до лав ЗСУ після втрати коханої Людини – Миколи Сорочука; Мені близька філософія кордоцентризму, у мене в поезії багато образів та метафор, пов’язаних зі словом Серце: “серце може бути наганом”, “кинути серце об підлогу”, “всі плечі занадто слабкі для серця, що б’ється в тобі”; Мені близька міфопоетика, схрещена з боротьбою, інтелектуальна, якою я намагаюся промовляти до світу… Поезії Ярини Чорногуз чекають на переосмислення, вивчення і прочитання. Нова збірка верлібрів така ж унікальна, неповторна й правдива, як і життєва позиція й справи, щоденна робота на полі бою Ярини Чорногуз. Найбільшого емоційного враження у мене особисто викликала поезія “[Монолог]”, у якій щиро лунають слова про призначення і місію Поета в осмисленні Ярини:
талею Слобожаніною та за сприяння адміністрації Дністровської ГАЕС і профспілкового комітету станції. Наталя Кримняк щиро подякувала директору філії Василю Суботі та голові профспілки Людмилі Маниляк за підтримку музейної справи. – Виставка “(Не)знана Леся Українка. Повернення” діятиме до середини червня, – наголосила пані Наталя, – тож запрошую відвідати її всіх, хто має бажання ближче познайомитися з життям і творчістю великої поетеси, всіх, хто хоче вивчати відомих українців та через призму їхнього життя – й історію нашої України. А ще ми всі пишаємося яскравим прикладом світового визнання нашої славетної Лесі, яким стала підтримка України неперевершеною Катрін Денев: вона вже двічі на увесь світ
Я би хотіла писати вірші де в кожному рядку було б заховано щонайменше сонце море й пустелю а потім світанок серед морозного степу… . . . . . . . . . . . я би хотіла перегукуватися у написаному з Овідієм та Борхесом . . . . . . . . . . . . . але я народилася серед народу який сотні років веде оборону від ушестеро більшого ворога… . . . . . . . . . . . . . а тому я плачу у своїх віршах плачу на могилах своїх посестр і побратимів я плачу на руїнах наших зруйнованих росіянами міст… . . . . . . . . . . . . . мій народ плаче на могилах століттями і я плачу і єдине що можу вдіяти крім плачу – узяти в руки автомат я уже давно це зробила-бо поети у цій країні чують війни першими… . . . . . . . . . . . . . навіть коли забуваємо наше справжнє ім’я та мову ми ніколи ніколи ніколи не втрачаємо віру в нашу красу та силу у волю а тому навіть лишившись під покровом попелу – не здаємось схоже це і є дар мого народу. [Монолог] Хочеться подякувати видавництву “Віхола” за те, що підтримали Ярину у її прагненні сказати світу про війну, життя і боротьбу… Окрема шана українському PEN- клубу за гостинність і теплу змістовну ауру спілкування з поеткою. Пишу ці слова з надією, що хтось обов’язково придбає цю книгу і підтримає нашу захисницю. Хочеться побажати Ярині Божого захисту, янгола-охоронця в реалізації найвищого призначення – боронити присутність України і українців на своїй споконвічній землі. Дякую…
декламувала вірш Лесі Українки “Надія” французькою! Досі вражають рядки, які майбутня поетеса у 9-річному віці присвятила тітці Олені Косач, котру за політичні погляди відправили у заслання. Відкриття виставки завершилося присвятою нашій геніальній Лесі за авторством новодністровської поетеси Галини Мельник. Доля і слово Лесі Українки по-особливому відлунювали в обпаленому війною сьогоденні, додаючи віри в наших захисників, у наш український народ, нашу правду та Перемогу.
Інна ГОНЧАР, м. Новодністровськ Чернівецької області
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
