Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №24 за 1996 рік

Слово Просвіти, №24 за 1996 рік

-і "- йа ро. ЩЕ Ім "б б Ж - й че о і - , | і! ії ПН Ю Галю, ГИ (Ю "НО з 7 чо Ь п -ч Р чі з , - Ре і нів, У МГ й - з, ї 1 , й-е! і ЗУ по о Жі СУ Та, - "Я Ї Р й М . я ї й чи . й В - й РА ; ' з т . | зу 7 ЯВоє г Р -. , ті УЛ ї й " Я гу з и Й . 3 "Р Ме у ит. , 1 Р іі я РОС" нини Ин Дн занннннннннии Р завали Р ання по ажанччннннняних няня жо 0 повним нн с-г КРАСІ РЕРУЯВЯ дАцеОФЬАЛЬОЯ ПЕН ТО за Зві гчайно, коли дивитися на українські поля й ниви з московської вежі чи берлінської ратуші, та ще й крізь призму позиченого там слова, то інакше й бути не може. Це зрештою буде нормальне явище. Бо такою є сутність існуючого буття і мого алгоритму - мови. Адже, коли на павнічному полюсі землі владарює день, то в цей часнайр південному полюсі - ніч; коли для одних п поселенців сонце встає, то для тих, що з протилежного боку, воно заходить, а ще в іншому місці - стоїть у зеніті. У кожного її поселенця, а так само 1 в кожного роду (народу) свій кут сприйняття світла, своє відчуття слова і свій образ бачення. Тож для ук раїшців вродливий - це гарний, адля росіянина-московита - «уродливьгш» - це незугарний. Ї в цьому немає нічого дивного. Однак ті ж німці не вважають свій Фатерлянд чи Дойчлянд «окраною». Хоч слова «анд», «лянд» в багатьох індоарійських мовах і в самих німців, поряд з означенням: земля, масцевість, виступають ще й у значенні: кінець, край, берег, сторона. Тобто - «окраїна». Гай росіяни не спішать «рассеяную от Москвью до самьжх до окраийн страну» тлумачити як сторону, край чи якесь узбіччя. Адже саме з такими означеннями вживали це слово літописці. «...оу Києва бо перевозь бяше тогда сь опоя странь Днепра..» (|(ПСРЛ. Т. 2 с. 7). Не квапляться и поляки з подібним баченням своїх земель. Хоч і їхня самоназва споріднюється зі словами подібного змісту: поле - лан |порівняймо з «ланд»); пола - смута, край; полєць - шматок, латка, палка Як бачимо, кожний народ місце своєї осідлості називає краєм. В одній з колядок, записаних в с.Плисецькому на Київщині, є такі слова: Стала слава по всім світу Київському заповіту: Мати сина породила... Тут слово «заповіт» означає заповідану (обітовану) землю. інший варіант цього слова «повіт» відомий як назва одиниці адміністративного поділу земель, що його нині замінили нам на іншомовне «район». І якщцо слово «повіт» нагадувало його мешканцям про обов'язок берегти заповідану землю, то слово «район» ні до чого не зобов'язує. Синонімами слова «ПОВІТ» є: округа, місцевість, околиця, край, смута. «Оцей сніг випав не скрізь, а повітами: от за Любар, то й нема вже». (СУМ заред. БорисаГрінченка, т.3, с.222). Водночас всі ці слова є синонімами до слова «україна» |країна). Різниця очевидно лише в обширах території. Звідси, Україна, як отчий край, це - земля, заповідана Богом 1 передана в спадок пращурам. Саме такий змісті легенди про походження України. Але погляньмо ще. Семантично спорідненими зі словом «україна» |країна) є: краяти, кравець, окраєць. Але «краяти» синонімічно відповідає словам: розрізати, розтинати, розмірювати, розподіляти; кравець - той, що розкраює; окраєць - відділений шматок, ділина, наділ або - країна, вкраїна. Отже, слово «україна» (країна) означає наділ або спадщину: земля, ліси, озера, ріки, майно, духовні надбання пращурів. За часів Київської Русі, коли ще родовоплемінні поселення зберігали свою окрему самобутність 1 єдність, межі їх осідлості називалися кранами або украшами: країна сіверська, країна древлянська 1 т.ін Країнами чи україшами називали землі успадкованих князем володінь, з усіма людьми, що населяли ці землі. Саме з таким значенням вжито слово «україна» 1 в першій літописній згадці за 1187 рік, де идеться про смерть переяславського кня - зя Володимира Глібовича. ЛМтописець говорить, що «плакали по ньому ВСІ переяславці», 1 що «за ним же україна багато потужила». (ж.Київ, 1984,с.133) Зазначимо й те, що україами називали як свої так і чужі землі - близькі й далекі Тобто існувало поняття україни рідної 1 украши чужої, Свідчення цього - писемні та фольклорії джерела. Той же літописець. але вже за 1108/9 рік вживає слово зи 2 вінці - Й рн с ж - з і лише пРреНіой - ПИ 7 МОР ом що з ( М У У є -9 З -- ее. мі і б «т ' з Я КРАЇНА - УКРАЇНА, НА ГОРІ КАЛИНА, ПАВЛО ТИЧИНА Дивні метаморфози діються в нашій Україні. А проте, може, й не варт вельми дивуватися. Бо ж надто довго, вперто й послідовно перелицьовували нас упродовж ВІКІВ. Ї всяк зайда на свій лад. Аж до того, що дехто не на жарт повірив у той чужинецький штиб. Незчулися, як Україна (і то земля пращурів) стала всього-на-всього «окраїною», Навіть серйозні (якщо можна так сказати) наукові дослідження з цього приводу маємо. 7 «україна» на означення сусідньої землі. «І приїхав же він до україни Галицької, 1 взяв два городи галицькі...». |Гам же, с.13/). Особливо часто слово «україна» зустрічається в народних піснях, думах, баладах. Тут чи не найбільше виявлено сутність слова. Україна своя: «.,ей, Василіио молдавський, господарю волоський! Коли ж ти хотів на своїй україні проживати...» |Хмельницький 1 Василій молдавський - дума); україна рідна, україна далека! україна чужа: «Гей, хоч виведіть, а хоч винесіть мене на Савур-могилу, нехай же я стану-подивлюся на свою рідну Україну», «Козаче-соколю, візьми мене із собою на вкраїну далеку», «Та кленовий листоньку! Куди тебе вітер несе 2 Чи за гори, чи в долину, чи в чужую україну». (Українські народні пісні). До часу татаро-монгольської навали осідлість окремих поселень-україн була майже непорушною. Вони хоч 1 зазнавали хозарсьчих, печонізьких та половецьких набігів, але, за свідченням автора «Повісті временних літ», жили родами «кожен на своїх місцях». Ї «всі ці племена мали свої звичаї їі закони своїх батьків, кожен - свій норов і побут». Відповідно до цього поняття «україна» (країна) 1 за тих часів було звичайно дещо ширшим 1 глибшим, аніж - «окрута» чи «околиця». Окрім просторового (заповідана земля), воно вбирало в себе ще й родовий та духовний обшир. І якщо на грунті матеріальному синонімом до слова «україна» може бути «ділина» чи «частина», то на духовному маємо - «доля». Таким чином, Україна - це заповідана земля ії заповідана доля. Ось тому за давнини кожна окрема сукутнсть родів, що населяли ту чи іншу україну, часто малаще й родову самоназву, що походи: ла від імені родоначальника племені Наприклад, самоназва вятичі походить від епоніма Вятко |варіанти: Вячко, Вячик, Вячеслав, Ячеслав, Ячко, Святко, Святомир 1 тан), радимичі - від Радим (варіанти: Радко, Радько, Рудько, Радило, Радомир, Радислав, Радусько тощо). Однак не зважаючи на Певну самообрутню виокремленість, у звичаях та побуті, як ів мові, поселення - україни характеризувалися більше СпІЛЬНІСТЮ, аШаніж відмінністю між собою. Це спотукало до сдності,. До того ж треба було постино боронити свої землі та свої звичаї ВІД ворожого зазіхання Таку єдність могла дати лише спільна держава. Гож, залиша ючи для кожної україи своє княжіння, вони гуртувалися довкола Києва - центру Б но сю ТЕ полянського племені - в єдину рад заю українську державу Русь РАД АД ОДНУ всі роди і племена, які входили до сом ної української держави Русь, мали ще м самоназву: руси, русичі, русини, росі? ростини, ороси, хоростини христьяни тощо. Назва ця родова За свідченням арабс ького письменника 1 мандрівника початку Х століття Ібн-Фадлана, яким відвідував наші землі, руси походять ВІД епонімаРУс (варіанти: Рос, Рость, Ростик, Ростислав, Русин, Рустин, Орос, Орос: гин, Яростин, Хоростин, Христик 1 т.Ін Цілком імовірно, що й Христос належить до цього іменного гнізда) Татаро-монгольська орда зруйнувала соборну українську державу Русь. Разом з тим вона спричинила й руйнацію родової осідлості та цільності п окремих поселень-україн. Уникаючи ворожої! наруги, наші предки не раз змушені були покидати свої україни и переселятися в іншої місця. А внаслідок безкінечних татарських набігів, що позначалися спаленням жител та масовим полоном людей - взяттям їх у так званий ясир, звідки їх продавали в довічне рабство. В неволі чи на чужині вихідці з однієї місцевосці чи близькі за походженням, зазвичай, Оратаються, називаючи одне одного: земляками, краянами, українцями. Ця природна особливість духовного єднання живе в народі й донині. Можна сміливо стверджувати, що саме вонай спричинилася до утворення нової самоназви нашого народу - українці. Хоч для п остаточного ствердження спонукали ще й інші обставини. На оборону свого роду, його віри та звичаїв у народі нашому постало козацтво зі своєю святою вольницею Запорозькою січчю., Козацтво, як відомо, формувалося не за племінним (родовим), а задуховним принципом. Воно вбирало до свого середовища представників усіх земель-україн колишньої Руси. В приднитрових степах козацтво заснувало нове поселення украшу-козацьку або славну Україну. Тепер уже навколо неї, виборюючи волю, об'єднувалися всі землі колишньої Руси. Однак невдалий союз Із Московщиною на довп роки зупинив процес соборного об'єднання українців А коли Москва, потоптавши права козацької України, привласнила собі назву Русь та стала пригноблювати й глумитися над усіма українцями, то саме поняття «руський», почало ототожнюватися лише з московитами чи москалями. Ї, спочатку на східних, а пізніше й на західних землях колишньої Руси, уже сприймалося як чуже, ато й вороже наймення. Натомість поняття «українець» - як рідне, родове. І відповідно, поняття «Україна», як самоназва батьківщини, стала поширюватись по всіх колишніх українах Руси від Сяї гу до Дону. Так Русь-Україна стала Україною. Настав час повертати втрачені за віки бездержавності духовні цінності, як і матеріальні. В цьому ряду й давня назва Русь. Добрий початок у цій справі вже зроблено на ниві церковного відроОДЖенННЯ Слава Богу, ми маємо Патріарха Київського і всієї Руси-України. Вірю, що дочекасємося такого віДдДрОДЖенния й на державному рівні. На завершення розмови хочу зазначити ще й таке слово «Україна» в устах неукраїнців і тих українців, що втратили природне відчуття україської мови, вимовляється з наголо: сом на друтому складі -Украйна. Наголос часто с одним з чинтників слопвосСногОо вияву. Скажімо: мука (борошно) і мука (катування). Слово «Україна» з наголосом на друтому складі виявляє відчуття відстОроОненості - «окрайнью, а з наголосом на третьому складі: Україна - виявляє МАчУТТИ знутриштього наповнення ро довВогом ДУХОВНОГО джерела Батьки пи Таким « закон жипої мопи Дбаймо ж за нього, бо лише п законі стперджується буття наше Микола ЇКАЧ їчкерії ТРЕМТИ, РОСІЄ! Пам'яті паціопальтого героя генсрала Джохара Дудаєва присвячую Усім ти друг, московський кате, У підСсОЛОДЖжЖеСних СЛОВах З твосі "ласки" брат па Вид! Т ЧІ Ті У | Ау м брата ро Стискає руку у кулак. ЙВсепишіни, стапес З мечем суда біля Кремля! Зійле з небес Ти все гребеш. Тебе розірве Ця ненпаситпість спрвітоОва,. Ти вже летиш в безодпюпрірру - То справедливість Ожива, Вже паближається Месія. а Тремти, Московіє, тремти! - Хрестами пророста Росія - і Сама ж бо сіяла хрести! . - П Кривавий книут, московський | пряпик,- У В крові Ічкери асмля.,, н Брехнесю ця війна підперта - Згорів, пемов метсорит, Летить Дулдаєп у Безсмертя, Ти ж мчиш, Москро, у і; гартари пекло Дапта, палий І капеш ти у Ганьба Москпі ша світ! Тебе. Зловісний РОСІЄ, окупанта й проковтис ЛІЛл Ти не держава, ти примара; Ти Цербер і лпоглавний ШеС. Бог є ша спіті й Божа кара, Чига па тебе їз небес. же небеса кричать 0Л Вже вороп кряче по тобі. Ти відбираєш волю й ЛОЛЮ | рсе приписує собі! О, ви, ординпці Чінгізхана; Прокляті Богом москалі, АХ суд страшний таки т ю настане, | | ) 5 Ниїо зо рас почиється Па ї | зем! | | Ті І | М За те, що вішали й ебажа | її Що п душах розвели Соло» | Ж Що руки кроп'ю умивали | - Ви стансте перед СУЛОМ! | " У 1 «Та смерть синіп ЧУЖА | Т - й, Й Що прокоптну ла, Гідро, - | в | за сплюндровану сводо . Вселюдської діжлешся Ме хх Олег ЧОРНОГ | овен занийт | ати

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин