Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Людина — крапелина з океану Божества”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

КОНТЕКСТ

Слово Просвіти, №24 за 2008 рік

5 червня ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка провело у Національній спілці письменників України творчу зустріч літераторів, науковців, видавців, гро6 мадського активу Києва та представників Посольства Ісламської Республіки Іран в Україні з нагоди 9606ї річниці від народження великого перського вче6 ного, поета, мислителя Омара Хайяма. Це перший крок у серії запланованих “Просвітою” заходів з ушанування й видання українською мовою творів ду6 ховних подвижників національних культур, що відкриває перспективу взає6 морозуміння й співпраці народів. Як зазначив у виступі Юрій Кочубей, дип6 ломат, сходознавець, головний редактор часопису “Східний світ”, на Захо6 ді є конкретні сили, які нав’язують світові глобалізаційну доктрину конфлік6 ту цивілізацій, але насправді міжцивілізаційних, міжкультурних війн немає — це держави воюють за ресурси. А національні культури у світі розвиваються через діалоги, які долають конфлікти. Пропонуємо до уваги читачів виступ на цій зустрічі Олександра Шокала, відомого сходознавця й культурософа. Олександер ШОКАЛО Омар Хайям народився близько 1048 року й прожив до 80. Уславився як видатний математик, фізик, астроном, астролог, лі% кар, філософ, правознавець, історик, тео% соф, теоретик музики й поетики. Та найбіль% ше — як поет%суфій. Наукові праці як плід розуму він писав арабською, а поезію як плід серця творив рідною (таджицькою, фарсі). Учитель, духовний наставник Хайя% мів — світової слави лікар, мислитель Ібн% Сіна (Авіценна). Хайям уславився на весь світ як цар ру% баїв — однієї з найдавніших форм персько% таджицької народної поезії. У Хайяма рубаї набули алегоричного гедонізму й глибинно% го філософізму та сповнені пантеїстичного вільнодумства і світової скорботи. Хайям — суфій. Суфізм — не релігійна догма, а життєвий аскетизм, позачасова ін% дивідуальна духовна практика, яка розпрос% торює межі людської свідомості, звільняє від упереджених думок і нав’язливих ідей. Індивідуальна духовна практика суфізму особливо актуальна нині — в пору засилля масових тоталітарних культів, які перепрог% рамовують людські душі з позитиву духов% ного розвитку на негатив деградації. Основа суфійської практики — духовний процес сатторі — пізнання Істини через ося% яння. У сатторі сходяться дві первини — піз% нання розумом і осягнення інтуїцією. Люди% на дістає осяяння через просвітлене лю% бов’ю серце — чуттєво%розумовий, мен% тальний центр людського єства, завдяки якому вона осягає Істину й єднається із Все% єдиним. Універсалізм суфійської духовної практики підтвердив своєю енциклопедич% ною творчістю Омар Хайям. Суфізм упродовж п’яти століть був сві% тоглядною основою персько%таджицької класичної літератури й культури. Усі пер% сько%таджицькі поети%класики були суфія% ми, а найвидатніші з них як духовні вчителі очолювали суфійські громади. У сучасному сходознавстві загально% прийнята думка, що суфій, а звідси і євро% пейське суфізм (арабське тасаввуф), по% ходить від арабського суф — вовна, грубо% шерста волосяниця. Це спрощене тлума% чення глибокого духовного явища за зов% нішніми атрибутивними ознаками — гру% бошерстим одягом, що його носили ман% дрівні ченці%дервіші. Найімовірніше, суфій походить від давньоіранського, авестій% ського поняття суф, сох — чистий, ясний, просвітлений, синонім якого авестійське веш, вес — непорочний, безгрішний, зна% ючий (звідси іранське дарвеш — дервіш, мандрівний суфій). Це, первинне, значен% ня слова суфій, яке було затуманено пізні% шим арабським нашаруванням, найточні% ше відповідає суті суфізму як індивідуаль% ної духовної практики. Адже суфії сповіду% ють ірраціональне, інтуїтивне осягнення іс% тини та єднання із всеєдиною, всепройма% ючою енергією творіння шляхом духовного розвитку через просвітлення серця, очи% щення душі, моральну зрілість, самопіз% нання і самовдосконалення. Суфізм як гли% бинне, реліктове культурне явище закорі% нений у зороастризмі, ведизмі, буддизмі. І хоч виникнення його пов’язують із VIII сто% літтям, коли він виявився в культурному середовищі іранських народів як протидія догмам ісламу, насаджуваного арабськи% ми завойовниками, одначе самі суфії вва% жають свою феноменальну духовну прак% тику позачасовим явищем і називають се% бе людьми, чиї думки й слова узгоджують% ся з праведними діями. Це цілком відпові% дає ведичному й зороастрійському прин% ципові моральної зрілості людини, суть якого — триєдність істинної думки, прав% дивого слова й праведного діяння. Одвіч% ний суфізм, як і сучасна сахаджа%йога, — це універсальний спосіб самореалізації, тобто усвідомлення своєї сутності як мети еволюції людини. Глибинну генетичну спорідненість із су% фізмом мають також ранньохристиянський ісихазм (спілкування з Богом через очищене серце), духовна практика Григорія Сковоро% ди, чиє вчення й спосіб життя становили єдине ціле. Теза Сковороди “Істинна людина — серце в людини” відповідає суфійському й буддійському розумінню серця як чуттєво% розумового, ментального центру в людині, завдяки якому осягається і в якому виявля% ється всеєдина Істина. Серце в суфіїв і в Сковороди — те саме, що у ведизмі та йогіз% мі манас. Отже, ведизм і йога в умовах інду% їзму, а сахаджа%йога в умовах нинішньої гло% балізації, ісихазм і безпопівство в умовах християнства, суфізм в умовах ісламу — це протидія одвічної духовної практики людс% тва в душевно%індивідуальних формах при% родних релігій осяяння пізнішим нашару% ванням політизованих, офіційних месіан% ських релігійних систем та модерних тоталі% тарних культів. Суфії заперечують усяку владу як пригні% чення одних людей іншими й сповідують ідею вільної людської особистості, адже лю% ди наділені рівною мірою божественної пер% вини, і кожна людина має у своїй чистій душі всеєдину сутність Творця. Суфійська духов% на практика відповідає основним рисам ук% раїнської культурософії як життєвої мудрос% ті, що спрямовує особистість до самороз% витку на основі моральної зрілості, а саме — кордоцентризму й екзистенційності. Кордо% центризм набув довершення у філософії утаємниченого серця людини Памфіла Юр% кевича, а екзистенціалізм як спрямованість на внутрішню людину утвердився у філосо% фії природи або хутірській філософії Панте% леймона Куліша, що має багато спільного з екзистенційною філософією данського мис% лителя Серена К’єркегора. Східний тип сві% тогляду, філософування й життєвої практики відрізняється від західного тим, що людина приходить до загальних пізнавальних вис% новків через осягнення особистого сенсу життя серцем. Основоположник українського сходо% знавства Агатангел Кримський назвав су% фізм явищем глибоко демократичним, бо, згідно із суфійськими принципами, найос% танніший злидар із його безсмертною ду% шею такий самий великий, як і володар. Як% що в месіанських релігіях панує страх перед Богом, то в суфізмі ладує головний елемент містицизму — любов до Всеєдиного. Суфійська поезія глибоко символічна, образна структура її має кілька смислових рівнів: “Щоб до ладу розуміти класичну пер% ську лірику, треба раз у раз пам’ятати, що її геть усю обвіяно т. зв. с у ф і й с т в о м, — пише А. Кримський. — Суфійство — це му% сульманський містицизм, закрашений пан% теїзмом. Перська лірика повна того панте% їстичного світогляду. …Світ, на думку суфіїв, виплив з Бога, він є еманація Божества, і дарма що здається він різноманітним і не% однаковим, тая неоднаковість є тільки при% вид, ілюзія. …Світ і Бог — єдине. Людина — крапелина з океану Божества. …Поривання до Божества, тяготіння до екстатичного з’єднання з ним суфії порівнюють з тим, як людина любить свою милу любку або щиро% го приятеля або як упивається вином і т. ін., а через те суфійська поезія, окрім філософ% сько%песимістичних ідей, виспівує ще й міс% тичну гедоніку”. Інакше сприймали Хайяма на Заході (пе% реважно в Америці й Англії) — здебільшого як співця вина, насолод і атеїста, й творили снобістський “культ Хайяма”, що суперечи% ло суті суфізму. Згідно із суфійською містичною практи% кою, пиття вина — це алегорія сп’яніння ося% янням Творця, до якого людина прагне сповненим любов’ю серцем: Хто сп’яніє, той одкриє Превеликії чуда, І поллється жива мова Як текучая вода… (Хайям у перекладі А. Кримського) Сп’яніння тут — це посилення психічної енергії, звільнення від нав’язливих ідей і упереджених думок, це очищення серця й просвітлення розуму для безпосереднього осягнення Істини. Хайям бачив обмеженість, замкненість усіх релігійних систем. Усвідомивши, що всі релігії однакові, він із позиції пантеїзму під% дає гострій критиці офіційне мусульманське духовенство за облудне, зовнішнє служіння нібито вищій меті. Це стає причиною лютих утисків і переслідувань служителів культу. Як скажуть вам, що я лихий пияк, Невірний і найгірший із гуляк, — Це правда. В кожного своя подоба. І в мене теж. Такий у мене смак. (Переклад В. Мисика) Це нагадує протест Тараса Шевченка проти лицемірства “сильних світу”: Я гуляю, бенкетую В неділю і в будень. А вам нудно! жалкуєте! Єй&Богу не чую. І не кричіть! Я свою п’ю, А не кров людськую! “Зміст Шевченкової поезії — бажання жити”, — наголосив Іван Франко. Великий учений і популяризатор східної поезії А. Кримський, який перший у Російській імпе% рії (ще від 1890 р.) почав перекладати укра% їнською перських поетів%суфіїв, зокрема й Хайяма, зазнав подібних переслідувань за популяризацію суфізму. У роки Столипін% ської реакції духовна цензура порушила проти А. Кримського справу за безбожність і богохульство у сходознавчих працях. У суфійській поезії нерозривно поєднано гедоністичну спрагу життя, пантеїстичне вільнодумство і світову скорботу. Хайям, як інші поети%суфії, переріс свою епоху. І це підтверджує, що життя в Істині, за мораль% ним законом усеєдиного Ладу — позачасо% ве явище, факт присутності безвічності в проминущому. Людина єднається з усеєди% ним Творчим Духом не лицемірними молит% вами, а чистим серцем, де живе її зрілий особистий дух. Ліричний герой Хайямової поезії, який уособлює особистість поета%мислителя, — дотепний пияк, мандрівець, відважний правдолюбець, супротивник святенництва й лукавства, вільний від узаконених умовнос% тей лицемірного суспільства, який сповідує моральний закон у серці й керується совіс% тю як внутрішнім суддею: Господи! Краще з Тобою В темних сидіти шинках, Ніж муркотіти без Тебе Всі молитви в вівтарях… Ті, що люблять прихилятися До святинь та вівтарів, Це ж осли! Бо їх нав’ючувать Може кожен із попів. А попи, що преподобившись, Обертають віру в крам, Це невіри безперечнії! Фото Є. Букета В них — гяурство, не іслам! Од гяурства до ісламу — Лиш хвилинка, І від сумнівів до віри — Лиш хвилинка. Всю нам долю вирішає Та хвилинка… Ох, яка ж дорогоцінна Та хвилинка! (Переклад А. Кримського) “Та хвилинка” — це мить безвічності, промінь світла духовного в мороці промину% щого, яке захланністю своєю заполонює світі омертвляє людські душі. Тому Хайямів пок% лик до живої душі актуальний і через тисячу років, він перегукується з духовними шукан% нями Миколи Гоголя, бо це поклик безвічно% го всеєдиного Духу: Шукай людину скрізь: на бідному постої, У закутку нужди і в пишному покої. Одна жива душа за сто Кааб дорожча! Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої! Особливо актуальні нині застереження від різних оман та облуд: Не ті тепер часи, щоб друзів добирати. З людьми на відстані привчайся розмовляти. До найвірнішого пригляньсь розумним оком — І ворога в ньому зумієш розпізнати. (Переклад В. Мисика) Хайямова суфійська мудрість — це жит% тєва практика чистоти, доступна кожній лю% дині, яка прямує шляхом моральної зрілості, духовного просвітлення: Багато треба знань на мудре прожиття, Та для початку ці два правила затям: Будь краще надголодь, ніж будь&що їсти, Будь краще сам, ніж з будь&ким марнувать життя. (Переклад О. Шокала) Духовні подвижники різних епох і наро% дів, незалежно від релігійних систем, праг% нули й прагнуть осягти істину всеєдиного Ладу й утвердити цю правду в суспільному ладі. Вони у безвічності, в позачассі й водно% час попереду нас на шляху нашої моральної зрілості. Напротивагу глобалізаційній док% трині конфлікту цивілізацій духовний досвід національних традицій веде діалог культур, покликаний уладувати цивілізаційний прос% тір світу. Через міжкультурні діалоги проля% гають шляхи взаєморозуміння, взаємодії, взаємодопомоги в перспективі духовного розвитку людства. У нас тепер забагато говорять про інтег% рацію України в Європу. Дивно це чути, бо Україна — в самісінькому центрі Європи. Як% що розглядати сучасні європейські лібе% рально%фінансові тенденції крізь призму ду% ховних орієнтирів традиції нашої культури, яка глибоко єднає нас зі Сходом, то нинішній Європі слід інтегруватися в наш, іще живий, духовний простір. А українцям, передусім разом з іранськими й тюркськими народа% ми, треба відновлювати Шовковий шлях (у духовному й господарському сенсі) євразій% ського культурного простору. Ще на початку ХХ століття основополож% ник нової татарської літератури Габдулла Ту% кай писав з гіркою алегорією в поетичній мі% ніатюрі “Схід Сонця з Заходу”: У книгах прадавніх знаходим такий рішенець: Як Сонце із Заходу зійде, то світу кінець. Вже з Заходу морочний посвіт на землю зіходить — Невже не врятуєте світу ви, східні народи?! (Переклад О. Шокала) Тож бажаю всім нам мудрості жити у світлі наших духовних традицій. Наші духов% но%моральні національні особливості мають стати дієвими конкурентними перевагами для гідного життя у глобальному цивіліза% ційно%економічному просторі. Джабер Васіґ, аташе з питань культури Посольства Ісламської Республіки Іран в Україні (крайній праворуч)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин