Український шлях · “Для мене мета життя – творити добро. Для мене насолода – це квіти, поезія, вишивка”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Борімося – поборемо!
Слово Просвіти, №24 за 2023 рік
З кожним днем усе більше переконуємося, що московитську навалу можна побороти лише за умови, що кожен мусить боротися проти них на своєму місці. Тож думаймо про це кожної хвилини: і коли відбуваються обстріли, і коли підірвали Каховську ГЕС, і коли перебуваємо в церкві, і коли просто намагаємося відпочити.
Мадонна. Подарунок пані Ірини таке гуцульське, бо я українка! Сьогодні день великомучениці Ірини! Знаєте, щоби ви не шукали сьогодні за мною, бо я їду попрощатися з Тарасом, до Канева, і щоби за мною нікого не посилали!..” І поїхала в Канів, сіла на Подолі на пароплав, взяла т а м грудку землі, заспокоїлася. “Все, – кажу, – тепер вже можете мене забирати!..” Нам говорили, що у нас Не було Пушкіна і Блока, А ми пишались кожен раз, Бо мали й маємо Шевченка, нашого Пророка. – У мойому звинуваченні було, що писала антирадянські вірші. І прокурор кричить на суді: “Хоч би один написала по
російськи!” Кажу: “Одного написала по
російськи”. “А де він?” “У мене в голові, а ви там обшуку не зробили!” “Ну то розкажіть!” “Але ви потім будете невдоволені, як я його розкажу”. Народ, вставай, борись! Не верь тирану с Грузии! “Додати рік!” – кричить прокурор. “Дякую! Чудовий гонорар!” Бо спочатку було 10 – 6 тюрми і 4 заслання, а так дістала 11, додали ще рік заслання! Я нічого не боюся. Границю страху у 45
му році я пройшла. Все! Мене більше ніщо й ніколи не злякає!” …Коли ми з пані Ніною Вірченко приїхали до пані Ірини, незадовго перед її від ходом, вона читала нам свої поезії. Ми неправильно прочитали рядочок: “Я пам’ятаю вас, високі вежі Львова!” “Ні, – сказала пані Ірина, – “високі Львова вежі”!” Як багато вона знала напам’ять світової поезії, як годинами могла її цитувати! Як любила влучне метафоричне слово Гарсіа Лорки! Інакше й не могло бути! Коли людина так безмежно любила Україну, вона не могла не любити красу світу! О Україно! Ти існуєш! Заперечить ніхто не посміє, бо щоденно ясніє, ясніє мій виднокруг. Буду йти, хоч втомилась, Бо я ще не нажилась, Бо я жити хочу, як луг. У найбільш важкі хвилини Я з Тобою, Україно, У найбільш важкі хвилини Думаю про Тебе, Україно, У найбільш тяжкі хвилини Серце моє з Тобою, Україно! (За мотивами споминів Ірини Сеник, записаних у Бориславі, 1992 р.)
Ольга КОБЕЦЬ
Саме про це мені думалося, коли 3 червня стояла на високій Тарасовій могилі, дивилася в незрівнянну просторову даль, яку ворог намагається знищити, і слухала слова поминальної молитви за Тарасом і всіма загиблими за волю України, яку служив священник ПЦУ о. Сергій з Канева. Цю традицію – поминати Батька Тараса в поминальну батьківську Троїцьку суботу – започаткували ще перші шанувальники поета, які вже тоді розуміли значення Великого Кобзаря як державо
і націєтворця. У радянські часи ця традиція, звісно, була занедбана, однак Людмила Красицька, праонука поета по сестрі Катерині, президент Всеукраїнського благодійного культурно наукового фонду Т. Г. Шевченка, кілька десятиліть тому відновила цей ритуал. Причому створила ще одну традицію – вручення на город Фонду “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” знаковим людям України у сфері науки, мистецтва, культури, громадської діяльності. Минулого року відзнаку не вручали, тому цьогоріч дипломів було більше, ніж зазвичай. Були відзначені Людмила Млош, наша землячка, яка плідно працює за кордоном, створивши Центральну спілку українців в Німеччині; Михайло Сорока, київський журналіст, автор численних публікацій і книжок про сучасну Україну; Ганна Черкаська, відома громадська діячка і публіцистка із Запоріжжя; Олександр Панченко, полтавський письменник, публіцист упорядник 23 книг споминів видатних діячів українського національно
визвольного руху; Михайло Вишняк, поет, вчений
літературознавець, голова Кримської організації Спілки письменників України, організатор багатьох всеукраїнських науково
практичних конференцій у Криму. Не всі, з огляду на війну, змогли прибути особисто, тому диплом Л. Млош отримав представник її організації в Україні Андрій Трутенко, а за Г. Черкаську – присутня тут професор Запорізького університету Валентина Кравченко. Усі нагороджені, окрім дипломів, отримали добірку “Шевченківських краєзнавчих альманахів”, які випускає Фонд, а редагує Л. Красицька, і ще один пам’ятний подарунок – “Захалявну книжку захисника України” (це вже шостий випуск, який здійснює Фонд). ...Тож стояла я на високій Тарасовій могилі і думала про те, як оця тендітна Людмила Красицька без спонсорів
магнатів, без державної підтримки, без лукавого політичного запобігання перед тими чи іншими політиками здійснює свою копітку роботу. Державна Шевченківська премія цього року не вручена. А ось від знака Фонду Т. Г. Шевченка – вручена, висвітлена перед Україною і всім українським світом діяльність достойних людей, які і в час війни не полишають боротьбу за українську мову, за популяризацію творчості Шевченка, за втілення його ідеалів, борються роками й десятиліттями проти русифікації і засилля “руского міра”… Лунає над Тарасовою горою спів Назара Киселя і Богдана Турського, молоденьких бандуристів зі Стрітівської кобзарської школи, яку теж по можливості підтримує Фонд. У Музеї Шевченка проходять змагання заключного квесту марафону, організованого Фондом серед молоді на краще знання і читання його поезії. Журі, яке очолює Олександр Боронь, завідувач відділу шевченкознавства, заступник директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ (на жаль, не присутній), у складі заступниці голови журі Валентини Кравченко, професора Запорізького національного університету, Василя Власюка, вчителя
методиста Жуківської філії Улашанівського ліцею імені Володимира Марковського Шепетівського району Хмельницької області, Алли Яхимович, старшого наукового співробітника Канівського національного заповідника “Тарасова гора”, визначає переможців. І ось ми вже шануємо оплесками лавреатів: 1
ше місце – Назар Чехов, м. Запоріжжя; 2
ге місце – Анастасія Луценко, гімназія ім. П. Мирного, м. Полтава, та Евеліна
Єва Кібець, Горішньоплавнівська ЗОШ № 6, Полтавська область; 3
тє місце – Валентина Єсіпова, Донецька область, та Єлизавета Ребезнюк, школа № 21, м. Житомир. Сяє травнева днина, захоплює Дніпрова далеч, усмішки і промови нагороджених, виступи лавреатів квесту, бандурні пере бори у виконанні стрітівчан і їхні ще не змужнілі, але прекрасні голоси створюють неповторну атмосферу щастя, натхненної радості: Україна була, Україна є, Україна завжди буде! Дякуємо ЗСУ, які дають можливість здійснити свято української душі!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
