Гості “СП” · “Ми мусимо, кожен на своєму місці робити все можливе для сприяння побудові світу, в якому пануватимуть любов і взаєморозуміння”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Анна БАГРЯНА: “Кияни ведуть активне культурно.мистецьке життя і рішуче налаштовані на перемогу”
Слово Просвіти, №23 за 2025 рік
Традиційні приїзди в Україну з Болгарії талановитої письменниці, перекладачки, драматургині, громадської діячки Анни Багряної бажані для багатьох її друзів і тисяч шанувальників. Ці два її тижні – концентрат яскравих подій, презентацій, мандрівок, літературних читань, прем’єр, фестивалів, автограф-сесій. І інтерв’ю. У минулорічній нашій розмові Анна сказала, що “Київ не пахне війною – Київ пахне собою…”. Про свої нинішні спостереження, відчуття, міркування – у розмові з журналісткою Галиною Дацюк.
Г. Д.: – Анно, чи є відчуття, що Київ змінився з минулого року? Як він зустрів вас? А. Б.: – Перед цією поїздкою я була в Києві у вересні жовтні минулого року – відносно недавно. За цей час особливо ні& чого не змінилося. Кияни, загартовані ніч& ними тривогами і прильотами, так само ведуть активне культурно мистецьке жит& тя і рішуче налаштовані на перемогу. Так збіглося, що я приїхала у травневі дні, коли в Україні згадують про перепоховання Тараса Шевченка і вшановують його пам’ять. Ще в перший день свого перебування в Києві я відвідала дуже цікаву виставу Театру “Дзеркало” “Полусмак останнього кохання” – про останнє кохання Кобзаря. Головну роль у цій виставі грає керівник театру, мій давній друг та ідейний однодумець Володимир Петранюк. І це було в Літературно меморіальному будинку музеї Тараса Шевченка, в самому серці столиці. Г. Д.: – Серед десятків запланованих подій які виокремили б? А. Б.: – За ці неповні два тижні я і справді провела чимало зустрічей зі своїми читачами – в бібліотеках, навчальних закладах, музеях – причому, як у Києві, так ів Київській області. Але найбільше мені запам’яталася зустріч в одному зі столич& них військових шпиталів, де я виступала разом зі своїм колегою, письменником і видавцем із Луцька Миколою Мартиню& ком. Ми виступали перед нашими поране& ними захисниками, які мріють швидше одужати і повернутися на війну, щоб прис& корити перемогу України. Це була особли& ва, дуже зворушлива зустріч. Г. Д.: – У вас є коло творчих друзів, з якими ви у постійному контакті, співпраці – це україноцентричні люди. Так і є? А. Б.: – Так, всі мої друзі і колеги пись& менники, з якими я спілкуюся, є моїми од& нодумцями. Причому, і в Україні, і в Бол& гарії. Г. Д.: – Ваш приїзд збігся з “Книжко& вим Арсеналом”. Що скажете про цього& річну подію?
А. Б.: – Власне, я підлаштува& ла свій приїзд під “Книжковий Арсенал”, адже чекала з друку свою нову книжку. Крім того, по& дібні заходи для мене – це чудова можливість побачитися з біль& шістю своїх колег, поспілкуватися з видав& цями про майбутні видавничі проєкти, ознайомитися з книжковими новинками, придбати щось цікаве для себе і своєї доньки, ну і, звісно, зарядитися новими творчими ідеями. Цьогорічний Арсенал був насиченим і багатолюдним, із цікавою програмою презентацій, дискусій та виступів. Г. Д.: – Ви презентували свою нову книжку для дорослого читання “Краще так”. Вона про війну? А. Б.: – Ні, цей роман я насправді на& писала ще до війни, десь у 2012 році, а в 2013 році він отримав відзнаку на конкурсі “Коронація слова”. Але досі я не пропону& вала його видавцям. Напевно, так було потрібно, щоб він вийшов саме зараз, та ще й у видавництві “Богдан”, яке торік ви& дало мій роман для підлітків “Годинник Аріадни”. Коли мене запитують, про що ця книжка, я кажу коротко: “Про боже& вільню”, адже дія роману справді розгор& тається у божевільні. Втім, місце – не го& ловне. Головне – ідея про те, що кожного з нас можна дуже легко довести до стану психічної нестабільності, і що завжди знайдуться люди (я називаю їх у романі “душевними кілерами”), які матимуть із цього зиск. Саме так сталося із моїми геро& ями – колишнім банкіром і колишньою вчителькою історії. Сама я визначила жанр цього твору як “роман із елементами гри”, адже у ньому присутні розділи, написані у вигляді сцен із п’єс, тобто це не чиста про& за, а радше проза, “розбавлена” драматур& гією, грою. Г. Д.: – Ви надзвичайно творча і пра& цьовита. Одна за одною виходять книжки, я б сказала – вилітають, як пташки. По ставлю “небанальне” запитання: “Де чер& паєте сили?”. А. Б.: – Останнім часом залишається не дуже багато сил і часу на писання. Але намагаюся бодай збирати враження та ідеї для майбутніх творів, а також шукати мож& ливостей для видання вже написаного. Г. Д.: – З ваших атмосферних світлин бачу місце сили – Борову на Фастівщині.
Ви й досі прив’язані серцем до батьківщи& ни? А. Б.: – Думаю, ця прив’язаність зали& шиться до кінця життя. Власне, моя мала батьківщина для мене – це одне з місць сили. Г. Д.: – Старі дерева, ліс, квітучі галя& вини, хоч у Болгарії, хоч в Україні – це ва& ші медитації? А. Б.: – Так, я дуже люблю бувати серед природи й надихатися нею. А ще природа заряджає позитивною енергією, яка нам усім зараз так потрібна. Г. Д.: – У Софії ви працюєте в Універ& ситетській бібліотеці – середовище при& роднє для письменниці, хоча розумію, що часу забирає чимало. Є якісь суттєві від& мінності між українською і болгарською бібліотеками? А. Б.: – Від жовтня минулого року я працюю в бібліотеці Факультету слов’янських філологій Софійського уні& верситету ім. Климента Охридського. Ро& бота для мене цікава й приємна, хоча б то& му, що весь день перебуваю серед книжок, маю можливість спілкуватися зі студента& ми та викладачами, серед яких і болгарські україністи. Не можу порівнювати бібліоте& ку, в якій працюю, з українськими бібліо& теками. По перше, університетська біблі& отека є академічною і має свою специфіку, по друге, в Україні я буваю в бібліотеках лише як гостя і зазвичай проводжу там свої зустрічі з читачами. А це різний досвід. Г. Д.: – Запитання дещо “стрибають” з теми на тему. Але хотілося б дізнатися, яке дружнє коло оточує вас у Болгарії? І які культурні події готуються на найближчий час? А. Б.: – Колись я створила в Софії свій Арт клуб, до якого входять представники нашої діаспори, українські біженці та дру& зі України. Зараз ми збираємося не так часто, як колись, адже кожен десь працює і має свої клопоти. Але принаймні намага& ємося не пропускати таких важливих дат як день народження Тараса Шевченка, День української вишиванки, День Собор& ності, День Незалежності і т. д. Також час від часу проводимо різні арт майстерні, ходимо на концерти, виставки, у вихідні їздимо на екскурсії. Г. Д.: – Чи займаєтесь тепер перекла& дацькою роботою, чи пишете власні тво& ри?
А. Б.: – На жаль, зараз майже не пишу й не перекладаю. Але дуже б хотілося до кінця року нарешті завершити свій новий роман, розпочатий ще в 2022 му. Також упорядковую збірку своїх вибраних пое& тичних творів, адже після 2011 у мене не виходили поетичні книжки, а творів за ці 15 років назбиралося чимало. Г. Д.: – Кому з учителів дякуєте най& більше? І чи з’являються сьогодні нові? А. Б.: – Я вірю в те, що кожна людина, яка з’являється у моєму житті, чогось мене вчить. Тільки хтось вчить літературної або професійної майстерності, а хтось – витримки й терпіння, ще хтось – гідності й поваги до себе, інші – скажімо, вчать ро& бити намиста, ліпити з глини чи малюва& ти. Тому вчителі в моєму житті з’являють& ся постійно. І це чудово, адже не даремно кажуть: вік живи – вік учись. Г. Д.: – У вашій стрічці на фейсбуці ба& гато йдеться про події в Україні. Що як письменниця думаєте про її майбутнє? А. Б.: – Я вірю в перемогу України і в її успішне майбутнє. У своєму романі фен& тезі для підлітків “Вітрова гора” я написа& ла про те, якою мрію бачити Україну через років 50. Нехай моя мрія здійсниться, але бажано – значно раніше. Г. Д.: – Нехай так і станеться! Наша ма& ленька команда працює в умовах Великої війни, під вибухи і тривоги. Але тижневик виходить безперебійно. Що б побажали нам, українським журналістам, письмен& никам? А. Б.: – Щиро захоплююся вами! Ба& жаю вам не втрачати віри в нашу перемогу, а ще витримки, натхнення і побільше вдячних читачів! Г. Д.: – Дякуємо, дорога Анно, і бажає& мо крилатого творчого життя!
Про гостю СП. Анна Багряна – авторка багатьох поетичних збірок, зокрема, “Суцвіття слів”, “Поміж бузкових снів”, “Між богами і на ми”, “Інші лінії”, “Замовляння із любові” та ін. Пише прозові твори, в числі яких повісті “Етимологія крові”, “Дивна така любов”, “Дошкуляка”, “Вітрова гора”, “Годинник Аріадни”, “Краще так” та багато ін. Твори письменниці відзначені багатьма престижними літературними преміями. Вистави за драматичними творами Анни Багряної ставилися в театрах України, США та Республіки Македонії. Твори письменниці перекладені англійською, французькою, польською, болгарською, латиською, азербайджанською, вірменською, македонською, сербською, хорватською, албанською, литовською, естонською та іншими мовами.
Спілкувалася Галина ДАЦЮК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
