Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спогади добровольця · “У словнику українського націоналіста немає слова “капітулювати”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Наш батальйон “Свобода”

Слово Просвіти, №23 за 2025 рік

Олександр ВАКУЛЕНКО Фото автора Закінчення. Початок в ч. 20—22 за 2025 р. З Україною в серці На захист України після масованого нападу російських військ 24 лютого 2022 року стало безліч обдарованих людей. Не залишився осторонь у цей відповідальний час і 32 річний харків’янин Микита Никитенко “Нік”. Інженера технолога за фахом Микиту Никитенка завжди приваблювали захоплюючі мандрівки, далекі екзотичні краї. І коли у нього випала нагода потрапити у сферу туризму, він не замислюючись залишив роботу на Харківському заводі “Турбоатом” і присвятив себе улюбленій справі. Згодом перебуваючи у якості керівника екскурсійного туру за кордоном відчув, що не уявляє свого життя без України, яка є для нього найкращою країною в світі. Масу позитивних емоцій викликала у нього Революція Гідності й пробудила думки у поетичній формі. Так народилися вірші про Майдан, кохання, українського Боєць “Нік” з весняним настроєм Пророка Тараса Шевченка, рідне місто – Харків, які він почав підписувати творчим псевдонімом Назар Вітропольський. Початок повномасштабної російсько української війни застав Микиту під час екскурсійного туру в Буковелі. Одразу довелося повертати людей додому та вивозити із Харкова своїх рідних. Вирішивши ці справи, він долучився до добровольчого батальйону “Свобода”. Саме тут, під час імпровізованого концерту відбувся його перший поетичний виступ. Дружніми оплесками побратими зустріли його вірші: “Коли прийшла весна”, “Наша рота”, “Волонтер”, “З Україною в серці” та інші. “Я вірю в нашу перемогу. Це вселяє дух бійців, з якими мене звела доля. Адже українці мають найсильнішу зброю в світі – нашу Волю. Вона є в кожному серці, в нашій душі і тече по наших жилах. І якщо взяти всю цю Волю в кулак, то немає нічого в світі, що не зміг би зробити українець”, – зазначає український захисник Микита Никитенко, він же поет Назар Вітропольський. Виконали своє завдання Влітку 2022 року бійці ДФТГ “Свобода”, які готувалися перейти в батальйон у складі НГУ, продовжували вдосконалювати свої бойові навички на Оболоні. Добровольці Олександр Мартиненко, Едуард Леонів, Володимир Кавуліч із побратима ми ще навесні вирушили на Херсонщину, де взяли участь у створенні ДФТГ “Феміда” Чорнобаївської територіальної громади №1 (командир – Едуард Леонів). Добровольці, які повернулися на місце своєї роботи, натомість стали резервістами. Батальйон “Свобода” НГУ на той час вже пройшов бої, захищаючи Рубіжне. У складну ситуацію потрапили його бійці, обороняючи Сіверськодонецьк. Адже мости через річку Сіверський Донець виявилися зруйнованими, тож довелося переправлятися через неї вплав. Потім обороняли Лисичанськ, виконували бойові завдання в навколишніх селах. При цьому всюди трималися мужньо і відходили тільки після отримання наказу про відступ, дотримуючись заповіту військового теоретика ОУН Михайла Колодзінського, якому належить знакове висловлювання – “В словнику українського націоналіста немає слова “капітулювати”. Відновивши свої сили в тилу, 21 червня 2022 року батальйон знову вирушив на фронт. Тримаючи позиції біля села Зайцеве неподалік Горлівки, “Привид” надіслав фото, де в їхніх окопах на сонечку гріються симпатичні кошенята. Повідомив, що в них все в порядку. Всі живі здорові. Остання фраза особливо закарбувалася в пам’яті. Адже невдовзі хлопці загинули. Забрати зі спостережного пункту (СП), на якому вони перебували, вдалося тільки ті ла “Привида” та “Мінора”. Бійці “Кроха”, “Бритва” та “Сонях” вважаються зникли ми безвісти. Більш милосердною виявилася доля “Богуна”, якого евакуювали одразу після поранення, та “Чайника”, який зазнав тяжкого поранення і втратив ногу. На похоронах “Мінора” була присутня мати “Привида” Віра Губанова, яка не змогла одразу забрати тіло свого сина з моргу в м. Дніпрі. Незважаючи на те, що впізнала його по хрестику та зубах, хотіли, щоб вона здала аналізи на ДНК. Лише через місяць, в дощову погоду ми зібрались на кладовищі попрощатися з “Привидом”. На ділянці, де в травні поховали “Ево”, навколо тоді був простір. А через чотири місяці на цьому місці вже було не перерахувати свіжих могил українських захисників. Наприкінці літа ДФТГ передислокувалося в штаб. Мене зарахували в роту варти, де зустрів своїх побратимів по службі на Оболоні… Але все має свій початок та завершення. Більшість добровольчих формувань територіальної громади міста Києва почали закривати. Ми добро вільно виявили бажання захищати свою територіальну громаду від протиправних посягань та зовнішньої агресії. Присягнули українському народові обороняти Україну, захищати її суверенітет та територіальну цілісність, дбати про безпеку її жителів, сумлінно і чесно виконувати обов’язки добровольця територіальної оборони, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, ніколи не зрадити український народ. ДФТГ “Свобода” виконало своє завдання по захисту столиці. Після закриття нашого добровольчого підрозділу, черговий караулу роти варти “Лисий” зазначив: “Побратими, від імені “Легіону Свободи” та від себе особисто хочу подякувати кожному з вас, хто присвятив увесь цей час справі служіння Батьківщині, кожен відповідно до своїх можливостей, але само віддано, викладаючись на всю котушку і навіть більше… Майже рік служби в ДФТГ “Свобода” стали для нас цілою епохою. Хлопці не могли так просто все залишити й осторонь спостерігати за російсько українською війною. Адже прагнули бути корисними Силам оборони України. “Лисий”, “Сват” зі своїми побратимами одразу вступили в батальйон “Сила Свободи” НГУ й відправились воювати. “Хорват”, “Ікар”, “Ме ля” та “Лесьович” були зараховані в новостворене 31 ше ДФТГ. “Дєд” та “Боцман” приєдналися до ДФТГ “Воля”. (На “Привид” — таким ми тебе запам'ятали Повертайтеся, хлопці, з перемогою

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин