Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Так розпорядилася доля, що він повернувся майже до первинного джерела, яке напувало щед0 ротами його професійний і громадянський зріст”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Двокнижжя Миколи Тимошика про змосковлення Буковини і журналістику тоталітарної доби

Слово Просвіти, №24 за 2023 рік

Під гуркіт рашистської канонади дочитую ваговитий рукопис двокнижжя про Буко# винський край 1940–1980#х років Миколи Тимошика – відомого огієнкознавця, просві# тянина. Своєрідний дотик до твоєї душевної автентичності, ідентичності, первинності, зачепивши потаємне, задавнене, зболене. Обидві книги до людей ще “не вийшли”. Од# нак про них необхідно “дещо” сказати вже зараз. Як і про кожну вартісну Книгу, оскіль# ки людство (за Цвейгом), щоби вберегти себе, вижити й розвиватися, – нічого достой# нішого, аніж Колесо і Книга, так і не придумало за всі свої часи. Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України Цього разу цей непогамова# ний дослідник з Ніжинщини (Чернігівщина), нині киянин, “взявся” за непросте завдання – відчути крізь історичну музу ме# лодику протилежної, але такої ж соборної й близької йому Буко# вини. Написавши, передати ін# шим. Як спомин, національну пам’ять, драматичний урок. Ро# зумію, наскільки для всіх це є не# досяжно верховинним. Але від# даймо професору Тимошику на# лежне за те, що одержимо зану# рився в цю непізнанну, болючу й майже епічну тему – збагнути Бу# ковину. Не звикати. Адже вдало# ся автору впродовж останніх ро# ків видати “на гора” понад двад# цять унікальних томів, присвяче# них визначному національному Будителю – Івану Огієнку. Його дослідження переплете# не всіма барвами людського – добром і злом, падінням і злетом, безпробудною темрявою і обна# дійливим світлом… А над цим ви# тає все#таки високість – магія культури Народу, музика і пісні Володимира Івасюка, Левка Дут# ківського, інших велетів Духу, що нібито відійшли, залишившись неперевершеними. Як скарб для сущих і ненарожденних. Так розпорядилася доля, що Микола Тимошик повернувся до свого витоку, майже первинного джерела, яке напувало своїми живильними щедротами його професійний і громадянський зріст. Цим началом значною мі# рою слугувала йому Буковина, куди він навідався в кінці 1970#х з іншого українського краю – Чер# нігівщини, розпочинаючи трива# лу ходу на крутовертях журна# лістських стежин. Хоча ствер# джувати не варто, що він життєт# ворив лише в цій знаковій для всіх часів публічній ніші, оскіль# ки широкий ареал його діяльнос# ті як українського науковця, до# слідника, визнаного огієнкознав# ця, викладача#педагога, талано# витого публіциста, літературного критика, творця й видавця уні# кальних багатотомових доробок україністики є не менш значу# щим, аніж його лише журналіст# ський дар. Тому й дослідницька тематика професора Тимошика щодо багатьох незайманих сторі# нок еволюції журналістики буко# винського краю опирається на багатовимірність його творчих задатків та усталену світоглядну україноцентричність, сформова# ну на різнобарвному полі дійств. Отож, написання ним дво# книжжя (Книга 1: Змосковлення Буковини (1940–1980); Книга 2: Журналістика Буковини тоталі# тарної доби (40–80 роки ХХ ст.) на основі документів чернівець# ких архівів та матеріалів преси засвідчує про сутнісну міждис# циплінарність цієї нетривіальної й суспільно затребуваної роботи. Саме її зміст, структура, підходи до оцінок і висвітлення подій, персоналій, фактів та культурно# історична, етична, політична, світоглядна зорієнтованість авто# ра об’єктивувати суспільні реаль# ності окреслюють ті якісні харак# теристики автора, що уможлив# люють пошук істини, історичної правди. Однак недостатньо розмірко# вувати та стверджувати, що Ми# кола Тимошик зрощувався пере# дусім ментально, світочуттєво здебільшого тільки завдяки про# фесійному цеху. Очевидно варто згадати, коли мовиться про ста# новлення його як особистості, про ідею, пропаговану колись ви# датним філософом і педагогом Д. Локком, який запевняв, що людина народжується на чистій дошці, а на 9/10 вона формується такою внаслідок впливу двох чинників – виховника та середо# вища. А тому й бажано оцінювати представлений доробок за Шев# ченком, торкаючись того життє# вого аспекту автора, який полег# шить нам розуміння, а “Чия правда, чия кривда / І чиї ми ді# ти”. Бо на видноколі пізнання єте, що науковець, професор, просвітник, член Національних спілок журналістів і письменни# ків України, народжений в ні# жинській Данині, що на Черні# гівщині, в селянській родині, як кажуть поети “під бідною стріхою в українському селі”, дід якого в свій час був репресований та ви# сланий на Соловки, а батько з Другої світової повернувся інва# лідом першої групи. Отож, його світоглядний об# раз, історія роду, мисленнєве, особливо чуттєво#ментальне сприйняття українського світу природно вплетені в загальнона# ціональний вінок долі, прагнень до волі і непогамовної народної віри в кращу будучину. Оця суго# лосність погляду на минуле і май# бутнє, неприкрите вболівання за українську справу, нерозривність власного “Я” і народного світо# бачення щодо національного, ду# ховного, політичного визволення українства з лабет російського рашизму є визначальним марке# ром його громадянської, науко# во#дослідницької й етичної пове# дінкової норми. А ще слід виокремити одну досить важливу особистісну якість автора, яка суттєво впли# нула на процеси пошуку, визна# чила пріоритетні аспекти дослі# дження, сформували оціночну парадигму періоду “радянщини” 40#80 років ХХ століття на Буко# вині. Це – громадянська муж# ність. Вона міститься в суджен# нях, оцінках, роздумах, виснов# ках Миколи Тимошика щодо надзвичайно складної, тривожної й водночас обнадійливої історич# ної епохи, в якій жив і творив. А ще, аналізуючи дібрані ним ар# хівні документи, газетні та жур# нальні матеріали, можна знайти відчутно помітний слід та наго# лос на головному – україн# ськості, що є для нього головним життєствердним принципом бут# тя, перспектив та будучини Нації і Держави. Одержимий саме цією ідеєю, він не шукає “допомоги” в підтримці своїх суб’єктивних суджень та цінувань так званої “компактної більшості”, зважаю# чи, що далеко не завжди з нею правда. Часто йому слугує той Іб# сенівський імперативний посту# лат, що “більшість ніколи не має рації на своїм боці… Се є одна з тих брехень, проти яких мусить повстати кожна вільна, думаюча людина”. Ось саме ця риса індивідуаль# ної громадянської позиції, яка інколи ставить (справедливо) під сумнів майже аксіоматичне пра# вило “Vox populi vox Dei”, спону# кає “говорити правдою”, критич# но сприймати стан речей, незва# жаючи на домінантність суспіль# ної думки. Особливо ця позаком# промісність спостерігається що# до обґрунтувань та описів реалій тоталітарних, деспотичних режи# мів. Автор на багатьох прикладах характеризує ситуацію, коли тво# рилися зло й облуда, опираючись на голос абсолютної більшості населення Буковини, тим паче підсиленого насильницько ідео# логічною позицією номенклатур# них “передніх” рядів. Очевидно, що досліджуючи проблему творення культу особи сталіна в буковинському краї, руйнівних процесів змосковлен# ня ментальності його мешканців, примусового читання та вивчен# ня головних праць деспотичного правителя, Микола Тимошик ак# туалізовував і осучаснював цю болісну тему, прив’язуючи її до всіх часів, зокрема й сьогодення. Як творчий педагог, університет# ський професор, аналізуючи, наприклад, “Інформацію про вивчення доповіді та наказу това# риша сталіна про 27#му річницю великої жовтневої соціалістичної революції по Чернівецькій облас# ті” (до чого були задіяні 408 агіт# колективів, 4873 агітаторів восе# ни 1944 року), він ставив перед собою не завдання простого від# творення цієї авторитарно#стан# дартної для України події, а більш важливішу місію, спрямовану пе# редусім в бік виховання сучасної української нації. Бо основним є для нього не репродукція явища, а те, якою виросте українська мо# лодь, громадяни держави, які за# гальнолюдські й національні цін# ності стануть для них затребува# ні, чи зможуть критично мислити й обстоювати свою думку, прояв# ляти нетерпимість до сваволі, деспотії, упокорення, чужин# ських зайд. А тому й аксіоматично дово# дить, як справжній педагог#дос# лідник істини, що “Слово вели# кому сталіну від українського на# роду”, “учителю мудрому, нашо# му другу незмінному, нашому батьку великому”, ставши трива# лою ключовою пропагандист# ською акцією, під якою майже одномоментно поставили свої підписи 9 мільйонів 316 тисяч 973 громадян України, насправді зов# сім не була тією цінністю, якою “жив” народ. Навіть незважаючи на те, що повсюди озвучувалися заклинання авторитетних, най# титулованіших лавреатів сталін# ської, згодом ленінської та Шев# ченківської премій, творців цього неправдивого “Слова…”: Мико# ли Бажана, Степана Крижанів# ського, Тереня Масенка, Миколи Нагнибіди, Максима Рильсько# го, Володимира Сосюри, Михай# ла Стельмаха, Миколи Терещен# ка, Павла Тичини, Миколи Ше# ремета… Так, це є саме той випадок, коли сформована штучно “біль# шість” не відображала ні істину, ні суспільний і національний ін# тереси. Тому автор і “надає” шанс для вдумливого читача цього за# пропонованого творчого доробку усвідомити актуалітети подібних багаточисельних історичних фак# тів, які в різних ракурсах повто# рювалися пізніше, вже в період Незалежності України. Адже, на жаль, дух цих незвичних рарите# тів тієї давнішньої доби продов# жує скніти й досі. Мабуть, чимало знайдених й опрацьованих дослідником ар# хівних матеріалів є значимими не лише тому, що вперше введені в науковий обіг та суспільний простір, але й тому, олюднюю# чись “тимошикобаченням”, значно підсилили свій пізнаваль# но#виховний потенціал, коли кожна теза й антитеза стали “впливовими” на людину, грома# дянина, українця. Добре, що дані книги не спрямовані на те, щоби лише репрезентувати хронологічно, Молодь буковинського села Велавче біля Вижниці вихідного дня. 200ті роки минулого століття

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин