Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Цікаво знати · “Швейцер вважав, що біблійна заповідь “не вбивай і не зашкодь іншому” є одним із фундаментальних принципів у духовній історії людства”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Геній, якого може повторити кожен Скільки надій людству варто чекати від великого гуманіста

Слово Просвіти, №24 за 2023 рік

Тарас ГОЛОВКО Небагато людей в Україні чу# ли про цю видатну людину, мало хто знайомий з його унікальними працями, життєвим подвигом. Нобелівська премія миру, яку свого часу було присуджено ні# мецькому філософу, музиканту, богослову і лікарю, мала загадко# ве формулювання: “За зусилля на користь “Братства народів”. Під “Братством народів” європейські ліберальні інтелектуали тоді ро# зуміли високоморальне суспіль# ство, позбавлене будь#яких не# рівностей – расових, релігійних, майнових. До уваги також брався конкретний внесок одного з пре# тендентів на найпрестижнішу міжнародну відзнаку, зокрема, його благодійна діяльність, якою той займався як лікар#місіонер в Африці впродовж двадцяти ро# ків. Нобелівським лавре# атом в 1952 році став Альберт Швейцер, який мав ступінь доктора фі# лософії і доктора теоло# гії, що згодом утвердить його як світову постать у теологічних досліджен# нях. Вісім років знадоби# лось йому для того, щоб стати ще й доктором ме# дицини, вирушивши од# разу з гуманітарною місі# єю до Африки. Він не сприймав колоніальну політику групи європей# ських країн, що прово# дилась антигуманними методами на африкан# ському континенті, не# щадно експлуатуючи ко# рінні африканські пле# мена, винищуючи непо# кірних, сіючи голод, хво# роби й руйнування, зав# даючи непоправної шко# ди місцевій фауні і фло# рі. В одній із проповідей, виголошеній публічно, Швейцер зауважив: “Хто може описати неспра# ведливість і жорстокість, яких протягом століть вони (кольорові) зазнава# ли від європейців?... Якби можна було зібрати записи про все, що сталося між білою та ко# льоровою расами, це умістилося б в книгу з безліччю сторінок, які читач мав би перегортати непро# читаними, оскільки їх зміст був би надто жахливим”. Опинившись у Габоні, на бе# резі однієї з найдовших західно# африканських річок – Огове, він за допомогою місцевого населен# ня побудував лікарню, що утри# мувалась як за рахунок Швейце# ра, так і спонсорських коштів від приватних осіб та благодійних фондів. Лікарня під керівни# цтвом Швейцера проіснувала пів століття аж до 1963 року. У ній пе# ребувало на самому початку 350 пацієнтів із їхніми родичами та 150 – у колонії прокажених, яких обслуговували близько 36 білих лікарів і медсестер. За цей час вдалося вилікувати тисячі афри# канців від небезпечних інфекцій# них захворювань на кшталт фрамбезії, тропічної виразки, ди# зентерії, малярії. Колонізаційна адміністрація Французької Екваторіальної Аф# рики дозволила на деякий час продовжувати працювати у госпі# талі, але потім з початком Пер# шої світової війни Швейцера ра# зом із дружиною відправили до Франції як військовополонених (обоє були громадянами Німеч# чини), де утримували в таборі для інтернованих. Після звільнення Швейцери залишилися у Третій республіці й Альберт відновив викладацьку практику. Саме у Франції Альберт Швейцер написав одну зі своїх фундаментальних праць “Філо# софія цивілізації”, в якій виклав власну філософську концепцію “благоговіння перед життям”. З неї поставала провідна думка: за# хідна цивілізація перебуває в ста# ні занепаду, оскільки відмовилася від утвердження життя як етичної основи. У передмові до іншої своєї праці – “Цивілізації та етики” (1923 р.) він стверджував, що за# хідна філософія від Декарта до Канта намагалась пояснити об’єктивність навколишнього світу, сподіваючись, що людство матиме в ньому особливе значен# Лукас Ван Лейден, гравюра “Христос”, 1521 р. ня. Але цього не сталося: доміну# вання раціонального, життє# стверджуючого оптимізму епохи Просвітництва не відбулося. Між цим світоглядом, підкріпленим матеріальними знаннями і прого# лошеною волею до життя у філо# софських працях Шопенгауера й Ніцше, утворилася непоєднува# ність. Так само науковий матеріа# лізм, адептами якого були Гер# берт Спенсер і Чарльз Дарвін, зображував об’єктивний світовий процес без присутності етики і вияву волі до життя. У цій же праці Швейцер виво# дить формулу існування людей на земній кулі як подібних собі біологічних істот, яка полягала утому, що у навколишній природі одна форма життя завжди повин# на існувати за рахунок іншої. Од# нак Homo erectus, пройшовши тривалий еволюційний шлях, має усвідомлювати і співчувати волі інших істот до життя. Етична лю# дина, на думку вченого, має мак# симально віддалитися від цієї су# перечності. Сама етика виходить із необхідності поважати бажан# ня інших існувати так само, як вони поважають себе. Незважаю# чи на це, Швейцер знайшов бага# то прикладів у світових релігіях і філософіях, в яких цей принцип заперечувався, зокрема в євро# пейському середньовіччі та в ін# дійській брахманській філософії. Примусова висилка Швейце# ра і дружини з початком Першої світової війни спонукала його за# мислитися над причинами ви# никнення світових воєн, в тому числі на європейському конти# ненті. Витоки збройного проти# стояння між народами у різні пе# ріоди історії людства філософ вбачав у їхній матеріальній куль# турі, що загострювала соціальні і політичні проблеми. Бажання їх подолати втягувало населення сусідніх країн у силове протисто# яння, яке неминуче руйнувало економічні й політичні підвали# ни. Досягнення технічної науки породило чималу кількість меха# нізмів убивства всього живого на землі, а ще світова торгівля стали тими каталізаторами, як пише у своїй праці “Культура й етика” Швейцер, що спровокували вій# ну 1914–1918 років. Вчений не сумнівався, коли ствер# джував, що технічні досяг# нення людини дозволили їй опанувати прийоми і спо# соби вбивства на відстані і здійснити масове вини# щення собі подібних, поз# бувшись залишків людино# любства і підкорившись сліпій волі – почуттю. Гуманіст, людинолюб, альтруїст за своїми переко# наннями, Альберт Швей# цер завжди вважав, що біб# лійна заповідь “не вбивай і не зашкодь іншому” є од# ним із фундаментальних принципів у духовній істо# рії людства. Мабуть, тому вчений закликав, щоб мис# лення людини стало релі# гійним, бо лише після цьо# го з’являться передумови для правильного розуміння складних процесів, що пос# тійно відбуваються у люд# ських спільнотах, а також законів, за якими розвива# ється природа. Впевненість у виробленні такого підходу до пізнання світу коріни# лась на доктрині ахімси – однієї з підвалин індуїзму. Саме індійській релігії, яка після християнства й ісламу посідає почесне місце за кількістю віруючих (близько 1 млрд осіб), Альберт Швейцер присвятив ґрунтовну працю “Ін# дійська думка та її розвиток”, зо# середившись у ній на давньоін# дійських духовних джерелах, та# ких як Тіруккурал, Упанішади, Пурани, Рамаяна... Альберт Швейцер був люди# ною з феноменальними енцикло# педичним знаннями, які давали змогу заглибитися у тисячоліття людства, що лишило після себе цілу скарбницю мудрих думок. Коли йдеться, приміром, про давньоримського філософа Се# неку, то Швейцер з його багатю# щого творчого спадку виокрем# лює саме етичні вислови, порів# нюючи їх з пагінцями, з яких ви# росла згодом світова культура. Ось кілька з них: жодна людина не благородніша від іншої, навіть якщо її духовна сутність органі# зованіша і спроможніша до сприйняття знання; постійною доброзичливістю можна завою# вати прихильність навіть у неда# леких людей. Давньогрецького філософа#стоїка Етиктета Швей# цер ставив одразу після Сенеки за вагомістю внеску у філософське вчення, в якому моральні прин# ципи мають переважати багатс# тво, злидні, владу, рабство: зде# більшого намагайся мовчати, висловлюй лише найнеобхідніше і бажано стисло; уникай вислов# лювань, в яких є нотки засуджен# ня, схвальності або єхидства; не дозволяй собі дурних і недореч# них жартів, бо ти ризикуєш мати вульгарний вигляд, втратити по# вагу і довіру близьких для тебе людей. Інший філософ#стоїк, а заразом римський#імператор, Марк Аврелій припав до душі Швейцеру своїм багатотомним твором “До самого себе”: все, що відбувається, відбувається пра# вильно; хто вчиняє несправедли# вість, той діє по#блюзнірськи, бо природа створила розумні істоти для того, щоб вони були корис# ними одна одній, а не завдавали шкоди; найкращий спосіб пом# сти – не відповідати злом на зло. Левову частку свого життя Альберт Швейцер присвятив па# терналізму. Термін, в основу яко# го закладено латинське слово pa# ter (батько), визначає систему взаємовідносин, коли в сім’ї чи у суспільстві прийняття важливих рішень делегується авторитетні# шим, старшим за віком або дос# відченим людям, від чого дуже часто залежить кінцевий резуль# тат. Патерналізм Швейцера, за який його згодом критикували, виявлявся у ставленні до афри# канців, з якими мав справу у по# буті. Стріли критики, пущені у всесвітньо відомого вже тоді ліка# ря#місіонера, випускали ті, хто побачив у висловах Швейцера погано приховане зверхнє став# лення до аборигенів. Йому згада# ли, як він відреагував на незалеж# ність Габону, проголошену у 1960 році, мовляв, з цим поспішили, бо в країні, де немає належної ос# віти й населення не адаптоване до нових умов, зарано говорити про якусь самостійність. Біблійний образ жінки зримо простежується у праці Альберта Швейцера “Містика апостола Павла”, опублікованій ще на по# чатку 30#х. Апостол Павло в ієрархії свя# тих, проголошених християн# ською церквою, вважається най# визначнішим і найвідомішим після Ісуса Христа. Славу святого він здобув завдяки своїй місійній діяльності на просторах Азії і Єв# ропи, проповідуючи Слово Боже серед язичників, навертаючи їх до християнської віри. Він здій# снив три місійні подорожі, подо# лавши тисячі кілометрів з ризи# ком для власного життя і постій# но наражаючись на лють з боку ортодоксальних іудеїв. За доно# сом релігійних фанатиків апосто# ла Павла ув’язнили в Єрусалимі, а потім перевезли до столиці Римської імперії, де за наказом імператора Нерона йому відтяли голову за підтримку християн, звинувачуваних у підпалі Риму. Містика чи містицизм, під якими розуміємо вид екстазу або змінений стан свідомості внаслі# док специфічних релігійних чи духовних практик, в апостола Павла набуває ознак культу Ісуса Христа. Альберт Швейцер нама# гається з’ясувати для себе, як апостол Павло ставився до люд# ства в цілому, до гомогенної лю# дини як такої, до людської спіль# ноти, де відсутня рівність між ін# дивідуумами – соціальна, куль# турна, інтелектуальна, врешті# решт, статева. Вчений виокрем# лює в апостольських посланнях Павла ті місця, де той вказує на існуючу відмінність між чолові# ком і жінкою у наближеності до Бога, прописану у Святому Пись# мі. Оскільки жінка не створена Всевишнім безпосередньо, а опо# середковано, з плоті чоловіка, то, Альберт Швейцер на думку проповідника, вона є іс# тотою нижчого штибу. А якщо так, то апостол Павло встанов# лює ієрархію: Бог – Христос – чоловік – жінка. З реалій ниніш# нього часу цей догмат навряд чи припав би до душі затятим при# хильницям фемінізму, які звину# ватили б ревного захисника бо# жественного вчення у мізогінії, сексизмі або упередженому став# ленні до жінок. І з цим складно не погодитись, адже жінка, так само, як і Бог, дає біологічне жит# тя, разом з чоловіком є продов# жувачкою роду людського без якого втрачається будь#який сенс існування Homo sapiens на землі. Зовсім інша картина сприй# няття ролі і місця людини в уні# версумі постає в інтерпретаціях Альберта Швейцера, коли він аналізує останнє Послання до Римлян апостола Павла. Діяння людини розглядається ним через призму її моральних вчинків як реакції на те, що з нею відбува# ється. Автор праці “Містицизм апостола Павла” переконує чита# ча у тому, що лише внутрішнє очищення людини в процесі її переживання і випробовування є передумовою позбавлення за# лежності від зовнішнього світу. Лише після цього або чоловік, або жінка знаходять в собі внут# рішню здатність творити істинне добро. Крім філософії та богослов’я, предметом зацікавлень для ви# датного інтелектуала стане і му# зика, займаючись якою, він до# сягне неабияких результатів. Йо# го вчитель гри на органі визнав Швейцера самобутнім інтерпре# татором Баха з унікальним сприйняттям його творчості, попросивши написати ще й до# слідження про музику, життя і творчість видатного німецького композитора. В опублікованій згодом праці Швейцер зобразив Баха релігійним містиком, порів# нявши його музику з безособови# ми та космічними силами світу природи. Альберт Швейцер, удостоє# ний Нобелівської премії миру, виступив під час нагородження з промовою світового значення “Проблема миру”. Отриману грошову винагороду у 30 тисяч доларів він використав на будів# ництво лепрозорію у Ламбарене. З 1952 року і до кінця життя вче# ний виступав проти ядерних ви# пробувань і ядерної зброї, соліда# ризуючись з Альбертом Ейн# штейном і Бертраном Расселом. Наприкінці 50#х він кілька разів виступив з радіопромовами, які згодом опублікував у книжці “Мир чи атомна війна”. Тоді ж став одним із засновників Комі# тету за розумну ядерну політику. Згодом ця міжнародна організа# ція заслухала ще одну важливу його промову – “Декларація сум# ління”, яку транслювали по радіо на весь світ і яка закликала забо# ронити ядерне озброєння. Його промова завершувалася словами: “Кінець подальших експеримен# тів з атомними бомбами буде схо# жий на перші сонячні промені надії, яких прагне стражденне людство”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин