Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Незалежність – це право на самовизначення нашого народу, і це право ми повинні захищати всіма можливими засобами”, — Микола Плав’юк. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Микола Плав’юк: останній президент УНР в екзилі

Слово Просвіти, №23 за 2025 рік

Час – невблаганний, а пам’ять – вічна. До кого маємо звертатися в часи історичних випробувань? Що загартовує і об’єднує націю? Що робить нас сильними? Це пам’ять про Гід них і Достойних Українців! 5 червня 2025 року у тісному колі Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги ми згадували Великого Українця, провідника ОУН, президента УНР в екзилі, громадського дія' ча, засновника фундації імені Олега Ольжича, доброго настав' ника і засновника Всеукраїн' ського жіночого товариства імені Олени Теліги Миколу Плав’юка. Цьому шляхетному Україн цю, президенту Світового Конгресу Українців 5 червня виповнилося 100 років. Ця Людина пройшла гідний і складний шлях, один із небагатьох достойних Українців, який у 48 років повернувся з Канади на рідну землю, щоб будувати справжню Українську Державу! Для України постать Миколи Васильовича залишається знаковою, процес осмислення того, що зробив він для України, за великим рахунком ще й не починався. І дуже б хотілося, щоби його ім’я частіше згадувалося сучасника ми. Народився М. В. Плав’юк 5 червня 1925 року в уславленому Василем Стефаником селі Русові, Снятинського повіту на Станіславщині. Навчався в Русівській публічній загальній та Снятинській середній школах, де 16 річ ним юнаком розпочав громадсько політичну діяльність, увійшовши до юнацтва, а згодом до членства ОУН. Уже з того часу яскраво виявляється його лідерський хист, прагнення виборювати для людей кращу долю. У по воєнні роки, опинившись в еміграції у Німеччині, він стає одним з організаторів студентського руху – як член Центрального Союзу Українських Студентів (ЦЕСУС), активіст “Пласту”, референт від студентства Проводу ОУН. Став відомим, захищаючи права української молоді, яку нацисти ви везли до Німеччини в табори смерті та на примусові роботи. І, звичайно, сам наполегливо вчився. 1946 року здобув середню освіту в таборі для переміщених осіб, а 1949 року закінчив Мюнхенський університет, отримавши кваліфікацію економіста. Нова сторінка життя Миколи Плав’юка розпочалася в Канаді, куди він емігрував 1950 року. Уже 1954 року він закінчує Університет Конкордія в Монреалі, поглибивши свої знання економіста, успішно розпочавши професійну кар’єру в “Ессекс Пекерс”, поступово просуваючись до посади президента цієї компанії і водночас беручи активну участь в організованому українському житті. Тому вже 1956 р. на з’їзді Українського Національного Об’єднання Канади М. Плав’юка обрали заступником Голови Президії, а 1959 р. – Головою УНО Канади, найавторитетнішої української організації в цій країні. Проблема єднання національних українських сил у світі актуальна завжди. Актуальною вона була і в 60 ті роки минулого століття, коли після “хрущовської відлиги” Радянський Союз посилив боротьбу проти “українських буржуазних націоналістів” у світовому масштабі. Якщо в Україні ця боротьба вилилася в нову хвилю арештів і переслідувань національно мислячої інтелігенції, то радянська пропаганда в інших країнах обрала шлях підтримки і популяризації комуністичних поглядів серед українських емігрантів. У цей час М. Плав’юк висунув ідею створення громадського об’єднання під назвою Ідеологічно Споріднені Націоналістичні Організації (ІСНО). Це була вдала і дуже вчасна спроба об’єднати націоналістичні сили, яка дала змогу штучно роз’єднаним українським націоналістам співпрацювати в межах однієї організаційної структури, що значно посилило її вплив на українське суспільство в Канаді. 1964 р. на установчому з’їзді ІСНО його обрали першим Головою Координаційної Ради цього об’єднання. Одночасно М. Плав’юк займає керівні позиції в Організації Українських Націоналістів, де з 1964 р. став членом Проводу, а з 1979 р. і до останніх днів свого життя Микола Плав’юк – Голова ОУН. Велику увагу приділяв М. Плав’юк єднанню світового українства. І якщо ми тепер говоримо, що найпотужніший голос у світі за межами України має Світовий Конгрес Українців, то повинні пам’ятати, що саме М. Плав’юк, втілюючи ідею А. Мельника, висловлену на одній із зустрічей, був безпосереднім організатором Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ). На Першому Конгресі СКВУ (1967) його обрали Генеральним секретарем. Тоді відзначили його дипломатичний хист і вміння проводити плідні переговори з різними партійними середовищами. Його активну діяльність на цій посаді гідно поцінувала громадськість, і на наступних форумах його обирали віце президентом (1973–1978), і Президентом СКВУ (1978–1980). Микола Плав’юк своїм основним завданням вважав здобуття Української державності, Української держави. У Канаді, США, в інших країнах можна було створити канадську Україну, американську чи бразилійську Україну, але не Державу Україну. Єдиним легітимним і безперервним носієм Української державності від 1917 року за межами України був Державний Центр УНР у вигнанні (в екзилі). 1989 р. на сесії УНРади М. Плав’юка обрали віце президентом УНР в екзилі, а після смерті Миколи Лівицького – президентом УНР. Саме він доклав чимало зусиль, аби переконати сучасників у тому, що із постанням Незалежної України Державний Центр УНР повинен не просто припинити свою діяльність, а передати свої повноваження першому все народно обраному Президентові України Л. Кравчуку, забезпечивши тим самим тяглість Української державності від княжих часів через Козацьку державу і добу УНР до наших днів. Під час урочистого засідання Верховної Ради України в Києві Президент УНР Микола Плав’юк передав грамоту Державного Центру УНР Президентові України Леонідові Кравчуку зі взаємоузгодженим твердженням, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 року, є правонаступницею Української Народної Республіки. Тоді, в серпні 1992 р., у Києві відбулася урочиста передача повноважень та історичних атрибутів влади (клейнодів) Президентові, Голові Верховної Ради та Прем’єр міністрові України. Тоді ж Микола Плав’юк роз починає ще одну блискучу сторінку своєї діяльності – власне українську. 1993 року Указом Президента України йому надали українське громадянство, він створює і очолює Фундацію ім. Олега Ольжича, Видавництво ім. Олени Теліги. Того ж року в Ірпені М. Плав’юк скликав ХІІ Великий Збір Українських Націоналістів, який легалізує діяльність ОУН в Україні. Розпочинається велика робота з очищення громадської свідомості від нанесених радянським режимом стереотипів, які повністю намагалися знищити в українцях почуття національної гідності, витравлювали найменші ознаки національного буття з усіх сфер життєдіяльності. Він – автор багатьох стат тей і матеріалів із політології, актуальних питань сучасної політики та закордонного українства в українській та англомовній пресі, ініціатор видання книг про видатних українських діячів: О. Телігу, Д. Квітковського, О. Штуля Ждановича та ін. Завдяки його піклуванню на державне збереження в Україні передано архівні матеріали Державного Центру України, виходять друком матеріали з архіву ОУН. Він став спів засновником Міжнародної літературно мистецької премії імені Олени Теліги, якою відзначено творчість таких видатних діячів української культури, як Ліна Костенко, Михайлина Коцюбинська, Ніна Марченко, Лариса Крушельницька, Оксана Пахльовська, Анна Галя Горбач, Галина Севрук. Його дружина Ярослава Плав’юк знайшла і передала на державне зберігання творчу спадщину композитора Б. Весоловського, здійснила низку гуманітарних акцій, передаю чи ліки пенсіонерам і чорнобильцям, підтримувала талановитих дітей, які виступали у щорічних конкурсах на краще виконання творів Олени Теліги “Щоб далі йти дорогою одною” тощо. Микола Плав’юк, голова ОУН – людина легенда, радник кількох президентів незалежної України, Людина справи... Дуже прикро, що ми не спромоглися на Державному рівні згадати про Достойну Людину – творця і будівничого Української Держави. На зібранні Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги в Бібліотеці імені Олени Теліги ми згадували про віхи життєпису, діяльність і справи в ім’я Української держави Миколи Плав’юка. Своїми спогадами про Голову ОУН поділилися почесна Голова ВЖТ імені Олени Теліги Ольга Кобець, багаторічна очільниця ВЖТ імені Олени Теліги Лариса Ляхоцька, доктор історичних наук Володимир Ляхоць кий, кінорежисер, кандидат мистецтвознавства Сергій Марченко. У кожному спогаді поставала перед нами Велика Людина – Людина Честі і Чину, інтелігент, інтелектуал, державник Микола Плав’юк. Особливо актуально лунали слова М. Плав’юка, висловлені 2007 року на Конференції молодіжних середовищ Організації Українських Націоналістів і Все українського Жіночого Товариства імені Олени Теліги, які зачитала Лариса Ляхоцька: “Дорогі Подруги і Друзі! Вітаючи Вас і бажаючи успіхів радію Вашою ініціативою провести цю зустріч для виміни досвіду і визначення нових шляхів у роботі Ваших осередків. Відбуваєте її в часі критичних по дій нашого державного і націоналістичного життя. Найбільшою небезпекою сучасної ситуації є глибока прірва довіри між українським суспільством і різними ланками владних структур на всіх її рівнях. А у владі сьогодні є представники всіх головних політичних сил, якщо не у Верховній Раді чи Кабінеті Міністрів, то напевно на місцевих, районних, обласних рівнях. Тому ця криза проявляється в різних виявах, але всюди з великою напругою. Це останнє виявляється в тому, що за останні роки, зокрема після подій осені4зими 2004 року, страх перед владою подолано, вияви свободи думки і дій зміцнились і суспільство не готове з ними розлучатись. На різних рівнях існує розуміння, що стан незадовільний, але немає єдиного бачення, як вийти з даного тупика. В історії нашого і багатьох ін4 ших народів неодноразово доводи4 лося виходити з кризових ситуацій. Звичайно, починалось з діагнозу кризи і усвідомлення небезпек, а вже після того приходила протидія існуючому стану. Пішовши тим шляхом, спробуємо поставити ді4 агноз існуючої кризи в Україні. На мою думку, це криза Української Держави, яка ще не стала країною національної і соціальної справедли4 вості, держави, в якій бракує кон4 солідації української нації, де не створено нової політичної еліти, об’єднаної спільним баченням шля4 ху, по якому потрібно вести сус4 пільство, у ці складні дні, які пере4 живає людство. А якщо погодити4 ся з таким діагнозом, то лікування нашого державного і національного організму може бути успішним ли4 ше новими кадрами національної і державної еліти, які вийдуть і сьо4 годнішнього, а не вчорашнього сус4 пільства. А це очевидно натяк, що настав час необхідних змін, що приходить час нових поколінь. Майже 80 років тому молоде поко4 ління того часу, окрилене ідеями українського націоналізму, прой4 шовши школу УВО4ОУН, перебрало смолоскип боротьби за відновлення державної незалежності України і ця мета завершилась перемогою в 1991 році. На Ваше покоління прий4 шла черга перебрати завдання пе4 ремогти в боротьбі за Українську Правду вже в незалежній державі. Бо нашій державі і українській на4 ції є щонайменше 3 головні небезпе4 ки: російський імперіалізм, їхня п’ята колона в Україні, космополі4 тизм і деякі прояви глобалізації, спрямовані на нівелювання націо4 нальних ідентичностей. На внут4 рішньому відтинку – це комплекс меншовартості і посилення штуч4 ного поділу української нації на мовному, конфесійному, територі4 альному принципах. Вам не можна не включатись в боротьбу проти тих небезпек, бо саме вашому по4 колінню доля судила сповнити ту роль. Тому організуйтесь і органі4 зуйте ваших ровесників. Не бійте4 ся йти на боротьбу проти тих не4 безпек. Ваші попередники, окрилені вірою в силу, велич Української на4 ції – перемогли, Ви окрилені їхніми ідеями – також переможете! Провід ОУН і ВУЖТ ім. Олени Телі4 ги радо Вам допоможуть! Тож ес4 тафету передаємо у Ваші руки – донесіть її до перемоги! Голова ОУН, Голова Фундації імені Олега Ольжича Микола Плав’юк”. Ідеї та спадщина М. Плав’юка в наші дні російсько української війни актуальна, як ніколи. Чекає ще попереду вивчення спадщини і дослідження його діяльності. Варто було б відзначити 100 річчя М. Плав’юка на державному рівні і почесними зібраннями, і створенням меморіального музею, видання книги спогадів, відкриттям меморіальної дошки на його честь в приміщенні Фундації імені Олега Ольжича… Не хочеться все списувати на воєнний час, бо від кожного з нас, нашої пам’яті й консолідації, єдності й самосвідомості залежить доля України. Військові своїм життям сьогодні боронять Україну на фронті, а ми маємо бути гідними тих ідей і справ, які залишили Достойні Українці. Продовжуймо справу Достойних Українців... Пам’ятаймо Героїв України! Підготували Ольга КОБЕЦЬ, почесна голова ВЖТ імені Олени Теліги Ірина ГОЛОВАЙ, голова ВЖТ імені Олени Теліги

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин