Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Париж насправді існував в іншому вимірі...” · с. 9сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «ПЕРШОДРУК», с. 8

ПЕРШОДРУК

Слово Просвіти, №24 за 2007 рік

Я вийшов з готелю о пів на п’яту, пам’ятаючи настанову Остапа Бен" дера, що міста краще за все брати на світанку. Розчарування почалось від вок" залу Сен"Лазар. Париж у моєму сортирі був більш Парижем, ніж на Сені. На кар" ті був звабливішим, здавався буке" том ненюханих обіцянок. Мені ніяк не вдавалося переко" нати себе Парижем, що свято пос" тійно зі мною. Або Гемінгвей брехав, або треба було починати ранок з аперитиву, і даліє вєздє, — як оголошують у під" московних електричках. Вустриця тихо скавчала у внут" рішній кишені спинжака. Просилася у рота, а може, до вітру. Десь о шостій накотило Пари" жем. Зовсім не з того боку, звідки я чекав. О шостій на маленькій вулич" ці Кліо, всього по всьому триста кроків, де з шостої до сьомої прос" то на тротуарі торгували сирами, гарячими круасанами і фруктовими екзотичними небилицями я, нареш" ті, відчув головну тему Парижа но" сом. Запах свіжозмеленої кави далі вів мене, як куріпка веде сетера від свого гнізда, від кав’ярні до кав’яр" ні, від Ейфелевої вежі через Мон" мартр, Шанзелізе, Трокадеро, Бу" лонський ліс і далі скрізь… Париж насправді існував в ін" шому вимірі, до цього не відомому мені. У вимірі невідомому картог" рафії. До струмків з запаху кави до" давалися струмки летючих смелів смажених каштанів, затхлі ставки японської сечі (Кобо Абе писав правду, що Париж просякнутий за" пахом сечі, він таки пре"пост"футу" ро"реаліст), все це зливалося з вертикальними струменями фон" танів із калейдоскопічних відтінків парфумів з різкими акцентами со" лоного отруйного, ледь вловимого вустричного смороду, що накочу" валося невидимими атлантичними мініцунамі. І ще інакше, не по"совіцькі, від" гонили вихлопні викиди авт. Цікаво, чим вони заправляють свої авта, подумав я, невже совко" вим парфумом “Красная Масква” — бо саме “Красною Масквою” смер" діло з"під кожного “Пежо”, “Рено” і “Сітроену”, що котили хвилями по Шанзалізе. Як від моєї голомозої вчительки з англійської в школі №461. Під Сакре Кер стійкий запах по" ту художників змішався з настир" ним запахом скипидару та кедрової олії — запахом бездарного мон" мартрського живопису. Раптом ніс ледь вловив запамо" рочливий запах жінки, що точився понад самим тротуаром майже не" видимим струмочком десь з глибин Парижа, здається, з бульвару Капу" цинів. Струмок поодиноких молекул дивовижного смелу то заповнював собою крони каштанів, ніби листям, що вже поопадали, то зникав за дверима порожніх кафе… то виб" лискував пунктиром на хвилях ко" шерного паризького повітря, яке невтомно штовхали перед собою вузькими вуличками"шхерами кар" таті “Пежо”, “Рено” і “Сітроени”. Я, як і годиться сетеру, йшов на здобич верховим провідом. Париж почав чаклувати. Мене почало водити Парижем. Паризька мара марувала Юр" ком до четвертої опівдня. По четвертій я вже механічно переставляв ноги. Запах тахікардично зникав. Ніздрі виснажилися. Ніс став вульгарною окрасою лиця і відмовлявся працювати но" сом за прямим призначенням. Я остаточно загубив верховий слід на бульварі Капуцинів, десь бі" ля кафе, де брати Люм’єри зробили Вустриця у внутрішній кишені почала битися в істериці.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин