“Нашим майстрам підвладні найрізноманітніші матеріали: метал, дерево, тканина, папір, майоліка, фаянс”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
До 70*річчя Національного науково*дос* лідного реставраційного центру України
Слово Просвіти, №24 за 2008 рік
яка складна і нелегка робота цих умільців. Адже вони повинні відно% вити пошкоджений твір, зберігаю% чи якомога більше авторського за% думу за мінімального втручання в структуру експоната, зуміти пере% дати його дух. Перед нами постає цілісний у своїй розмаїтості світ речей та ви% робів, які служили і служать людині від давнини до сьогодення: ікони, картини, скульптури, статуетки, вази, канделябри, стільці, столики, бюро, одяг, театральні костюми то% що. Окраса виставки — високоху% дожні роботи майстрів сакрально% го мистецтва: ікони XVI—XX сто% літь, плащаниці, поручі, дарохра% нильниці, корогви. На відкритті виставки були майстри, які охоче ділилися з відві% дувачами здобутками, відповідали на запитання. Реставратор Ігор Стадниченко, приміром, захопле% но розповів про свою нещодавно виконану роботу — відновлення так званого “Лизогубівського Євангелія”. Цю книгу надруковано 1688 року в Москві, а потім коштом Чернігівського полковника Якова Лизогуба оправлено та передано одному з храмів Чернігівської єпархії. Тепер вона належить Чер% нігівському історичному музеєві імені В. В. Тарновського. Праця над Євангелієм була непростою, потребувала спеціальних знань і вмінь. Відновлювальні роботи слід було вести в різних напрямах: па% пір, дерево, срібло, карбування. На виставці привертають увагу ікони “Христос Пантократор” 1592 року з Рівненського краєзнавчого музею, “Спас в силах” 1590 року із Львівського Національного музею України імені Андрея Шептицько% го, “Господь вседержитель” (друга половина ХVІІІ століття) з іконопис% ної майстерні Києво%Печерської лаври (нині це експонат з Націо% нального художнього музею Украї% ни). Розглядаючи старовинні пред% мети побуту, переносишся уявою в часи минулі. Це перехоплює подих — здається, ніби побував у гостях у відомих українських родин, яким належали речі (приміром, настіль% ний годинник з фігурою вакханки — з колекції князів Рєпніних, нале% жить музею Богдана та Варвари Ханенків). Особливе місце на виставці займають образотворчі роботи Та% раса Шевченка, оригінальний “Кобзар” 1860 року з дарчим напи% сом поета Олександрі Куліш, ви% дання “Народних оповідань” Мар% ка Вовчка 1858 року, яке авторка подарувала Тарасові Григоровичу.
Реставратори кераміки та скла експонують вироби Києво%Межи% гірської фабрики, дельфтської ма% нуфактури, а також вироби з пор% целяни російських і західноєвро% пейських заводів. Наші майстри викликають по% вагу і захоплення: вони вміють від% новити олійні фарби й акварелі, гу% аш, пастель, офорти, гравюри. Їм підвладні найрізноманітніші мате% ріали: метал, дерево, тканина, па% пір, майоліка, фаянс. Вони володі% ють техніками різьблення, лиття, інкрустації, гравіювання, шитва, вишивки, ткання, живопису. В експозиції представлено де% сятки наукових книг, які написали фахівці Центру. У них висвітлюють% ся проблеми збереження, консер% вації й реставрації пам’яток історії та культури. Реставратори повинні мати ху% дожній талант, високу духовність (без цього неможливо відновити мистецький твір), володіти знання% ми про природні матеріали: камінь, дерево, кістку, текстиль, пергамен, папір, пігменти живопису, кераміку тощо, вивчати новітні технології та методи. Ми ж бачимо лише результати їхньої копіткої роботи: на деяких стендах — експонати до і після реставрації. Фахівці роблять дива.
Народний майстер Людмила Смолякова з 2000 року керує сту% дією реконструкції Трипільської культури “Коло%Ра”. Скульптури Матері%богині, які вона виконала, прикрашають два музеї в селі Три% пілля та сквер у Ржищеві на Київ% щині, а також тамтешній Музей Трипілля. Зі своїми роботами Людмила Іванівна об’їздила чимало виста% вок. Її трипільська кераміка підко% рила глядачів і вчених Росії, Нідер% ландів, Великобританії. Відкрива% ючи світові загадкове Трипілля, що не загубилося в плині часу, ця та% лановита жінка отримує від своєї роботи щире задоволення, бо усві% домлює власну причетність до ве% ликої місії відродження культури наших пращурів. Із поличок майстерні хитро під% моргують чудернацькі глиняні зві% рятка — точні реконструкції ігра% шок, якими наші трипільські пра% щури забавляли своїх діточок. І дивний спокій наповнює душу: життя триватиме, доки у вправних жіночих руках народжуватимуться статуетки Великої Матері — Бере% гині українського роду.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
