“Ми, українці, — єдина нація, і ми у себе вдома”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ МИСТЕЦТВУ
Слово Просвіти, №24 за 2008 рік
носив ім’я Т. Шевченка. Ми висту% пали з концертами в селах Горохо% лина%Ліс, Грабовець, Старуня, Діб% рова, Горохолина%Долішня. Репер% туар хору складався з українських народних, стрілецьких, пісень на слова Тараса Шевченка. Ми брали участь у виставах, де режисером і автором був Богдан Антків”. 1939 року після приєднання За% хідної України до УРСР “Просвіту” закрили і хор перестав існувати. 1940—1941 років Богдан Антків співає в хоровій капелі при Терно% пільській обласній філармонії. З 1941%го до 1944%го Б. Антків керує сільським хором і драматич% ним гуртком у рідному селі Острів. 1942 року хор села Острів бере участь у крайовому конкурсі у Львові, присвяченому 100-річчю з дня народження Миколи Лисенка. До складу журі входили професор Є. Козак, доктор Станіслав Людке% вич, професор Микола Колесса, професор Йосип Москвичів, про% фесор Ярослав Вітошинський, доктор Василь Барвінський. Кон% курс проходив у трьох номінаціях: 1) великоміські хори; 2) містечкові хори; 3) сільські хори. Хор с. Острів під орудою Богдана Антківа посів перше місце. Тодішня преса писа%
ла: “Першун у категорії сільських хорів — хор із с. Острова біля Тер% нополя під кермою Богдана Антко% ва виконав дві пісні Лисенка “Нав% городі коло броду” та “Вітер в гаї нагинає”. Своєю співацькою куль% турою вирізнявся помітно серед сільських хорів”. (Альманах першо% го краєвого конкурсу хорів у Гали% чині у 100-річчя народження Мико% ли Лисенка. — Львів. — 1943 р.). З 1944%го до 1948 року Б. Ант% ків працює хормейстером у Терно% пільському драматичному театрі імені І. Франка. Тернопіль було ду% же зруйновано в роки війни, тому театр працював у м. Чорткові Тер% нопільської області. Зі спогадів сина Юрія: “Якось захворів актор, що грав головну роль у п’єсі М. Старицького “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Не було дублера, і батько погодився замінити його. Зігравши блискуче роль, батько був зарахований у трупу і відтоді поєднував професію актора з професією хормейстера”. 1948 року театр перевели в Терно% піль і почали іменувати Тернопіль% ський музично%драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. Тут Богдан Антків працює до 1963 року, виконуючи героїко%романтичні ролі. З 1950 до
1958 року пише музику до вистав театру. 1952%го Б. Антківу було присвоєно звання заслуженого ар% тиста України. З 1963 до 1964%го Богдан Михайлович диригував сту% дентським ансамблем “Черемош”. З вересня 1963 року до остан% ніх днів життя Богдан Антків працю% вав у Львівському академічному театрі ім. Марії Заньковецької. Як результат співпраці з Іриною Віль% де на сцену виходить інсценізація роману “Сестри Річинські”. Ця п’єса мала довге життя, була візи% тівкою тетру на гастролях, її зігра% ли на сцені понад 400 разів, і на кожну виставу приходила Ірина Вільде. У театрі ім. М. Заньковець% кої митець інсценізує твори “На зламі ночі”, “Край битого шляху”, “Несподівані зустрічі” (всі у співав% торстві з Романом Іваничуком), “Прапороносці” О. Гончара (у спів% авторстві з С. Данченком), трило% гію “Мотря” Б. Лепкого тощо. Помер Б. М. Антків у Львові 22 грудня 1998 року. Справу батька продовжують його сини: Богдан, нині народний артист України, художній керівник Державної чоловічої академічної хорової капели ім. Л. Ревуцького в Києві, та Юрій, диригент у Львові.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
