Гаряча тема · “Символічно, що саме росія зараз пожирає в Украї0 ні все те радянське, що колись сама і принесла – гадюка не просто кусає, а пожирає власне тіло”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
“Пугу-пугу! Козак з Лугу!”, або Як московські виродки повернули Україні сакральне місце
Слово Просвіти, №24 за 2023 рік
Євген БУКЕТ
“Січ – мати, а Великий Луг – батько”, — говорили запорозькі козаки. Вперше за 70 років ми зможемо побачити Великий Луг. Адже сталося так, що, підірвавши дамбу Каховської ГЕС, москов# ські виродки повернули Україні особливе, сакральне місце, яке їхні ж дєди, що воювали проти всього українського, намагалися назавжди знищити. Страшна трагедія Запорозь# ких земель, що сталась у 1950#х роках і про яку сьогодні вже май# же не говорять, – створення так званого Каховського водосхови# ща, під водами якого опинилися 2155 квадратних кілометрів тери# торії сучасних Запорізької, Дніп# ропетровської та Херсонської об# ластей. Це був злочин, скоєний передусім для знищення націо# нальної свідомості, пам’яті та ук# раїнської історії, традицій і зви# чаїв нашого народу, побуту і спо# собу його життя. Адже затоплено не просто гектари землі, а саме ті місця, де колись буяли Січі запо# рожців, чарівний та благодатний світ, у якому віками формувався наш напрочуд чудовий етнос, та відтворювався неповторний ге# нофонд української нації. Це як ціла багата і щедра країна, що зникла з лиця землі. Була – і її не стало… Десь там, на дні водоймища, лишилися понад 90 сіл з церква# ми і цвинтарями – Грушівка, Кут, Дудчани, Чернишівка, Покров# ське… Знамениті дніпровські плавні – водяні лабіринти, що охороняли Запорозьку Січ, зо# крема, плавневі затоки – Сірків# ка, Паліївщина, Васюрине, Сте# повик, Наливач, Велика Пуща… Балки – Чортувата, Чабанка, Вертелів, Тиха, Вороняче царс# тво, Волова… Річки, озера та ост# рови – Ревун, Лапинка, Підпіль# на, Похила, Шершава, Темна, Скарбна, Сисина, Лиса, Савка, Головате, Оріхове, Лопухове, Гредчине, Домаха, Бакланове, Хомине, Кривеньке, Прищепа, Піскувате, Лебедина, Скажена, Бистрик, Нажора, Перебій, Бу# гай, Тарас, Цимбал, Кругляк, Щуче, Чирва, Чабанка, Шарай, Яма Кота, Біле, Хрещате, Сол# датське, Матроське, Дармоліїв# ка… Скіфські кургани – Сидори# ха, Лисі Могили, Журавлиха… Штучне море фактично знищило найродючіші землі, луги, ліси, річки, озера, де усе кишіло рибою і звіром – справжній Едем за Дніпровськими порогами. Великий Луг, який віками був врівноваженою екосистемою, “українською Амазонкою”, куди прилітали птахи з півдня, перет# ворився у 1950#х роках на екопус# телю з подачі москви. Упродовж кількох років після створення во# дойми з настанням весни пере# літні птахи кружляли над водою в пошуку вікових гніздувань і, не знайшовши, часто просто гину# ли. “Батько” козацтва – джунглі посеред степу, могли ховати в со# бі мільйонну армію. Чого варті були одні лише столітні дуби, під кожним з яких “ледь не цілий ко# зацький курінь міг сховатися”. Саме тут розташовувалися сім з дев’яти Запорозьких Січей. Але пам’ять про козацтво радянській владі була непотрібна. “Нове наше море – нове наше горе”. Так народ говоре про мо# ре”, – записав у своєму Щоден# нику восени 1954 року Олександр Довженко, коли завітав на роз# гортання будівництва Каховсько# го водосховища на Дніпрі. “Як же колгоспники постави# лися до ідеї моря і переселення? – запитує у Щоденнику Довжен#
ко і відповідає: – Проклинають усі, кого переселяють, всі, хто цей захід здійснює! – не витримав го# лова сільради і бабахнув правду. – Усі проклинають!” “Цей страшний сон перехо# див у дійсність майже непомітно, – читаємо уже в кіноповісті Олександра Петровича “Поема про море”. – Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду Великий За# порозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладо# вищах. Все, що батькам і дідам ві# ками здавалося красивим від пер# ших дитячих років, – все щез# ло”… “Буде, як там, на Каховсько# му, де пів#України пустили на дно. Великий луг вирубали весь, думали, море збудують, а збуду# вали болото! Гниллю цвіте, на всю Україну смердить! Пілоти носи затикають, коли пролітають над ним!..”, – це вже уривок про Каховське водосховище з роману Олеся Гончара “Собор”. У 1950#х роках для України це була велика трагедія. Людей ви# селяли з хат і просто у них на очах все їхнє життя з діда#прадіда зни# кало під водою. Зараз усе повто# рюється. Шкода, звичайно, на# ших громадян#південців, які пос# траждали від затоплення. Але іс# торія циклічна. Символічно, що саме росія зараз пожирає в Украї# ні все те радянське, що колись са# ма і принесла – гадюка не просто кусає, а пожирає власне тіло… Ці недолугі загарбники, знищивши власними ж “дєдамі” спроєкто# ване водосховище, “відкопали” нам історію. Уявіть, що вже зовсім скоро можна буде подивитися на остро#
ви Томаківка, Ба# завлук і Чорто# млик, де перебу# вали наші Січі за Порогами. Мож# на буде відвідати острів Кучугури – колишню сто# лицю Держави д н і п р о в с ь к и х тюрків#Джучидів Шехр#аль#Дже# дід, засновану славним козаком Мамаєм#Киятом. Варто було жити, щоб дожити до цього! Будемо очікувати наступ# ного року прильоту птахів до Ве# ликого Лугу. Вони прилетять, скеровані генетичною пам’яттю, “на тихі води, на ясні зорі”. Адже природа має властивість віднов# люватися! І зашумлять дніпров# ські пороги і луки, як колись… І це стане символом відродження України. А на додачу ми змусимо при# дуркувату москву за все заплати# ти, бо саме вона, керована боже# вільним диктатором, підірвала греблю Каховської ГЕС і спричи# нила екологічне лихо, яке, втім, мало колись статися… У нашої країни складний шлях – повсякчасні руйнування звичного життя, війни, довгі ро# ки відбудов, адаптації під нові зміни екосистем, ландшафтів і світоглядів. Але Україна існує не завдяки, а всупереч усьому, що відбувається на цій землі. Пугу#пугу! Козак з Лугу! Те# пер з болотяної твані на дні ко# лишнього водосховища підні# муться розтривожені духи Вели# кого Лугу, духи наших пращурів. І допоможуть нам вимести нареш# ті цю рашистську погань з ко# зацької землі. Помстяться за всю наругу, від давніх часів і донині. Щоб побудувати нове, “Кар# фаген має бути знищеним до ос# нов”. Це про трагізм сьогодення. “Господні жорна мелють повіль# но, але мілко”, бо ваги карми му# сять зрівнятися, щоб енергії справедливості восторжествува# ли. Саме тому, все, що зараз від# бувається, і є тим переломним процесом, що несе користь Укра# їні. Вірмо в нашу неминучу Пере# могу і наближаймо її!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
