Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 13сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №24 за 1996 рік

Слово Просвіти, №24 за 1996 рік

| У ВІНОК ЗЕМЛЯЧАІЯ ЦІЄЇ ВЕСНИ ВИПОВНИЛОСЯ Б СТО РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ НАДІЇ ВІТАЛІЇВНИ СУРОВЦОВОЇ - ОЛИЦЬКОЇ - ЖУРНАЛІСТКИ, ПИСЬМЕННИЦІ, ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЧКИ, БАГАТОЛІТНЬОГО В'ЯЗНЯ ГУЛАГУ, ВІРНОЇ ДОЧКИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Цій знаменній даті було присвячено спільне засідання ректорату У манського педінституту та голів товариства «Берегиня» і«Просвіта» Оргкомітетом з відзначення 100-річчя Н. В Суровцової вироблено заходи, які слід розв зати першочергово, клопотання перед міськвиконкомом про відкриття меморіальної дошки на будинку, де мешкала Н.В Суровцова 1 надання цьому будинку статусу квартири-музею. У новозбудованому корпусі інституту планується обладнати навчальну аудиторію їмені НІ Суровцової, вякій навчатиметься одна із найкращих академгруті філфаку. Гакож встановлено стипендію імена Н.Суровцової для найкращих студентівфілологів. Проведені студентська читацька конференція з творчої спадщини славетної землячки га наукова конференція викладачів інституту В інститутській бібмотеці відкрита виставка-експозиція творчого нарооку Н Суровцової та публікацій про п страдницьке життя г: Оагатогранний талант Оголошено конкурс робіт ІН Суровцова та жертви репресій 1930- 1950 рр.» |живопис, графіка, вишивка) В академгрупах проводяться бесіди про життя і діяльність Нади Віталивни Створена пошукова студентська група, мета якої - співпраця з місцевими краєзнавцями, робота з періодичними виданнями, архівними матеріалами та ін. Заплановано низку екскурсій до краєзнавчого музею, де свого часу на громадських засадах працювала Н.Суровцова. Відбувся вечір пам'яті славетної землячки, на якому вистутили письменники, літературознавці журналісти, науковці, працівники Київського музею історії літератури Олизькі, друзі та рідні Надії Віталивни Оргкомітет запрошує до співпраці всіх, кому дороге і пам'ятне ім'я нескореної жінКкИ-патріотки, душа якої належала Україні-неньці Звертаємося до колективу школи-гімназії М 2, десвого часу чавчалася Надія (|це була жіноча пімназія| Бажаємо встановити творчі контакти з колективом школи Їч4/, УЧНІ якої були першопрохідцями, ІнШшаторами пошуку матеріалів про гі Суровцову (нині вони є студентами педінституту). Сподіваємося на вагому підтримку міського відділу культури; громадських організацій, керівників комерційних структур, колективів навчальних закладів, установ, бібліотек, картинної галереї, краєзнавчого му ЗЄЮ, ВСІХ СВІДОМИХ громадян України Контактний телефон оргкомітету 2:05-08 музей педінституту ЛЮДМИЛАЛІСОВА, ГОЛОВА МІСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА», ЧЛЕН ОРГКОМІТЕТУ, ВИКЛАДАЧ УДЛІ ПРОРЕКТОР 3 ВИХОВНОЇ РОБОТИ, ДОЦЕНТ ЕР меннаннИвИнНИк Би -- и 23 березня у Національній опері у країни відбулася вистава «Запорожець за Дунаєм», приурочена до Ювілею. Приємно відзначити, що того вечора глядачі мали нагоду переконатися -- сьогодні на КИЇВСЬКІЙ сцені працюють ГІДНІ продовжувачі справи корифеїв У першу чергу це спостереження стосується виконавців головних партій Лідії Бичкової (Одарка) та Сергія Ярошенка |Їзан Карась). Свого часу ці сппваки були введені у виставу теж разом. Відтоді цей дует устиг знайти чимало прихильників серед слухачів. Соковите драматичне сопрано Бичкової якнайбільше сприяє виявленню музичних красот, притаманних парти Одарки. Адже ця музика створювалася з орієнтацією на італійські «стандарти». Щодо баса Серпя Ярошенка, можна впевнено стверджувати, що в його особі на сцені ЧМацюональної опери появився артист яскраво індивідуальний. Він здатен блискуче створювати характери у виставах, що десятиріччями визначали обличчя нашої опери. Идеться насамперед про «Наталку Полтавку» та «Запорожця за Дунаєм». Заспівані Ярошенком партії Виборного та Карася були випробуванням для співака, адже традиції їх виконання освячені ім'ям великого Паторжинського. Випробування витримане вдало, тепер ре- жести ччжнненнійм чо «жи п ф залишається тільки щиро побажати успіху. Напередодні згаданої вистави група солістів Національної опери виїжджала до Запорізької області, на батьківщину Х, Івана Паторжинського. Село Петро-Свистунове, де народився співак, тепер є дном Дніпра, тому виступи відбулися в селі Дншровка Вільнянського району та в концертному залі імені Глінки в Запоріжжі) До складу київської групи ввійшли НЕЗЗАЛОНЯ ЗІРКЛКОРИФЕЯ ВЕСНА В МУЗИЧНОМУ ЖИТТІ СТОЛИЦІ БУЛА ПОЗНАЧЕНА НИЗКОЮ ЗАХОДІВ, ПРИСВЯЧЕНИХ СТОРІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО СПІВАКА ІВАНА СЕРГІЙОВИЧА ПАТОРЖИНСЬКОГО пертуар співака розширюється, тож Сергієві Ярошенку справжнім парадом зірок. Окрім того, демонстрували картини з трьох опер, у яких колись співав Паторжинський. Голос корифея звучав із запису. Були присутніми його родичі. Зі спогадами виступив Дмитро Гнатюк. Він же заспівав арію Виборного, ав «половецькій» картині з «Князя Ігоря» Бородіна вже в костюмі князя з'явився поряд із Сергієм Ярошенком, який цього разу проспівав практично всю партію Кончака. Якщо згадати решту учасників концерту, перелік їХ імен є дуже красномовним -- Євгенія Мірошниченко, Марія Стеф'юк, Людмила Юрченко, Світлана Добронравова, Олександр Востряков. Але була в тому концерті й особлива сторінка. Ні з чим неможливо порівняти враження, справлене картиною з «Тараса Бульби» Лисенка, показаної того вечора. Співав неперевершений виконавець парті Тараса Бульби на сучасній сцені, народний артист України Валентин Пивоваров. Важко знайти слова, щоби висловити, яке велике хвилювання пережила аудиторія, слухаючи Пивоварова в найскладніший у психологічному відношенні сцені, де Тарас дізнається про зраду Андрія й убиває сина. Навіть якби програма вичерпалася тільки цим номером, можна було б стверджувати, що українське оперне мистецтво живе 1 надбання його легендарних майстрів, таких як Паторжинський, перейшло у спадок достойним мистцям. Диритентом концерту 1 ювілейної вистави був народний артист України Іван Гамкало. Можна сміливо ствер- Сергій Ярошенко. Артисти виступили там з концертами, джувати, що концерт став своєрідним диригентським виконуючи українські народні пісні та уривки з опер, що бенефісом маєстро. Адже не часто доводиться протягом 5 | одного вечора ати стількома творами світової входили до репертуару ювіляра. Саме такий вибір учасників БУВ ратанйрицув Р не був випадковим. Дмитро Гнатюк -- учень Івана Паторжинського, Сергій Ярошенко теж продовжує справу корифея на сцені. А Мдія Бичкова є дочкою запорізької землі, як 1 ї Ця поїздка та святкування сторіччя Паторжинського його земляками відбулися завдяки зусиллям Запорізького обласного управління культури та його голови пана Віктора Чутуєнка. А 29 березня в Національній опері відбувся урочистий | Й народний артист України Дмитро Гнатюк, Лідія Бичкова тау 9 героїня з «Запорожця...» | ( (р о концерт, який завершив серію ювілейних заходів. Він став ОЛЕКСАНДР МОСКАЛЕЦЬ оперної класики. Щирої поваги і подяки заслуговує така самовідданість. Отже, ювілейні урочистості позаду. А театр з усіма його проблемами лишається 1 щовечора розчиняє свої двері для нових слухачів. Хай же постать Івана Сергійовича Паторжинського стане тим орієнтиром, який допоможе наппй Національній опері позбутися негараздів і впевнено тримати курс на творче оновлення. | Жсоо 1966 року. Я - студентка другого (українського) класу Бардіївської Ж, пмназії. Студенти ії викладачі філософського факультету в Пряшеві організовують подорож до Києва на Шевченківські свята. 3 ними, як наймолодша учасниця, у, рушаювдорогутя Це моя перша поїздка в Україну, і то не просто в Україну, 79 але на Шевченківські врочистості. Мені шістнадцять років. Окрім іншого, заплановано Й зустріч зі студентами КДУ, серед котрих бюула й Ніла Момотен- / ко, Миобмінялися адресами, сувенірами. Від Ніли я одержала ювілейне виданя «Малої книжки» Кобзаревої, яку й досі бережу. Від того часу почалася наша дружба-листування. В листопаді 1968 року я стаю «киянкою» - студенткою філологічного факультету держуніверситету, українського відділу. Володя з Нілою 1 з маленькою донькою Олею мешкали на Червоноармійськіїйї, де Ніла живе й досі разом | із уже дорослими дітьмії, та, на жаль, без чоловіка. Без найдорожчої в п житті | Людини Ї Саме під час студій моє знайомство переросло у дружбу з родиною в Підпалих. Доних було зручно добиратися, але найголовніше те, що в їхній хаті | я завжли знаходила спокій, затишок і бажання чимось допомогти. Досить часто | навідувалася до них, подібно як 1 до Ївана Світличного, Романа Корогоцького Ж та інших Друзів 1 чч - саме, пояснювати, мабуть, зайво. Це було за два з чимось місяці перед захистом дипломної роботи, Таку розв'язку подій я сприйняла спокійно, ба, навіть з певним полегшенням, бо це означало, що, нарешті, припиняться нескінченні переконування ії поради публічно «визнати гріх», шпигування, «законні» й незаконні обшуки. Коли я вийшла з ректорату, на вулиці мене вже чекала машина, Навіть не попередвши чоловіка, мене відвезли кудись за Київ. Там знову почалися добрі ради з боку працівників КДБ: іще раз усе добре обміркувати, все зважити, все визнати г запевнення, що справа моя обернеться інакше. У мене навіть з'явилася «опікунка», з котрою ми разом були в одній кімнаті від ранку до вечора, відсмерку до схід сонця. Десь па третій день, вранці, коли мінялися вартові, амоя «приятелька» ще спала, я швиденько вдяглася І втекла. На щастя, мала при собі трохи грошей, мені вдалося швидко зупинити вільне таксі й дістатися до Києва. А куди податися? До нашої найманої кімнатки па Сухумській, яку щодня й безперестанку стерегли машини? До домівок тих, котрих затримано й ув'язнено? Залишалося єдине - Володя з Нілою. | я вирішила зупинитися в них, хоча ії знала, що моє перебування під стріхою Пі длалих може завдати чималих прикрощів цілій родині (у кращому разі), Але водночас була впевнена, що ці Людії не покянуть мене в біді. Так воно й сталося. Хата Підпалих гостинно відчинила переді мною двері у ту скрутну годину. Подружжя Підпалих не тільки радо привітали мене, але дало Коли я притздила до Пидпалих, Володя викроював хвилинку часу, щоб розповісти про сою роботу, про |у те, що нового з'явилося в їхньому видавництві «Радянський письменник», девін працював редактором. Володя з дружиною, зрештою, у ПРО НЕЗАБУТНЬОГО ДО60-РІЧЧЯЗДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА ПІДПАЛОГО знати про все моєму чоловікові, з котрим невдовзі ми зустрілися після мого загадкового зникнення А надвечір завітали й дальші «гості», непрохані, - міліціонери, котрі, за їхніми словами, контролюють, зайців або ж переєстрованих квартирантів. Шукали їх ч- як і всітнші добрі знайомі, забезпечували мене книжками; так до моїх рук потрапили твори Б.-І. Антонича, «Собор» О Гончара, «Неопалима купина» С .Плачинди, «Мальви» Р. Іваничука та інші. Хата Підпалих жила 1 дихала рідною мовою, якої у місті не було чутно, випромінювала любов до свого ми мулого, пошану до предків близьких І далеких. Володя часто говорив про потребу добиратися до власного коріння, про те, що 4 людство! людина дістає в спадок пе лише матеріальну культуру, але й духовні | гени, яких нічим не придушиши не зітреш. А після моїх відвІдІТН ДОМІВКИ ЦІКавився У життям рідних, нашими чехословацькими україиськими виданнями, гірко тужив | за потоптаними пагінцями всього того, що відбувалося в нашій країні до серпневих подій, до «гінтернаціональної допомоги», ) Минуло маїгже диаллять років ВІДТОДІ, КОЛИ Я ПОВЕРНУЛАСЯ 2 у крашіи до дому Багато, пережитого разом, зустрічей, розмов, подій уже виблідло в пам'яті, тим 1у більше, що й для мене особисто ці два десятиліття не були ні легкими, ні спокійними. Та моя остання зустріч з Володею 1 всією його сім'єю живе в душі , ЙПДОНИНІ. (972 рік. Початок січня, Початок чергового етапу виполювання непокірних. Майже всіх моїх друзіпарештовано. Але «знайомство» 13 КДЬ пе обійшло й мене, шоправда, почалося воно трохи пізніше 1 було позначене великим пебажантям (абсурд чи розрах упок?) «загратувати» й мене, Після довготривалого, але Й так марного, намагантія з боку тих, що мали «чисті руки, гаряче серце ї холодий | розум», примусити мене до публічного каяття, після мосі підмови давати 1 свідчення 1 заяви, аби разом з останніми було заарештовано Й мене, десь на " початку китня чи наприкияці березня прийшов виклик до ректорату КДУ. А там | повідомили, шо мене виключено з університету за антиралянську діяльність. 3. Правда, додали, я ще можу все виправити -коли буду поводитися розуміо Як РАЗОВЕ реченню ПРЕ нн - чи - ПІРУЖРЕ. но ре - - ПЕР ції ПУ ретельно: у шафах, у туалеті. Алетрохи щастя було на моєму боці, але й на боці Володиної родити Як тільки пролунав дзвінок, Володя чи Ніла (не пригадую, хто саме з них) зазпрнули у вічко на дверях І, побачивши, хто за ними, збагнули, про що йдеться. Я встигла присісти в куточку за столом на кухні, а мала Оля, котра там робила уроки (читала оповідання як Таня-партизанка кинула шрифт у молоко), прикрила мене Лидрійковою пелюшкою, яка там сохла після прання. Дитина, мабуть, інтуїтивно відчула небезпеку. Міліціонер заглянув до кухні, побачив дитину, почав з пею щось говорити, а вона йому: «Пе заважайте мені робити уроки», Мене, на щастя, він не помітив. ) тому, що розшукують саме мене, сумнівів не було... Наступного дія я пішла до консульства З вимогою щоб мепе було заарештовано. Збулося Саме ця подія найкраще свідчить про те, якою людиною був Полодя, ціла його родина. Та ніч була екзаменом па совість... Майже символічно: одне з перших знайомств у Києві відбулося з Нілою ще 1964 року, а останні дит 9/2 року я провела також з Володею, Нілою та їхніми літьми Хата Підпалих назавжди залишилася лля мете тихою пристанню, де мене завжли вітали з відкритим серцем і щирою душею, де не лише на словах, але ділами вчили доброти, людяності, поваги й шани до рідної мови, культури, до України. Не хочу г пе вважаю за потрібне робити якийсь «літературоанавчийь» аналіз поетичного доробку Болоді, всупереч тому, що Його киїжки перечитую частенько. У цьому немає потреби: у своїх віршах піп був таким, які вжитті. Але чому, властипо, був? С! в рядках, паписаних Його рукою (чи кров'ю?), тв наших душах та пам'яті. Пам'яті, світлій, як вій сам ГАННА КОЦУР БАРДІЇВ, СЛОВАЧЧИНА С, Робоча они СТ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин