Наші обереги · “Національний одяг, мова, віра та звичаї – все це надійний захист від національного занепаду”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
“Тут відображається теплий живий світ української вроди, краси і душі…”
Слово Просвіти, №23 за 2025 рік
Оксана ГОРДІЄЦЬ, старша наукова співробітниця Національного музею народної архітектури та побуту України, м. Київ
50 років – пів століття. Багато це чи мало в житті людини? Саме стільки часу минуло відтоді, як мені пощастило стати студенткою Київського державного художнього інституту (нині НАОМА). Саме тут почався мій шлях у професію, студії з історії світового мистецтва, пізнання законів художньої творчості. Тому особливої ваги набуває символічний звіт з мистецтва народного: маю можливість показати власноруч вишиті сорочки і зібрані з великою любов’ю до України народні строї, укладені в імпровізовану виставку до Дня вишиванки в рамках Днів відкритих дверей в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. На виставці представлені зразки українського народного одягу кінця ХІХ – середини ХХ століття (костюми з Центральної України: Київської, Чернігівської, Черкаської, Полтавської областей). Майже 40 років знадобилось, щоб назбирати ці скарби: спочатку справжній стрій був потрібен для участі в етнографічному хорі “Гомін”, де не просто співали і носили вишиванки, а також активно відстоювали свою громадянську позицію, виборюючи Незалежність України. Киянка, типова дитина асфальту, саме від Л. І. Ященка, Л. Г. Орел і І. М. Гончара я одержала найважливіші уроки краси і глибини української культури і народної пісні. Значно пізніше сценічного одягу для виступів потребував фольклорний гурт “Рідна пісня”, в якому я співала багато років і, маю надію, ще співатиму. Кажуть, що Всесвіт реагує на людські запити. Справді, сорочки приходили до мене в різний спосіб, різними шляхами, часто від дуже хороших людей, яким я безмежно вдячна. Та вже маючи певну збірку народного одягу, поставила собі за мету спробувати укомплектувати строї, але ж гріх не ділитися з людьми тим, що маю. Тож радо відгукнулась на запрошення зробити невеличку виставку в НАОМА. Її велелюдне відкриття відбулося за сприяння Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури і Національного музею народної архітектури та побуту України 13 травня 2025 року. Окрім цікавих і емоційних виступів ректора О. П. Цугорки, професорів Академії В. Є. Перевальського, В. І. Харченка, І. Ю. Мельничука звучала на відкритті і українська пісня у виконанні родинного дуету Олександри та Оксани Гордієць. У межах першого дня роботи виставки була проведена імпровізована лекція візуалізація для всіх охочих. Ще до офіційного відкриття виставку відвідали кілька груп студентів творчих вузів (дизайнерів і архітекторів), які з великою цікавістю прослухали кураторські екскурсії. Ця важлива для мене подія набула подальшого розвитку і переросла в Родинний проєкт “ВИ ТОКИ”, який ми презентуємо в залах наукової бібліотеки НАОМА разом із дочкою Олександрою Гордієць, випускницею НАОМА, яскравим живописцем, членкинею Національної спілки художників України. Дві жінки з однієї родини у складних і жорстоких умовах воєнного часу роками займаються волонтерською роботою, творять у виставковому просторі ідеальний світ гармонії, краси і рівноваги. Вони поєднують неймовірні аристократичні народні строї, дбайливо зібрані і зі знанням відтворені, з емоцій ним живописом Олександри Гордієць. Художниця схвильовано говорить: “За кожним строєм стоїть образ окремої людини, окрема історія, окрема душа. Картини відтворюють тогочасну атмосферу, природне оточення наших прабатьків. А строї, як образ української культури, українського життя, побуту, національної ідентичності, існують до цієї пори. І саме завдячуючи цьому ми знаємо, хто ми є насправді…” Говорячи про народне вбрання, треба зазначити, що воно є, напевно, найяскравішою сторін кою матеріальної та духовної культури українців. За влучним висловом дослідника народної культури Олекси Воропая попри довге і жорстоке чужинецьке панування “наш народ зберіг національний одяг – як символ, що він проніс через всі віковічні страждання й утиски, які довелося за знати від окупантів. У цьому факті – збереженні національного одягу, проявився здоровий народний інстинкт. Національний одяг, мова, віра та звичаї – все це надійний захист від національного занепаду”. Представлені на виставці комплекси жіночого святкового вбрання в своїй основі мають давні народні уявлення про триярусну будову світу, втілені в образі Світового Дерева, і несуть ідею краси – як гармонійної єдності Природи і Людини, поєднання доцільності, етичного і естетичного. Варто уявити собі складний і довготривалий процес виготовлення одягу і його оздоблення, щоб зробити висновок, що декор не був лише задоволенням естетичних потреб, а його функції були набагато важливішими для людини. Основною складовою жіночого вбрання є сорочка, яка несе основне навантаження за змістом і має найбільш розвинуте оздоблення. Охоронна функція здійснюється розташованими по горловині, низу рукавів і подолу орнаментальними смугами, котрі
Народні строї на виставці замикаються в захисні кола. Але художньою і змістовною домінантою в декоруванні сорочки є вишивка на рукавах. Її магічна дія через давню хліборобську символіку обробленого і засіяно го поля, символічні образи Берегині, Дерева Життя, укладені в складні орнаментальні композиції, сприяє плодючості, добробуту, здоров’ю. Орнаменти з зображенням солярних знаків, що відображають космічний порядок, творять гармонію і лад у просторі – від родини до Космосу. Глибинним змістом сповнене також оздоблення передньої поли корсеток, особливо характер не для Миргородського району Полтавщини. Традиційне прикрашання левади аплікацією з плису містить і знаки небесної вологи вгорі і схематичне зображення, що зветься “квіткою”, внизу композиції. З культом родючості пов’язані і конструктивні особливості корсеток, їх крій вдало підкреслює жіночність форм. Корсетка м’яко окреслює стан, а трохи вище від лінії талії грає – розходиться глибоко закладеними бантовими складами вусами, що працюють на створення дзвіноподібного силуету. Поясний одяг в жіночому костюмі представлений архаїчною плахтою з символами родючості , яка пов’язана в свідомості з образом обробленої Землі: поле розділене на квадрати чи прямо кутники із зображенням посіяно го зерна і молодих пагонів. Як гімн врожайності і багатству природи звучить потужний акорд поліхромії, де переважають червоні кольори. Комплект платового одягу традиційно доповнює за паска, яка слугувала додатковим захистом жіночого лона і була широко вживана в проведенні ритуалів. Ця сакральна функція запаски, попередниці, фартуха зумовила збереження цього обов’язкового елементу святкового жіночого костюма навіть в поєднанні зі спідницею. Тканий або плетений пояс, зав’язаний на талії в кілька обертів, утримує поясний одяг, а на вищому духовному рівні асоціюється з пуповиною, що зв’язує Людину і Землю Матір. В давній хліборобській світоглядній системі крайка сприймалась також як поєднання двох начал: батьківського і материнського. Замкнене коло, що утворюється поясом на талії, має магічну силу боронити від нечисті і злого ока. Дія ця підсилювалась балабонами і торочками на рухливих кінцях поясу. Крайка, як оберіг, лишилася в народному костюмі і тоді, коли місце платового поясного одягу заступила пошита із крамної тканини, рясно зібрана на талії спідниця. До класичного комплекту на
Пейзажі О. Гордієць у виставковому просторі родного жіночого одягу, який представлено на виставці, входять: вишита додільна сорочка, ткана різнокольорова плахта або рясована спідниця із краму, за паска чи фартух, припоясана до стану крайкою, корсетка з фабричної тканини, а з верхнього одягу – легка юпка. Голову жінки покривали хустками, пов’язуючи їх в різний спосіб згори на очіпок. Завершували комплекс одягу прикраси: добре намисто (коралі), бурштини, баламути, дукачі і банти місцевої роботи, які захищали від хвороб, лиха, недоброго ока, чарів та приносили щастя. Неможливо до кінця зрозуміти образ костюма як втілення певного ідеалу без осягнення його духовно культурного змісту. Народна естетика українців сповнена розуміння краси природи, почуття повноти буття, цілісності і нерозривної єдності з космічним порядком. Ці засади і об’єднали в виставковому просторі народний одяг і картини Олександри Гордієць, створивши світ, де панує лад, а мікрокосм людини містить у собі весь український Космос. Закохана у красу, сповнена життям щира художниця передає своє захоплення світом в своїх мистецьких творах. Особливо це стосується пейзаж них робіт, які з’являються в численних подорожах Україною. Свіжість сприйняття, вміння вдихнути піднесений настрій в простий буденний мотив, чи наповнити поезією прихований від сторонніх очей куточок природи примушують їх оживати під вправним пензлем молодої художниці. Творча манера Олександри поєднує точність малюнка з художньою імпровізацією, динамічність письма з використанням чистих кольорів з тонким нюансуванням співвідношень кольору і тону. Кожна деталь працює на створення емоційної напруги, на відтворення духу місця, де живуть спогади і блукають тіні минулого. Її пейзажі сповнені самим життям. Берег річки (“Туман відступає”, 2012 р.), безкраї луки (“Великі хмари”, 2009 р.), степ, сільські хати (“Петрова хата”, 2007 р.) і подвір’я (“Мережані ті ні”, 2007 р.), стара яблуня в садку (“Старенька яблуня”, 2013 р.) – все, що вона малює піднімається над буденністю, творячи одвічний український світ, сповнений звучанням голосів предків і поетичними образами з української давнини. Ось і зараз вони ніби
Родинний проєкт “ВИТОКИ” Оксани та Олександри Гордієць представляє “Традиційний народний одяг центральних областей України кінця ХІХ – середини ХХ століття” з колекції Оксани Гордієць та персональну виставку живопису Олександри Гордієць.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
