Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №24 за 1996 рік
Слово Просвіти, №24 за 1996 рік
4 "")МІЛЬ) з ' серця АТО ПОДОМІТИ ІХ БО ВА! 9 Дуо у кайлани нє мажути Вони -- сама
ВОЛЯ | а князь Роста знаю трави мідно прикуті! ногами
цфщколота кров ю
з над Гранітами
Пройти дактові кола пекла м остудити душу так, щоби вона плакала квітами -- Таке повірте, небагатьом удається
Йому ж усе підвладне о він -- Князь Роси | плач цей - куптєстверджуючийм
г: Умкспин омдеєхт роки доля Цього талановитого поета склалася храматично Своїми чесними рядками Тарас Мельничук уже тоді наближав перебудову. Його вірші ввібрали у себе і мужню висоту Карпатських пр, 1 вільним дух східноукраїнських полів. Це друга після двахцятидвохмтньої перерви збірка автора». Цими словами відкривається зберка «Княль роси» великого Тараса. КУДАААА А нащадка Пророка України -- Шевченка, величини на поетичному небосхилі співмірної, за висловом критика Миколи ЖулиНнськоОго, хіба що з Василем Стусом. Уже вкінці книжки розшифровується ота «перерва»: «з 1972 до 1975 рр. був несправедливо позбавлений ВОЛІ. Дам -- 2 роки адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи
Саме з цих «перерв» і стелиться трагічний Чумацький Шлях українського народу. Та знову - - вже вкотре? - - присмак пркотина устах:
ЧИ! Це ІЛЮЗІЇ
стенають плечима --
якого народу
Сільмашівська «Муза» зібрала у свій, по-сімейному інтимний, круг любителів красного письменства на зустріч з поетом.
Він увишов у серця не вельми чисельної, на жаль, публіки, щоби примусити їх битись у такт карбовагим, вивіреним, виболеним словам Увійшов, аби поселити в них неспокій, уболівання за народ,
Хай часом і тремтів голос Тараса, хай ментом збриніла сльоза на його покарбованому, як у апостола правди обличчі від болючих спогадів, | вірному побратимові по перу й дальніх далях Дмитрові Гриньківу доводилось брати естафету в свої руки (йому, до речі, завдячуємо збереженню багатьох віршів поета|, та мені здалося, сама Україна з КетягОм калини увійшла до зали, на мить розгладивши зморшки на чолі поета, І благословила його стражденну путь у незгасний пантеон Слави і доблесті, Незламності Духу Народу
Віриться-бо, зірка Князя Роси там сіятиме вічно»
Часи таки урешт решт змінилися Настала довгожданна ВОЛЯ імперія Кремля утіала. «Влади владні -- безладні! безпорадні, Якщо навіть вони -- взірець. Кожну владу, - - 1 цевідрадно, -- Чекає кінець»
Хіба Поетне був Пророком / А Слово, - - хіба не здатне воно розірвати кайдани рабства
4. БОГ ЗБЕРІГАЄ ВСЕ.
Ця містка | м) гра сентенція недавно згаслого нобелянта Иосифа Бродського, ЩО дала на ІвУу оди 13 ЙОГО КНИГ, заспокоює, коли згадуєш про знищені спалені розгублені рукописи поезій Князя Роси. Вони напевне, пройшли іще раз очищення вогнем, перегорівши викристалізувавшись перед тим у його душі
При СШАКУуВанн зчаста нарікав Тарас Мельничук, що вони його мучать, недають ню хвилини спокою -- НЕЗРОДЖЕНІ ВІРШІ, рвуться на ВОЛЮ, кличуть до пераї посеред ночі). Нерідко проклинав свій дар; воно ! зрозуміло, юрба ж бо легко перехворги одній, необлаштованіи як валежить у земному ВИМІРІ бутті душі, вселенськими проб хемами. Не пожне серце витримає в таких умовах колосальну вогненну мутацію Лише Велике, Любляче -- Світ Людей, Його Красу
| Він писав на клаптях паперу й уривках газет -- на вом, на Читаржових обгортках -- утюрмі, -- навсьому, начому можна було писати "ЩО В момент осяяння попадалося під руку
Як свідчить сам Поет, він. вірші почав писати з дев'ятьох років Крав / Тата цигаркові папірці і на них писав. Знаєте, скільки рядків МОЖ ПОМОСТИТИСЯ на цитарш / У «лягрі» я мережив олівчиком від 80 до 120...» З штерв ю Миколи Савчука з Тарасом Мельничуком «Я іскорка Його», «Вісник Коломиї, від 17 серпня 1991| року) |
Бог зберігає все. Він усе фіксує у Вселенській Пам'яти. | хижий чейаситний погляд палія герострата, який ненавидить поезію життя, не ТИМЛячУИ що рукописи не горять, і понурии рі пницьким позір того, ХТО "зносить сокиру на Поета і на квіти його душі -- Поезію, сліпоту того, ТО ПЛлюх В цю душу - байдужістю, брутальністю, хамством Бог зберігає все до Суду ( ОВІСТИ -- страшного суду
Й даремно нині десь ховаються од світу чи топлять рудименти СОВІСТИ В горілці творці є справи М 37506» -- кримінальної справи на «нигу, ймення котрій -- «Чага» |
Ось нн, театр абсурду. Його вінець. У «найгуманнішій» -- до самих, ЩО ожрагн |
бсевидяще Око бачить усе. | навіть те, як ви тряслися від ЗЛОСТа Се СИлоЇ люті за кагебешними кованими дверима. читаючи собі вирок "Чово, що будить рабів. Ви не могли не поховати той хораючуй
АЙ, До РоКлиХ ЛВ підневілький лмюд-народ на Майд зо тим
м«аперій салом не знищити, - Чуєте, раби сала! Чим раб нищим, 7- перія кита. Нема вогию без кресала, -- Чуєте, раби сала» їягато, сій як багато іх. глухих, ще й нині, вже у СВОЇЙ. самої чіт Тай звідки їм отим словом причаститися, коли кийжка вийшла мі прям чакладом -- / півтора тисячі примірників І розчинилася р межах ОДНОЇ
кіста. | хиво, з любов'ю видана, спасибі видавцям
Р зиннеччнннаннне он онаннееанниннннмний ноиинцій нні тих - ні
и оо НН і-
ДР р п
А вдержаві, куди не озирнешся, і нелише розсипами на книжкових стендах розкладках. скрізь «богатиє тоже плачут» Араби сала готові ПШТИ за ТИМИ, Хто знову кличе їх у день учорашній пої концтаборами І психушками. . Ї невтямки їм. що воно тако, і з чим її «ЇДЯТЬ», ОТУу Чагу
«Чага -- це потворний чорним наріст на биий корі берези. «Чага» 7 Ченозва другої книжки Тараса Мельничука. «Чага» -- це третій том кримінальної справи М37506
Чотириста двадцять дев'ять сторінок машинопису, обгорнутих коричневим лубом і скручених дротом. На титулі два штампи: «Видав: ництво «Радянський письменник» та «Спілка письменників України» Вхідний МІ169. 15 квітня 1971 р.» Вихідного номера нема -- репресивний механізм єдиний, нема жодного резону передавати справу з однієї інстанції в іншу, ставлячи реєстраційні штампи, адже обидві інстанції роблять, по суті, одну кастрацію думки, возведену в ранг державної політики. Чотириста двадцять дев'ять свідків кричать мовчки, лише на кожному п'ятому з них впаяно, як впаювався номер в'язням концтаборів, невідому абревіатуру: ОНИЛСО, А що воно таке, ОНИЛС2, як його розшифрувати -- хто знає?
В однойменному з книжкою вірші йдеться про те, що чага -- потворний син красуні-берези -- муляє очі людям, отож, «прийде людина і хекнувши, вжене громіздку сокиру між чорним тільцем сина і білими грудьми берези. Відколе наріст, і на його місці довго зяє незаживаюча рана. З рани тече прозоре молоко, яке ніхто не п'є, навіть птаха». Береза поволі сохне і помирає, а сина її рубають на шматки і варять з нього мщним чаговий чай. Аналогія досить прозора -- вирубують з тла Вітчизни найліпших поетів, рубають їх на шматки і варять у дев'ятьох колах пекла, годують чаєм їхньої крові заскобочений нарід, аби приспати цим диким наркотиком туту його недоречної пильності. І від того з ран Вітчизни тече прозоре молоко, яке ніхто не п'є, навіть птаха. І сохне Вітчизна, от-от помре...» (Іван Андрусяк «Тарас Мельничук «Чага». Справа М37506», часопис «Гуцульський край» від 30 жовтня 1993 року).
- Та недіждалися -- невмерла! Живе, хоч важко, але крок за кроком долає у поступі, Хоча і досі
«Є прах. Є страх... 3 Софії капле кров,
Аж захлинулись Золоті Ворота,
І жебраком йде до Москви Суботів,
А до галер прикований Дніпро
Везе своїх братів й сестер в неволю
Повз москалем згвалтовану тополю. Випробування -- промисел Божий. Бог - -требавірити! -- бачитьусе. І воздасть терплячим
5. «ТОВАРИШІВ-ПАНІВ БАГАТО, А КНЯЗЬ РОСИ - ОДИН»
Гадаю, знайдется колись на світі ще один Чезаре Ломброзо і напише не лише про такі категорі, як «геній і божевілля» (а живучи в Україні, знаменитий пталісць значно б розширив свої психологічно-антропологічні умовиводи, бо у нас оця межа -- між генієм і божевіллям -- значно хисткіша, тонша, як лезо Оритви), а й про категорію атеній і побут» Звичайно, в світі спроби вже такі були, але на занадто млявому матеріалі здається, геніальний Гьоте удостоївся чести, аби кожен його крок Ффіксувався мтописцями-сучасниками
У цивілізованому світі геніям легше: багатьом із них невідоме таке поняття, як побут; їм усе і так дістається на блюдечку з голубою чи рожевою каймою. Отож, сиди собі, пане Тьоте, мереж безсмертні рядки про юного Вертера чи Фауста, або, пане Ім ярек, вишивай, малюй добувай чудеса зі скрипки чи піяна, замкнися в своєму світі шкарлупині і-- дер ай во славу Всевишнього. Тіло відПОЧИВАЄ, душа у вись рветься
длежто-- у світі цивілізованому!
Тепличних генив у нас, здається, не було, Бо ми живемо в іншому од світу вимірі. Де у генія кожен нерв оголений Де він повинен відбути свою Голготу, не минаючи жодного кроку Його, вивершуючи в муках свій шлях до Єрусалиму . Де кожну мить вгризається у мозок гнівне «Розпни його!» Томуй у наших генів рядкам вузько -- думкам просторо Кожне слово -- вулкан!
А потім, по життю, жертовник том кволо роздмухують, та и гріються бІЛЯ НЬОГО «гени бомбетля» -- навко ломистецькі ООлЛОНкИ та ердельтер є ри
Писати про побут людини, у якої його майже не було, в елементарному розумінні цього слова, важко, Тим паче коли ця людина -- сє человек -- жила за принципом! усе моє ношу при собі
мертві я теж буду
мертвий
беруся по тому що куди не піду по можу знанти
свого дому
3 трудом знайшлася крівля для Тараса. уже увінчаного лаврами свого Великого Попередника -- Шевченка, коли сонце його стрімко хилилося до обрію. Коли уперше після блукать поневірянь виршив, що житиме не у столицях -- у Коломиї, поближче до рідних пр, де вільніше птахові і пісні літається, перебивався випадковими нічліжками У друзів, атой у мкарнях «відлежувався », знаходив прихисток у Давінки любки, яко Довбуш новоявлений А потім із житла щось -- при загалованій трап і слабких легенях у чоловіка -- давали-забирали, -- 1не зрозуміти всього
Та й навщо. Ї так усе ясно підлімаю каміння -- самі черв яки а соїця нема |я не знаю це мто чи це зима що сонце є | сонця пома
грим утримало його на цьому СВІТІ сонце оте, що спалахувало п души
ної
нь ні - Р
щомиті рядками боліо Бувало й -- чого гріха тати -- дозволяла утратити
відчуття абсурду метушні довклля й чарка оковитої, за що не раз злими язиками каменований був Траплялося й прше. Одного разу якесь мурло з «екологічної»
маліщії -- була така у Коломиї -- штурляло чоботами змордованетіло Князя Роси за те, що заголосно розмовляв на вулиці, а то й пісню затягнув, хильнувши зайву чарку. А потім чаркою і відкутилося, аби розголосу й ганьби не було, 1 ось -- Тараса нема, а воно тепер сидить, квадратне, налите смальцем, у ларьочку -- «пепсі-фанту» продає Бо що йому сумління. Мурло 1 є мурло
Тарасові Мельничуку легше було спілкуватися з тими, кого обиватель зневажливо називає «дном общества». Бо там, принаймні, усе просте, без фальші-лицемір'я іюдиних цілунків. Ботам -- природна незагнуздана стихія 1 -- погибіль таланту («а Соломон мовчить у келишку »).
Тані, внутрішній вогонь палахкотів -- спалював-очищувавтіло, не давав занапастити душі
серце місяцем повне
світить тополя квітуча
томлюся знічев'я у світі
а то все - прекрасне
й минуче
Життя згасало. Ї -- сам як палець, невлаштований, необігрітий, чужий, незрозумілий оточенню.
Не знаю, чи зворушив когось відкритий лист до земляків коломиян - -«Люби свого ближнього, як себе самого» - - професора Львівського університету Василя Лизанчука, видрукуваний у «Віснику Коломиї» від 21 грудня 1994 року. Та щось поправити вже було пізно: лікарняна палата смертним одром устеляла ліжко Поетові.
Наводжу фрагмент із цього листа:
«...Знаю, Що громадськість, Насамперед коломийська, неоднозначно сприймає й оцінює нинішній доволі складний моральнопсихологічний стан Тараса Мельничука, якого, на наше щастя, не встигли знищити на смерть комуністичні опричники, Однак Долю його перемололи, перетовкли. Чи нетому Тарас безпорадний у побуті, не дбає про свій, так би мовити, зовнішній вигляд, інколи різко, гостро, безапеляційно висловлюється, не цурається чарки оковитої чи склянки пива?..
Можна помітити, назбирати, зібрати докупи чимало недоліків у Тарасовій побутово-життєвій поведінці. Але чи вони, оці мінуси, повинні бути визначальними у ставленні до нього, в ОЦІНЦІ Тараса Мельничука як оригінального, неповторного, талановитого українського Поета!»
-Забігав зчаста до журналістів. Ділилися чим могли -- папером, ручкою, оптимізмом молодечим. Хоч як пірко було не раз - - усміхався. Невинно По-дитячому ніжно. Хоча у глибині душі, можливо, й кривда сиділа -- на «товаришів», які загратували сонце на роки, і на декого зпанів - - «професійних українців», які під вишиванками серця не мали. І навіть злостився Інколи, якщо до нього зверталися «Пане Тарасе...» «Товаришів-панів багато, а Князь Роси - один!» --відповідав гідно.
6. «...ВІЗЬМИ МЕНЕ НА ЦІЙ ТРАВІ...»
Ще не знайшовся той живий, хто б фільм життя прокрутив у зворотньому напрямку. А він - живий серед мертвих і мертвий серед живих -- що бачив Тарас у фільмі своєї душі, яка йшла на розмову з Богом" Напевне, роси, трави, яким поклонявся і над якими владарював, ї Сонце, Світло, якому служив 1 в якому розчинився назавжди, і свій
міраж -- Карпати
в цих горах я засипав комори неба зірками
в цих горах
я росу не ударив
і не зламав пасткою крил
жодному звіру й людині
в цих горах
в цих горах
на Україні
А ще було у тому фільмі , Та ні, не будемо про ці категорії говорити за Поета, він відповість за себе сам - яке найбільше щастя 1 нещастя випало на його долю
«Нещастя.. Торік (І900р.-- В.Г) я звіз в Уторопи від друзів РУКОПИСИ СВОЇХ поезій за двадцять років, які ховав, аби кадебісти не вимотували з мене душу | не мучили мою рідню. Там був увесь мій доробок, десь на 5-6 збірок. Я вже одав за роботу, бо коли пити, то пити, а коли жити, то жити | ось Хтось підпалив нашу родинну хату 1 згоріли всі мої
вірші Та й Тарас згорів разом з ними Отаке моє
А щастя... Я такого слова, такої категори взагалі не
знаю. Я мав щось більше від щастя, навіть слова такого не підберу. Може, це сто чи тисячу щасть разом? Не знаю.. («Я іскорка Мого», «Вісник Коломиї» від І7 серпня 1991 року)
Пішов від нас Тарас -- на дикі трави І на чисті роси. А сонце сходить 1 заходить без нього | трави буяють, які він любив. І роси переливаються"бринять на сонці золотими дзвіНОЧКОмИи. 1 не все ще, відає Бог, загублено, не все Моріло"здиміло, пішло у небуття. Придивімося ло ізумрудних крапелин роси -- володінь Тараса, його стихії він там, із ними, Й у них. Ось вопи, його написані і нонатисані вірші | Послухаймо найменшої Оилинки, найчистішої
сльозинки роси, почуймо, як заповіт Князя Роси, слова Тараса
візьми мене
на цій траві візьми
ми ще живі
ій
к ой Кк; . 41 ок - 4 «Да. зр Ії жу - б най Р ер РИ зер, 4 4 ку чис Ру щі Р ки окон ії да М "а м щі алею - ої -, и "|
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
