“Не вмирає душа наша”. Тарас Шевченко · с. 12сторінка оригіналу ↗
«ЦЕ ГІМН ПРОСТІЙ ЛЮДИНІ»
Слово Просвіти, №24 за 2008 рік
Галина ГУЗЬО, м. Львів Фото Андрія КУБ’ЯКА
У Національному драматично% му театрі ім. М. Заньковецької на прем’єрі вистави “Солодка Дару% ся” за однойменним романом Ма% рії Матіос не було де яблуку впас% ти. Режисерський дебют актриси, заслуженої артистки України Люд% мили Скрипки вдався. Це засвідчи% ли не лише оплески львівської пуб% ліки, а й сльози в її очах — драма% тичний, больовий “месседж” ро%
ману своєю, сценічною, мовою до глядача донесено! Окрім режисе% ра, до цього долучилися компози% тор Олександр Козаренко й Ольга Семьошкіна, яка ставила пластику. Гарно попрацювали у постанов% ці актори — Наталія Гунда (Даруся) та Микола Гоменюк (Іван Цвичок). Окремої відзнаки заслуговують юні таланти — маленькі актриси Галина Ватаманюк і Олена Мацейко, які грають Дарусю в дитинстві. Історія неймовірного людського болю — про те, чому Даруся, яку в селі називають “солодкою”, десяти%
річною перестала розмовляти — на сцені, порівняно з книгою, розпові% дається трохи простіше. Та й тут можна чітко вловити атмосферу буднів буковинського села (завдяки колоритним персонажам, пісням і танцям), злодіяння радянських офі% церів усередині ХХ століття. Фінал у виставі, попри весь її драматизм, оптимістичний: Іван Цвичок змайстрував вертоліт і по% летів на ньому. Цього у романі не% має. Тут не обійшлося без містики. Газета “Високий Замок” 24 травня друкувала ексклюзивну історію “Іван Цвичок: справжній. І вигаданий”, яку як своєрідне про% довження “Солодкої Да% русі” для наших читачів написала Марія Матіос. Виявляється, справжній Іван колись змайстру% вав щось схоже на вер% толіт чи аероплан і яко% гось дня навіть злетів на ньому з гори. Марія Матіос два вечори поспіль спосте% рігала з залу за львів% ською прем’єрою “Со% лодкої Дарусі”. Після вистави письменниця вийшла на сцену зі сльозами на очах. “Львове, що ти робиш зі мною? — сказала вона. — Я зараз майже німа — як моя Дару% ся… Львів мене пошматував… Два вечори у цім залі я спостерігала за феєрією українського духу! Моя книга — це гімн простій людині: кожному з нас, про яких ніхто не думає, та на яких тримається цей світ. Режисер Людмила Скрипка відважилася поставити те, що для сцени непридатне. І ви її почули! Я щаслива тут”.
Кожний колектив — їх було по% над 130 — виступав на трьох сце% нах, і під час переходу до місця нас% тупного виступу всі охоче співали, грали на музичних інструментах та фотографувалися. І чернігівці, ставши свідками того, що у їхньому стародавньому місті оселилася спі% воча душа “Поліського кола”, вітали усмішками один одного і навіть приєднувалися до співу. На “Поліському колі” широко відчинило браму Містечко майс% трів — тут завирував ярмарок та
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
