Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
← Архів «Слова Просвіти»

Слово Просвіти, №24 за 2008 рік

16 с. · 42 записів · PDF у Вікісховищі ↗ · CC BY 4.0

Текст отримано з PDF і розділено на матеріали автоматично. Межі частини матеріалів редакційно не перевірені: окремий запис може містити кілька матеріалів, лише частину одного або службовий блок (наприклад, передплату). Першоджерело — сторінка газети в PDF.

Без мови немає нації! · http://slovoprosvity.org.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

ЯК НИЩАТЬ ПЕРЛИНУ АРХІТЕКТУРИ

ГАРЯЧА ТЕМА Святослав МІЗЕРНЮК Фото автора Всесвітню славу Андріївській церкві принесли довершеність архітектурних форм, пропорції споруди, твори живопису та багатий декор інтер’єру, дивовижна гармонія з навколишнім ландшафтом. Наддніпрянська круча — місце особли% ве. Колись неподалік було капище Перуна. Потім перша на Русі церква Василя. Андрі% ївська церква за проектом Франческо Бартоломео Растреллі постала 1754 року, коли завершили оздоблення споруди. На будівництві працювали десятки й сотні ук% раїнських майстрів і вмільців. У сміливому задумі зодчий Растреллі поєднав національні традиції народу та досягнення українських майстрів з баро% ко, яке зародилося в Італії в XVI столітті. Нині Андріївська церква — це візитівка Києва та одна з чотирьох пам’яток Украї% ни, що увійшли до каталогу “1000 чудес світу”, виданого в Німеччині. Через надзвичайну цінність пам’ятки 2008%го Україна звернулася з пропозиці% єю внести Андріївську церкву до Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. Але чи врятує це Андріївську церкву від знищення, як й інші визначні архітек% турні пам’ятки старовини, — через неймо% вірну, патологічну жадобу нинішніх скоро% багатьків, які намагаються всю старовин% ну, історичну частину столиці перетворити на суцільний будівельний майданчик? На дніпровських схилах біля Андріїв% ської нині “виростає” каскад новобудов. І хоч ця територія — охоронна зона самої церкви та заповідника “Старовинний Ки% їв”, де категорично заборонено нове мас% штабне будівництво, а дозволено тільки роботи зі збереження історичних споруд, неподалік працює потужний кран: іде над% будова горішніх поверхів у будинку на ву% лиці Десятинній. Чи можна знищити пам’ятку, не торка% ючись її? Виявляється, так! Досить зміни% ти середовище навколо, і визначна архі% тектурна споруда загубиться поміж сві% чок%хмарочосів, а то й зовсім завалиться — через безперервні струси ґрунту від ударів потужної будівельної техніки. Закономірно, що комісія фахівців%гео% логів з інституту Академії наук України зробила висновок: одна з причин значних зсувів ґрунту на Андріївському пагорбі та тріщин у самій церкві — сусіднє будівниц% тво. Небайдужа столична громадськісь 4 червня зібралася у Національній спілці письменників України, щоб привернути увагу урядових структур, міської влади, усієї спільноти до ситуації, яка потребує нагального вирішення долі цієї перлини зодчества щодо її захисту та збереження для нащадків. Але, як з’ясувалося, все зав’язано в тугий вузол проблем. Андріївська церква передовсім збудо% вана як культова споруда, і це не лише іс% торична пам’ятка архітектури. Тому й не дивно, що духовенство і віряни хочуть і мають право здійснювати в ній свої бого% служіння. Ще з радянських часів існує музей “Андріївська церква”, який має і “свої” ін% тереси: проводить тут екскурсії, лекції, культурно%масові заходи. Не втратила чинності й постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 року №1005 “Про використання культових споруд — визначних пам’яток архітектури, які не під% лягають передачі у постійне користування релігійним організаціям”. Ця постанова надає дозвіл Українській Автокефальній Православній Церкві проводити в Андріїв% ській богослужіння — у дні великих релігій% них свят, ювілейних і пам’ятних дат, а також на час визначних та церковних подій. Та й не вперше українська влада обі% цяє повернути всі культові споруди, відіб% рані за радянського режиму в церков, їх% нім власникам — релігійним громадам. У Секретаріаті Президента нещодавно обговорювали питання про можливість передачі Андріївської церкви у постійне користування Українській Автокефалії. Працівники музею виступають категорич% но проти, мотивуючи це тим, що Україн% ська Автокефальна Православна Церква і так проводить в Андріївській щоденні бо% гослужіння. — Українське товариство охорони пам’яток історії та культури внесло (рі% шенням своєї колегії) історичну частину Києва до “Червоної книги культурної спад% щини”, — каже перший заступник голови Микола Пархоменко. — Це саме той пере% лік пам’яток, який ми майже втратили, бо переконані, що історичний центр Києва, який дістався нам із XVIII—XIX століть, зруйновано. І відтворити його неможливо — ні зараз, ні в майбутньому: оббудовано Національну оперу, Софію Київську; май% же готові проекти забудови навколо Киє% во%Печерського заповідника. Отже, історичне обличчя Києва не просто спотворено — його втрачено! Планують і частково вже почали забу% довувати набережну Дніпра. А те, що Андріївську церкву переда% дуть релігійній громаді, ніщо порівняно з тим, що навкруг святині скоробагатьки прагнуть усе забудувати. І церква як архі% тектурна домінанта щезне серед новобу% дов, переконаний Микола Пархоменко. Лише громадськість та її активна пат% ріотична позиція за підтримки держави може здолати жадобу наживи і корумпо% ваність чиновництва, яке якраз і зо% бов’язане оберігати архітектурні перлини України, а не розмінювати сумління на дозвіл такого будівництва. Чи знає хтось, які геологічні наслідки принесе ущільнена забудова Андріїв% ського узвозу, коли надпотужна буді% вельна техніка шматуватиме Дніпрові кручі, що пережили навалу татаро%мон% голів? Чи вціліють національні святині від загребущих і ненаситних варварів XXI cтоліття? УКРАЇНСЬКИЙ ОМАР ХАЙЯМ Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106 УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 888 879 грн. 00 коп.
“Стиснута геополітичними обставинами пружина української експансії неминуче випростається”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

ПОДІЇ, ФАКТИ, КОМЕНТАРІ КОАЛІЦІЯ ПІШЛА Й НЕ ОБІЦЯЛА ПОВЕРНУТИСЯ?

Сесійне засідання Верховної Ради 6 червня було коротким: роз% гляд наболілого питання — звіль% нення з посади голови ФДМУ Ва% лентини Семенюк%Самсоненко — перенесли “завдяки” неприми% ренній позиції реґіоналів та неспо% діваній хворобі самої товаришки Семенюк. Перед закриттям засі% дання спікер Арсеній Яценюк ого% лосив, що депутат від БЮТ Ігор Рибаков та його колега з фракції НУ%НС Юрій Бут подали заяви про вихід з демократичної коаліції. Зазвичай урівноважений Яце% нюк мав доволі знервований виг% ляд. Попередивши, що не хоче да% вати оцінок, Арсеній Петрович наз% вав вихід депутатів із коаліції “пев% ною зрадою”. І було від чого хвилюватися. Заяви двох депутатів дестабілізу% ють політичну ситуацію в парла% менті та в країні загалом. Представники БЮТ (зокрема Олег Ляшко) заявляють, що юри% дичних наслідків вихід із коаліції двох її членів нібито не матиме, оскільки, за Конституцією, парла% ментську коаліцію формують пар% ламентські фракції. Отже, і вихо% дити з неї можуть лише фракції. Але це не конституційне положен% ня, а висновок з нього. Можна зробити й інший, простіший вис% новок: оскільки коаліція тепер на% лічує не 227, а 225 депутатів, тоб% то менше, ніж передбачений Кон% ституцією мінімум 226 депутатів, то вона недієздатна. Тож нелеґі% тимний і створений коаліцією уряд. Уявімо, що так само потрактує те, що сталося, і Президент Вік% тор Ющенко. Тоді у зв’язку з не% достатнім кількісним складом ко% аліції він може розпочати відлік тих 30 днів, протягом яких Вер% ховна Рада має сформувати нову коаліцію, і 60, які Основний Закон відводить на формування нового уряду. Закону про імперативний ман% дат не було і немає. Лідер фракції НУ%НС В’ячеслав Кириленко обі% цяє, що днями Верховна Рада по% рушить це питання. Але навіть як% що парламент проголосує за пе% ретворення депутатів на безсло% весних рабів парткерівництва, цей закон зворотної сили не ма% тиме, тому вигнання Рибакова і Бута з парламенту й заміна їх на лояльних членів списку майже неймовірна. Нову демократичну коаліцію можна створити лише за умови, якщо туди ввійде фракція Блоку Литвина. Але нема жодних моти% вів, з яких литвинівці позбавили б себе “золотої акції” (вочевидь, ду% же золотої!) під час багатьох клю% чових голосувань та можливості, абсолютно ні за що не відповідаю% чи, гостро критикувати і владу, й опозицію, підвищуючи й без того непоганий рейтинг. Недемократична коаліція теж малореальна, оскільки у фракції НУ%НС нема 37 депутатів, які пого% дилися б об’єднатися з реґіонала% ми. Фракція може входити до коалі% ції, лише проголосувавши більшіс% тю голосів (у НУ%НС 72 депутати, тому потрібен 36+1 голос). За оцін% ками політологів, прихильників “широкої коаліції” там не більше 20. Тож формування будь%якої но% вої коаліції протягом 30 днів більш ніж сумнівне. Згідно з Конституці% єю, Президент, коли спливе місяч% ний термін, набуде права розпус% тити Верховну Раду. Але скориста% тися ним поки що не зможе, оскіль% ки Основний Закон забороняє ро% бити це протягом року після поза% чергових виборів. Віктор Ющенко заявив, що ви% хід із коаліції двох депутатів не є підставою для її розпаду. “Коаліція дієздатна, вона продовжить свою роботу”, — сказав він. У нинішній ситуації ніяка коа% ліція главі держави не потрібна. Він триматиме парламент у не% визначеності впродовж певного часу, сформує уряд лояльних “виконувачів обов’язків” й отри% має всі можливості накопичення ресурсів і підготовки до подаль% ших політичних баталій. За матеріалами мережі Інтернет підготував Євген БУКЕТ
“Стиснута геополітичними обставинами пружина української експансії неминуче випростається”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

ЦЕРКОВНО-СУДОВИЙ ФІНАЛ

Петро АНТОНЕНКО Українській Феміді потрібно бу% ло “всього” два роки, щоб постави% ти нарешті крапку в резонансній іс% торії з блокуванням Катерининської церкви в Чернігові. Вищий Адмініс% тративний суд України завершив розгляд цієї гучної справи, що доти мандрувала нижчими судовими інс% танціями, і виніс рішення: оскарже% не в судах розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації Миколи Лаврика, ви% дане у квітні 2006 року, про переда% чу церкви козацькій громаді УПЦ Київського патріархату цілком за% конне. Тож рішення суду, яке є оста% точним і оскарженню не підлягає, негайно має вступити в силу. А розпорядження обласної влади слід негайно виконати. Правоохоронні органи мають нарешті розблокувати церкву, яка перебувала в облозі протягом двох років. Нагадаємо, заблокува% ли храм церковники й віряни Мос% ковського патріархату, які висту% пили проти передачі його “не та% кій”, за їхніми судженнями, Церкві. Вже на початку блокування до нього приєдналися й деякі ліво% московські партії, які, схоже, пе% реплутали амвони з партійними трибунами. Залишаються, однак, питання: хто відповість за величезні мо% ральні й матеріальні збитки, за дворічне недопущення вірян у храм, за зіпсоване опалення, за понівечені в неопалюваній взимку церкві експонати (на сотні тисяч гривень!) колишнього музею, які не встигли вивезти через блоку% вання, за руйнацію самої церкви, яку кілька років тому за солідні державні кошти відреставрували? Чи відповідатимуть блокуваль% ники? Чи міліція, яка понуро два ро% ки охороняла їхні намети, не допус% каючи в церкву навіть її господаря — національний заповідник “Черні% гів стародавній”? Чи ніхто?
“Стиснута геополітичними обставинами пружина української експансії неминуче випростається”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

РОСІЙСЬКИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ І ЙОГО П’ЯТА КОЛОНА В УКРАЇНІ

Петро МАСЛЯК Російська Федерація на почат% ку ХХІ століття — класична імперіа% лістична держава, за всіма її нау% ково визначеними особливостями. Це неспростовний факт. Основні ознаки імперіалістичної держави — захоплені впродовж століть ет% нічні землі багатьох народів, наяв% ність військових баз на території інших держав і планомірне впро% вадження в інших країнах “п’ятої колони”. Чи відповідає Росія цим класичним науковим визначенням імперіалістичної держави? Безпе% речно! Більша частина її території — від Карелії на заході, Татарстану і Башкирії у центрі до Чукотки на сході; від Алтайського краю на пів% дні до Ненецького національного округу на півночі — захоплена впродовж віків у неросійських на% родів шляхом класичної імперіа% лістичної експансії. Чи має Росія свої військові ба% зи і формування на території інших країн? Так, має. Севастополь в Ук% раїні, військові бази в країнах Цен% тральної Азії, Молдові, Грузії тощо. Як і кожна імперіалістична держа% ва, Росія стверджує, що її війська на чужій території виконують “ми% ротворчу” роль, на відміну, наприк% лад, від американських військових баз, які “справді” імперіалістичні. Чи впроваджує Росія свою “п’яту колону” в інших країнах? Ук% раїна в цьому сенсі — класичний приклад. Від так званої Української православної Церкви Московсько% го патріархату до філій російських вищих навчальних закладів, де від% верто проповідують ідеологію ро% сійського імперіалізму. Повернімося до наукового виз% начення поняття “п’ята колона”. Наука стверджує, що це ті органі% зації й люди, які постійно існують і проживають на території однієї держави, але захищають інтереси іншої. Такі організації в нас непо% одинокі. До них належать наприк% лад КПУ і Партія реґіонів. Світова література з дослід% ження “п’ятої колони” зараховує її до наймерзеннішого явища. Ці лю% ди живуть, отримують гроші в не% нависній їм державі. Роблять для її народу лише зло, але не хочуть пе% ребиратися до тієї країни, яку вони “люблять”. Можна подумати, що “проклятиє бандьоровци” всіма силами перешкоджають декому переселятися до тієї держави, мо% ву і культуру якої вони ніби поважа% ють, де церква “правильна”, де зарплата незрівнянно вища і сти% пендії вагоміші, не кажучи вже про пенсії. Але я не зустрічав жодного представника “п’ятої колони” ро% сійського імперіалізму, який за% мість того, щоб боротися проти ук% раїнської мови чи культури, продав свою квартиру в Києві і купив їх кілька у чудовому місті Калузі чи Костромі. Студенти%міжнародники часто ставлять запитання про те, який період нині переживає Україна. Їх цікавить, доки в нас триватиме безвладдя і хаос. Чому наші “ком% петентні” органи не виконують своїх функціональних обов’язків і не заарештовують корупціонерів і антиукраїнських, антидержавних елементів? Я лише посміхаюся. Молоде, зелене. Цей етап розвит% ку пройшли всі країни, які згодом визначали світову політику. Нинішній етап потрібний Украї% ні, щоб стали відомими загалові всі корупціонери, їхні покровителі й антиукраїнські елементи. Україна підніметься до статусу великої держави не раніше, ніж розпадеться Російська імперія. Усі багатонаціональні імперії розпали% ся: Римська, Османська, Британ% ська, Моголів, Перська, Грецька, Ацтеків тощо. Сценарій їхнього ут% ворення, існування й занепаду на диво схожий. Згідно з історичними спостереженнями, до занепаду Росії не більше 20—30 років. Стиснута нездоланними геопо% літичними обставинами протягом ві% ків пружина української експансії не% минуче випростається. Україна об’єднає всі українські етнічні землі, які в Росії майже збігаються зі сму% гою поширення чорноземів. Головна небезпека для нашої держави, на мою думку, полягає в тому, що її майбутні керманичі не зможуть по% долати спокуси створити нову укра% їнську імперію на кшталт Київської Руси. Але це шлях у глухий кут історії. Нам не слід повторювати помилки, а створити адекватну часові глобаль% ну Українську корпоративну державу на основі України й української діас% пори. Лідер, який зможе це зробити, отримає статус найвизначнішого політика.
“Стиснута геополітичними обставинами пружина української експансії неминуче випростається”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАБУТТЯ

Святослав МІЗЕРНЮК Фото автора Десятиліттями правду про Ук% раїнський визвольний рух політич% но й ідеологічно спотворювала ко% муністична пропагандистська ма% шина. Стереотипи про історичне минуле в радянському суспільстві насаджували десятки років. Навіть нині, на сімнадцятому році незалежності України, значна частина населення перебуває під впливом тієї облуди. Щоб донести суспільству об’єктивну інформацію, зроблено ще один крок: Служба безпеки Ук% раїни відкрила не відому досі сто% рінку нашого героїчного минулого — виставку “Українська Повстан% ська Армія. Історія нескорених”. Виставка діяла з 2 до 7 червня у приміщенні Центру культури і мис% тецтв СБУ. Це спільний проект Служби безпеки України і Центру досліджень визвольного руху, здій% снений за сприяння Українського інституту національної пам’яті. Оприлюднено понад півтисячі фотоілюстрацій, документів з ра% дянських та німецьких архівів, а та% кож світлини й доку% менти ОУН%УПА. Це створює цілісну картину визвольної боротьби українських патріотів, яка роз% просторилася на 150 тисяч квадратних кі% лометрів та тривала у полоні й у таборах — за “волю народів і лю% дини”. Відвідувачі фото% виставки, а їх було ду% же багато, побачили справжню Українську Повстанську Армію. Досить уважно приди% витися до світлин, за% зирнути в очі повстанців, щоб зро% зуміти, побачити в них невгасиму іскру до волі, відчути їхню рішу% чість, твердість і впевненість у сво% їх жертовних діях і боротьбі. Пере% важно це молоді хлопці й дівчата, які ставали на герць з тоталітариз% мом, німецьким фашизмом зара% ди свободи й добробуту рідної Ук% раїни. Мова світлин правдива й пере% конлива. Вона засвідчує: то була не “банда недобитків”, якою звик% ли називати повстанців комуніс% тичні ідеологи, а добре зорганізо% вана та вишколена підпільна армія. Її осередки розгортали й широку просвітницьку діяльність: велика кількість похідних друкарень вида% вала чималими накладами багато інформаційної літератури. А широ% ка участь жіноцтва підтверджує всенародний характер визвольної боротьби українських повстанців. Саме жінки надавали воякам їжу, одяг, притулок, були кур’єра% ми, зв’язковими, медиками, інфор% маторами Служби безпеки ОУН, працювали в підпільних друкарнях. Здебільшого вони — освічені люди, які закінчили гімназії, навчалися в інститутах. Згодом сотні тисяч славних українок%патріоток — “як бандпособников” — було заареш% товано, депортовано та вбито. Українські повстанці воювали до останнього подиху. Щоб не втрапи% ти до рук ворога, останній набій за% лишали для себе. У криївках, оточе% ні підрозділами НКВС, упівці підри% вали себе гранатами, спотворюючи обличчя, щоб їх ніхто не міг упізнати, щоб відвести жорстоку каральну ру% ку від своїх родичів. Широко представлений на виставці фотоілюстративний та ін% формаційно%довідковий матеріал допомагає відвідувачам зрозуміти правду й осягнути трагізм пов% станської боротьби з ворогом, по% бачити похідне життя повстанців, їхній побут, звичаї. Після показу в Києві фотовис% тавка мандруватиме Україною, щоб народ якомога більше дізнав% ся про історичну правду й бороть% бу українських повстанців, доку% ментальні й науково обґрунтовані факти та її мотиви. А це дуже важ% ливо для майбутніх поколінь. Сьо% годні в Західній Україні громад% ськість споруджує пам’ятники ге% роям ОУН%УПА, увіч% нює їхні імена. Співає повстанських пісень не лише старше по% коління, а й молодь. На інших теренах Ук% раїни ставлення до УПА поки що насто% рожене чи навіть во% роже. Розсекречені ар% хіви%документи СБУ стануть у пригоді пе% редовсім молоді, яка має знати, що ниніш% ню незалежність дер% жави здобуто ціною життя багатьох тисяч героїв УПА.
“Невже лише в такий спосіб, через такі “проекти” маємо відкривати нашу історію?” · с. 3сторінка оригіналу ↗

СУСПІЛЬСТВО І МИ

Петро АНТОНЕНКО Дуже хочеться завершити тему телевізійного проекту “Великі укра% їнці”. Поділяю думку Юрія Іллєнка, який сказав, що нації, у якої є Тарас Шевченко, просто непристойно проводити такі шоу. Газета “Сегод% ня” наступного дня після фіналу возвістила заголовком на першій шпальті: “Им не хватило 600 не% жадных бандеровцев”. Цебто, не вистачило шестисот голосів при% хильників Бандери, щоб саме його вивести на перше місце, а не на третє, як вийшло в підсумку. Не проґавив відгукнутися на фі% нал і присяжний історик газети “Се% годня” Олесь Бузина. У колонці “По% беда русского князя” написав: “Са% мым главным “украинцем” оказал% ся Ярослав Мудрый, князь Руси, живший задолго до того, как слово Украина появилось на свете”. На це можна відповісти дуже коротко: князь жив ще “задовше” до того, як на світі з’явилося слово “Росія”. А просторікування, що, мовляв, ко% мусь не вистачило 600 голосів для перемоги свого кандидата, без% глузді. Адже весь конкурс був ціле% спрямованою фікцією. Шкода, що нормальні люди дали втягти себе в цю гру. Конкурс не був і не міг бути волевиявленням громадян. По%перше, організатори конкур% су чомусь узяли на себе місію “відсі% ву” голосів. Виявляється, голосуван% ня можна ось так “коригувати”. По%друге, в конкурсі не встанов% лено заборони для подання однією людиною більш як одного голосу. Технічно це можливо — комп’ютер міг би не зараховувати другого, п’ятого тощо голосу з одного мо% більного. Навпаки — афішували, хто надішле більше! Тоді що це було — волевиявлення людей чи проплаче% них функціонерів, клакерів, найми% тів, тобто тих самих грошей? Хто повірить у підсумкову таб% лицю конкурсу, в цей розставле% ний шоуменами ранжир? У те, що українська нація настільки націо% нально байдужа, що вважає в цьо% му ранжирі Амосова другим, ви% ще за Шевченка і Хмельницького, а Франка — останнім, десятим? Чи навпаки, вже настільки націо% нально свідома, щоб поставити на третє місце Степана Бандеру? Організатори проекту задек% ларували його мету так: привер% нути увагу до видатних постатей України, показати їх українцям. Невже лише в такий спосіб, через такі “проекти” маємо відкривати нашу історію? Чому вона для міль% йонів українців досі закрита? Чо% му її не відкривають нормально? Зараз у звичайному селі на най% простішу телеантену можна прий% мати по 10 і більше телепрограм просто з ефіру. В містах, де є кабель% не телебачення, кількість каналів на ньому вже сягнула півсотні й постій% но зростає. Кількість супутникових каналів уже не злічити. Але спробуй% те знайти в цьому океані телебачен% ня щось справді українське! Протягом двох років київська студія “Віател” зняла понад 50 документальних фільмів про ви% датних українців. Вона безуспіш% но намагається “пробити” ці фільми на основні українські те% леканали. Досі вдалося умовити лише “5 канал”. Так само на точці замерзання — питання про ви% пуск цих чудових фільмів масо% вим накладом на дисках, а його чекають тисячі шкіл, заморочені телепроектами українці. Доки не відкриємо собі нашу справжню, славну, трагічну, склад% ну історію, доти й будуть товктися в нашому інформаційному просторі отакі телешоумобілпроекти як профанація для простаків, за яких нас мають.
“Невже лише в такий спосіб, через такі “проекти” маємо відкривати нашу історію?” · с. 3сторінка оригіналу ↗

ЯК УКРАЛИ «ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ»

На адресу Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка надходять численні обурливі дзвінки з усіх міст України щодо фальшувань на телеканалі “Інтер” організаторів телепроекту “Великі українці”. Центральне правління Товариства на черговому засіданні, що відбулося 4 червня 2008 року, одностайно засудило маніпулювання сфальшивленими голосами, підтасовки, що відбувалися з подачі організаторів телешоу “Великі українці”. Центральне правління прийняло ухвалу ініціювати звернення до Президента, Прем’єр6міністра, Верховної Ради України щодо позбавлення каналу “Інтер” ліцензії на телемовлення, звернутися до авторів проекту про Великих БіБіСі, щоб вони провели власне розслідування щодо компрометації їхнього проекту. Просвітяни висловлюють вдячність і свою підтримку екс6шеф6редакторові проекту “Великі українці” на телеканалі “Інтер” Вахтангу Кіпіані за мужній вчинок — викриття фальшувань. ПіРрова перемога Мудрого*Табачника “Я міг би “тр…ти” Бандеру Щербицьким, але не зробив цьо& го, бо Щербицький — фігура з ми& нулого”, — з цього зізнання почав виголошувати тост на фуршеті піс& ля фіналу “Великих Українців” док& тор історичних наук, професор, академік, екс&віце&прем’єр з гума& нітарної політики Дмитро Табач& ник. Закінчення спічу було при& мирливим — “…але я вирішив об& рати князя Ярослава Мудрого — фігуру, яка об’єднує Україну”. Свідками цього хвалькуватого самороздягання із “Хеннесі” в руці були кілька працівників “Інтера”. Сором, шок і сміх — ці три емо% ції супроводжують реакцію біль% шості моїх колег і знайомих, які сте% жили за оприлюдненням результа% тів найсуперечливішого проекту те% лесезону на найпопулярнішому ка% налі країни. Шоу вдалося. Його подивилися мільйони українців, мобільні опе% ратори і контент%провайдери заро% били грошей, журналісти і режисе% ри набули цінного досвіду реаліза% ції великоформатного шоу. Протя% гом серпня 2007%го — травня 2008% го у голосуванні взяло участь понад мільйон людей, які надіслали близько двох мільйонів повідом% лень, листів, анкет, зробили безліч телефонних дзвінків. Але це лише частина правди про проект. Отримавши після скандального фіналу певну порцію інсайдерської інформації, можу стверджувати: оголошені результати голосуван% ня, в якому нібито враховано 1 621 049 голосів телеглядачів, — масштабна маніпуляція громад% ською думкою. Відбулося викривлення образу країни, цинічне використання теле% візійного проекту для задоволення дріб’язкових амбіцій політичних пігмеїв. Про це наприкінці цього тексту. На мій коментар для сайту “Те% лекритика”, де я оприлюднив мас% штаби зовнішнього втручання у пе% ребіг голосування, реакція була цілком передбачувана. Вустами генерального продю% сера каналу Ганни Безлюдної мої слова щодо результатів голосуван% ня було названо “желанием некото% рых политических сил использовать их в своих политических целях”. Яких саме, на жаль, не вказано. Довідка (про всяк випадок): я не маю електоральних цілей, як Табач% ник, який балотувався до Київради. Продюсер проекту Єгор Бенкендорф пішов ще далі — “Никаких фальси% фикаций и манипуляций в голосова% нии не было. Это просто больная фантазия Вахтанга Кипиани”. Проект завершено, але з ну% льовою леґітимністю переможця. Сподіваюся, що власник ліцензії — БіБіСі — зацікавиться обставинами виборів українського “великого” №1. Адже “наперсточничество” на останньому етапі шоу підриває до% віру не лише до результатів, а й до правил гри, розроблених британ% ськими телевізійниками. Я радий, що ведуча проекту Ганна Гомонай теж приєдналася до вимоги провести аудит підсумків проекту. “Я переконана, що канал має провести службове роз% слідування, оприлюднити всі дані про хід голосування. При% наймні за останній тиждень. Так само доцільно було б пере% вірити телефонні номери, з яких здійснювалися масові дзвінки. Тим більше, що авто% ри проекту, англійці, цей шлях уже проходили. Якщо дані про фальсифікацію будуть підтвер% джені — результати програми, на мою думку, слід буде пере% глянути”. Скласти уявлення про цинізм і нехлюйство організаторів цього безпрецедентного дійства можна, вивчивши таблицю 1. Цікаво, що те% пер, після оприлюднення факту не просто брутального вкидання, а й відбору (!!!) голосів скажуть органі% затори? Цифри у першій колонці — це останні точні відомості, отримані від інтерівського дочірнього про% вайдера “ВИА Телепорт”. Протягом Таблиця 1 місяця я отримував такі зведення щоранку. Потім під знущальним приво% дом (і без доказів) про те, що ін% формація про точну кількість голо% сів лідерів перегонів “гуляє по Киє% ву”, мене відсторонили, й генпро% дюсер Ганна Безлюдна залишила поточний контроль за собою. Це був перший дзвіночок — по суті, попередження про злочин, що готується. Коли не стало прямих підтвер% джень, ще два дні залишалася можливість фіксувати непрямі. Так, увечері у вівторок, після трансляції фільму про Тараса Шевченка, було оголошено, що протягом перегля% ду зафіксовано 9 тисяч голосів, з яких 8 тисяч — за Шевченка, і він залишився на третьому місці. Наступного дня, у середу 14, за Ярослава Мудрого було віддано 11 тисяч голосів, а ще 5 тисяч пішло у кошик до інших “великих”. Остання цифра, до речі, безпрецедентна. Це єдиний випадок, коли під час фільму про конкретну історичну особу вона отримала третину голо% сів “мімо каси”. Цікаво, кому пішли ці голоси? Припускаю, що Бандері й Шевчен% ку. Принаймні так зробили деякі мої знайомі, відреагувавши на по% яву в кадрі ведучого Табачника, який російської мо% вою залякував гля% дачів тим, що якби не князь Ярослав, ми розмовляли б ту% рецькою чи татар% ською… Цілком очевид% но, що фантастичні цифри “за Яросла% ва” — виклик усім, хто не хоче сприй% мати гасло “бабло Таблиця 2 15. 05—16. 05 1. Ярослав Мудрий 348 017 2. Микола Амосов 21 082 3. Валерій Лобановський 18 829 4. Степан Бандера 9 342 5. Григорій Сковорода 8 696 6. Богдан Хмельницький 7 550 7. Тарас Шевченко 7 077 8. Іван Франко 685 9. В’ячеслав Чорновіл 573 10. Леся Українка 149 побеждает добро” як аксіому. Ці% лий місяць — щодня — великий ки% ївський князь не піднімався вище четвертого місця, а в останні дні просто%таки очолив рейтинг “на% родної підтримки”. Ніби аж 40 % ук% раїнців, які взяли участь у проекті, віддали за нього свої голоси. А як% що порахувати лише останні два дні — то всі 64 %. Режисер Станіславський відпо% чиває, коли народний депутат Ук% раїни Табачник “працює” адвока% том київського князя. За словами співробітника штабу, застосовано дуже просту технологію — один з банків виділив 550 тисяч гривень, іза базою даних клієнтів, від їхнього імені, і, звісно, без їхньої згоди зге% нерували через комп’ютер саме стільки “голосів”, скільки було пот% рібно “для перемоги”. Організатори накрутки так на% магалися якомога сильніше підняти Табачника і “тр…ти Бандеру”, що з якогось дива вилучили реальні от% римані голоси у двох номінантів на звання найвизначнішого з українців. Зверніть увагу на цифри нав% проти прізвищ Сковорода і Лоба% новський. У фіналі голосів у них ви% явилося менше, ніж за кілька днів до цього. Може таке бути? Тим більше, що за останні дві доби наш видатний тренер і мандрівний фі% лософ отримали відповідно 8 696 і 18 829 голосів. Це ще один доказ того, що цифрами маніпулювали і… не дог% леділи. Ексцес виконавця, як ка% жуть криміналісти. Близькі до “реґіоналів” медіа тепер розповідають казки про на% пади “ярославоманії” — мовляв, народ самоорганізувався і почав масово віддавати трудові гривні у кошик проекту. Для леґітимізації вкидання неві% домі добродії проплатили ротацію запущеної у фінальний день у схід% ноукраїнські радіостанції брехливої інформації про те, що ніби основна боротьба точиться між князем і про% відником ОУН. Але ж це не так — за добу до кінця голосування Бандера залишався першим, а Ярослав — четвертим, відстаючи приблизно на 140 тисяч голосів! Цікаво, хто проплатив рекламу на FM%станціях? Чи не Партія реґі% онів, чільним членом якої є Дмитро Табачник? І звідки у замовників закрита інформація про те, що Бандера — лідер? Питання рито% ричне… Дякуючи людині, яка працює в одній із компаній%операторів мобільного зв’язку, можемо по% бачити дещо зі статистики за 15—16 травня, яку на “Інтері” невипадково засекретили (файл є в розпорядженні “Укра% їнської правди”). При цьому не будемо забувати, що в Україні є кілька компаній, які надають послуги мобільного зв’язку, і частина смс%потоку могла бути скерована й через них. Ці дані щодо 350 тисяч “органі% зованих” голосів за Ярослава Муд% рого буде передано БіБіСі (ВВС) — аби знали. Масштаби вражають — мені вдалося нарахувати 104 но% мери телефонів, з яких було надіс% лано понад тисячу смс%повідом% лень на перемогу “батька, тестя і свекра всієї Європи”. Разом це дає майже 90 % всіх зарахованих “во% леизъявлений” за Мудрого%Табач% ника. Судячи з усього, без викорис% тання технічних засобів не обій% шлося, оскільки абонент, з номера якого надіслано найбільше — 15 454 голоси — відсилав смс%по% відомлення великими пакетами. Почалося “бомбардування” з цього номера 15 травня близько 20 години. За годину було надісла% но 256 смс%повідомлень, за кожну наступну — 551, 883, 744, 516, 819, 1031… І так далі — з однією годин% ною перервою! — аж до 15 години дня фіналу. І ось що з цього вийшло. Ось як кувалося залізо “реґіональної” пе% ремоги, не відходячи від каси (див. табл. 1). До слова, історично підковані аноніми витрачали гроші не на од% ного з “великих”, а на трійки під но% мерами — 10, 3, 1 — інакше кажучи, Ярослав, Лобановський, Амосов. Приміром, перша трійка набрала стільки голосів: 8 630, 2 510 і 1 905. І про лірику. Однією з умов участі т. зв. “адвокатів” великих ук% раїнців у проекті була їхня попе% редня згода обов’язково прийти на фінальне шоу 16 травня. Дав спочатку таку обіцянку і презентер Ярослава Мудрого. Однак за кіль% ка днів до фіналу чільний “реґіо% нал” почав скаржитися редакто% рам проекту, що він не має наміру брати участь у — цитата — “коро% нації Бандери”. З цього можна зробити висно% вок, що йому, на відміну від інших учасників шоу, були відомі справ% жні поточні результати проекту. Він навіть почав збиратися в Париж ні% бито на зустріч із президентом Саркозі, аж доки невідомі, але чу% дово організовані й озброєні май% же необмеженими фінансовими можливостями прихильники русь% кого князя зробили справу. І пан Табачник з легкістю забув про здибанку із Саркозі й прийшов у студію, щоб за кілька годин із тріумфом її за% лишити. ЛжеДмитрієм. Таблиця 3 Вахтанг КІПІАНІ, екс%шеф%редактор проекту “Великі Україн% ці” на телеканалі “Інтер” З Інтернет%видання “Українська правда”, 20. 05. 2008 (www.prav% da.com.ua) Дані на Фінальні Різниця 13. 05 дані (08:42) 16. 05 1. Микола Амосов 124 938 322 321 +197 383 2. Степан Бандера 208 926 261 247 +52 321 3. Валерій Лобановський 54 181 51 564 % 2 617 4. Григорій Сковорода 31 050 28 090 % 2 960 5. Леся Українка 23 295 26 590 +3 295 6. Іван Франко 22 205 24 247 +2 042 7. Богдан Хмельницький 52 127 64 931 +12 804 8. В’ячеслав Чорновіл 36 661 42 743 +6 082 9. Тарас Шевченко 93 354 150 873 +57 519 10. Ярослав Мудрий 63 442 648 443 +585 021 Документальні фільми Рейтинг Частка 1. Степан Бандера (16 квітня) 4. 99 19. 68 2. Микола Амосов (15 квітня) 4. 23 16. 50 3. Григорій Сковорода (23 квітня) 3. 55 13. 00 4. В’ячеслав Чорновіл (7 травня) 3. 50 12. 78 5. Валерій Лобановський (22 квітня) 3. 18 12. 68 6. Богдан Хмельницький (6 травня) 3. 44 12. 65 7. Тарас Шевченко (13 травня) 2. 87 11. 49 8. Леся Українка (29 квітня) 2. 87 9. 81 9. Ярослав Мудрий (14 травня) 2. 61 9. 66 10. Іван Франко (30 квітня) 2. 06 6. 70
“Не заколисувати себе перспективами поліпшення ситуації”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ

Протягом багатьох років у різних публікаціях я неодноразово звертався до проблеми ВІЛ/СНІДу як до однієї з багатьох, що за6 грожують демографічному та соціальному здоров’ю суспільства. Намір писати монографію визрів, коли в одному з лікувальних зак6 ладів Києва на власні очі побачив у розкритій коробці одноразових шприців, яка щойно надійшла від постачальника, один на третину заповнений якоюсь кров’ю. Існує кілька сценаріїв, за якими це стало можливим; поміж них є й такі, що змушують сумніватися в стерильності й інших шприців (які здаються “чистими”). А тепер подумаймо про стоматологію, про салони татуювання й пірсингу, про переливання крові (якого не можна уникнути при важких трав6 мах), про щеплення дітей і дорослих… Не лякаю, а застерігаю від байдужості: ВІЛ/СНІД — не часткова, а загальна проблема. В умо6 вах епідемії ми всі в той чи інший спосіб під загрозою, і на це нема ради — мусимо боротися не з ВІЛ6інфікованими співгромадянами, а з пошестю. Хочу ознайомити шановних читачів із загальними проблемами, про які йдеться в праці, яку щойно закінчив. Фото Олеся Дмитренка Володимир ВОЙТЕНКО, професор УПРАВЛІНЦІ, КООРДИНАТО9 РИ ТА ВИКОНАВЦІ На початку грудня 2007 р. — во% чевидь, у зв’язку з інформацією, яка з’явилася в різних ЗМІ в Міжна% родний день боротьби зі СНІДом — із заявою про своє бачення проб% леми виступив Президент. Він наз% вав злочинною бездіяльність МОЗ та інших профільних відомств щодо боротьби з ВІЛ/СНІДом. Віктор Ющенко підкреслив, що більш про% вальної роботи у системі влади, ніж робота уряду, і зокрема, МОЗ, у сфері боротьби з ВІЛ/СНІДом, не існує. “Цей провал трагічний, бо він замішаний на цілій системі про% рахунків, корупції, розкраданні державних коштів, нераціонально% му їх використанні”, — сказав Пре% зидент. Він гостро розкритикував відсутність чіткої системи управ% ління в цьому питанні. За його сло% вами, боротьбою з ВІЛ/СНІДом займаються всі, але конкретних людей, які готові взяти на себе від% повідальність, немає. Розкритикував також Прези% дент відсутність координаційних дій між профільними відомствами. В. Ющенко наголосив, що сьогодні гостро стоїть питання зміни систе% ми державного управління в цій сфері. Президент вимагав від Ге% нерального прокурора України провести перевірку всіх тендерних операцій закупівлі медикаментів, які потрібні для лікування та профі% лактики ВІЛ%інфекції/СНІДу в Укра% їні. Він відзначив, що слід вийти на нові принципи тендерної політики і “знайти чесного медика, який з цим впорається”. Президент навів статистику, яка дає підстави гово% рити про генералізовану епідемію, а дії посадових осіб щодо бороть% би з цим злом характеризувати як “злочинну байдужість”. Коментар, вочевидь, може бу% ти такий: дуже правильно, трохи запізно, ситуація потребує аварій% них контрзаходів. Сьогодні, разом із недієздатними бюрократами, епідемію “контролюють” споживачі ін’єкційних наркотиків і повії; зав% тра ж вона може стати неконтро% льованою. Д. Де Белл і Р. Картер (“Лікар% ський вісник”, 2006, т. 51, № 1), знайомі з ситуацією в Україні кра% ще, ніж багато наших посадовців, констатуючи стрімке поширення інфекції, наголошують, що ми має% мо винятково юний профіль ВІЛ%ін% фікованих — здебільшого це під% літки й молодь. Смертельне поєд% нання туберкульозу і ВІЛ — також серйозна проблема: Україна має найвищу в світі кількість випадків туберкульозу з мультирезистент% ністю до ліків. Грамотність населення, на думку зарубіжних дослідників, дає змогу активно залучати ЗМІ до пропаганди здорового способу життя й обізнаності з особливостя% ми інфекції. Існування системи охорони здоров’я з контингентом кваліфікованих лікарів засвідчує наявність потрібних медичних ре% сурсів. То чому ж ці чинники не ді% ють? Автори цитованої статті став% лять питання руба: чому міждер% жавні та благодійні інституції, які вкладають кошти в боротьбу з епідемією в Україні, не спосте% рігають бодай ознак чогось, що свідчило б про ефективність їх% ніх витрат? І самі відповідають на це запитання, називаючи кілька позицій (довкола них українські лі% карі товчуться, перепрошую за не% академічний термін, роками). 1. Кожний новий український уряд встановлює свої пріоритети розвитку промислових, сільсько% господарських, транспортних і банківських інфраструктур, але не суспільних послуг (з охороною здоров’я зокрема). 2. Розбудова послуг для гро% мадського здоров’я — дуже важка справа у “вертикальній системі” (від міністерства до фельдшерського пункту), не здатна швидко реагува% ти на мінливі щоденні потреби. Ор% ганізація сучасної медицини, ус% падкована з минулих часів, закос% теніла та деградувала на тлі ринко% во%базарних реалій, а її реформи були й лишаються предметом обго% ворення. Запобігання, догляд і лікування — три нерозривні передумови бо% ротьби з ВІЛ%інфекцією, але ця те% за не має практичного втілення. Перунові стріли, які Президент слушно адресував колишньому ке% рівництву МОЗ, торкалися насам% перед т. зв. антиретровірусної те% рапії ВІЛ%інфікованих, яка — в кра% щому випадку — дає змогу їм за% лишатися інфікованими, не пере% ходити в стадію клінічного СНІДу (з усіма наслідками такого перехо% ду). Профілактика ВІЛ%інфікування — головна ланка в боротьбі з епі% демією — була і є найслабкішою. 3. Україна останніми роками мала багато міжнародних донор% ських інвестувань для поодиноких проектів, проте це не були послі% довні й координовані проекти. Ко% ординування має йти із самої Укра% їни. Сьогодні два головні джерела ресурсів — грант Світового Фонду, яким керує Міжнародний Альянс ВІЛ/СНІДу, і позика Світового Бан% ку, яку координує Міністерство охорони здоров’я. Нещодавно один із зарубіжних спостерігачів дійшов висновку, що в усіх україн% ських зусиллях щодо реагування на проблему ВІЛ/СНІДу головним товаром для обміну була інформа% ція про те, що робить чи має намі% ри робити кожний окремий про% ект/програма. Хто в ліс, а хто по дрова… Протягом п’ятнадцяти років проблемою ВІЛ/СНІДу на загаль% нодержавному рівні послідовно опікувалися вісім комітетів і комі% сій, організація та зміна яких мало впливала на ситуацію. Нещодавно Президент України Віктор Ющенко створив Координаційну раду з проблем ВІЛ%інфекції/СНІДу, ту% беркульозу й наркоманії. Відповід% ний указ № 220 підписано 17 бе% резня 2008 року. Раду очолює Пре% зидент України. До її складу вхо% дять: віце%прем’єр%міністр Украї% ни, заступник голови Координацій% ної ради; заступник глави Секрета% ріату Президента України; міністр освіти та науки; міністр праці та со% ціальної політики; міністр охорони здоров’я; міністр внутрішніх справ; Генеральний прокурор України; перший заступник голови Служби безпеки України, державні діячі та представники громадськості. Зок% рема, голова координаційної ради Всеукраїнської мережі людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом; директор Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІДу в Україні; голова правління благо% дійної організації “Фонд Олени Франчук “АнтиСНІД”; координатор в Україні Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS); дирек% тор Українського центру профілак% тики і боротьби зі СНІДом. Жодної інформації про роботу нової інституції не маємо, хоч із ча% су її створення минуло понад два місяці. Всесвітня організація охорони здоров’я як координуюча структу% ра щороку ставить перед собою завдання привернути увагу світо% вої спільноти до певної проблеми. Цього року така проблема — вплив глобального потепління на здо% ров’я і тривалість життя людей. Во% на нагальна: у країнах ЄС підви% щення температури на один гра% дус може викликати зростання смертності на 1—4 %, а за даними 12 європейських країн, період екс% тремальної спеки влітку 2003%го призвів до 70 тисяч “надлишкових” смертей. Бюро ВООЗ в Україні має бути — за визначенням — авторитетною та ефективною інституцією; шкода, що його діяльність лишається неві% домою медичній громадськості. Завісу трохи підняла публікація в газеті “День” (2008, № 67). Отже, Українське бюро ВООЗ на 2008— 2009 рр. має чотири пріоритети (крім глобального потепління). “Це, по%перше, зміцнення системи охо% рони здоров’я, що включає розв’я% зання проблеми кадрів (особливо для села), фінансування медицини, безпеку гемотрансфузій та ліку% вального використання компонен% тів крові, вдосконалення медицини катастроф. Триває створення та леґітимація загальнодержавного формуляру лікарських засобів. По% друге, це проблема неінфекційних захворювань, пропаганда здорово% го способу життя. По%третє, — “ін% фекційні хвороби (маємо намір зменшити тягар ВІЛ/СНІДу, тубер% кульозу) та працюємо над тим, щоб попередити хвороби способом вакцинації. Найближчим часом ми з МОЗ робитимемо вакцинацію лю% дей від 16 до 29 років проти кору та краснухи — це майже 9 мільйонів осіб. Мета — щоб до 2010 року зах% ворюваність на ці хвороби була близькою до нуля”. Керівник бюро на запитання кореспондента (ймо% вірно, трохи заскоченого спокійно% епічною тональністю інтерв’ю) до% дав деякі уточнення: “Зрозуміло, в нас є стратегічне планування на 6— 8 років. А відповідь на запитання, чому в нас показники не поліпшу% ються, лежить у площині глобаль% них тенденцій. Якщо ж говорити про ВІЛ/СНІД, то в одному плані тенденція погіршується, а в іншому — поліпшується. Наприклад, щодо забезпечення хворих на СНІД ліка% ми, також знижується й розпов% сюдженість ВІЛ/СНІДу серед нар% козалежних. Зараз намагаємося зробити все, щоб упровадити за% місну терапію метадоном. Ці пи% тання — не на рік%два: має минути 10—20 літ, щоб справді було відчут% но певні зміни”. Жодна позиція з цього переліку не викликає заперечень. Водночас скидається на те, що ми (Україна) мусимо мати достатньо розуму, щоб не заколисувати себе пер% спективами поліпшення ситуації щодо ВІЛ/СНІДу аж за 10—20 ро% ків, і дуже не хочеться, щоб саме так сприймали ситуацію в ново% створеній Координаційній раді: не маємо стільки часу в запасі. ПРОРИВ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЛОКАДИ Вивчивши нашу ситуацію, представники Глобальної бізнес% коаліції проти ВІЛ/СНІДу, туберку% льозу та малярії, які нещодавно відвідали Україну, зробили два прогнози: оптимістичний і песи% містичний. Обговорюючи пробле% му, на оптимістичному навіть не зу% пинялися. Представник Всесвітнього банку Мартін Браузер: “Якщо ВІЛ в Україні буде розповсюджуватися тими самими темпами, що й нині, до 2025 року ви можете втратити чверть населення. Гостро відчува% тиметься зменшення чисельності економічного населення, а на біз% нес чинитиметься сильний подат% ковий тиск. Держава і бізнес тоді муситимуть витрачати сотні міль% йонів доларів на антиретровірусні препарати (щоб підтримувати здо% ров’я людей, які працюватимуть), сотні мільйонів гривень на виплати по інвалідності, а підприємства Ук% раїни, які працюють на ВВП, най% більше від ВІЛ%інфекції й постраж% дають. Якщо бізнес фінансуватиме хворих і їх буде стільки, як перед% бачається, то СНІД може просто знищити український бізнес”. Президент Глобальної бізнес% коаліції проти ВІЛ/СНІДу Ричард Холбрук: “Кошти, які ми даємо на створення вакцини проти цієї ін% фекції, поки що потрібних резуль% татів не дають. Нині світ витрачає величезні гроші на цю проблему, і, на жаль, хоч нам це дуже дорого коштує, ми програємо війну. Екс% перти сказали, що вірус імунодефі% циту людини — дуже “розумний”: як тільки лікарі приходять до яко% гось рішення, вірус їх “обманює”. Тому найкращою “вакциною” для України має стати інформація про небезпеку. І непотрібно всю відпо% відальність перекладати на держа% ву — вона з цим не впорається. Пе% реконаний, що оскільки майбутнє будь%якої країни залежить від біз% несу, то це завдання він повинен на себе взяти (розумію, що бізнес дуже егоїстичний, але з часом ви% никає розуміння, що є щось важли% віше за прибуток). Поїдьте за кор% дон: з досвідом мінімізації ризику з вами може поділитися США чи будь%яка розвинена країна Європи — Франція, Німеччина, Нідерлан% ди, Швеція. Закликаю представни% ків українського бізнесу об’єднати% ся з нами і спільно проводити в Ук% раїні “інформаційну вакцинацію”. Саме завдяки освітній кампанії Глобальній бізнес%коаліції вже вда% лося зменшити темпи розповсюд% ження ВІЛ у Китаї, США, Росії”. Виконавчий директор Глобаль% ної бізнес%коаліції Джон Тедстром: “Особлива роль в освітній кампанії належить ЗМІ, громадським органі% заціям, популярним людям та цер% кві. У США проблему СНІДу висвіт% люють удесятеро ширше, ніж у Єв% ропі, не кажучи вже про Україну: до неї привертають увагу “зірки”, які беруть участь у різноманітних бла% годійно%просвітницьких акціях. Що стосується церкви, то, на думку експертів, якщо духівники брати% муть участь у попередженні ВІЛ/СНІДу, це стане великою допо% могою, адже значна частина україн% ців найбільше довіряє саме церкві”. Можемо констатувати, що наш бізнес поволі повертає обличчя до нагальних медичних проблем (СНІД, туберкульоз), але його ак% тивність не можна вважати суго% лосною гостроті проблеми. Зреш% тою, ніхто в державі (за винятком кількох десятків “вузьких” фахівців та деяких громадських організа% цій) не говорить голосно про ситу% ацію, яка вимагає, щоб про неї кричали. Невідкладні інформаційні (просвітницькі, пропагандистські та контрпропагандистські) техно% логії потребують постійної уваги і небагато коштів. Щомісяця реґіональні засоби масової інформації мусять надава% ти поточну інформацію про кіль%
“Система охорони здоров’я потребує модернізації заради майбутнього”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

кість нових випадків ВІЛ%інфекції, захворювань на “клінічний” СНІД і кількість смертей від нього. За під% сумками кожного кварталу таку ін% формацію мають оприлюднювати Держкомстат і МОЗ стосовно всієї країни (всеукраїнські газети, цен% тральні канали радіо і телебачен% ня). Інформаційна кампанія має бути технологічною (йдеться про зв’язок ВІЛ/СНІДу з наркоманією та проституцією, його поєднання з туберкульозом). Потребує інфор% маційної акцентуації статевий роз% поділ випадків ВІЛ/СНІДу (чолові% ки, жінки); слід надавати статисти% ку щодо ВІЛ%інфекції у вагітних та ВІЛ%інфекції в дітей. Підприємства, установи, школи, силові структури мусять одержати чіткі рекоменда% ції стосовно інформаційних зусиль, спрямованих на свої колективи; це мають бути не одноразові, а систе% матичні заходи. Широке мораль% но%етичне підґрунтя інформаційної кампанії в стилі “Анти%СНІД” має в підсумку концентруватися довкола простих “технологічних” гасел: “Геть шприци!” та “Слава презер% вативам!” Для багатьох наших громадян вагомим інформаційним джере% лом став Інтернет. Мусимо на фа% ховому рівні розглянути його мож% ливості та рекомендувати (можли% во, законодавчо регламентувати) зусилля мережі в цьому напрямі. 20 років тому, восени 1988 р., я за дорученням товариства “Знан% ня” читав лекцію в Уманській ме% дичній школі про нову на той час хворобу — СНІД. Майбутні акуше% ри й фельдшери принишкли, слу% хаючи про апокаліптичні прогнози неконтрольованої епідемії. А ди% ректор школи, прощаючись, уті% шив мене: “Не біймося, нічого цьо% го не буде”. — “Чому не буде?” — “Бог до того не допустить”. Ще од% ну таку лекцію невдовзі слухали во% дії Житомирського міжміського ав% топарку. Як тоді бувало, до зали їх зганяв парторг. Невдоволено бур% чали, приготувалися дрімати, але тема зачепила за живе — слухали (особливо про легковажних дівчат, з якими чоловіки схильні дружити, від’їхавши бодай півсотні кіломет% рів від дому). Після лекції кілька по% важних товаришів підійшли з такою пропозицією: отих дівчат і чолові% ків із ВІЛ/СНІДом… чи як його там?.. ловити і вивозити в якесь спеціальне місце… дати їм лопати чи навіть трактори, хай садять кар% топлю і живуть… самі винні! “А їхніх жінок і дітей, якщо ті хлопці при% везли заразу додому?” — “А хто його знає…” — сказали водії та, потоптавшись, розійшлися. Проблема ВІЛ/СНІДу не має єдиного радикального і тим більше легкого розв’язання. Концтабори для ВІЛ%інфікованих та хворих на СНІД просто нереальні організацій% но, не кажучи вже про те, що їх за% перечує гуманність і права людини. Фронтальною атакою, “в лоб”, поширення вірусу імунного дефі% циту загальмувати не можна. Му% симо шукати тактичні маневри. Свідоме чи підсвідоме замовчу% вання проблеми (до цього схильні й посадовці, і значна частка насе% лення) — один із чинників, які сприяють розгортанню епідемії. Прорив інформаційної блокади — ефективний і недорогий засіб бо% ротьби з тим, що ховається в пота% ємних бордельчиках і нарковерте% пах, з тим, що активно рекламують на порносайтах, з тим, до чого спричиняє хаотичний “дикий” секс. “Приєднуйтесь до мене, — сказав недавній Генеральний сек% ретар ООН Кофі Аннан під час травневого перебування в Києві. — Приєднуйтесь і вголос говоріть про СНІД зрозумілими словами, щоб зруйнувати стіни мовчання, ганьби і дискримінації, які супроводжують епідемію”. Жодний ізольований захід не дає змоги подолати ВІЛ% інфекцію, але система заходів три% має її в певних межах. Про це свід% чить світова практика.
“Система охорони здоров’я потребує модернізації заради майбутнього”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ», с. 4

ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ

відповів, що “Український медичний союз” — громадська організація, яка впливатиме на хід подій, зокре% ма й законодавчим забезпеченням. Пан Поляченко зробив акцент на тому, що він уже не міністр, але ор% ганізація матиме більше важелів впливу, ніж у чиновників. Ілля Ємець зосередив увагу на потребі виникнення не політичної організації, а структури, завдяки якій самі лікарі будуть формувати систему охорони здоров’я: “У мене після прес%конференції — двоє не% мовлят%пацієнтів з досить склад% ними вадами серця. Прес%конфе% ренція — не менш важлива подія, ніж операції”. Тіна Берадзе наголосила: “Фах лікаря найважчий у психічному ро% зумінні. Щохвилини, щосекунди ми рятуємо життя людей. Нам треба допомагати, щоб ми могли допо% магати людям рятувати їхнє здо% ров’я. Коли кажу, що я психіатр, на мене дивляться з подивом, бо це найменувань продукції. Це протези й ортези верхніх і нижніх кінцівок, ортопедичне взуття, засоби пере% сування та реабілітації, бандажі. У рамках виставки Всеукраїн% ська громадська організація “Асо% ціація інвалідів%спинальників Укра% їни” провела “круглий стіл” з усіма зацікавленими: виробниками та користувачами їхніх послуг. “Складається враження, що вітчизняного виробника нищать, — каже генеральний директор ТОВ “Друкмаш%центр” з Кіровограда Людмила Шубіна. — Більшість подібних підприємств не функціо% нує. Ми взяли кредит у банку, щоб не втратити колективу, але пра% цюємо на склад. Наше підприємс% тво може випускати до 10 тисяч візків, а випускає лише 5,5 тисяч. Торік держава закупила дешевші візки з Китаю, хоч продукція нашо% го заводу відповідає міжнародним стандартам”. Інваліди ж нарікали на якість китайських виробів: вони часто ла% маються, а жодна майстерня в Ук% раїні не може їх відремонтувати. непрестижно. Але лише лікарі мо% жуть захистити один одного, щоб нація була захищеною”. Володимир Загородній влучно сказав про наболіле: “Держава вис% тупає гарантом в наданні безоплат% ної медичної допомоги, але відпові% дальність покладено на лікаря”. Потрібно розпочати суспільний діалог між лікарем та пацієнтом — так можемо прийти до громадян% ського суспільства. Про важливість цього говорив Юрій Поляченко. І він має рацію. Директор Націо% нального інституту хірургії та трансплантології ім. Шалімова АМН України про трагічні події нав% коло вакцинації сказав: “Якщо го% воритиму як лікар — це трагедія. Наслідки цієї кампанії розділили суспільство на лікарів та пацієнтів. Система дала збій”. Отже, система охорони здо% ров’я потребує різнопланової мо% дернізації заради майбутнього здоров’я нації. Нашим виробничникам теж діста% лося, адже на виставку везуть най% краще, а що насправді отримає ін% валід — ще не відомо. Головне, на чому зійшлися ви% робники і люди з особливими фі% зичними потребами, — має бути індивідуальне замовлення під кон% кретного споживача. Траплялися випадки, коли візки померлих від% давали живим. У соцзабезах під стелю накидано візків, і комірник бере те, що потрапить до його рук. Наслідок – інвалід не може нор% мально користуватися візком, бо він йому не підходить. Отже, проблема людей з особ% ливими фізичними потребами ви% магає всебічної уваги держави. Слід підтримувати самих інвалідів і цілу виробничу галузь. А що така потрібна галузь існує й динамічно розвивається, підтвердила ниніш% ня виставка і майже 80 її учасників з усіх куточків України. Підтверди% ли це й вироби: від звичайного су% пінатора — до найскладніших пристроїв, якими керує сучасна електроніка та мікропроцесори.
“Система охорони здоров’я потребує модернізації заради майбутнього”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

ТІЛЬКИ ЛІКАРІ МОЖУТЬ ЗАХИСТИТИ ОДИН ОДНОГО

Екс6міністр охорони здоров’я Юрій Поляченко (нині ди6 ректор Національного інституту хірургії і трансплантології ім. Шалімова) розповів про певною мірою символічний ви6 падок на Львівщині: фельдшер трагічно загинув, намагаю6 чись урятувати людину, що хотіла вчинити суїцид, а дружи6 на медпрацівника впродовж року (!) ходила по інстанціях, щоб отримати допомогу. Чи припустиме таке неподобство в державі, де пріорите6 том визнано соціальний захист, демократизацію та форму6 вання громадянського суспільства? Вочевидь, комусь це ви6 гідно. А вам хіба не болить, коли негаразди душать україн6 ську медицину? Згадана подія доводить, що корінь пробле6 ми варто шукати глибше: бюрократія, бездарна діяльність більшості профспілок, непорозуміння лікаря та пацієнта. Андрій ЛОЗОВИЙ Під час прес%конференції в ін% формаційному агентстві “ІнтерМе% діа консалтинг” лікарі оголосили про створення Всеукраїнської гро% мадської організації “Український медичний союз”. У вересні відбу% деться загальний з’їзд з доповідя% ми та резолюціями. Установчий з’їзд уже відбувся: обрали прези% дію, головою став заслужений лі% кар України Юрій Поляченко. Крім екс%міністра, у прес%кон% ференції взяли участь його автори% тетні колеги: Володимир Загород% ній, перший заступник начальника Головного управління охорони здо% ров’я Київської міської державної адміністрації, Ілля Ємець, голов% ний кардіохірург, директор Науко% во%практичного центру кардіології та кардіохірургії, Тіна Берадзе, ке% рівник Міжнародного центру “Пси% хічне здоров’я”, директор з міжна% Святослав МІЗЕРНЮК Фото автора Створення в Україні умов для безперешкодного доступу інвалі% дів до суспільного життя, забезпе% чення їх візками та засобами реа% білітації — нагальна потреба. Але цієї проблеми не розв’язано. Можливо, виставка “ІНВАЕК% СПО”, присвячена проблемам комплексної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями, яка відбу% лася у Київському Палаці спорту, продемонструє суспільству потенціал, який мають українські ви% робники такої продукції. Відвідувачі побачили досягнення реабілітацій% них центрів України та оз% найомилися з їхніми пос% лугами. Провідні спеціаліс% ти надавали консультації. На виставці широко представлено новинки для бальнеології і фізіотерапії, засоби функціональної ді% агностики і лікування опор% но%рухового апарату, об% ладнання для реабілітацій% родних питань Асоціації психіатрії. За соціологічними досліджен% нями, 63 % лікарів не задоволені теперішньою системою охорони здоров’я в Україні, а 86 % вважа% ють, що система соціального за% хисту працівників медичної сфери недосконала. Під час виконання свого професійного обов’язку лі% карі та медсестри наражаються на інфекційні хвороби, а сільські ліка% рі дістаються до віддалених насе% лених пунктів за власний кошт. Поза сумнівами, це сигнал для ук% раїнської нації — загроза погір% шення стану надання медичних послуг, коли у світі невпинно зрос% тає кількість фізичних та психічних недруг. Створення такої організації по% дає надію, що невдовзі ситуація зміниться на краще. На прес%кон% ференції одна з журналісток запи% тала: “Чи справді Ви зможете за% хистити лікарів?” Юрій Поляченко них центрів, санаторіїв, тренажер% них залів, нові технології в ортопедії й травматології. Зокрема, облад% нання й техніку для людей з обме% женими фізичними можливостями і людей похилого віку: засоби пере% сування для інвалідів; допоміжні за% соби, спеціальне обладнання для квартир; протезування, ортопедич% ну продукцію; вироби і реабілітацій% ні засоби для жінок, які зазнали мастектомії; обладнання для людей із вадами слуху і зору; засоби ком% плексної реабілітації дітей. Заступник міністра праці та со% ціальної політики України Віктор Онищук розповів журналістам, що мета виставки — продемонструва% ти досягненя й можливості реабілі% тації інвалідів та спеціалізовану техніку, товари для їхнього повсяк% денного вжитку, можливості різних реабілітаційних установ чи освітніх програм для людей з фізичними вадами. Урядовець вважає, що важливо ознайомити їх із можли% востями вітчизняної протезно%ор% топедичної галузі, що динамічно розвивається. Підприємства уп% равління Мінпраці виробляють 820
“Телевізор може зробити мовним калікою”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

вого мовного еталона — диктора. Той прорік: “В обличчі найближчого друга він знайшов свого найлютішого ворога”. Себто додано семантичний нюанс, а я ж міг би й хропки да% ти, ні сном ні духом не відаючи, що “обличчя” — це ще й “особа” (“лицо”)! Натомість те% пер… Недавно один із моїх друзів не втерпів та й каже: “Ти на мене так дивишся, наче я підсипав чемериці своїм курям!” А я лише за% гадково усміхнувся… Та відкриття вже узвичаєних у ЗМІ “миттє% востей” (у розумінні “митей”, “ментів”) мене поклало на лопатки. Чи ж не чудасія: “мгнове% ние” і “мгновенность”, виявляється, — те са% ме; “мгновенность” — не міра швидкості, а міра часу! Бач, а я досі вважав, що може бути лише миттєвість реакції (боксера приміром), телепортації, здогаду, прозріння, передачі думок на відстані тощо. Не підозрював і про існування “мгновенностей” (множини від “мгновенность”). Сумно, але факт: не доріс. У найчорнішу ж безодню розпачу від сво% го клінічного неуцтва мене вкинув футболь% ний коментар, коли, мов постріл із духової рушниці, прозручало незрівнянне: “фпаф”! Якась велич, змішана з чаклунською загад% ковістю: своєрідний фонетичний сфінкс! І спіткала б його доля єгипетського родича, якби трохи згодом ця орфоепічна бомба не вибухнула в іншому словосполученні: “фпаф і фстаф”! Тут мене мов довбнею огріло по го% те й гадки не мав, що каменем спотикання може стати відкритий склад, а саме “є” нап% рикінці або навіть усередині слова. А зіткнув% шись із такою дивовижею, відзначив про се% бе, що цей звук чудесно перемінився, набув% ши якогось вередливо%зманіженого, майже патриціанського прононсу. Тож моє вибагли% ве артистичне вухо просто%таки раювало, чу% ючи гармонійне, мов музика небесних сфер: “біхае” (“бігає”), “ґрае”, “спіфае” тощо. Та якщо вже йдеться про аристократизм, то захмарних його висот сягають синтаксич% ні конструкції з несподіваними запитаннями до самого себе в супроводі безборонно% простодушного кліпання очима або інших милих гримас. Ці запитання вискакують з ро% та, як Пилип з конопель. Звучить це так: “учо% ра я вибрався на полювання… да? Аж гульк — заєць чеберяє… да?” Бігме, у цьому бла% женному “да?” криється якийсь заклик, якась зворушливо%дитинна довірливість, майже ін% тим, і слухача цей тон хижака, який ще не ви% пустив кігтів, безперечно, роззброює і… за% кохує. І не лише чужомовний столичний го% лова з вельми своєрідним розумінням свого шляхетського обов’язку слуги народу та не менш чарівний Савік Шустер сповідують цей останній крик салонного жаргону, а й ті, хто закидає по%нашому. Від себе не втечеш. (“Злодійське арго” — відпустив шпильку мій співрозмовник). людської мови наших батьків та дідів. Ге, сіря% че%гречкосію, вік живи — вік учись, як не хо% чеш бути хрущем на вишні! Кажете, людська самоповага, пристойність, етика? А ось і ні! А де ж тоді бізнесові інтереси? Оті чужі, нечисті, що поза нами? Ні, крамарям треба%таки неу% хильно гнути свою лінію: плюндрувати собори душ. Хай усе перевернеться догори дриґом: грішне стане праведним, корисне — шкідли% вим, жадане — відворотним, нормальне — патологічним, щире — лукавим, достеменне — фальшивим, правдиве — брехливим і нав% паки! З прекрасним — те саме! Церква, виліп% лена з кізяка! Блазенські кривляння, дефор% мовані вуха, носи, черепи, висолоплені язики, розчленовані тіла, хтиві ритмізовані скоки, дриґи, вихиляси та викрутаси, млосні погля% ди, дотики, по%осячому настирлива всюдису% ща голизна — словом, справжня вакханалія нахрапистої бездуховності, ницого матеріа% лізму, знавіснілої плоті й вивільнених інстин% ктів, стилізована з сухозлітним блиском, — це все для ока. А для вуха — голос. Препарують же для неситої поп%естради народні пісні, вбиваючи в них душу. Так і тут. Усе годиться, аби лише наплювати в кашу ненависним чуп% рунам, але так, щоб вони були ще й вдячні. Хто сказав, що піднесена у срібній обгортці скверна та профанація не жадані? Змій у на% шому нутрі жде їх — не діждеться. (Щоправда, мій жовчний колега%меда% ліст обурено заявив, що затикає вуха, щоб не чути отого “войовничого мавпування”, “пато% логії”, “голосів із чужої горлянки”, але то вже його клопіт. Він ще додав: “Нема на них Пет% ра Бойка!”) Коли я поділився своїми спостереження% ми з похмурим мізантропом, на якого він ус% тиг перетворитися на кінець мого досліджен% ня, і поцікавився, чим би він пояснив такий яскравий спалах мовотворчої сверблячки у провідників національного інформаційного простору, той тонко цвіркнув крізь зуби і ки% нув коротко: “Та сукенка, та не та панєнка!” (Колись він друкувався у “Шпильках”). Що він хотів цим сказати? Що ж, як не но% ву гидоту! Мовляв, ніякого “спалаху” не було б, якби у себе вдома “панєнка” не міняла тіс% ної та мулької службової сукенки на звичну хатню — теплу, догідну і як на неї шиту. І якби не забрала собі в голову, що ущасливлює тих, для кого службова сукенка водночас хатня, а, навпаки, поступилася їм своїм місцем. “У чужий черевик ноги не сунь!” — ось як це звучало б по%нашому. Або ще: “Шила у мішку не втаїш!”, де шило — позичене з чужої мови мислення. Словом, накрив мене мокрим рядном. На що, мовляв, я молюся? На потворне суржи% кове мислення, мовне капарство! Свою приповідку колишній безжурний веселун ще присмачив перцем: “На кий біс нам зав’язла в зубах та державна двомов% ність, коли вона вже й так є! В “обличчі” одні% єї державної мови!” Я не впізнавав свого друга. Де й поділося його всім відоме почуття гумору! Невблаган% ний, як смерть, він мовчки пронизував мене очима, що горіли шайтанським вогнем. По% тім озвався знов: “Еротичні фантазії! Разом з ослицею! Ось де ти завжди почуєш найщирі% сіньку українську мову! Бо теє призначене тільки для наших і нічиїх більше вух!” І, прогарчавши щось про “Вавилонську блудницю”, “Содом і Гоморру” та “ліхтарні стовпи”, раптом… загнув матюка! Втратив нарешті свою незайманість у царині нецен% зурних виразів. Згораючи від цікавості (що ж буде далі?), я з перебільшеним запалом кинувся борони% ти мовну практику ЗМІ. І тоді цей мутант хи% жо потряс кулаками і рикнув: — Хочеш скуштувати куркулів?! Я прожогом увійшов у клінч і досить ус% пішно гасив усі його рухи. Нарешті він опус% тив руки і процідив з убивчим сарказмом: “Печера!” (Це у нього штамп на означення троглодита). А для більшої ясності додав: “Баран з калаталом!” Гаразд, баран, то баран. Але чому з кала% талом? Не збагну. А він і сам, либонь, не янгол з крильцями! Звісно, мовна тема хоч кого оскаженить. Та якщо тобі вже платять міжнародними премі% ями за гумор, то будь ласкав розпізнати лу% каві бісики в очах найближчого друга. Адже мій телячий захват — це лише театр. А він мої іронічні пасажі сприйняв усерйоз. А може, тов нього лише банальний спалах творчих рев% нощів? Подумав, що я зазіхаю на його лаври, і помстився? Надто вже сміхонебезпечний обрав я матеріал!
“Телевізор може зробити мовним калікою”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

МОВА ЄДИНА

Валентин КОРНІЄНКО, м. Тернопіль Останнім часом мене почала непокоїти тема, яка може, як видавалося, пога% сити усмішку на обличчі найбезжурні% шого веселуна. Груди мого приятеля оздоб% лювала срібна медаль лауреата Міжнародно% го конкурсу гумористів. І я надумався переві% рити слушність свого здогаду на ньому. У розмові з ним я вдав, ніби вихваляю мовну культуру наших ЗМІ. Почавши з клю% чової тези, що літературна мова — не щось зашкарубле, а, навпаки, рухається вперед, квітне і плодоносить, я, всміхаючись, прого% лосив, що екран не дасть мені збрехати. Скільки дивоглядних мовних знахідок можна звідти почерпнути! Приклади? Далеко ходи% ти не треба. Досить увімкнути телевізор — іти на золотих копальнях! “Благоприємний”! Цим світлосяйним нео% логізмом, можна сказати, шедевром словот% вору, тебе ощасливить ведучий новин. Тако% го “золотого яєчка” наша сільська курка не знесе. Тут треба міцної, голеної, блискучої, як більярдна куля, довбешки. Треба, брате, тямити, що перекладати, а чого не зачіпати. “Благо” зі слова “благоприятный” лишаємо (є і в нас!), а “приятный”, зрозуміло, україні% зуємо. І ось воно, диво! — замість заяложе% ного, вистріпаного на вітрах історії прикмет% ника “сприятливий” маємо розкішне і свіже, мов веселка, немовля: “благоприємний”! Майже хрестоматійне “яблуневоцвітно” нез% рівнянного П. Тичини! (Мій приятель, правда, відразу ж охрес% тив наведений новотвір “гидосвітнім філоло% гічним монстром”, поклавши початок нашо% му подальшому протистоянню). Або чуємо з уст коментатора футбольно% го матчу: “Навантажив м’яча на дальню штангу”! Спочатку дивуєшся, потім мізкуєш, нарешті ляскаєш себе по лобі: “Та це ж ро% сійське “Навесил на дальнюю штангу!” “Ве% сить” по%нашому — “важити”. А як же важи% ти, не навантаживши шальок? Ось тобі й ви% хід з “навешивать” — “навантажувати”! Куди там нам, сірякам! Інша перлина, яку сплодила телеперлів% ниця, завдала мені мороки, щиросердно зіз% нався я приятелеві. Не міг зрозуміти, що та% ке “умовний нахил”! Довелося перечитати праці іменитих граматиків: від Памви Берин% ди — через Потебню та Житецького — до Ка% раванського, Антоненка%Давидовича, Була% ховського та Пономаріва. Ніде й натяку! І ось нарешті! Ні, не знайшов — здогадався. А ви? Підказую: “условное наклонение”. Тому й гавкнув “спосіб”! Із лічбою у новинах чудеса! Невже в нас слід лічити на “людей”? Не видно й так, що ми люди? Чарівна, чи то пак сексапильна ве% дуча, по%бойовому стріпуючи гривою рудого волосся, грізно блискаючи жагучими очима із напруги ледь не вискакуючи з екранної рамки, розвіює найменший сумнів: “Загину% ло п’ять людей”! Що це — новий приємний сюрприз? Гарячково гортаю словники: “п’ять чоловік (осіб, душ)”. Звідки ж “люди”? Росій% ською — “пять человек”. То ось звідки ноги ростуть! “Человек” — “людина”! Як же не сказати “п’ять людей”? Отже, нове епохальне відкриття: перек% ладай усе буквально — і ти король! Хоч би й отак: “пока” — “наразі” (і ніяких “поки що”, ін% ша річ — “поки” без “що”, як повелося в укра% їнському інформпросторі); “по очереди” — “за чергою” (і ніяких “по черзі”); “мозги” — “мізки” (мій приятель затявся, що “мізок” у нас є, натомість “мізків” катма, хоч, підоз% рюю, то лише в нього); “предупреждать” — “попереджувати” (а не “запобігати”, навіть коли чоловікові загрожує безвуха і глуха, як тетеря, небезпека захворіти на паротит). Удруге винайти велосипед теж не зава% дить — намотав я на вус нову премудрість, орудуючи ґудзиками пульта. Гадаєте, як ви% кував народ поняття “торік”, то вже вільно всім і лежня справляти? Ні, щодо цього є ін% ша думка. Чому б до зазначеного ряду не присобачити ще й претензійне “минулоріч”? А чому не перелицювати лексему “минуло% річний”, оком не змигнувши, вживаючи її за% мість безнадійно вмерлого “торішній”? Або метаморфози з “обличчям”. Хто міг би подумати, що шкільна наука зробить мене таким мовним калікою! Втовкмачив собі в го% лову, що обличчя — це те, де є очі, ніс, губи, лоб, або те, що характеризує подобу якогось об’єкта, міста приміром. Аж воно не лише так! А що вивело мене з кромішньої пітьми дрімучого невігластва? Крицевий голос жи%
“Телевізор може зробити мовним калікою”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

«ФПАФ І ФСТАФ», або ОДНОМОВНА ДВОМОВНІСТЬ Фейлетон

лові, в очах метелики закружляли, і під грім полуди, що спадала з очей, мене осяяло: “впав і встав”! Як тут бу% ло, коли вже від серця трохи відлягло, не впас% ти у святий екстаз: ге, та це ж просто щось надлюдське! Та хіба лише це? Часом у вухо тобі влетить такий голуб ми% ру чи хвостата жар%пти% ця, що стоїш перед ба% лакучою чудасією, як тороплений, і тільки за% питуєш себе: “Що то бу% ло?” Всього двоє слів, а яка гримуча суміш: “ба% ґато чьохо”! Хіба не ди% во Господнє? Хоч би хто що казав, а я співаю не лише осанну, а й пеан із панегіриками на додачу дотепові й диявольській винахідливості телеві% зійної обсади. Та кат йо% го мамі, отому вахлай% ському українському “г”, об яке людина може язик поламати! (Той не може його ніяк спекати% ся, а той — навчитися!) Є ще й “ґ”, є “х”, то чого ж від такого добра відгетькуватися? Зроблено ж із Гемінґвея Хемінгуея, то і в нас губа не з лопуцька: казатимемо “наґадаю”, “вітаю з перемохою”, “пропустиф між ногами м’яч”, “непоґано”. Або: “за словами Суркіса, заґальна сума сяґає 28,5 млн доларів”. І ка% жемо, а чого ж! Нове слово, новий високоін% телектуальний плід на шароварно%гопачно% му дереві. (“Блекота!” — знагла бовкнув, як козел у воду, мій насуплений, мов грозова хмара, приятель). Те, що “в” наприкінці речення, вів я тим часом далі, ризикує в неслухняних губах обернутися на німецьке “ф”, а наше тверде “ч” — на московське “чь”, я знав і раніше, за% Віктор Гонтарів. “Стара пісня” А царина мелодико%інтонаційна? Вона теж не лишилася поза увагою реформаторів. Влуч% ні зауваги з цього приводу О. Коноваленка, ав% тора “Криміналу в ефірі” (“Літературна Украї% на”, 14. 02. 2008) варто було доповнити згад% кою про живцем пересаджений з “чужих сто% рон” у наше мовлення ритмомелодійний малю% нок з манірно%кокетливими придихами%підви% ваннями наприкінці речення чи умисне “захека% ну” манеру вигляду “а ля бігун%марафонець на дистанції”, чи надсадне аж до стогону утробне кректання “а ля сиджу на унітазі”, а то й “мер% зосвітній поросячий вереск” (саме так висло% вився мій приятель) під час читання українських текстів (наприклад у рекламних роликах). Ось як можна, виявляється, розмовляти, ая ж, неосвічений, гадав, що досить і звичайної
“Кожне обдарування — неоціненне багатство”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Ніна ГНАТЮК Визнання у світі будь%якої краї% ни гарантується насамперед її та% лановитим представникам. Соціо% логи дослідили, що темпи зростан% ня екологічного і духовного потен% ціалу країни прямо пропорційні ефективному розвитку освітніх технологій. Тому в усіх розвинених країнах давно вже зрозуміли, що найкращий вклад інвестицій — це розвиток освітньої системи з ак% центом на навчання та виховання здібних дітей. Варто відзначити, що за останні роки в нашій країні зросла турбота про навчання та виховання обдарованих дітей. З ці% єю метою створено Інститут обда% рованої дитини Академії педагогіч% них наук України. Одним із заходів Інституту, спрямованих на актуалізацію уваги суспільства до проблем обдарова% них школярів, стала виставка%фес% тиваль “Обдаровані діти України”. Вона відбулася за підтримки Мініс% терства освіти і науки України, Ки% ївської міської влади, Академії пе% дагогічних наук України, Націо% нального педагогічного універси% тету ім. М. Драгоманова. Організа% тори проекту — Інститут обдарова% ної дитини АПН України, Інститут розвитку дитини НПУ ім. М. Драго% манова, Мала академія наук Украї% ни, Київський міський Будинок учи% теля та Педагогічний музей АПН України. Уперше було об’єднано пред% ставників усіх напрямів творчості. Витвори своїх рук демонстрували юні техніки, майстри вишивки, ке% раміки, художники, співаки, танцю% ристи. За українською традицією, гос% тей свята зустрічали з хлібом%сіл% лю володарка гран%прі Міжнарод% ного конкурсу вокального мистец% тва в м. Реджо Емілія (Італія) 2007 року Маргарита Фломбойн та во% Ольга ФІЩУК, консультант УРП “Собор”, м. Київ Це розмаїто%веселкове диво дитячих задумів та яскраво%бар% вистих вишиванок ще й досі ме% рехтить перед очима. І так хочеть% ся, щоб це свято душі надовше за% лишилось у спогадах, щоб той стан душевної ейфорії, який всі ми від% чули в невеличкому селі Тишківці Городенківського району Івано% Франківської області, не покидав нас довго%довго. Традиційно склалося, що не лише на Івано%Франківщині, а й в інших областях України 19 грудня ми вітаємо своїх дітлахів з днем Святого Миколая. Але ж є ще й літ% ній день Святого Миколая! Відновити це прекрасне свято та повернути його у наш щоденний побут спробувала Українська рес% публіканська партія “Собор” на славній Івано%Франківщині. 133 школярі Тишківської ЗОШ I—III ст. та 18 діток із дитсадочка села вийшли на майдан перед школою, щоб узяти участь у кон% курсах та змаганнях, організова% них нашим активом. Здавалося, що вболівати за діток вийшло май% же все село. Учасники свята мали змогу взяти участь у конкурсах і змаган% нях: дитячого малюнка на асфаль% ті, на краще виконання пісні, зі встановлення туристського наме% ту, з фігурного водіння велосипе% да. Активність і наполегливість шко% лярів була на такому високому рівні, що члени оргкомітету і журі довго вагалися, визначаючи переможців. Адже серед учасників конкурсу на кращий малюнок — 51 школяр. Ди% ректор школи Світлана Кавчук хви% лювалася. Навпроти монумента, поставленого славному землякові генералові УПА Романові Шухевичу ло представлено віяло, декоратив% не яйце, торшер, які дівчинка прик% расила квітами, насінням різних рослин. Євген Макаренко захоплюєть% ся керамікою. Вироби цього 14% річного хлопця вражають довер% шеністю. На виставці він предста% вив свічник та декоративну таріль “Смак дитинства”. Береш її до рук — і відчуваєш пахощі соняшників, гул джмелів, солодке раювання літніх сільських світанків. Восьми% класник відвідує заняття у зразко% вій студії кераміки дитячого оздо% ровчо%екологічного центру Обо% лонського району. Як сказала зас% тупник директора Вікторія Мари% нич, цей великий дитячий заклад пишається багатьма юними талан% тами: після занять діти охоче від% дають час творчості й досягають значних успіхів. Головна мета виставки%фести% валю — підтримати талановитих дітей, популяризувати їхню твор% чість. Адже кожен талант — то нео% ціненне надбання всієї держави. І якщо наші діти й онуки зростати% муть допитливими, працьовитими, цікавими творчими особистостя% ми, якщо їхній розум і душа будуть спрямовані у світле, гуманістичне русло, країна їхньої долі буде щас% ливою, квітучою. Бойчук, Тарас Неміш. Вони отри% мали в подарунок мобільні теле% фони та плеєри. Ще більшу увагу дітлахів при% вернуло встановлення туристсько% го намета. Тут найспритнішими ви% явилися Євген Бойчук та Микола Тицак. Серед переможців — Мари% на Мороз та Зоряна Заячківська, Олена Дзюмбак та Ігор Буряк, Во% лодимир Вересюк та Олена Полі% щук. Як наголосив голова УРП “Со% бор”, народний депутат України Анатолій Матвієнко, Святий Мико% лай любить усіх, а особливо тих, хто працьовитий, дбає про красу рідного села, рідного дому. Директор Інституту відкритої політики, доктор економічних наук Михайло Довбенко вручив пода% рунки родині Ольги та Миколи Пав% люків, адже саме їхню садибу об% рали організатори і благодійники, підбиваючи підсумки конкурсу на кращу садибу. Та найбільше оплесків було то% ді, коли оголосили, що благодій% ники з УРП “Собор” виділяють для оздоровлення дітей Тишківець 20 путівок у дитячий оздоровчий ком% плекс “Райський куточок”, що у Бердянську на Азовському морі. Вартість кожної путівки — 3 000 грн. Меценати профінансували проїзд усіх дітей та тих, хто їх суп% роводжуватиме. Після урочистостей дітей очіку% вали столи із солодощами та фрук% тами, а на завершення дійства — вечірня дискотека. Дитячі обличчя іскрилися ра% дістю і щастям. Якби кожен депу% тат, урядовець, громадський діяч хоч би двічі на рік, на день Святого Миколая, проводив ось такі благо% дійні акції, то, напевно, у багатьох селах і райцентрах України тепло і сонячно було б на серці дітям і до% рослим.
“Кожне обдарування — неоціненне багатство”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

МОЛОДА КРАЇНА

Геній. Талант. Так говоримо про тих, кого Бог об6 дарував винятковими здібностями у тій чи іншій галузі мистецтва, науки, технічної творчості. Гені6 ями народжуються чи стають завдяки великій пра6 цездатності, саможертовності в ім’я досягнення мети? Як розвинути талант, чи всі діти мають на6 хил до творчості, образного бачення світу? лодар першої премії Міжнародно% го конкурсу “Зимова фієста” в м. Свідніца (Польща) 2008 року Де% нис Кондратюк. Обоє з Васильків% ської школи мистецтв Київської області. Про важливість нового підходу до розв’язання низки проблем об% дарованих дітей наголосив дирек% тор Інституту обдарованої дитини АПН України В. В. Камишин. Він відзначив, що на виставці пред% ставлено роботи 110 дітей (пере% можців і призерів олімпіад, конкур% сів, турнірів відповідно до науково% технічного, дослідницько%експери% ментального, художньо%естетич% ного, еколого%натуралістичного, гуманітарного і фізкультурно% спортивного напрямів дитячої та юнацької творчості). Відбувся кон% церт, учасниками якого стали по% над 20 юних талантів, дипломанти та лауреати міжнародних, всеукра% їнських, обласних, міських фести% валів і конкурсів, турнірів та зма% гань. Пройшов і конкурс дитячого малюнка. Важливість започаткованої традиції підкреслили перший віце% президент Академії педагогічних наук України В. М. Мадзігон та пре% зидент Малої академії наук Украї% ни, народний депутат України С. О. Довгий. Зокрема, він сказав, що в нашій країні турбота про дітей зав% жди посідала одне з головних місць, але навчання і виховання обдарованих дітей вели з опорою на інтуїцію батьків та педагогів. Щоб піднести цю важливу ділянку асфальт покрився різнобарвним ки% лимом із ніжно виведеними дитячи% ми рученятами гаслами: “Найкраща у світі земля — це моя Україна!”, “Слава Україні!”, “ Хай вічно живе Та% рас!”, “Хай живе моя Україна!”, “З хлібом і сіллю”, “ Мир Землі!” Барвистий килим на асфальті протягом трьох годин удосконалю% вали, він здіймався до неба білими крильцями голуба миру, ніжно вплетеними у розкішний віночок мальвами, ромашками, волошка% ми, колоссям жита і пшениці. Однією з умов перемоги був захист малюнка, а основним кри% терієм — глибина національних освіти на державний рівень, роз% порядженням Кабінету Міністрів України від 8.08.2007 року для ви% конання Державної програми ро% боти з обдарованою молоддю було створено Інститут обдарованої ди% тини Академії педагогічних наук України. Працівники Інституту створюють нормативну базу за% хисту прав обдарованої дитини, розробляють методи діагностики здібностей юного покоління, фор% ми якісного їх навчання та соціаль% ної адаптації. Без перебільшення можна ска% зати, що роботи та їхні автори на виставці викликали цікавість. Чер% ги створювалися біля кожного екс% поната. Викликали захоплення підвісна канатна дорога Сергія Меркулова (ЦНТТМ “Сфера”, ке% рівники Борис Столбов, Олек% сандр Верхман), саморухомий ві% зок Даніїла Третьякова (ЦНТТМ “Сфера”, керівник Володимир Бахрушин), модель старовинного автомобіля Артура Бондаренка (ЦНТТМ “Сфера”, керівник Олек% сандр Тихопій), прилад для діаг% ностики свічок запалювання дви% гунів Олександра Булавка (ЦТТТПО шкільної молоді Дар% ницького р%ну м. Києва, керівник В’ячеслав Грицаєнко), електронна сирена Олеся Данилюка (Навчаль% но%виховний комплекс допрофе% сійної підготовки та технічної твор% чості молоді м. Києва, керівник Бо% рис Андреєв), діюча модель гід% ростанції на стічних водах Ігоря Орлова (КПДЮ, керівник Валенти% традицій, знання історії України, звичаїв рідної Франківщини. Зви% чайно, до кожного учасника підхо% дили індивідуально, зважуючи на вік і навіть стать. Тож переможцем у віковій кате% горії 6—9 років стала Марта Буряк, 10—13 років — Оксана Паращук, 14—17 років — Марія Грабчак. Дів% чат нагородили плеєрами й мо% більними телефонами. Спортивні змагання заполони% ли увагу тишківських хлопчаків. Во% ни змагалися у фігурному водінні велосипеда. Віце%президент Фе% дерації спортивного туризму Укра% їни, майстер спорту, заслужений на Алькіна%Філинюк) та роботи ін% ших учасників науково%технічного і дослідницько%експериментально% го напрямів виставки. Вразили своєю оригінальністю та неповторністю гобелен та виши% вані роботи Юлії Вакуленко (м. Ре% шетилівка Полтавської області), “Стоніжка%рахівничка” Катерини Рогацької, Альони Гладкової (СЮТ% ЦНТТМ, керівник Лілія Межена), розпис “Жар%птиця” Ксенії Платко (СЮТ%ЦНТТМ, керівник Тамара Чернюк), стенд “Весняний бал” На% талії Деменюк, Аліни Крівцової, Ка% терини Войтенко, Діани Тимошен% ко (ЦТТ “Юність” Солом’янського району м. Києва, керівник Олена Петренко), торшер з насіння Анас% тасії Гончарук (ЦНТТМ “Сфера”, ке% рівник Оксана Гончарук). На жодній з виставок не бачила стільки телекамер. Юні художники і скульптори, конструктори і раціо% налізатори почувалися іменинни% ками, адже демонстрували не ли% ше ровесникам і наставникам, а й депутатам, академікам витвори своїх рук. Десятирічна Анастасія Гонча% рук давала інтерв’ю для телеба% чення впевнено — мабуть, не раз кореспонденти розпитували дів% чинку, як їй вдається створювати такі мистецькі речі. На виставці бу% працівник фізичної культури і спор% ту України, кандидат технічних на% ук, голова журі Володимир Соко% лов перетворив спортивний май% данчик перед сільською школою на справжній олімпійський стадіон. Хлопчаки охоче вдягали спортивну форму, спеціальні каски і сідали на новенькі велосипеди, які для цього дивовижного дійства закупила Фе% дерація спортивного туризму Ук% раїни Івано%Франківської області. Журі підійшло до оцінки конкурсу серйозно і з увагою. Тож перемог% ли у змаганні Тарас Шуба, Михайло Керніцький, Тарас Пеца%Довбуш, а також Мирослав Грабчак, Євген
“Не варто відзначати лише річниці поразок, якщо були й перемоги, і звитяга”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ДУХОВНИЙ ПРОСТІР ПОЖЕРТВИ НА ТАРАСОВУ ЦЕРКВУ Пожертви, зібрані Слов’янсь* ким міським об’єднанням ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шев* ченка ч/з Величко Л. А.

Продовження. Поч. у 2003—2007 рр., ч. 10, 15, 21 за 2008 р. Батинева С. Д. м. Макіївка Донець% кої обл. 100,00 Билич А., м. Київ 100,00 Білоцерківець В. А., с. Шевченкове Запорізької обл. 36,00 Білоцерківець В. Я., м. Київ 36,00 Борисов В. П., м. Ужгород 100,00 Галєнт М. О., м. Харків 20,00 Єременко К., м. Кривий Ріг 100,00 Касьян М. Ф., (п’ятий внесок) м. Біла Церква 100,00 Касьян М. Ф., м. Київ 100,00 Квашевський М. Й., с. Новопетрів% ка Дніпропетровської обл. 10,00 Савчук М. С., м. Кам’янець%Поділь% ський Хмельницької обл. 100,00 Тарадай О. І., м. Червоноград Львівської обл. 30,00 Трендяк Д. Ф. Трендяк В. Ф., м. Макіївка Донецької обл. 100,00 ч/з Конечного Ю. М., народного ці& лителя, м. Дзвиняч Івано%Франків& ської обл. 11100,00 грн 5 клас Ткаченко Єгор 10,00 Поклонська Наталія 10,00 Лавренко Марія 10,00 Калініна Валерія 10,00 Петренко Катерина 10,00 Ротар Федір 10,00 Хісматулін Денис 11,00 Замрика Давид 10,00 Гончар Єлизавета 10,00 4 клас Котенко Елеонора 7,00 Ушкало Єлизавета 5,00 Португальська Арина 17,00 Азарова Катерина 20,00 Коваленко Софія 10,00 6 клас Посивалов Олександр 45,00 Ким Ганна 50,00 Галканова Анастасія 25,00 Золотухіна Анастасія 20,00 Білогурова Ганна 40,00 Комариста Поліна 50,00 Руденко Станіслав 6,00 Ротар Степан 10,00 Зуб Денис 2,00 Киреєва Євгенія 2,00 Шкрамада Сергій 2,00 2 клас Шевченко Вікторія 10,00 Бобух Вікторія 5,00 Кузіна Наталія 2,00 Величко Людмила 25,00 Величко Богдана 25,00 Котенко Надія 20,00 Котенко Марина 10,00 Шишова Олена 10,00 Македонська Галина 2,00 Черничкіна Ірина 5,00 Чорна Вікторія 10,00 Бочарова Ірина 1,00 Медведєва Ніна 10,00 Погребняк Олексій 1,00 Губар Ірина 10,00 Зуб Тетяна 2,00 Малушко Лідія 2,00 Журавльова Людмила 1,00 Прудникова Ірина 1,00 Демидович Андрій 5,00
“Не варто відзначати лише річниці поразок, якщо були й перемоги, і звитяга”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” Горлівська міська партійна організа* ція, Центрально*Міська ра* йонна партійна організація ч/з Лещенка В. І.

9 клас Поліченько Владислав 7,00 Філіппенко Маргарита 10,00 Сметанкіна Аліна 8,00 Драбан Кароліна 8,00 Філіппенков Ілля 8,00 7 клас Гордєєв Владислав 10,00 Клименко Віктор 10,00 Андрієнко Альбіна 10,00 10 клас Гершун Ганна 10,00 Лук’яненко Юлія 5,00 Шпаковська Вікторія 5,00 Кальянов Дмитро 6,00 11 клас Лось Марина 20,00 Кирпич Дарина 17,00 Нікітіна Анастасія 10,00 Шурба Сергій 12,00 Скорик Анатолій 10,00 Ізраєлашвілі Анзор 7,00 Бобров Артем 5,00 Середа Сергій 10,00 Загалом 878,00 Верещинський О. Л. 5,00 Гайдай Л. 5,00 Губіна Т. І. 5,00 Калашников В. В. 10,00 Карпенко Н. К. 2,00 Кириленко Н. М. 5,00 Косенко В. І. 10,00 Костромський І. О. 5,00 Костюченко В. П. 10,00 Котюк Г. П. 5,00 Лещенко В. І. 10,00 Матюха В. В. 5,00 Мірошниченко Т. І. 5,00 Сікорська Н. О. 2,00 Тітенок Л. В. 10,00 Троєглазова Р. В. 20,00 Усайкіна З. О. 5,00 Федоренко М. І. 5,00 Федоренко Р. М. 5,00 Федоренко Т. І. 5,00 Шмельова Н. М. 5,00 Загалом 139,00
“Не варто відзначати лише річниці поразок, якщо були й перемоги, і звитяга”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

І ОЖИВЕ ДАВНЯ СЛАВА

Петро АНТОНЕНКО Фото автора Козацьке свято на честь слави і звитяги проводять у гетьманській столиці України Батурині щороку на початку червня. Це місто впро% довж 53 років було столицею геть% манів України. Започаткували свя% то ще 1990%го Чернігівське облас% не об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка й обласна організація Народного руху України, які пер% шими почали відродження історич% ної пам’яті про Батурин. Однак ни% ні до проведення свята активно до% лучається місцева влада. Батурин відомий ще й сумною датою: на початку листопада 1708 року московське військо вщент спалило місто і винищило всіх його мешканців. Але не варто відзнача% ти лише річниці поразок (Батурин, Крути, Берестечко), адже були й перемоги, і звитяга. Як і щороку, починали панахи% дою по жертвах Батуринської тра% гедії 1708%го. А потім вирувало яскраве й цікаве дійство. Було все — виставка народних майстрів, книжковий ярмарок, козацькі зма% гання, концерти, екскурсії числен% ними об’єктами національного іс% торико%культурного заповідника “Гетьманська столиця”. І, звичай% но, традиційний козацький куліш.
“Не варто відзначати лише річниці поразок, якщо були й перемоги, і звитяга”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ В РОМНІ

Депутати Роменської міськра& ди Сумської області прийняли рі& шення про перейменування тих вулиць міста, назви яких мають ознаки тоталітаризму. Відтепер бульвар Жовтневої революції зватиметься бульваром Свободи, а вулиці, йменовані іменами вож& дів пролетаріату, перейменують на Соборну, Коржівську, Гетьмана Івана Мазепи. Також депутати ви& рішили демонтувати чотири пам’ятники Леніну. Дослухаюся до кроків. Чую серцем часу плин… Майже через триста років Повернувся в місто він. Світлий профіль засвітився І в душі, і на стіні… Із Мазепою зустрівся Я у рідному Ромні. Тут його полки стояли, Щоб в очікувану мить Від царевої навали Україну захистить. Догоджати лиходію Марно. Істина стара. Краще меч гострить — надію, Що ніколи не вмира. Піднялася над Сулою Круча — давній оберіг. Краще впасти серед бою, Ніж чолом — царю до ніг. Праведну обрав дорогу. Так, це — воїн, це — гетьман. Кликать Карла на підмогу Заповів йому Богдан. Чи далеко до Полтави? Будем вільні чи раби? До Полтави чи неслави? До тріумфу чи ганьби? Все, що звалось по%вкраїнськи, То було твоє ім’я… Недаремно ж із колиски Ріс мазепинцем і я. Ні, не зрадник, хто свободу Рятував нам із біди. Ти до рідного народу Повернувся назавжди. Не прокляття, а молитву До твоїх пошлю доріг… Навіть і програвши битву, Ти, гетьмане, переміг! Олександр ШУГАЙ, поет, м. Київ
“Ми, українці, — єдина нація, і ми у себе вдома”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

ДОСЛІДЖУЮЧИ ПРОСВІТЯНСЬКУ ІСТОРІЮ

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ У деяких працях висвітлено іс% торію “Просвіти” у південних об% ластях України. Е. Петровський свою працю “Одеська “Просвіта” в 1918—1920 роках” ґрунтує на матеріалах архі% ву УСБУ в Одеській області. “Просвіта” в Одесі виникла од% нією з перших у Наддніпрянській Україні — 27 грудня 1905 року. Та в листопаді 1909 року за наказом одеського генерал%губернатора її закрили. На Різдвяні свята, 8 січня 1918 року, відбулося друге народження одеського осередку “Просвіти”. Відкривали українські школи. Пат% ріотично налаштована молодь в Одесі створила гайдамацьку “Січ” і згодом 1%й Гайдамацький курінь. З весни 1917 року виходила просві% тянська газета “Українське слово”. Під егідою “Просвіти” функціонува% ли книгарні, читальні, гуртки, дитя% чі притулки. Просвітяни брали ак% тивну участь у створенні й захисті Української держави. Перший го% лова Одеської “Просвіти” Іван Лу% ценко став членом Центральної Олексій РЕВЕНКО, вчитель%пенсіонер, с. Горохолина Івано%Франківської обл. Село Острів під Тернополем — батьківщина драматичного актора, диригента, композитора, драматур% га Богдана Михайловича Антківа, де 14 січня 1915 року він з’явився на світ. Змалку був допитливим і здіб% ним до музики, бо ріс в атмосфері мистецького життя. Тоді в Галичині в кожному селі діяли читальні това% риства “Просвіта”, що були важли% вими осередками культурно%прос% вітницького виховання жителів краю. Закінчивши в рідному селі школу, бе% ре участь у різних мистецьких гур% тках читальні сільської “Просвіти”. Початок 30%х років минулого століття характерний піднесенням діяльності товариств “Просвіта” на західноукраїнських землях, що пе% ребували під чужинецьким пану% ванням. Починаючи з 1936 року “Просвіта” стає міцною матеріаль% но й фінансово. При кожній читаль% ні “Просвіти” була бібліотека, а та% кож діяли різні гуртки, зокрема му% зики і співу. Закінчивши в 1935—36 роках шестимісячні заочні диригентські курси у Львові, Богдан Антків керує хором у рідному селі, який співає в церкві й різних фестинах та кон% цертах, а також драматичним гур% тком, мандоліновим та духовим оркестром. У хорі співав навіть па% рох села о. Глуховецький. Виконав% ський рівень гуртків був досить ви% соким, про що свідчить те, що з дозволу церковного владики духо% вому оркестру було дозволено під час Різдвяних і Великодніх свят грати в церкві села Острів. Церкву побудовано в XIX ст., а розписав її видатний український маляр Кор% нило Устиянович. Зараз її відрес% тавровано, а в селі діє духовий ор% кестр, як і у 30%ті роки XX ст. Польській владі була не до впо% доби діяльність “Просвіти”, яка ви% ховувала національно свідомих ук% раїнців. Тоді влада виселяє Богдана Антківа як активного діяча “Просві% ти” в прикарпатське село Горохо% лину Богородчанського повіту Ста% ніславівського воєводства. Працю% ючи в “Маслосоюзі” (кооператив% но%кредитна спілка), Богдан Ми% хайлович керує хорами (дорослим чоловічим і змішаним дитячим) чи% тальні “Просвіти”. Згадує тодішня учасниця хору Марія Каралаш, (1922 р.н.): “Батько мене привів у читальню “Просвіти” в горішній частині села, коли мені було 14 ро% ків, і я стала учасницею хору моло% діжної організації “Соколята”. Хор чатку ХХ та на початку ХХІ століття приголомшує. Фактично аргумен% ти залишилися незмінними. Це свідчить про вичерпаність інтелек% туального потенціалу російського націоналізму в Україні, що нині пе% ретворився на труп, який постійно намагаються реанімувати з Росій% ської Федерації. Зашкарублість фі% лософії сучасного російського на% ціоналізму в Україні, його відверта ретроградність та, зрештою, не% природність у модерному світі — потужний чинник його остаточного виродження у майбутньому. Наве% дений матеріал, а також деякі прикрі реалії сьогодення (акції на кшталт “Я говорю по%русски”) свід% чать про те, що оспівана репутація Одеси як толерантного міста — міф. Цей статус ще слід заслужити передусім шляхом усунення з жит% тя міста явища, що, на жаль, стало однією з прикметних рис його со% ціального обличчя — українофо% бії”. Видання “Південь України” ад% ресоване науковцям, краєзнав% цям, учителям, студентам і всім, хто цікавиться історією Південної України.
“Ми, українці, — єдина нація, і ми у себе вдома”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНЦІ ЧИ РУСИНИ?

Степан БОЙКО, м. Івано%Франківськ Недавно я побував у Хусті на Закарпатті. На жаль, колишня столиця Закарпатської України розчарувала. У містечку, де близько 70 % населення — укра% їнці, чути здебільшого російську й мадярську говірку. Авто й інших благ цивілізації в Хусті стало втричі більше, ніж за радянських часів. Розвиваєть% ся приватна власність, є інвесто% ри. Соціальні умови значно по% ліпшилися, сказав учитель міс% цевої школи просвітянин Іван Петлей (батько його загинув у березні 1939 р., захищаючи сто% лицю Карпатської України від угорських військ). Просвітянин Семен Дейча% ківський недавно подав у місцеві газети матеріал такого змісту: “Читаючи історичні дослідження професора Петра Стерчо, я діз% нався, що 13 березня 1939 р. спеціальний посланець Гітлера шеф відділу Міністерства закор% донних справ Г. Алтербуг з’явив% ся в регента М. Горті з вимогою, щоб Мадярщина розпочала аг% ресію проти Карпатської України негайно. Регент Горті відписав Гітлерові так: “Ваша Ексцелен% ціє! Сердечно дякую! Я не можу ніяк висловити, який я щасли% вий, бо ж ця життєдайна терито% рія для Мадярщини — я нерадо вживаю великих слів — фактично є справою життя… Не дивлячись на наших п’ятитижневих рекру% тів, беремося до справи з вели% ким ентузіазмом. Доручення вже видано. В четвер 16%го цього мі% сяця відбудеться прикордонний інцидент, а в суботу рушить ве% ликий наступ. Я ніколи не забуду цей доказ приятельства, й Ваша Ексцеленція може врахувати мою крицеву вдячність. З прия% тельською відданістю Горті”. Після окупації Судетської об% ласті Чехословаччини 1938 року Гітлер подарував Карпатську Ук% раїну союзникові. Мій уже покій% ний брат Ярослав з однолітками після війни відвідував на цвинта% рях в селах Вижняни, Куровичі, Глиняни Львівської області моги% ли гімназистів, які в лавах кількох Львівських куренів у кількаден% них березневих боях захищали Хуст. Земляки досі пам’ятають пісню: Послухайте милі браття, Як боролось Закарпаття! Сорок тисяч воювало, Кров невинну проливало. Плаче мати на могилі, А дівчина на чужині. Не журіться, милі браття, Ще повстане Закарпаття І зелена Верховина, Самостійна Україна! У тих боях загинуло 6 тисяч галичан, здебільшого молодь. Тих, хто повертався із прориву на Верецькому перевалі, поляки з мадярами розстрілювали. Пре% зидент Закарпатської України Августин Волошин загинув у ра% дянській тюрмі 1945 р. Частина молоді, яку провоку% ють деякі русофіли й мадярські шовіністи (мовляв, дивіться, як живе Захід), орієнтується на се% ператизм. Але ж, дорогі браття, ми, українці, взяли курс на Євро% пу. Уже маємо перші кроки — вступили до СОТ, добилися при% кордонної візи — необмеженого відвідування Угорщини. Пам’я% таймо, хто нас захищав 1938 ро% ку. Ми — єдина нація, не даймо нас розділити. Повірте: найкра% ще вдома, а ми, українці, у себе вдома.
“Ми, українці, — єдина нація, і ми у себе вдома”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Одеський національний морський університет видав матеріали міжнародної науково6практичної конференції “Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри”.

Ради, головою Одеської україн% ської військової Ради, лідером Ук% раїнської народної партії. Іван Ли% па за часів Центральної Ради був комісаром Одеси, а 1919 року — міністром віросповідань УНР. Один із засновників Одеської “Просвіти” Сергій Шелухін пізніше став мініс% тром внутрішніх справ. Коли розпочалася збройна бо% ротьба за українську державність, члени “Просвіти” брали активну участь у бойових діях в Одесі та по% за її межами. Більшовики розгромили Одеську “Просвіту” 1920 року. Реп% ресували просвітян і навіть людей, які мали опосередкований стосу% нок до товариства, заарештовува% ли за знайомство з членами “Прос% віти”. Викладача географії приват% ної жіночої гімназії В. Л. Рейнгарда розстріляли лише за те, що він жив на квартирі члена правління “Прос% віти” П. Т. Климовича. Багато ще невідомо. Е. Петров% ський пише: “Протоколи засідань Одеської губЧК з даними про прийняті репресивні рішення і да% тами здійснення розстрілів досі за% лишаються “секретними”, дослід% никам їх не видають”. Г. Омельченко з Ізмаїла у статті “Культурно%освітня діяльність інте% лігенції в роки Першої світової вій% ни” також торкається питання ді% яльності “Просвіти”. 1917 року чле% ни товариства були активними учасниками, а часто й ініціаторами масових маніфестацій, віч, мітин% гів, свят національного спрямуван% ня. Народне піднесення сприяло виникненню “Просвіти”. О. Музичко з Одеси у праці “Ставлення російської інтелігенції Одеси до проблеми розвитку укра% їнської мови у 1917—1919 роках” робить висновок: “Тотожність аргу% ментації супротивників поширення української мови в Україні на по%
“Ми, українці, — єдина нація, і ми у себе вдома”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ МИСТЕЦТВУ

носив ім’я Т. Шевченка. Ми висту% пали з концертами в селах Горохо% лина%Ліс, Грабовець, Старуня, Діб% рова, Горохолина%Долішня. Репер% туар хору складався з українських народних, стрілецьких, пісень на слова Тараса Шевченка. Ми брали участь у виставах, де режисером і автором був Богдан Антків”. 1939 року після приєднання За% хідної України до УРСР “Просвіту” закрили і хор перестав існувати. 1940—1941 років Богдан Антків співає в хоровій капелі при Терно% пільській обласній філармонії. З 1941%го до 1944%го Б. Антків керує сільським хором і драматич% ним гуртком у рідному селі Острів. 1942 року хор села Острів бере участь у крайовому конкурсі у Львові, присвяченому 100-річчю з дня народження Миколи Лисенка. До складу журі входили професор Є. Козак, доктор Станіслав Людке% вич, професор Микола Колесса, професор Йосип Москвичів, про% фесор Ярослав Вітошинський, доктор Василь Барвінський. Кон% курс проходив у трьох номінаціях: 1) великоміські хори; 2) містечкові хори; 3) сільські хори. Хор с. Острів під орудою Богдана Антківа посів перше місце. Тодішня преса писа% ла: “Першун у категорії сільських хорів — хор із с. Острова біля Тер% нополя під кермою Богдана Антко% ва виконав дві пісні Лисенка “Нав% городі коло броду” та “Вітер в гаї нагинає”. Своєю співацькою куль% турою вирізнявся помітно серед сільських хорів”. (Альманах першо% го краєвого конкурсу хорів у Гали% чині у 100-річчя народження Мико% ли Лисенка. — Львів. — 1943 р.). З 1944%го до 1948 року Б. Ант% ків працює хормейстером у Терно% пільському драматичному театрі імені І. Франка. Тернопіль було ду% же зруйновано в роки війни, тому театр працював у м. Чорткові Тер% нопільської області. Зі спогадів сина Юрія: “Якось захворів актор, що грав головну роль у п’єсі М. Старицького “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Не було дублера, і батько погодився замінити його. Зігравши блискуче роль, батько був зарахований у трупу і відтоді поєднував професію актора з професією хормейстера”. 1948 року театр перевели в Терно% піль і почали іменувати Тернопіль% ський музично%драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. Тут Богдан Антків працює до 1963 року, виконуючи героїко%романтичні ролі. З 1950 до 1958 року пише музику до вистав театру. 1952%го Б. Антківу було присвоєно звання заслуженого ар% тиста України. З 1963 до 1964%го Богдан Михайлович диригував сту% дентським ансамблем “Черемош”. З вересня 1963 року до остан% ніх днів життя Богдан Антків працю% вав у Львівському академічному театрі ім. Марії Заньковецької. Як результат співпраці з Іриною Віль% де на сцену виходить інсценізація роману “Сестри Річинські”. Ця п’єса мала довге життя, була візи% тівкою тетру на гастролях, її зігра% ли на сцені понад 400 разів, і на кожну виставу приходила Ірина Вільде. У театрі ім. М. Заньковець% кої митець інсценізує твори “На зламі ночі”, “Край битого шляху”, “Несподівані зустрічі” (всі у співав% торстві з Романом Іваничуком), “Прапороносці” О. Гончара (у спів% авторстві з С. Данченком), трило% гію “Мотря” Б. Лепкого тощо. Помер Б. М. Антків у Львові 22 грудня 1998 року. Справу батька продовжують його сини: Богдан, нині народний артист України, художній керівник Державної чоловічої академічної хорової капели ім. Л. Ревуцького в Києві, та Юрій, диригент у Львові.
“В проміннях пам’яті — обличчя дорогі”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

нього приїжджали друзі з Києва і Миколаєва, Білої Церкви і Яблунівки — звідусіль, де зна% ли і любили прекрасні вірші цього чи не най% яскравішого представника плеяди шістде% сятників, людини вулканної енергії й шляхет% ної душі. Саме тут видатний майстер слова писав “Наливайка”, “Манюню”, інші твори. А нині на березі річки, під крислатою вільхою з ініціативи сільського голови Анато% лія Савчука, приватного підприємця з Білої Церкви Сергія Мовчана, мецената Григорія Бондаренка споруджено пам’ятний знак з каменю, що увічнює цю мальовничу галяви% ну на літературній карті України, робить її місцем паломництва діячів літератури і мис% тецтва, краєзнавців, туристів. На граніті ви% карбувано рядки поета: Під темними вітрилами печалі, Сюди, сюди, на ці шовкові води, На синій звук любові і свободи, На синю Рось, що в снах моїх тече. Останньої суботи травня вже втретє проведено незвичайне свято душі, пое% зії, пісні — “Літературні зустрічі у Мико% ли Вінграновського”. До пам’ятника лягли квіти з рук сина Андрія Миколайо% вича, вдови письменника Олександри Іванівни, родичів і близьких друзів. На літературних читаннях, які вів заслужений працівник культури України Анатолій Кульчицький, звучали вірші, пісні про великого поета, кіноактора і режисера. Анатолій Качан і Мирослав Лазарук поділилися спогадами про лю% дину%легенду, підкреслили, що худож% ній світ Миколи Вінграновського ще на% лежить відкривати нашим сучасникам і нащадкам, адже у другій половині ХХ століття ніхто так тріумфально і стрімко не входив в українську літературу. За словами Леоніда Талалая з його перед% мови до однотомника вибраних творів, “такого органічного, такого пристрас% ного поета милістю Божою у нас після Т. Шевченка не було. Його трон короля поетів поки що непохитний”. Своє натхненне слово вплели у ряс% ний вінок шани і пам’яті Миколі Вінгра% новському Надія Степула, Павло Воль% вач й Анатолій Гай, Андрій Гудима й Ан% тонія Цвіт, Володимир Іванців і Галина Гай, директор Білоцерківської централі% зованої бібліотечної системи Людмила Учасники літературного свята біля пам’ятника М. Вінграновському Зінченко і сільський голова Анатолій Савчук, доцент Білоцерківського національного уні% верситету Борис Кашкін, юні шанувальники творчості незабутнього поета й актора. І всі вони наголошували, що слід подбати про увічнення пам’яті Миколи Вінграновського ів Києві — відкрити меморіальну дошку на бу% динку на вулиці Гончара, де жив і працював письменник, назвати його іменем одну з ву% лиць столиці, один із навчальних закладів, заснувати іменні стипендії для студентів те% атрального інституту, літературну премію імені Миколи Вінграновського. Підходжу до гурту вчителів. Вікторія Гур% ська, Надія Гордієнко, Надія Березіцька при% їхали на свято з сусіднього району. “Ми глибше пізнали тут Миколу Вінграновського як людину, що палко любила природу, лише на самоті з небом і тишею могла народжува% ти твори такої художньої сили і краси. Цей куточок Київщини благословенний, і сюди мають приїжджати, як в урочище Нечимне на Волині, де витоки “Лісової пісні”, — ось думка педагогів. Серед ініціаторів свята — Київська об% ласна організація НСПУ, Київське міське об’єднання ВУТ “Просвіта”, які представля% ли заступник голови Зоя Голота, керівник осередку промислово%економічного колед% жу НАУ Галина Трегубова, просвітянка Леся Тузлова. Чи не найбільш хвилюючою миттю літера% турних читань був приїзд весільного кортежу: молодята поклали квіти до пам’ятника, вкло% нилися землі його любові. І тут пригадалися геніальні рядки: “Я вас люблю, як сіль свою Сиваш, як ліс у грудні свій листок останній”. Хай же кохання цією юної пари буде таким са% мим високим, глибинним і красивим! А завершити хочеться рядками з вірша Григорія Булаха, написаного з нагоди від% криття пам’ятника Миколі Вінграновському над Россю: Це все — не в сні. Не в камені. А наяву. Свій день стріча Микола Вінграновський. І сонце пада на тремтку траву, І душу обійма його над Россю. Те слово йде до нас, як він ішов! І шлях той був — тяжкий і ковзький. Себе в собі — навіки віднайшов. Тому і в камені — не кам’яніє Вінграновський! — Україна завжди була частиною Євро% пи, але жахлива невидима стіна через весь Європейський континент означає лише те, що українську культуру було відмежовано від європейської магістралі культури на десяти% ліття. Європа мусить усвідомити, що Україна — це Європа. — Наскільки сучасна українська літера9 тура представлена на Туманному Альбіо9 ні? Чи можна сьогодні в британських кни9 гарнях натрапити на українську книжку? — Мені надзвичайно подобається проза Юрія Андруховича, я його палкий шануваль% ник. У Великобританії української літератури, крім російськомовної (Андрій Курков), майже нема. Дуже прикро, адже українська літера% тура багата, а британські читачі просто втра% чають шанс насолодитися цими динамічни% ми творами, які з’являються у Європі. — Ви працювали в кампанії з визнан6 ня британським урядом Голодомору в Ук6 раїні актом геноциду. Що слід зробити для того, щоб Європа зрозуміла, що Го6 лодомор насправді був цілеспрямова6 ним геноцидом? — Британський уряд, мабуть, просто не хоче визнавати Голодомор в Україні геноци% дом, вказуючи на те, що це неможливо зро% бити через незгоду деяких науковців. Це ци% нічна позиція. Знаємо, що Великобританія боїться реакції Росії, адже ця країна може сплутати всі карти — як відомо, показники смертності в Україні в 1932—33 роках були набагато вищі, ніж у Росії, й тепер знаємо, що мав на увазі Балицький, кажучи, що “етногра% фічний матеріал в Україні буде змінено”. У листопаді 2007 року ми провели марш, до якого долучилися Джон Ґроган і Посол України. Ми плануємо організувати серію концертів “Рок проти геноциду” — перший із них уже відбувся 13 квітня в Брікстоні. Його організували за допомогою моїх друзів Сте% пана Пасічника, Естер Енджел і Філа Ґідін% гза. Нас уже ніщо не зупинить у нашій меті. Спілкувався Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ
“В проміннях пам’яті — обличчя дорогі”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ПОСТАТІ

Ніна ГНАТЮК Фото автора Сюди приїжджають закохані У циклі поезій Миколи Вінграновського “Вінок на березі юності” є такі рядки: В душі моїй печаль стоїть неждана, В проміннях пам’яті — обличчя дорогі. Душа у кожного промінням осіянна, Бо кожен з них в мені не догорів. Вітаю Вас! Ви — творча моя глина, І я руками серця і думок Бентежно виліпив із вас оцей вінок. Микола Вінграновський любив тихо% плинну Рось, її квітучі береги, заплави, не% квапну бесіду при казанку з юшкою, небеса і птиці, квіти і трави. Кожна звірина і комашка потім входили у його вірші, новели, кінофіль% ми дорогими серцю строфами, образами. На березі Росі, неподалік села Яблунівки Білоцерківського району на Київщині поет любив проводити літо в наметі. Сюди до
“В проміннях пам’яті — обличчя дорогі”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

СТІВ КОМАРНИЦЬКИЙ: «ЄВРОПА МУСИТЬ УСВІДОМИТИ, ЩО УКРАЇНА — ЦЕ ЄВРОПА»

Стів Комарницький, британський українець (народився 1963 ро6 ку, мешкає в Йоркширі), на Туманному Альбіоні прагне виконати функцію “просвітника” в українському питанні. Пан Комарницький переклав “Сонячні кларнети” Павла Тичини, прагнучи в такий спо6 сіб уже на рівні культури долучити українське надбання до світово6 го. Так було б, якби впродовж десятиліть українську культуру не знищували в лещатах ідеологічної пропаганди. На жаль, доводить6 ся констатувати, що навіть освічений європеєць майже нічого не знає про найвищі зразки української літератури, які варто залучити під час укладання європейського літературного канону. — Чому Ви вирішили перекладати Павла Тичину? Чому саме “Сонячні клар9 нети”? — Коли вперше прочитав Тичину, відчув, що його вірші — то цілі композиції, маленькі симфонії, що розгортають свою приховану сутність, свої приховані змісти в тебе перед очима. У добірці віршів природа постає екс% плікованою через образи музики і святості, чистоти; автор постає композитором, інс% трументом і музикантом. Дисонанси поезії народжуються з величезної трагедії й болю, трагічного досвіду української громадян% ської війни, зла, яке співіснує з нашою здат% ністю сприймати добро. Останній вірш збір% ки “Сонячні кларнети” — це і відродження Української республіки, і внутрішні дисонан% си, які ще призведуть до руйнування, інвазії й катастрофи. Поезію неможливо перекласти у звичний спосіб — Тичина використовує всі питомі внутрішні ресурси української мови, від по% рядку слів до особливостей ритмомелодики й римування. Те, що видається зрозумілим і природним українською, наприклад назви віршів із запереченням (“Не Зевс, не Пан, не Голуб%Дух”), вкрай незрозумілі в буквальному перекладі англій% ською. Тож для перекладача є певні проблеми, пов’язані з “не% перекладністю” генія Тичини. — Перекладаючи Тичину, чи вдалося Вам зрозуміти його ментальність, модус сприйняття світу, його філософську сис9 тему поглядів? На Вашу думку, яким мо9 же бути код прочитання Тичини в Європі? — Тичина сприймав світ як музику, яку він залучав до визначення ладу у Всесвіті, до розуміння прихованих зв’язків. Ключ до ро% зуміння світу знаходимо в “Сонячних клар% нетах”, у яких Тичина дає нам відчути, що му% зика — провідний принцип у сприйнятті ре% альності. Україна й Великобританія дуже від% різняються культурно, і такий стан ще існу% ватиме впродовж кількох років. Але я все од% но вірю, що ті версії перекладу, що я створив — добірка моїх перекладів Тичини побачить світ у Зальцбурзі 2009 року — буде немар% ною спробою долучити українську літерату% ру до Європи. — Ви як британець, належний до єв6 ропейської літератури і європейської культурної традиції, чи погоджуєтеся з тим, що коріння поезії Павла Тичини — в європейській філософії, системі загаль6 ноєвропейської традиції? Чи можна пое6 зію Тичини зарахувати до канону євро6 пейської літератури? — Поезія Павла Тичини — невід’ємна складова в системі європейської літератури, і поети, які не знають про його творчість, — Еліот у “Порожній землі” і Г’югс у “Вороні” — наче відлунюють цією поезією. Насправді “очуднення”, дистанціювання англійських та європейських авторів від Тичини — вияв та% кого безсилля культури. Після читання поезії раннього Тичини вже неможливо дивитися на світ так, як до цього. — Чи згодні Ви з тезою, що українська інтеграція в Європу має розпочатися з ін9 теграції на рівні культури й ментальності, розуміння того, що українська культура і її спадок — це частина європейського культурного спадку?
“Людина — крапелина з океану Божества”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

КОНТЕКСТ

5 червня ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка провело у Національній спілці письменників України творчу зустріч літераторів, науковців, видавців, гро6 мадського активу Києва та представників Посольства Ісламської Республіки Іран в Україні з нагоди 9606ї річниці від народження великого перського вче6 ного, поета, мислителя Омара Хайяма. Це перший крок у серії запланованих “Просвітою” заходів з ушанування й видання українською мовою творів ду6 ховних подвижників національних культур, що відкриває перспективу взає6 морозуміння й співпраці народів. Як зазначив у виступі Юрій Кочубей, дип6 ломат, сходознавець, головний редактор часопису “Східний світ”, на Захо6 ді є конкретні сили, які нав’язують світові глобалізаційну доктрину конфлік6 ту цивілізацій, але насправді міжцивілізаційних, міжкультурних війн немає — це держави воюють за ресурси. А національні культури у світі розвиваються через діалоги, які долають конфлікти. Пропонуємо до уваги читачів виступ на цій зустрічі Олександра Шокала, відомого сходознавця й культурософа. Олександер ШОКАЛО Омар Хайям народився близько 1048 року й прожив до 80. Уславився як видатний математик, фізик, астроном, астролог, лі% кар, філософ, правознавець, історик, тео% соф, теоретик музики й поетики. Та найбіль% ше — як поет%суфій. Наукові праці як плід розуму він писав арабською, а поезію як плід серця творив рідною (таджицькою, фарсі). Учитель, духовний наставник Хайя% мів — світової слави лікар, мислитель Ібн% Сіна (Авіценна). Хайям уславився на весь світ як цар ру% баїв — однієї з найдавніших форм персько% таджицької народної поезії. У Хайяма рубаї набули алегоричного гедонізму й глибинно% го філософізму та сповнені пантеїстичного вільнодумства і світової скорботи. Хайям — суфій. Суфізм — не релігійна догма, а життєвий аскетизм, позачасова ін% дивідуальна духовна практика, яка розпрос% торює межі людської свідомості, звільняє від упереджених думок і нав’язливих ідей. Індивідуальна духовна практика суфізму особливо актуальна нині — в пору засилля масових тоталітарних культів, які перепрог% рамовують людські душі з позитиву духов% ного розвитку на негатив деградації. Основа суфійської практики — духовний процес сатторі — пізнання Істини через ося% яння. У сатторі сходяться дві первини — піз% нання розумом і осягнення інтуїцією. Люди% на дістає осяяння через просвітлене лю% бов’ю серце — чуттєво%розумовий, мен% тальний центр людського єства, завдяки якому вона осягає Істину й єднається із Все% єдиним. Універсалізм суфійської духовної практики підтвердив своєю енциклопедич% ною творчістю Омар Хайям. Суфізм упродовж п’яти століть був сві% тоглядною основою персько%таджицької класичної літератури й культури. Усі пер% сько%таджицькі поети%класики були суфія% ми, а найвидатніші з них як духовні вчителі очолювали суфійські громади. У сучасному сходознавстві загально% прийнята думка, що суфій, а звідси і євро% пейське суфізм (арабське тасаввуф), по% ходить від арабського суф — вовна, грубо% шерста волосяниця. Це спрощене тлума% чення глибокого духовного явища за зов% нішніми атрибутивними ознаками — гру% бошерстим одягом, що його носили ман% дрівні ченці%дервіші. Найімовірніше, суфій походить від давньоіранського, авестій% ського поняття суф, сох — чистий, ясний, просвітлений, синонім якого авестійське веш, вес — непорочний, безгрішний, зна% ючий (звідси іранське дарвеш — дервіш, мандрівний суфій). Це, первинне, значен% ня слова суфій, яке було затуманено пізні% шим арабським нашаруванням, найточні% ше відповідає суті суфізму як індивідуаль% ної духовної практики. Адже суфії сповіду% ють ірраціональне, інтуїтивне осягнення іс% тини та єднання із всеєдиною, всепройма% ючою енергією творіння шляхом духовного розвитку через просвітлення серця, очи% щення душі, моральну зрілість, самопіз% нання і самовдосконалення. Суфізм як гли% бинне, реліктове культурне явище закорі% нений у зороастризмі, ведизмі, буддизмі. І хоч виникнення його пов’язують із VIII сто% літтям, коли він виявився в культурному середовищі іранських народів як протидія догмам ісламу, насаджуваного арабськи% ми завойовниками, одначе самі суфії вва% жають свою феноменальну духовну прак% тику позачасовим явищем і називають се% бе людьми, чиї думки й слова узгоджують% ся з праведними діями. Це цілком відпові% дає ведичному й зороастрійському прин% ципові моральної зрілості людини, суть якого — триєдність істинної думки, прав% дивого слова й праведного діяння. Одвіч% ний суфізм, як і сучасна сахаджа%йога, — це універсальний спосіб самореалізації, тобто усвідомлення своєї сутності як мети еволюції людини. Глибинну генетичну спорідненість із су% фізмом мають також ранньохристиянський ісихазм (спілкування з Богом через очищене серце), духовна практика Григорія Сковоро% ди, чиє вчення й спосіб життя становили єдине ціле. Теза Сковороди “Істинна людина — серце в людини” відповідає суфійському й буддійському розумінню серця як чуттєво% розумового, ментального центру в людині, завдяки якому осягається і в якому виявля% ється всеєдина Істина. Серце в суфіїв і в Сковороди — те саме, що у ведизмі та йогіз% мі манас. Отже, ведизм і йога в умовах інду% їзму, а сахаджа%йога в умовах нинішньої гло% балізації, ісихазм і безпопівство в умовах християнства, суфізм в умовах ісламу — це протидія одвічної духовної практики людс% тва в душевно%індивідуальних формах при% родних релігій осяяння пізнішим нашару% ванням політизованих, офіційних месіан% ських релігійних систем та модерних тоталі% тарних культів. Суфії заперечують усяку владу як пригні% чення одних людей іншими й сповідують ідею вільної людської особистості, адже лю% ди наділені рівною мірою божественної пер% вини, і кожна людина має у своїй чистій душі всеєдину сутність Творця. Суфійська духов% на практика відповідає основним рисам ук% раїнської культурософії як життєвої мудрос% ті, що спрямовує особистість до самороз% витку на основі моральної зрілості, а саме — кордоцентризму й екзистенційності. Кордо% центризм набув довершення у філософії утаємниченого серця людини Памфіла Юр% кевича, а екзистенціалізм як спрямованість на внутрішню людину утвердився у філосо% фії природи або хутірській філософії Панте% леймона Куліша, що має багато спільного з екзистенційною філософією данського мис% лителя Серена К’єркегора. Східний тип сві% тогляду, філософування й життєвої практики відрізняється від західного тим, що людина приходить до загальних пізнавальних вис% новків через осягнення особистого сенсу життя серцем. Основоположник українського сходо% знавства Агатангел Кримський назвав су% фізм явищем глибоко демократичним, бо, згідно із суфійськими принципами, найос% танніший злидар із його безсмертною ду% шею такий самий великий, як і володар. Як% що в месіанських релігіях панує страх перед Богом, то в суфізмі ладує головний елемент містицизму — любов до Всеєдиного. Суфійська поезія глибоко символічна, образна структура її має кілька смислових рівнів: “Щоб до ладу розуміти класичну пер% ську лірику, треба раз у раз пам’ятати, що її геть усю обвіяно т. зв. с у ф і й с т в о м, — пише А. Кримський. — Суфійство — це му% сульманський містицизм, закрашений пан% теїзмом. Перська лірика повна того панте% їстичного світогляду. …Світ, на думку суфіїв, виплив з Бога, він є еманація Божества, і дарма що здається він різноманітним і не% однаковим, тая неоднаковість є тільки при% вид, ілюзія. …Світ і Бог — єдине. Людина — крапелина з океану Божества. …Поривання до Божества, тяготіння до екстатичного з’єднання з ним суфії порівнюють з тим, як людина любить свою милу любку або щиро% го приятеля або як упивається вином і т. ін., а через те суфійська поезія, окрім філософ% сько%песимістичних ідей, виспівує ще й міс% тичну гедоніку”. Інакше сприймали Хайяма на Заході (пе% реважно в Америці й Англії) — здебільшого як співця вина, насолод і атеїста, й творили снобістський “культ Хайяма”, що суперечи% ло суті суфізму. Згідно із суфійською містичною практи% кою, пиття вина — це алегорія сп’яніння ося% янням Творця, до якого людина прагне сповненим любов’ю серцем: Хто сп’яніє, той одкриє Превеликії чуда, І поллється жива мова Як текучая вода… (Хайям у перекладі А. Кримського) Сп’яніння тут — це посилення психічної енергії, звільнення від нав’язливих ідей і упереджених думок, це очищення серця й просвітлення розуму для безпосереднього осягнення Істини. Хайям бачив обмеженість, замкненість усіх релігійних систем. Усвідомивши, що всі релігії однакові, він із позиції пантеїзму під% дає гострій критиці офіційне мусульманське духовенство за облудне, зовнішнє служіння нібито вищій меті. Це стає причиною лютих утисків і переслідувань служителів культу. Як скажуть вам, що я лихий пияк, Невірний і найгірший із гуляк, — Це правда. В кожного своя подоба. І в мене теж. Такий у мене смак. (Переклад В. Мисика) Це нагадує протест Тараса Шевченка проти лицемірства “сильних світу”: Я гуляю, бенкетую В неділю і в будень. А вам нудно! жалкуєте! Єй&Богу не чую. І не кричіть! Я свою п’ю, А не кров людськую! “Зміст Шевченкової поезії — бажання жити”, — наголосив Іван Франко. Великий учений і популяризатор східної поезії А. Кримський, який перший у Російській імпе% рії (ще від 1890 р.) почав перекладати укра% їнською перських поетів%суфіїв, зокрема й Хайяма, зазнав подібних переслідувань за популяризацію суфізму. У роки Столипін% ської реакції духовна цензура порушила проти А. Кримського справу за безбожність і богохульство у сходознавчих працях. У суфійській поезії нерозривно поєднано гедоністичну спрагу життя, пантеїстичне вільнодумство і світову скорботу. Хайям, як інші поети%суфії, переріс свою епоху. І це підтверджує, що життя в Істині, за мораль% ним законом усеєдиного Ладу — позачасо% ве явище, факт присутності безвічності в проминущому. Людина єднається з усеєди% ним Творчим Духом не лицемірними молит% вами, а чистим серцем, де живе її зрілий особистий дух. Ліричний герой Хайямової поезії, який уособлює особистість поета%мислителя, — дотепний пияк, мандрівець, відважний правдолюбець, супротивник святенництва й лукавства, вільний від узаконених умовнос% тей лицемірного суспільства, який сповідує моральний закон у серці й керується совіс% тю як внутрішнім суддею: Господи! Краще з Тобою В темних сидіти шинках, Ніж муркотіти без Тебе Всі молитви в вівтарях… Ті, що люблять прихилятися До святинь та вівтарів, Це ж осли! Бо їх нав’ючувать Може кожен із попів. А попи, що преподобившись, Обертають віру в крам, Це невіри безперечнії! Фото Є. Букета В них — гяурство, не іслам! Од гяурства до ісламу — Лиш хвилинка, І від сумнівів до віри — Лиш хвилинка. Всю нам долю вирішає Та хвилинка… Ох, яка ж дорогоцінна Та хвилинка! (Переклад А. Кримського) “Та хвилинка” — це мить безвічності, промінь світла духовного в мороці промину% щого, яке захланністю своєю заполонює світі омертвляє людські душі. Тому Хайямів пок% лик до живої душі актуальний і через тисячу років, він перегукується з духовними шукан% нями Миколи Гоголя, бо це поклик безвічно% го всеєдиного Духу: Шукай людину скрізь: на бідному постої, У закутку нужди і в пишному покої. Одна жива душа за сто Кааб дорожча! Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої! Особливо актуальні нині застереження від різних оман та облуд: Не ті тепер часи, щоб друзів добирати. З людьми на відстані привчайся розмовляти. До найвірнішого пригляньсь розумним оком — І ворога в ньому зумієш розпізнати. (Переклад В. Мисика) Хайямова суфійська мудрість — це жит% тєва практика чистоти, доступна кожній лю% дині, яка прямує шляхом моральної зрілості, духовного просвітлення: Багато треба знань на мудре прожиття, Та для початку ці два правила затям: Будь краще надголодь, ніж будь&що їсти, Будь краще сам, ніж з будь&ким марнувать життя. (Переклад О. Шокала) Духовні подвижники різних епох і наро% дів, незалежно від релігійних систем, праг% нули й прагнуть осягти істину всеєдиного Ладу й утвердити цю правду в суспільному ладі. Вони у безвічності, в позачассі й водно% час попереду нас на шляху нашої моральної зрілості. Напротивагу глобалізаційній док% трині конфлікту цивілізацій духовний досвід національних традицій веде діалог культур, покликаний уладувати цивілізаційний прос% тір світу. Через міжкультурні діалоги проля% гають шляхи взаєморозуміння, взаємодії, взаємодопомоги в перспективі духовного розвитку людства. У нас тепер забагато говорять про інтег% рацію України в Європу. Дивно це чути, бо Україна — в самісінькому центрі Європи. Як% що розглядати сучасні європейські лібе% рально%фінансові тенденції крізь призму ду% ховних орієнтирів традиції нашої культури, яка глибоко єднає нас зі Сходом, то нинішній Європі слід інтегруватися в наш, іще живий, духовний простір. А українцям, передусім разом з іранськими й тюркськими народа% ми, треба відновлювати Шовковий шлях (у духовному й господарському сенсі) євразій% ського культурного простору. Ще на початку ХХ століття основополож% ник нової татарської літератури Габдулла Ту% кай писав з гіркою алегорією в поетичній мі% ніатюрі “Схід Сонця з Заходу”: У книгах прадавніх знаходим такий рішенець: Як Сонце із Заходу зійде, то світу кінець. Вже з Заходу морочний посвіт на землю зіходить — Невже не врятуєте світу ви, східні народи?! (Переклад О. Шокала) Тож бажаю всім нам мудрості жити у світлі наших духовних традицій. Наші духов% но%моральні національні особливості мають стати дієвими конкурентними перевагами для гідного життя у глобальному цивіліза% ційно%економічному просторі. Джабер Васіґ, аташе з питань культури Посольства Ісламської Республіки Іран в Україні (крайній праворуч)
“Не вмирає душа наша”. Тарас Шевченко · с. 12сторінка оригіналу ↗

КУЛЬТУРА «МІЙ ЩИРИЙ ДРУЖЕ…»

Ім’я українського художника і педагога Івана Сошенка увійшло до скарбниці української культури не лише власною творчістю, а й ак% тивною участю у викупі з кріпацтва Тараса Шевченка. Торік у червні відзначили 200%ліття з дня його на% родження. А нещодавно громад% ськість святкувала ще один ювілей — 170 років відтоді, як Тарас став вільним. Особливо активно ці ювілеї від% значали земляки Івана Сошенка. У богуславській Покровській церкві 2 червня 1807 року священик зробив запис: “У богуславського міщанина Максима Сошенка та жінки його Олени народженого хлопчика Івана молитвив і хрестив”. У цьому ма% льовничому містечку й минуло ди% тинство майбутнього художника. “Початок творчого життя Со% шенка, — пише провідний бібліо% граф місцевої районної бібліотеки Н. Федорченко, — був на диво щасливий — за мальовану в мо% настирі картину “Горнє місце” мо% лодому майстрові заплатили стіль% ки, що можна було купити земель% ну ділянку. Однак його вабила Ака% демія мистецтв у Петербурзі. Зго% дом, заробляючи на життя розпи% суванням скринь та оновленням ікон, Іван Максимович став її слу% хачем, а в листопаді 1838 року от% римав атестат вільного некласного художника. У житті Т. Г. Шевченка він з’явився, немов казковий чарів% ник: Іван Максимович не лише ор% ганізував викуп обдарованого крі% пака — він дав поштовх потенцій% Бюст І. М. Сошенка у меморіальній кімнаті*музеї Т. Шевченка в Російській Академії художеств ним можливостям, що й зробило поета й художника тим, ким він став для України. “Мій щирий дру% же, — так до Сошенка звертався Тарас Шевченко”. До двохсотлітнього ювілею Со% шенка у Богуславі відбулися святко% ві заходи; відремонтовано хату%му% зей на Лобунці, де народився митець, опоряджено прилеглу тери% торію; проведено конкурси обра% зотворчого та прикладного мистец% тва, науково%практичну конферен% цію; створено документальний фільм про Сошенка “Геній доброти”. А до нинішнього відзначення 170-річчя викупу Шевченка з крі% пацтва Богуславська міська рада організувала поїздку наукових та культурних діячів з України до Санкт%Петербурга. У Російській Академії худо% жеств, де навчалися Іван Сошенко й Тарас Шевченко, відбулася уро% чиста передача бюста І. Сошенка в дар музею Шевченка в Санкт%Пе% тербурзькому державному акаде% мічному інституті живопису, скуль% птури і архітектури ім. Іллі Рєпіна. Погруддя художника з білого італій% ського мармуру (автор М. Шмать% ко) встановлено в Меморіальній кімнаті великого Кобзаря поруч із його бюстом. Тут Шевченко остан% ній рік жив і помер. Щиро вітали українську деле% гацію консул України в Санкт%Пе% тербурзі М. Рудько, віце%губерна% тор Санкт%Петербурга С. Тарасов, ректор Санкт%Петербурзького державного інституту живопису, скульптури і архітектури ім. Іллі Рє% піна А. Чаркін, який, до речі, жив і навчався в Україні. Усі ці заходи відбулися завдяки великій культурно%просвітницькій роботі працівників Богуславського музею І. Сошенка, про який розпо% відає його перший завідувач Бог% дан Капко. Підготувала Надія КИР’ЯН Ганна ШЕВЧЕНКО, м. Чернігів У стародавньому Чернігові, дей нині стоять храми княжої доби, де Михайло Коцюбинський напи% сав найкращі свої твори, де най% більша в Україні дзвіниця, де меш% кає привид Мотрі Кочубей, гучно та яскраво відбувся III Міжнародний фольклорний фестиваль націо% нальних культур “Поліське коло” за участю Мандрівного фестивалю “Етноеволюція”. На Чернігівщину завітали гості майже з усієї України. “Цього року розширюється географія нашого фестивалю, ми приймаємо друзів із Білорусі, з міста Речеця Гомель% ської області, із Польщі, міст Мель% ник і Боцьки, з Естонії, міста Пил% ва”, — зазначив начальник управ% ління культури і туризму Чернігів% ської облдержадміністрації Сергій Мойсієнко. “Поліське коло” ширилося, на% буваючи гучності й масовості під час святкової урочистої ходи вули% цями старовинного Чернігова, в якій взяли участь музичні та хорео% графічні колективи.
“Не вмирає душа наша”. Тарас Шевченко · с. 12сторінка оригіналу ↗

БОГУСЛАВСЬКИЙ МУЗЕЙ І. М. СОШЕНКА

Богдан КАПКО, м. Богуслав Київської обл. У старовинному містечку Богус% лаві на Київщині, що розкинулось по обидва боки річки Росі, на Ло% бунській горі, стоїть зовні непоказ% ний будинок №15. У ньому наро% дився художник і педагог Іван Мак% симович Сошенко, який перший відкрив світові художній талант Т. Г. Шевченка, ввів його в коло слу% хачів Петербурзької Академії худо% жеств. У Богуславі минули дитячі роки Івана Сошенка. Дід його, богуслав% ський міщанин Кіндрат Соха, пере% даючи синові Максимові в спадщи% ну землю і майно, зобов’язав спад% коємця сплатити його борги. Мак% сим виконав батьків заповіт, але, потрапивши у скрутне становище і не бажаючи перейти в кріпацьку підлеглість до місцевої поміщиці, відцурався майна і виїхав з дітьми у Звенигородку. У будинку в Богус% лаві, який зберігся, відкрили музей Івана Сошенка. Значну допомогу музеєві надали працівники Національного музею Т. Г. Шевченка, які склали його темати% ко%експозиційний план, обласна ор% ганізація Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. У музеї експонують матеріали, що розповідають про дитячі та юнацькі роки І. Сошенка. Відвіду% вачі знайомляться із записом бо% гуславської Покровської церкви від 2 червня 1807 року про народ% ження І. Сошенка. Експозиція висвітлює перебу% вання І. Сошенка в Петербурзі та навчання в Академії художеств (1832—1838 рр.). Не відразу відчи% нилися двері Академії перед І. Со% шенком. Спершу він познайомився з конференц%секретарем Товарис% тва заохочення художників В. Григо% ровичем, який допоміг йому дістати дозвіл відвідувати зали Ермітажу й копіювати там картини. Через пев% ний час І. Сошенко став “вільним слухачем” Академії художеств. Про це свідчать експонати%фоторепро% дукції: “Титульна сторінка справи №77 Академії художеств про вида% чу стороннім учням Академії білетів на прожиття”, “Відношення Академії художеств петербурзькому оберпо% ліцмейстеру про видачу стороннім учням І. Гродницькому та І. Сошенку білетів на вільне проживання в сто% лиці. 12. XI. 1834 р.”. Уявлення про те, як вчився І. Сошенко в Академії, дають списки екзаменів. Приверта% ють увагу копії картин І. Сошенка “Пейзаж”, “Продаж сіна на Дніпрі”. Музей детально знайомить екскурсантів зі стосунками Івана Сошенка й Тараса Шевченка, роз% повідає про роботу художника вчи% телем малювання Ніжинської, Не% мирівської та Київської гімназій. Листи І. Сошенка та інші історичні документи свідчать про велику до% помогу, яку подав він Т. Шевченко% ві. В музеї представлено фотореп% родукції численних ескізів і малюн% ків художника, зокрема “Портрет в Кумі (Італія)”, “Форум Юлія в Ста% родавньому Римі”, “Храм Вести в Римі”, “Битва Олександра Маке% донського з Дарієм”, а також фото% репродукції, які розповідають про діяльність Івана Максимовича як педагога, про останні роки його життя. Помер і похований І. Со% шенко в Корсуні на Черкащині. У майбутньому музей розши% рюватимемо, поповнюватимемо експонатами. виставка виробів декоративно% прикладного мистецтва. В очах мерехтіло від розмаїття народного одягу, прикрас, глиняного посуду. Вишивані рушники, живопис (зок% рема на бересті), різьблення по дереву, гончарні вироби знайшли своїх покупців. Обереги, до яких народні майстри додали вишукані елементи флористики, прикраша% тимуть сучасні домівки та захища% тимуть їхніх мешканців від негараз% дів. Квасоля — для сили та здо% ров’я, гарбузові зернята символі% зують життєдайну енергію сонця, а жолудь зміцнює родину. Мандрівний фестиваль тради% ційного українського мистецтва “Етноеволюція” представив черні% гівцям поєднання жанрів етнічної музики та року. Незвичну суміш запропонували скуштувати “Нагу% аль” з Мінська, “ДримбаДаДзига” з Києва та інші етно%рок%колективи. Фестиваль відволік від буден% ної метушні, освіживши світоба% чення і збагативши нас, заклопота% них, приємними враженнями. Важ% ливо, іноді одягнувши вишиванку, відчути, як додає тобі сили рідна земля.
“Не вмирає душа наша”. Тарас Шевченко · с. 12сторінка оригіналу ↗

«ЦЕ ГІМН ПРОСТІЙ ЛЮДИНІ»

Галина ГУЗЬО, м. Львів Фото Андрія КУБ’ЯКА У Національному драматично% му театрі ім. М. Заньковецької на прем’єрі вистави “Солодка Дару% ся” за однойменним романом Ма% рії Матіос не було де яблуку впас% ти. Режисерський дебют актриси, заслуженої артистки України Люд% мили Скрипки вдався. Це засвідчи% ли не лише оплески львівської пуб% ліки, а й сльози в її очах — драма% тичний, больовий “месседж” ро% ману своєю, сценічною, мовою до глядача донесено! Окрім режисе% ра, до цього долучилися компози% тор Олександр Козаренко й Ольга Семьошкіна, яка ставила пластику. Гарно попрацювали у постанов% ці актори — Наталія Гунда (Даруся) та Микола Гоменюк (Іван Цвичок). Окремої відзнаки заслуговують юні таланти — маленькі актриси Галина Ватаманюк і Олена Мацейко, які грають Дарусю в дитинстві. Історія неймовірного людського болю — про те, чому Даруся, яку в селі називають “солодкою”, десяти% річною перестала розмовляти — на сцені, порівняно з книгою, розпові% дається трохи простіше. Та й тут можна чітко вловити атмосферу буднів буковинського села (завдяки колоритним персонажам, пісням і танцям), злодіяння радянських офі% церів усередині ХХ століття. Фінал у виставі, попри весь її драматизм, оптимістичний: Іван Цвичок змайстрував вертоліт і по% летів на ньому. Цього у романі не% має. Тут не обійшлося без містики. Газета “Високий Замок” 24 травня друкувала ексклюзивну історію “Іван Цвичок: справжній. І вигаданий”, яку як своєрідне про% довження “Солодкої Да% русі” для наших читачів написала Марія Матіос. Виявляється, справжній Іван колись змайстру% вав щось схоже на вер% толіт чи аероплан і яко% гось дня навіть злетів на ньому з гори. Марія Матіос два вечори поспіль спосте% рігала з залу за львів% ською прем’єрою “Со% лодкої Дарусі”. Після вистави письменниця вийшла на сцену зі сльозами на очах. “Львове, що ти робиш зі мною? — сказала вона. — Я зараз майже німа — як моя Дару% ся… Львів мене пошматував… Два вечори у цім залі я спостерігала за феєрією українського духу! Моя книга — це гімн простій людині: кожному з нас, про яких ніхто не думає, та на яких тримається цей світ. Режисер Людмила Скрипка відважилася поставити те, що для сцени непридатне. І ви її почули! Я щаслива тут”. Кожний колектив — їх було по% над 130 — виступав на трьох сце% нах, і під час переходу до місця нас% тупного виступу всі охоче співали, грали на музичних інструментах та фотографувалися. І чернігівці, ставши свідками того, що у їхньому стародавньому місті оселилася спі% воча душа “Поліського кола”, вітали усмішками один одного і навіть приєднувалися до співу. На “Поліському колі” широко відчинило браму Містечко майс% трів — тут завирував ярмарок та
“Дякуючи геніям, українська національна енергія пульсує сьогодні на Арбаті”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

культурної роботи, сприяє струк% туруванню молодіжних організа% цій. Ми знайшли спільну мову з усі% ма патріотами, які хочуть і можуть працювати на благо України. Новий напрям — наукова ді% яльність Культурного центру. П’ять років тому ми розширили його функціональні обов’язки, вперше обумовивши в Статуті здійснення науково%дослідної діяльності в га% лузі історії, культури і мистецтва України. За ці роки ми видали в Москві українською мовою 10 книг загаль% ним обсягом 250 друкованих арку% шів, зокрема монографії про пере% бування в місті Шевченка й Гру% шевського. Невдовзі в москов% ському видавництві виходить книжка російською мовою “Тарас Шевченко в Москве”. У Києві поба% чила світ збірка вибраних поезій Шевченка українською й росій% ською мовою. У Центрі проходять наукові конференції, зокрема між% народні, презентуються колективи та видання інститутів Національної академії наук України, відбувають% ся зустрічі вчених України і Росії. Існує потреба створення в Цен% трі Інституту українознавства на громадських засадах з тим, щоб у майбутньому він став повноцінною науковою структурою. Доцільно створити аналітичний відділ, який відслідковував би сучасні процеси розвитку російсько%українських культурних зв’язків і вносив кон% кретні пропозиції щодо їхнього вдосконалення й поглиблення. Можна розгорнути стажування молодих українських культуроло% гів, інших учених, які досліджують проблематику українсько%росій% ських відносин. Сподіваємося, що унікальну державну установу, що досі пра% цює на засадах госпрозрахунку, буде нарешті включено в систему державної уваги й цільової фінан% сової підтримки. Ми підсумовуємо результати роботи колективу. Кінець ХХ сто% ліття припав на будівництво (ре% конструкцію) староарбатського будинку №9 та здійснення перших кроків на духовно%просвітницькій ниві. У ХХI столітті Культурний центр став найпотужнішим і най% досвідченішим культурологічним суб’єктом Української держави за кордоном. Досвід унікальної інституції слід використати не лише в діяль% ності нових інформаційно%культур% них центрів України за кордоном, ай для реалізації масштабних між% державних культурних програм. Центр може стати моделлю для подальшого розгортання діалогу української культури з російською та з іншими світовими культурами. Культурний центр України в Мос% кві як повноважний духовний пред% ставник нашої держави в Росії напо% легливо й самовіддано працює, за словами Тараса Шевченка, “на сла% ву нашої преславної України”.
“Дякуючи геніям, українська національна енергія пульсує сьогодні на Арбаті”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНЦІ У СВІТІ

Фото Віктора БІРЖОВА формація “Піккардійська терція”, Державний камерний ансамбль “Київські солісти”, Національний ансамбль солістів “Київська каме% рата”, камерний хор “Київ”, чолові% чі вокальні квартети “Гетьман” і “Явір”, жіноче вокальне тріо “Золо% ті ключі”, тріо бандуристок “Роса% ва” (Житомир), “Вербена” (Черка% си), “Журавка” (Чернігів), театр пісні і танцю “Легенда” (Луганськ), ансамбль народних інструментів “Рідні наспіви” Національної фі% лармонії України, чоловічий во% кальний гурт “Козацькі забави”, фольклорний гурт “Козаки” та інші уславлені творчі колективи. Малярство України було пред% ставлено в Центрі полотнами Марії Приймаченко, Тетяни Яблонської, Валерія Франчука, Тетяни Голембі% євської, Віктора Сидоренка, Ва% лентини Цвєткової, Віктора Ковту% на, Сергія Дуплія, Сергія Григора% ша, Костянтина Головіна. У нас можна було милуватися казковими гобеленами Людмили Жоголь, ук% раїнською вишивкою Віри Роїк, малярством на шовку Наталії Грон% ської. Демонстрували скульптури Валентина Зноби, Олега Пінчука, Ігоря Гречаника, Олексія Леонова. Культурний центр України на% полегливо здійснює масштабний проект “Діаспора”, в рамках якого відбуваються презентації реґіо% нальних українських організацій у Росії, поширюється найкращий досвід. Архангельські українці пи% шуть, що завдяки Культурному цен% тру “налагоджуються зв’язки з різ% ними художніми колективами укра% їнських організацій, розширюється коло спілкування, зберігається особливий дух українства”. Рес% публіканський національно%куль% турний центр українців Башкортос% тану вважає, що “сьогодні Центр — форпост сучасної освіти, науки та культури в Російській Федерації”. Втім, наївно було б заплющу% вати очі на значні труднощі, які нам доводиться долати в діаспорі Ро% сії. Левову частину турбот має взя% ти на себе російська сторона, алей Україна повинна забезпечити механізм реалізації проекту “Діас% пора”. Це кардинально змінило бна краще ситуацію в роботі з укра% їнською діаспорою в Росії як час% тиною нашого народу. Набирають сили українські земляцтва Москви, з якими ми тіс% но співпрацюємо. Щомісяця у Центрі проходять зустрічі та вечо% ри, на які приїжджають представ% ники областей. Це робота, страте% гічну перспективу якої важко пере% оцінити. У нас працюють творчі май% стерні Української народної хоро% вої капели Москви та Міжнародної хорової капели “Славутич”, прово% дяться Український музичний са% лон і музичний абонемент “Юні та% ланти нового століття”, за якими стоять уряд Москви та громадська організація “Українці Москви”. Культурний центр залучає ді% тей та молодь до національно%
“Дякуючи геніям, українська національна енергія пульсує сьогодні на Арбаті”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

ВІДЧУТИ ЖИВУ ДУШУ НАРОДУ

Культурний центр України в Москві відзначив своє 156-річчя. До цієї дати в столиці Росії випущено книгу, в якій зібрано публікації про його роботу. На урочистому засіданні було зачитано привітання від Президента України Віктора Ющенка. Заступники керівника Секретаріату Державного управління справами Президента України Вален6 тина Крук і Олег Дробинський вручили працівникам Культурного центру почесні нагороди від імені Ке6 рівника Державного управління справами Ігоря Тарасюка. Було вручено також почесні відзнаки і гра6 моти Міністерства культури і туризму України, підписані міністром Василем Вовкуном. У Центр надійшло близько сотні вітань з України та Росії — від Всеукраїнського товариства “Прос6 віта” імені Тараса Шевченка, Національної спілки письменників України, Інституту історії та Інституту літератури Національної академії наук України, Академії педагогічних наук України, Київської дитячої Академії мистецтв, Національної парламентської бібліотеки, інших українських та російських науко6 вих, освітніх, громадських організацій, від організацій української діаспори й культурних центрів іно6 земних держав у Москві. Із вітальним словом виступили Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії Олег Дьомін, двічі Герой Радянського Союзу, льотчик6космонавт Павло Попович, доктор філологічних наук, лауреат Націо6 нальної премії України імені Тараса Шевченка Юрій Барабаш, почесний голова Ради українських зем6 ляцтв у Москві Микола Челомбитько, голова Об’єднання українців Москви Вікторія Скопенко, президент реґіональної громадської організації “Земляцтво Донбасівців” Микола Луньов, голова Правління реґіо6 нальної громадської організації вихідців із Хмельницької області Валентин Косарик та інші. Відбувся святковий концерт, в основу якого покладено виступ Міжнародної хорової капели “Славу6 тич” Культурного центру України в Москві. Концерт провів народний артист Росії, заслужений артист України Олександр Голобородько. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, генеральний директор Культурно% го центру України в Москві, доктор історичних наук, заслужений діяч науки України Півтора століття тому, коли Та% рас Шевченко найдовше жив у Москві, вхід у будинок, у якому ми перебуваємо, розташовувався збоку Великого Афанасьєвського провулка. На Арбатську вулицю, як вона тоді називалася, виходила цегляна стіна з намальованими де% коративними вікнами. Можна було рукою доторкнутися до них. Я лег% ко уявляю собі бородатого поета, який, “блукаючи по закарлючистих вулицях московських”, зупинився, вражений удатним малюнком вік% на, й легенько провів по ньому ру% кою… Про що він думає? Може, про те, що будинок уже час повер% нути входом до вулиці? Що вікна мають увечері світитися справжнім теплом? От якби в цьому чужому московському будинку хтось зав% жди пам’ятав про далеку неньку Україну та його не забув пом’янути незлим тихим словом… Хай це лише моя фантазія, але реальним історичним фактом є те, що Кобзар бував на Арбаті, а в квітні 1861 року домовина з його прахом стояла в храмі святого Ти% хона. Тоді Шевченко назавжди за% лишив Старий Арбат, щоб залиши% тися у вічності. Михайло Грушевський, який з вересня 1916 року до березня 1917%го жив на Арбаті, недалеко від нинішнього будинку Культурно% го центру, вважав, що в Москві “здавалося особливо потрібним робити якісь запаси і сховки укра% їнської національної енергії”. Дяку% ючи геніям, українська національна енергія пульсує сьогодні на Арбаті. Закон збереження енергії діє і в ду% ховній сфері. Культурний центр України в Москві підтвердив і показав пов% сякчасну духовну присутність Та% раса Шевченка й Михайла Грушев% ського в Українському домі, який є власністю нової, незалежної Украї% ни й успішно працює в ім’я нашої держави. Сьогодні ми вдячні всім, хто був причетний до створення Куль% турного центру України в Москві, який уперше дав Україні можли% вість стверджувати себе за кордо% ном. Він дає можливість україн% цям, які живуть у Росії, відчути жи% ву душу свого народу, реалізувати “святе синівське право з матір’ю побуть на самоті”. Культурний центр перебуває в контексті світової культури, роз% ширює й поглиблює інтернаціо% нальні духовні зв’язки, зокрема, ми співпрацюємо з культурними центрами інших держав, переду% сім слов’янських. Прапор України на Арбаті, 9 оз% начає її духовну присутність у са% мому серці Росії. Культурний центр України в Москві робить усе мож% ливе для пропаганди української мови, культури і духовності, зміц% нення дружби двох народів, пог% либлення взаєморозуміння між су% сідніми державами. Системна робота Культурного центру значною мірою компенсує історичну несправедливість, за якою українська культура в Росії представлена незрівнянно менше, ніж російська в Україні. Інформаційна політика Центру спрямована на те, щоб росіяни ма% ли змогу отримувати правдиву ін% формацію про нашу історію та культуру, усвідомлювали, що укра% їнський народ — окрема самобут% ня частина людства, а Україна — суверенна, соборна держава. Про нас часто пишуть і гово% рять в українських і російських за% собах масової інформації. Книга про Культурний центр, переконує в цьому. Важливий елемент цієї ро% боти — щомісячні інформаційні зустрічі української громади Мос% кви з дипломатами Посольства Ук% раїни, давня щоденна співпраця з Посольством. Культурний центр має інформа% ційно%довідкову бібліотеку, в яку надходять понад 60 періодичних видань з України. Окраса сучасного Арбату — магазин “Українська кни% га”. Дедалі популярнішими стають Українська недільна школа і Курси української мови. Ми прагнемо, щоб у нових поколінь українців у Ро% сії та й у самих росіян формувалося бажання зрозуміти український на% род через українську мову. У середовищі російськомовно% го Арбату щодня реалізується про% роча й незабутня Шевченкова мак% сима: “У їх народ і слово, і у нас на% род і слово”. Те слово, яке Кобзар назвав “Божим кадилом, Кадилом істини”. Не випадково Президент Укра% їни Віктор Ющенко взяв участь у відкритті нового класу Української недільної школи. Проте ми стоїмо лише на само% му початку цієї стратегічно важли% вої роботи. Питання про українську освіту в Росії залишається не% розв’язаним. У Росії досі не вихо% дить федеральна україномовна га% зета. Постає питання про видання українського журналу, схожого на “Промінь”, яким опікувалися Воло% димир Винниченко і Михайло Гру% шевський. Час сповна усвідомити, що м’яке і всеохопне проникнення в інформаційний простір Росії, в ро% сійські культурно%гуманітарні сфе% ри вимагає не розмов і декларацій, а фінансування й державного пат% ронату. Розв’язання цих питань вихо% дить далеко за межі можливостей Культурного центру, воно вимагає міждержавного порозуміння та співпраці. Проте Центр міг би стати координаційним органом у реаліза% ції конкретних освітньо%інформа% ційних і культурологічних програм. В основі нашої розмаїтої діяль% ності лежать проекти “Тарас Шев% ченко”, “Микола Гоголь”, “Михайло Грушевський”, “Лесь Курбас”, “Ва% силь Стус”, “Діти в Культурному центрі України в Москві”, “Україна — європейська держава”, “Україн% ське кіно”, “Україна театральна”, “Презентація”, “Відомі українці в Росії” тощо. Протягом року в Культурному центрі відбувається понад 200 за% ходів — концертів, виставок, спек% таклів, кінопоказів, презентацій, творчих вечорів, конференцій, зус% трічей, які відвідують близько 15 тис. осіб. Наш концертний і виставковий зали добре відомі не лише москов% ським українцям, а й усім москви% чам і гостям столиці, які люблять українське слово, українську пісню й танець, українське малярство. У нас виступали видатні майс% три української і російської культу% ри Богдан Ступка, Ніна Матвієнко, Анатолій Паламаренко, Микола Мащенко, Мирослав Скорик, Олек% сандр Голобородько, Марія Стеф’юк, Лариса Кадочникова, Бе% ла Руденко, Володимир Бортко, Микола Гнатюк, Роман Віктюк, Кла% ра Лучко, Йосип Кобзон, Раїса Не% дашківська, Еліна Бистрицька, Га% лина Чорноба, Володимир Конкін, Олексій Петренко, Євгенія Симо% нова, Дмитро Попов і багато інших. Наші відвідувачі мали змогу чу% ти полум’яне публіцистичне і пое% тичне слово та виважену наукову інформацію з вуст Павла Попови% ча, Бориса Патона, Миколи Жулин% ського, Юрія Барабаша, Василя Антоніва, Володимира Яворівсько% го, Леся Танюка, Павла Мовчана, Євгенії Дейч, Тараса Дудка, Мико% ли Білоблоцького, Неллі Корнієн% ко, Романа Лубківського, Олега Дьоміна, Івана Шишова. На нашій сцені показували свої вистави Національний академіч% ний драматичний театр ім. І. Фран% ка, Національний академічний те% атр російської драми ім. Лесі Укра% їнки, Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, Театр “У коши% ку” Державного центру театраль% ного мистецтва ім. Леся Курбаса, Львівський духовний театр “Вос% кресіння”, Київський театр “Коле% со”, Київський фольклорний театр “Берегиня”, Харківський театр ді% тей “Тимур”, театр Одеського бу% динку актора та ін. У Культурному центрі виступа% ли Національний заслужений ака% демічний український народний хор ім. Г. Верьовки, Черкаський академічний заслужений україн% ський народний хор, вокальна
“Нашим майстрам підвладні найрізноманітніші матеріали: метал, дерево, тканина, папір, майоліка, фаянс”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

КУЛЬТУРА

Надія КИР’ЯН Фото Олеся ДМИТРЕНКА Днями у Національному музеї Тараса Шевченка відкрилася уні% кальна виставка “Відроджені ше% деври з музейних скарбниць Укра% їни”, де представлено експонати з понад сорока музеїв України, які відреставрували фахівці Центру. Виставка викликала величез% ний інтерес громадськості — у кількох залах музею, де вона роз% міщена, не було де яблуку впасти, тому відкриття довелося проводи% ти у просторішому вестибюлі. Світлана Стрєльнікова, яка очолює реставраційний центр, по% відомила, що співробітники за час існування установи відновили де% сятки тисяч експонатів з різних му% зеїв України. Зали музею замалі, щоб показати всі напрями роботи реставраторів. Науково%дослідний центр має філіали в Одесі, Харкові та Львові. Сергій ПОНОМАРЬОВ Людмила Іванівна Смолякова почала займатися гончарним ре% меслом 1999 року, коли їй було вже 50. Досі працювала інженером%бу% дівельником, і професією була ціл% ком задоволена. Але одного разу їй до рук потрапила чудова книга українського етнографа Докії Гу% менної “Благослови, мати”, при% свячена невідомим сторінкам істо% рії праукраїнської культури. Люд% милу настільки вразила ця книжка, зображення в ній гончарних виро% бів давніх трипільців — цнотливих фігурок Великої Матері%богині, та% релів і глечиків з розкішним симво% лічним орнаментом, що вона вирі% шила втілити словесні образи й малюнки у глині. Жінка залишила свою роботу й цілком віддалася новому захоп% ленню: самостійно вивчила основи гончарства, освоїла ліплення скульптур і статуеток. Опрацювала багато літератури, ходила в музеї, прислухаючись до застиглого у по% чорнілій глині відгомону далеких сторіч. Потім стала їздити на архео% логічні розкопки. І ліпила… Здава% Ректор Національної Академії мистецтв і архітектури, президент Академії мистецтв Андрій Чебикін висловив побажання, щоб на робо% ту Центру звернули увагу урядовці й меценати. Потрібно, щоб при кожному музеї були відділення цього закладу, адже в Україні гине немало унікальних експонатів. Їх можуть врятувати воістину золоті руки реставраторів. Валерій Бачинський передав привітання ювілярам від працівни% ків Міністерства культури і туризму, сказав, що майстри%реставратори — це найвищі професіонали. Він порівняв їхню роботу з працею лі% карів%реаніматорів, які, встановив% ши правильний діагноз, рятують людей від тяжких недуг. Усі присутні високо оцінили ро% боту майстрів, що стоять на сторо% жі наших скарбів, повертають націо% нальній культурі багато шедеврів, які ми могли назавжди втратити. Оглядаючи виставку, розумієш,
“Нашим майстрам підвладні найрізноманітніші матеріали: метал, дерево, тканина, папір, майоліка, фаянс”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

До 70*річчя Національного науково*дос* лідного реставраційного центру України

яка складна і нелегка робота цих умільців. Адже вони повинні відно% вити пошкоджений твір, зберігаю% чи якомога більше авторського за% думу за мінімального втручання в структуру експоната, зуміти пере% дати його дух. Перед нами постає цілісний у своїй розмаїтості світ речей та ви% робів, які служили і служать людині від давнини до сьогодення: ікони, картини, скульптури, статуетки, вази, канделябри, стільці, столики, бюро, одяг, театральні костюми то% що. Окраса виставки — високоху% дожні роботи майстрів сакрально% го мистецтва: ікони XVI—XX сто% літь, плащаниці, поручі, дарохра% нильниці, корогви. На відкритті виставки були майстри, які охоче ділилися з відві% дувачами здобутками, відповідали на запитання. Реставратор Ігор Стадниченко, приміром, захопле% но розповів про свою нещодавно виконану роботу — відновлення так званого “Лизогубівського Євангелія”. Цю книгу надруковано 1688 року в Москві, а потім коштом Чернігівського полковника Якова Лизогуба оправлено та передано одному з храмів Чернігівської єпархії. Тепер вона належить Чер% нігівському історичному музеєві імені В. В. Тарновського. Праця над Євангелієм була непростою, потребувала спеціальних знань і вмінь. Відновлювальні роботи слід було вести в різних напрямах: па% пір, дерево, срібло, карбування. На виставці привертають увагу ікони “Христос Пантократор” 1592 року з Рівненського краєзнавчого музею, “Спас в силах” 1590 року із Львівського Національного музею України імені Андрея Шептицько% го, “Господь вседержитель” (друга половина ХVІІІ століття) з іконопис% ної майстерні Києво%Печерської лаври (нині це експонат з Націо% нального художнього музею Украї% ни). Розглядаючи старовинні пред% мети побуту, переносишся уявою в часи минулі. Це перехоплює подих — здається, ніби побував у гостях у відомих українських родин, яким належали речі (приміром, настіль% ний годинник з фігурою вакханки — з колекції князів Рєпніних, нале% жить музею Богдана та Варвари Ханенків). Особливе місце на виставці займають образотворчі роботи Та% раса Шевченка, оригінальний “Кобзар” 1860 року з дарчим напи% сом поета Олександрі Куліш, ви% дання “Народних оповідань” Мар% ка Вовчка 1858 року, яке авторка подарувала Тарасові Григоровичу. Реставратори кераміки та скла експонують вироби Києво%Межи% гірської фабрики, дельфтської ма% нуфактури, а також вироби з пор% целяни російських і західноєвро% пейських заводів. Наші майстри викликають по% вагу і захоплення: вони вміють від% новити олійні фарби й акварелі, гу% аш, пастель, офорти, гравюри. Їм підвладні найрізноманітніші мате% ріали: метал, дерево, тканина, па% пір, майоліка, фаянс. Вони володі% ють техніками різьблення, лиття, інкрустації, гравіювання, шитва, вишивки, ткання, живопису. В експозиції представлено де% сятки наукових книг, які написали фахівці Центру. У них висвітлюють% ся проблеми збереження, консер% вації й реставрації пам’яток історії та культури. Реставратори повинні мати ху% дожній талант, високу духовність (без цього неможливо відновити мистецький твір), володіти знання% ми про природні матеріали: камінь, дерево, кістку, текстиль, пергамен, папір, пігменти живопису, кераміку тощо, вивчати новітні технології та методи. Ми ж бачимо лише результати їхньої копіткої роботи: на деяких стендах — експонати до і після реставрації. Фахівці роблять дива. Народний майстер Людмила Смолякова з 2000 року керує сту% дією реконструкції Трипільської культури “Коло%Ра”. Скульптури Матері%богині, які вона виконала, прикрашають два музеї в селі Три% пілля та сквер у Ржищеві на Київ% щині, а також тамтешній Музей Трипілля. Зі своїми роботами Людмила Іванівна об’їздила чимало виста% вок. Її трипільська кераміка підко% рила глядачів і вчених Росії, Нідер% ландів, Великобританії. Відкрива% ючи світові загадкове Трипілля, що не загубилося в плині часу, ця та% лановита жінка отримує від своєї роботи щире задоволення, бо усві% домлює власну причетність до ве% ликої місії відродження культури наших пращурів. Із поличок майстерні хитро під% моргують чудернацькі глиняні зві% рятка — точні реконструкції ігра% шок, якими наші трипільські пра% щури забавляли своїх діточок. І дивний спокій наповнює душу: життя триватиме, доки у вправних жіночих руках народжуватимуться статуетки Великої Матері — Бере% гині українського роду.
“Нашим майстрам підвладні найрізноманітніші матеріали: метал, дерево, тканина, папір, майоліка, фаянс”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

«МОЇМ УЧИТЕЛЕМ БУЛА ГЛИНА»

лося, глина сама підказувала їй потрібні вигини, форми й кольори майбутніх виробів. “Моїм учителем була глина”, — зізнається Людмила Іванівна. Саме тоді росіянка Смолякова вивчила українську мову й відтоді розмовляє лише нею. Перші сто її робіт були присвя% чені прадавній жінці. Образ жінки%матері, яка тво% рить святе диво народження, на нашій землі завжди був оточений особливою повагою. Наприклад, у трипільців храмів не було, проте в кожній хатині був олтар Великої Матері, прикрашений її невелички% ми статуетками. “Жіноча тема — моя найулюбленіша”, — пояснює пані Людмила. Скульпторка показує свою май% стерню на затишній печерській ву% лиці, повну готових керамічних виро% бів. Посуд, статуетки, глиняні іграш% ки, здається, живуть на поличках власним життям, вражаючи просто% тою, витонченістю й досконалістю. Гончарство і скульптура — не% легка робота для жінки. На виготов% лення навіть невеликої статуетки ча% сом іде кілька днів і багато сил, а скульптура завбільшки з людину ви% магає близько місяця роботи. Адже м’яка й піддатлива на вигляд глина виявляється важким матеріалом для тендітних жіночих рук. Щоб підготу% вати глину до ліплення, її доводиться довго й інтенсивно розминати. Скульптор Смолякова сідає до столу й показує, як народжується глечик. Робота починається із з’єднання підготовлених “ковбасок” глини, згорнутих у кільця. Потім усі нерів% ності старанно обробляє руками, застосовує гончарний шпатель. Піс% ля цього Людмила Іванівна заглад% жує всю поверхню глечика до блис% ку й покриває її ангобом — кольоро% вою глиною для розпису кераміки. Майстриня пензликом з котя% чого хутра розписує виріб: на гла% денькій поверхні глини народжу% ється складний візерунок (наші предки наносили малюнок паль% цем). Смолякова використовує в роботі 18 відтінків глиняних фарб. “Трипільський орнамент, — розповідає вона, — це не просто абстрактний геометричний малю% нок, а закодована історія праукра% їнців, їхнє бачення картини світу. Наприклад, цьому мотиву вже три тисячі років (показує стилізоване зображення “древа життя” — де% рева роду). Вже кілька тисячоліть він квітне на килимах, рушниках, сорочках і писанках українців, ся% гаючи корінням часів Трипілля. До% сі жінки в українських селах розма% льовують хати трипільськими ма% гічними орнаментами, незнищен% не значення більшості з яких вже давно забуте”. Після розпису починається найвідповідальніша операція — об% палення виробу в гончарній печі за температури 950 градусів. Процес часом триває до 12 годин. Людми% ла Іванівна говорить про піч, як про живу істоту: “моя тепла піч”.
“У давнину слово дорівнювало ділу”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

“Стрибок леопарда”. Фраґмент фрески, Туніс, ІІІ ст. після Р. Х. Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ «ЛЮТИЙ ЗВІР» Продовження. Поч. у ч. 3, 5, 8,10, 12, 14, 17, 19, 22 за 2008 р. Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру або леопард — плями свої? Отак і ви — чи зможете добро чини& ти, звикши зло робити? Єремія, 13 : 23 “Лютий звір стрибнув до мене на сідло і коня зі мною повалив…” Так у “Повчанні” своїм дітям Воло% димир Мономах змальовує одну з УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ Микола ДМИТРЕНКО ДУБ — символ світового праде% рева, центру світу (всесвіту), дере% ва життя, сонця, дерева богів і, зок% рема, бога%громовика Перуна; по% чатку, довголіття; богатиря%велета, могутності, здоров’я, багатства, чоловічої сили, загалом чоловіка. Повір’я щодо проживання на дере% ві бога чи богів пов’язане з уявлен% нями про дуб як центр світу, що по% єднує долішній світ із горішнім, тобто світ померлих предків (корін% ня) із живими (стовбур) та з богами (крона, що сягає неба). Саме тому наші пращури, молячись богам, вшановували померлих, турбува% лися про майбутні покоління. Зменшувальні форми%лексеми ду% бок, дубчик, дубочок прямо вказу% вали на молоде дерево, символіч% но — на парубка, підлітка, хлопця. Дуби відомі з найдавніших епох, коли ще жили мамонти. Вік дубів сягав кількох тисячоліть. Вік Хортицького дуба — 2000 років, на Рівненщині росте дуб, вік якого — понад 1300 літ. Старими дубів по% чинають називати після кількох со% тень років. Крони дубів росли гус% то, спліталися, утворюючи шатра. У дуплах могли сховатися від стихії чи звірів десятки людей. Саме дуп% ла великих дерев наші пращури використовували як човни, а пізні% ше — як домовини. Вислови “дуба врізати”, “дати дуба”, “задубіти”, проклін “А щоб ти дубом став!” означають померти (задубіти означає ще й змерзнути). Побажання немовляті: “Щоб росло здорове, як дубовий кілок”; поба% жання молодим: “Дарую два дубоч% ки, щоб росли в парі, як голубочки”. Дуби як джерело вогню охоро% няли жерці. На місці згорілих від блискавки дубів будували капища, підтримували там вічний вогонь, підкладаючи в ритуальне багаття дубові дрова. За Густинським літо% писом, доглядати ритуальне вог% нище було відповідальною спра% вою, жерця, який “недопильнував вогню”, страчували. Дубові ліси, гаї (подекуди їх називали дубина% ми: “Пішов у дубину” — в дубовий ліс) були священними, сакральни% пригод князівського полювання. Наприкінці автор наголошує, що він вцілів не випадково, адже звірі, у біблійному дусі, скорилися волі Всевишнього: “…хвалю я силу Творця і прославляю милість Його за те, що Він мене, грішного і сла% бого, стільки разів охороняв від смертельної небезпеки…” Дослід% ники і перекладачі “Повчання” слушно зауважують, що “лютий” — це великий хижак з родини котячих. Як твердять вчені%палеонтологи, 50 тисяч років тому первісні мислив% ці, озброєні кам’яними сокирами, мали справу з леопардами майже по всьому Старому Світові. За доби за% ліза, тобто в історичні часи, цей най% більший з лісових котів ще трапляв% ся у Північній Африці, Південно%За% хідній Азії, на Балканах, Кавказі та у Причорномор’ї. Його назви н а м е р, н е м а р (у грецькому перекладі — п а р д а л і с, латинському — п а р д у с) неодноразово фігурують у Святому Письмі. Словом н і м р, схо% жим на біблійне, у сучасному Ірані й тепер називають, крім леопарда, й інших великих котів: гепарда, тигра, барса. Але автори Біблії були краще обізнаними і, принаймні з левом, лео% парда не плутали. Їх розрізнив пророк Ісая у відо% мій картині загального миру, по% містивши леопарда біля козеняти, а телятко — з левеням (11 : 6). Пе% реконує і згадка Єремії про плями на шкірі леопарда. Пророк Даниїл ми, бо там мешкали боги%духи. Олюднення природи відбува% лося ритуально. Дубів берегли як джерело енергії, сили, об’єкти поклоніння духам природи й пере% дусім Перунові. Культ дуба існував в усіх індоєв% ропейців: дерево присвячували в Греції — Зевсу, в Римі — Юпітерові, в Литві — Перкунасу. Із дуба, за ле% гендою, була зроблена палиця Ге% ракла, що символізувала владу. У трактаті Костянтина Багряно% родного (приблизно 952 р.) описа% но ритуал жертвоприношення ру% сів біля великого дуба на острові Хортиця (греки його називали ост% ровом св. Георгія). Дуб, що в нього влучила блис% кавка, вважали цілющим, гілки чи тріски від такого дерева клали у стайнях, щоб добре коні велися. Саме до дуба, коли гримів перший весняний грім, прикладалися спи% ною, щоб не боліла від напруженої хліборобської праці. Дубову гілку, щоб не болів поперек, запихали за пояс ззаду, вирушаючи в дорогу чи на жнива. Із приходом у Європу, на наші землі християнства дубові гаї почали інтенсивно вирубувати, знищувати рідновірські тубільні храми, капища, позитивні священ% ні діброви з уст церковнослужите% лів набували негативного статусу, як місця сатанинські. Шанобливе ставлення в народі до дуба засвідчує фольклорно%ет% нографічна традиція: архітектура, звичаї, обряди, легенди, казки, за% гадки, прислів’я та приказки, пісні: “Який дуб, такий тин, який батько, такий син”, “Який дуб, така й боч% ка, яка мати, така й дочка”, “Аби дубки, а берізки будуть (аби паруб% ки, а дівчата будуть)”, “Кожний ду% бок хвалить свій чубок”, “Високий, як дуб, а дурний, як пень”, “Жолудь який малий буває, а з нього вели% кий дуб виростає”; “Батько тисячі синів має, кожному мисочку справ% ляє, а собі — ні”. Археологічні розкопки засвід% чили, що ще за часів Трипільської культури кам’яними круподерками розтирали жолуді на борошно й випікали з нього хліб. Під час Голо% також бачив обох цих тварин у сво% єму видінні (7 : 4, 6). Першим він називає лева як символ Вавилон% ського царства, третім — чотири% голового леопарда, що уособив майбутню багатонаціональну дер% жаву Александра Великого. Обидві впали або впадуть через жадобу, зухвальство і безбожність волода% рів; зникнуть також інші імперії. Має прийти царство Всевишнього, і всі народи та держави будуть йо% му служити і коритися. Попри відсутність зоопарків, багатьох представників тваринно% го світу давні народи знали краще від нас. По%перше, диких звірів і птахів тоді було більше; по%друге, вони відігравали помітні ролі в жит% ті людини; по%третє, знайомилися з ними переважно не через ґрати, а у природних умовах. Тому в про% рочих книгах є навіть опис особли% востей поведінки леопарда. Єре% мія (5 : 6) твердить, що він чигає на свою здобич, у той час як лев прос% то б’є. Авакум (1 : 8) відзначає особливу стрімкість цих звірів, прудкіші від яких тільки коні наро% ду, чий прихід — Божа кара. Отже, яскраве порівняння з леопардом було зрозумілим, бо його бачили або, принаймні, чули про нього від очевидців. Що ж ми, діти ХХ століт% тя, знаємо про цього сторожкого і спритного звіра? Як і кожен з великої родини ко% тячих, він — досконалий хижак, домору 1932—33 років. люди завдя% ки жолудям вижи% вали. У давнину сло% во дорівнювало ді% лу. Саме на цьому магічному впливові побудовано чима% ло проклять. У ле% генді “Як пан ду% бом став”, що за% писана на Волині, йдеться про вис% лів%проклін “А щоб ти дубом став”. Ли% хе побажання пана Іванові не здійсни% лося, а коли конюх Іван промовив ці слова після тяжкої праці на адресу па% на, то подіяло: пан став дубом. С в і т о т в о р ч е значення дуба (іно% ді в піснях його ототожнювали з явором) як прадерева, символу першопочатку відображене в дав% ніх колядках “Як ще не було з на% щада світа”, “Виріс дубок тонок, висок”. За міфологічними уявлен% нями, ще не було нічого, тільки си% нєє море, “а на тім морі ой два ду% бочки” (або зелений явір), “на тих дубочках два голубочки” “стали ра% ду радити, як світ сотворити”. Голу% би спустилися на дно моря, діста% ли піску й каміння і з них створили землю, небо із світилами. Дуб, прадуб, стародуб — центр світобу% дови, що на ньому тримаються не% бо, земля і підземне царство, пек% ло. Фольклористи, етнографи ХІХ ст. (М. Максимович, Я. Голо% вацький, О. Потебня) описали зви% чай навесні ставити “сухого дуба”: на високій жердині, вкопаній у зем% лю, прилаштовували дерев’яне ко% лесо (символ сонця), уквітчане стрічками, зіллям. Цю жердину об% копували рівчаком, хлопці змага% лися у спритності, лізли вгору, діс% тавали%зривали стрічку й відшуку% вали за нею дівчину. Проте шлюбні мотиви були підпорядковані кален% дарному циклові: коли розвивали% г е п а р д а, добре відомого ло% вецького звіра, з яким полювали на велику дичину. Він є у сцені пере% слідування диких коней, тарпанів, на фресці, що над сходами Півден% ної вежі Софії Київської. Звичайно, то були князівські, дресировані ге% парди, якими користувалися вель% можні мисливці на Сході. Про пар% дусників — фахівців, що доглядали і навчали гепардів, пізніше йшлося у документах Золотої Орди і Крим% ського ханства. Цих звірів ще не% щодавно тримали індійські раджі та інші східні можновладці. Поруч, на іншій Софійській фресці, зображений у стрибку, з роззявленою пащею, звір, трохи схожий на лева. Від нього захища% ється вершник зі списом. Леви у наших краях дуже давно не води% лися, але художник, ніколи не ба% чивши живого леопарда, міг нама% лювати його подібним до “царя зві% рів”. Сцена дуже нагадує пригоду Володимира з його “Повчання”. Тож якщо визнати хижака на фрес% ці леопардом, то ним і був той са% мий “лютий звір”. Як і в сиву давнину, в ХХ століт% ті виникла мода на леопардове хут% ро, і прекрасних звірів почали вби% вати тільки заради грошей. Тому сьогодні всі види леопардів в Азії й Африці визнано такими, що зника% ють, і взято під охорону. Полювати на них заборонено, та спокуси бу% ли завжди — як і мисливці, які зне% важають закони. Плямисте хутро захищає лео% парда. Воно ж може спричинити його остаточну згубу. Але це вже залежить від сучасної людини. “А я дожену!” Тут горіти — любити, бажати. Згодом образ сухого дуба на% був інших значень, що стосувалися соціальної й родинно%побутової сфери. У піснях багато прикладів, де є заклики розвиватися чи не розвиватися: Розвивайся, сухий дубе, — Завтра мороз буде; Убирайся, козаченьку, Скоро поход буде. — Я морозу не боюся: Таки розів’юся; Я походу не боюся — Зараз уберуся. В іншому варіанті: “Не розви% вайсь, сухий дубе… //Не женися, молодий козаче… //Я походу не боюся: //Таки й оженюся”. Сухий, зів’ялий дуб у піснях символізує невдачу, журбу козако% ві; зелений — силу, молодість, ве% селість, відвагу, життєвість. Зеле% ного дуба видно навіть крізь туман. “Я ж думала, то дуб зелененький, //А то стоїть козак молоденький”, — образ дуба символізує козака, парубка. Іноді образ дуба, з якого тече вода (вода — дощ, натяк на сльози, переживання, недолю), символізує жіноче нещастя: Ой на горі дуб, дуб, тече вода з дуба; Бідна моя голівонька: пішла за нелюба. Через образ дуба передано вічний плин буття природи і скоро% минучість людського життя в рек% рутській пісні: — Дубе, дубе зелений, А хто ж тебе рубать буде, Дубе, дубе зелений? — Хлопче, хлопче молодий, Інший мене рубать буде, Хлопче, хлопче молодий. Символічне значення мають дубова гілка та жолуді. Зелена гіл% ка без жолудів символізує моло% дість, із жолудями — зрілість, міць, продовження роду, безсмертя. Культ дуба в народній традиційній культурі вплинув на своєрідність ві% дображення цього образу в ембле% матиці, геральдиці, мистецтві, ху% дожній літературі. Дубові виявили увагу Т. Шевченко, С. Руданський, І. Франко, Леся Українка, Б. Леп% кий, П. Тичина, М. Рильський, В. Симоненко, М. Вінграновський, А. Кондратюк та ін.
“У давнину слово дорівнювало ділу”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

ЦІКАВО ЗНАТИ

який живиться лише м’ясом спій% маних тварин. Гострота нюху і зору, легкість і гнучкість рухів робить ле% опарда дуже небезпечним для тих, на кого він чигає зі своєї засідки, влаштувавшись на дереві або в густому чагарнику. Леопардам вистачає кмітливості уникати лю% дей. У всьому іншому вони досить неперебірливі, й до їхнього раціону входить майже все, що живе і руха% ється, — від ящірок до ослів й ан% тилоп. Не оминають і домашніх со% бак, не кажучи вже про кіз та овець. Адже зменшення чисельності ди% ких тварин внаслідок мисливства, вирубування лісів та розорювання степів не залишає хижакам вибору, і вони включають до свого меню свійську худобу. Через це пастухи сотні років переслідували леопар% дів за їхню “лють”. У “Слові о полку Ігоревім” Всеслав (князь Полоцький, якого в народі вважали перевертнем), “скочив лютим звіром” з Білгоро% да. Можна припустити, що тут, як ів “Повчанні” Володимировому, “лютий” — не лише характеристи% ка, а й назва відомого стрибучого звіра, тим більше, що всі інші тва% рини у “Повчанні” й “Слові” чітко поіменовані. Та якого саме? “Повість минулих літ” повідом% ляє, що змужнілий князь Святос% лав у походах був “хоробр і легок, ходя акі пардус”. Порівняння з лео% пардовою ходою? Навряд, бо цей звір несподівано нападав і так са% мо відступав, а Святослав був шля% хетним воїном і завжди поперед% жав: “іду на вас”. Імовірніше, що лі% тописець мав на увазі граційні рухи ся сухі дуби, наставало літо. Саме це значення лягло в основу звер% тань до дуба розвиватися, тобто принести справжнє тепло, буяння природи. Біля обрядового “сухого дуба” співали пісень, водили коло. Відомі й магічні заклички дощу, що збереглися в дитячому фолькло% рі. Дітлахи наприкінці 1960 років ус. Зятківцях Гайсинського р%ну на Вінниччині заклинали%замовляли: Іди, іди, дощику, Зварю тобі борщику В новенькому горщику. Покладу на дуба, Покличу голуба: Йому каша, тобі борщ, Щоб ішов великий дощ. Інші варіанти заклички: “…Пос% тавлю на дубі. //Дуб ізворухнеться, //Горщик розіб’ється” (розливання борщу символізувало бажане про% ливання дощу); “…Дубочок схит% нувся, //А дощик линувся”. Давня гра в “Горю%дуба” (мож% ливо, як фраґмент дійства “Сухого дуба”) зберігалася ще в ХІХ ст. й зафіксована в кількох місцевостях: “Горю, горю, дуб” (варіант: “Горю, горю, пень”). — “Чого ж ти гориш?” — “Красної панни”. — “Якої?” — “Тебе, молодої!” — “А я втечу”. —
Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗

“Досягнення: з часу видання першого твору надруковано понад 70 романів”.

13 червня відбудеться сесія Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шев* ченка. Буде розглянуто питання про відзначення 140*річчя з часу заснуван* ня Товариства “Просвіта”, про виконання Указу Президента України про 75*річчя Голодомору, акцію ВУТ “Просвіта” “Україна — європейський дім”. На зібранні буде заслухано доповідь “Іван Мазепа в контексті укра* їнського державотворення” (до 300*річчя Полтавської битви), а також обговорено інші важливі проблеми просвітянського життя. Матеріали про роботу сесії читайте в наступному числі газети. Подружжя Логушів 2008%го “Коронація слова” пройшла під добрим знаком. Коко% тюхи серед лауреатів не виявило% ся. Засвітилися нові імена в жанрі масово%популярної літератури. Найкращою визнали п’єсу Ста% ніслава Стриженюка “Судний день. Батурин”. Друге місце посів Еду% ард Богуш “Помилка Марка Фа% бія”. Третю премію отримав Богдан Підгорний і його “Прагнення при% томності”. Найкращим кіносценарієм жу% рі визнало “Ангела з патефоном” Василя Босовича та Олександра Столярова. Друге місце заслужи% ла Світлана Тяпіна за сценарій “Справа про диявола та вбиту на% речену”. Третє місце поділили між собою Марина Чижова (“Немодні небеса”) і Кирило Устюжанін (“Виступ”). Для мене інтригою ве% чора була “коронація” роману. Ла% уреатом першої премії став Воло% димир Лис (“Острів Сильвестра”). Марія Маслечкіна та її “Дорога, або Афганське рондо” посіла дру% ге місце. Лауреатами третьої пре% мії стали Анна Багряна (“За Габі% єю, або Всупереч забобонам”) і Михайло Бриних (“Шахмати для дебілів”). Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 3,94 грн. на 3 місяці — 11,32 грн. на 6 місяців — 21,64 грн. 0 8 0 2 4 4 820095 780016 МИСТЕЦТВО ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА АНОНС
Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗

ЧЕСНА «КОРОНАЦІЯ» МАСОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Уляна ГЛІБЧУК Фото Олеся ДМИТРЕНКА Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф % р е д а к т о р Павло МОВЧАН Нагороду отримує В. Лис С. Стриженюк із дружиною В . о . г о л о в н о г о р е д а к т о р а Валентина ДАВИДЕНКО Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА, Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК Перший заступник головного редактора Ніна ГНАТЮК 279%49%47 Заступник головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279%49%47 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278%01%30 (тел/факс) М. Маслечкіна з донькою Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ літератури Уляна ГЛІБЧУК 270%55%57 Відділ мови Святослав МІЗЕРНЮК 279%39%55 Відділ коректури Олена ШУЛЬГА 278%63%69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278%63%69 Інтернет%редактор Євген БУКЕТ 279%39%55 М. Бриних Черговий редактор Уляна ГЛІБЧУК Бухгалтерія 279%41%46 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 109Б, м. Київ, 01001 E9mail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.org.ua Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301224 Наклад — 24000 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Виявляється, між шоко% ладом і літературою існує специфічний зв’язок. Точні% ше, між плиткою “Корони” і масовою літературою. Саме ця шоколадна марка взяла на себе меценатські зо% бов’язання. “Важливо запро% ваджувати моду на меце% натство. Свого часу ми під% тримали балетний фести% валь Сергія Лифаря, фести% валь “Червона Рута”. 1995 року ми були першими, хто почав дублювати фільми ук% раїнською мовою на УТ%1, а далі й у програмі “Імперія кіно” на телека% налі “1+1”, — сказав Юрій Логуш, голова правління ЗАТ “Крафт Фудз Україна”. 5 червня у драматичному теат% рі імені Івана Франка відбулась урочиста церемонія нагородження переможців Всеукраїнського кон% курсу романів, кіносценаріїв та п’єс “Коронація слова—2008”. Олександра Жовни “Експеримент”; п’єса “Соло для двох” дипло% манта конкурсу 2007%го Віктора Рибачука на міжнародному театральному фестивалі “Панора% ма” отримала першу премію у про% екті “Театр%он%лайн”…” Детальний переоблік здобутків мав запевнити публіку, що шоко% ладна корпорація не марно вкла% дає гроші в українську справу. До речі, це саме сказав і міністр куль% тури Василь Вовкун, донедавна знаний в Україні як театральний режисер і майстер грандіозних шоу%постановок. Заатакований фото% і телекамерами, міністр на% голосив на тому, що конкурс чес% ний. З його легкої руки слово “чес% ність” ще не раз виринало впро% довж двогодинної урочистості. У мене є власні докази%мірку% вання з приводу незаанґажованос% ті й прозорості “Коронації”. Кілька разів підряд основні призи конкур% су отримував Андрій Кокотюха. На% віть при усій любові до посередньо% го письменника “Коронація слова” не могла б щороку підтасовувати Кокотюхове лауреатство. Він його чесно виборював. Щоправда, нас% лідуючи дедуктивний метод Шер% лока Хомса, можемо здогадатися про літературний контекст і якість “шоколадного” читва… Цього року преміальний фонд збільшили до 100 тисяч гривень. Тож гості були підготовлені до це% ремоніалу взаємної подяки. На підтримку цього славного почуття в оскароносній традиції настелили червоний килимок. Київська публі% ка, не вельми розбещена марнос% лавним ритуалом, ступала обе% режно, немов хвилювалася, що хтось безчинно прогуде на вухо: “Куди? Що, тобі постелили?” Після інфернального балетного прологу на сцену вийшло чарівне подружжя Логушів. Вони коротко ввели невтаємничених у курс “ко% ронаційних” досягнень. “З часу ви% дання першого твору надруковано понад 70 романів (2001—2008); 8 червня цього року на телеканалі “1+1” відбулася прем’єра кінос% трічки “Ґудзик” за однойменним романом Ірен Роздобудько; дип% ломовані сценарні тексти перетво% рено на чотири фільми, зокрема Роман Балаян зняв картину “Ніч світла” за мотивами кіноповісті
Емблема «Просвіта»Просвітянин