14 “Життя без світлого, справжнього кохання — це лише вертеп”. Арт-калейдоскоп · с. 14сторінка оригіналу ↗
Повість про світле кохання
Слово Просвіти, №24 за 2019 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Іллі БЄЛЄНЬКОГО
— Я закінчую навчання у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка- Карого, а вистава “Тіні забутих предків” — моя перша режисерська робота на професійній сцені, — зізналася Тетяна. — Цю повість люблю з дитинства, на ній мене виховували батьки. Ще в дитячі роки почула від них багато гуцульських казок і легенд. Перечитувала твір безліч разів. Він настільки багатогранний, що людина в будь-якому віці знаходить у ньому щось суголосне стану своєї душі на час прочитання. Задум вистави поступово формувався у моїй уяві, до того ж почала розуміти, наскільки актуальною повість залишається сьогодні. Серце підказало: цю виставу потрібно ставити саме в “Берегині”. Моя ідея тут сподобалася, колектив мене підтримав. Репетиційний процес тривав лише півтора місяця. Звичайно, вистава ще буде доопрацьовуватися, обростати новими творчими задумками. Дуже подобався сам процес роботи з колективом, актори все схоплювали з півслова, а драматичний матеріал розуміли через спів. У виставі грає сузір’я талановитих акторів. Роль Івана виконує студент університету І. Карпенка-Карого Олександр Кирик, а Марічкою в цьому складі була актриса театру “Берегиня” Катерина Березницька (цю роль грає і студентка Мілана Бекова). Створили чимало яскравих образів. Наталка Кучер у виставі є чарівною відьмочкою, Антоніна Бригінець — тримбікарка, одна з нявок — Валентина Гордійчук, Марина Корогода грає дівчину, яка на весіллі напоює хлопців зіллям. А Вікторія Толкачова теж одна з відьом-нявок. Лілія Мілевська зуміла відтворити справжню гуцульську
За свою тридцятирічну історію в Київському академічному театрі українського фольклору “Берегиня” поставили десятки музичних вистав. А нещодавно тут відбулася чи не перша прем’єра драматичного спектаклю — містерії “Тіні забутих предків” за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. Про нову роботу “Берегині” розповіла режисерпостановник Тетяна Матасова.
харизму, Олексій Черняк майстерно зіграв Чорта, а Валентин Великород — Змія-спокусника. Двічі під час вистави виходить на сцену душа колективу — заслужена артистка України Надія Буравська. Провідний актор театру, заслужений артист України Анатолій Пахомов водночас і Ватажок, і дух Карпат. Постійно знаходять щось нове у своїх образах Павло Ласкавчук (казкар Микола), Олександр Сердюк (Мольфар), Галина Татуревич (Мати), Роман Скорик (Батько Івана, він же Палійчук). Спеціально для вистави створювали особливі прикраси. Вишиванки, плахти використовували ті, що були в театрі, але трансформували їх під нову постановку. Шукаючи образи, вивчили велику кількість гуцульських світлин. Водночас намагалися не завантажувати сцену декораціями, аби актори не ховалися за ними, а поставали перед глядачем такими, якими є насправді. Жанр вистави — містерія, і ми не могли виносити на сцену купу побуту. Яблуко використано у виставі як символ, що постійно змінюється. Це символ кохання, символ гріха і символ життя, того життя, яке Іван хотів розділити з
Марічкою на двох. Вистава драматична, а музика в ній має надзвичайно велике значення. У мене вже були певні напрацювання, з якими я прийшла до театру. Багато працювала разом з засновником театру, народним артистом України Миколою Буравським. Разом думали, як відібраний матеріал звучатиме і в новій виставі. Приміром, “Колискова” спочатку була дуже весела і щаслива. Ми зробили з неї більш мінорний твір. Ця колискова звучить у той момент, коли помирає Іван. Багато працювали з оркестром, намагалися відійти від прямого побуту. Деякі вокальні партії з’являлися безпосередньо під час репетицій. До роботи над виставою запросили балетмейстера Валерія Кирилюка. Він ловою Державної екзаменаційної комісії при закінченні факультету графіки і підписав здібному юнакові, що захищав роботу з друкарської справи, диплом. Молодий художник удосконалював себе в царині книжкової та станкової графіки, поліграфічного дизайну, як автор ілюстрацій до багатьох творів вітчизняних і зарубіжних письменників. Графічні роботи П. Ткаченка, переважно сатирично-гумористичної тематики, з’явилися дуже рано в обласних і республіканських часописах. Юнак був запрошений до редакції газети “Молодь України”, серед співробітників якої трудилися тоді ще молоді Борис Олійник, Леонід Тендюк, Олесь Лупій, Ілля Бердник, Дмитро Степовик, Юрій Цеков, з яким з часом здійснив цікавий творчий проект. Надбав друзів Петро серед читачів і працівників “Вечірнього Києва”. Хист митця виявився й у творчих відрядженнях, де він виконував етюди і замальовки, творив живописні й графічні серії в Карпатах, Прибалтиці, Грузії, Узбекистані... Петро Харитонович мав за честь ілюструвати твори відомих сучасників Юрія Щербака і Романа Андріяшика, Олекси Мусієнка і Олега Чорногуза, Івана Власенка та Івана Григурка. Видавництва навперейми запрошували талановитого ілюстратора. Так у “Веселці” він ілюстрував твори Леся Мартовича, Івана Сенченка, Миколи Олійника та ін. Зокрема, у видавництві “Толока”, заснованому Юрієм Цековим, плідно працював над творами серії “Світова сатирично-гумористична література”, в якій побачили світ твори Марка Твена, Ярослава Гашека, Карела Чапека, О’Генрі, Остапа Вишні та інших. Працю над геніальною сатирою Тараса Шевченка “А правда наша п’яна спить” видавець
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
