Святині · “Історична дата загибелі Олега могла бути однією з трьох розглянутих або й якоюсь четвертою, але близькою до цих трьох”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Давньоукраїнські билини в інформаційній безпеці сучасної України
Слово Просвіти, №23 за 2025 рік
Тарас ГОЛОТА, аспірант КНУ ім. Т. Шевченка, лавреат Міжнародної німецько української премії ім. Олеся Гончара
Одна з жертв облудної московської пропаганди – давньоукраїнські билини, зокрема про князя Володимира та його витязів. Билини Київської Русі записані здебільшого в ХІХ столітті в основному на північних околицях колишньої Давньокиївської держави – в Архангельській губернії та Олонецькій губернії (Карелії). Збереженість текстів саме на півночі пояснюється просто – там не було багатьох наступних активних політичних подій. А в Україні, навпаки, історія після Київської Русі була дуже бурхливою – монголо татарський, литовсько польський, козацько гетьманський періоди… Останній період породив козацькі думи, які функціонально заступили місце давніших билин. Іншими словами, на зміну старому героїчному епосові (княжої Руси України) прийшов новий героїчний епос (Козаччини Гетьманщини). Києворуські билини відомі в Україні в пізніших прозових переказах (зокрема, про витязя Іллю), але пісенний образ домонгольської Русі зберігся в Україні у ще одному жанрі епосу – героїчних колядках, про які йтиметься нижче. Тематика билин (образи, події, географія) невіддільні від України. Центром билинного світу є княжий Київ, де править князь Володимир (фольклорне поєднання образів Володимира Великого і Володимира Мономаха, історична відстань між якими – одне століття). Хоробрі витязі захищають Русь від різноманітних кочових нападників. Билинний образ Русі цілковито відповідає літописному. І нас не повинна бентежити вживана билинами назва бога тирі, запозичена пізніше внаслідок монгольської навали: заміни слів відомі і в усному фольклорі. І в писемних текстах. Ре конструкція билинних текстів (зокрема, найбільш архаїчної билини про Волха, тобто Олега Віщого) показує, що на місці слова богатир там було слово витязь (відповідає давньоскандинавському вікінг – запозичене разом зі словом князь). А власним словом на позначення билинного воїна героя було хоробр або в церковно слов’янській формі храбр (іменник!). Німець Гільфердинг, коментуючи записані ним на далекій півночі билини, прямо й чесно писав, що оспівана в них українська природа далека й чужа московитам, наче “яка небудь банана”. Але вже незабаром києворуські билини, що славили київських князів та воєвод, були привласнені московськими “літєратуравєдами” і включені до “вєлікай рускай літєратури”. З метою культурного впокорення українства було нав’язано схему, згідно з якою “в расіі” розвивалися (давніші!) билини, а в Україні – (пізніші!) думи. Це – зумисна загарбницька пропаганда: билини віддзеркалюють Києворуську державу починаючи з Х століття, а думи – Козаччину починаючи не раніше XV століття. Це відповідало нав’язуваній так само колоніальній мовознавчій схемі: “русскій язик” починали з найдавніших києворуських пам’яток, а українську мову – з часу вже після ординської навали. Те саме стосувалося “рускава іскуства” й інших – насправді давньоукраїнських – культурних феноменів. Фальшива інтерпретація билин як московитських змушувала взагалі виключити з уваги героїчні колядки (у жанрі колядок відомі не тільки календарно обрядові, а й героїко епічні тексти). Серед них найвідоміша – про похід руського князя на “Царів город” – столицю Візантійської імперії Константинополь. Князь цієї колядки – об’єднаний фольклорний образ Олега Віщого, Ігоря Старого та Святослава Хороброго – ім’я князя в колядці не назване. Ця колядка сформувалась. ясно, не пізніше за билини – у часи Київської Русі. Яскравий приклад – головний билин ний витязь Ілля, якого московити обізвали “Муромцем”. Однак він стоїть у церкві на заутреній у “Муромі”, а до обідні встигає до Києва! Ясно, що йдеться не про “Муром”, а про Морівськ (Моровійськ) на Чернігівщині. За билиною, на початку подорожі до Києва Ілля звільняє саме Чернігів від ворожої навали. А в давніших текстах його називають не “Муромцем”, а Моровлянином. Та й реконструкція билинних текстів ясно показує, що створені вони не московською, а давньоукраїнською мовою. Образ билинного Іллі має своїм історичним прототипом великого князя київського Олега Віщого, що правив у Києві, за літописним датуванням, упродовж 882 912 років. Очевидно, наприкінці своєї діяльності він охрестивсь, але цей факт був прибраний із літопису редакторами, які адаптували історію Русі під біографії блаженної Ольги та її онука святого Володимира. Дуже давня київська церква святого Іллі (Іллінська) присвячена небесному покровителеві Олега Іллі. Інший витязь билин – Добриня, добре відомий літописній історії як дядько, наставник та воєвода Володимира Великого. В одній із билин він побиває змія в річці Пучай (київській Почайні) шапкою землі грецької – символічний опис охрещення Русі за князювання Володимира. Добриня був одним із найактивніших організаторів державної християнізації, і киян хрестили саме в Почайні. То що ж тут “рускава”? Билинний правитель Русі – київський князь Володимир. Це – об’єднаний фольклорний образ Володимира Великого (князював у 980–1015 роках) і Володимира Мономаха (князював у 1113–1125 роках). Події билин розгортаються на Київщині та Чернігівщині (ядро княжої Руси України), а окремих – на Новгородчині. Однак Новгород був тривалий окремою державою, захопленою московитами наприкінці XV століття й унаслідок геноциду (масові вбивства, виселення людей, заселення москвинами) московізований. Мова Новгородчини донині виявляє риси як української, так і західнослов’янських – тут формувалась окрема мова, знищена москвою разом із новгородською демократією. До новгородських билин уналежнюють дві – про вимушену подорож купця Садка під воду до морського царя і про розбишаку Василя Буслаєва, що бив новгородців і навіть не пожалів церковного дзвону. Але сюжет про Садка – міжнародний фольклорний (паралелі – від фінського епічно співця шамана Вяйнямьойнена до давньогрецького магічного співця Орфея, сюди ж належить і легендарний Боян, що подорожував у різних світах). А сюжет про Василя Буслаєва віддзеркалює історичну подію – взяття Новгорода полоцьким князем Всеславом, що зняв і вивіз дзвони Новгородського Софійського собору. Так що й це – аж ніяк не “рускій фальклор”. Таким чином, билини Київської Русі – це давньоукраїнські тексти про давньоукраїнські події, що відбувалися на давньоукраїнській території. Детальніше про це йдеться в циклі публікацій Юрія Мосенкіса, присвячених народженню української літератури.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
