Суспільство · “Україна ніколи не корилася – ні під століттями окупації, ні за 70 років радянської влади, ні зараз”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Унікальні фрески
Слово Просвіти, №24 за 2025 рік
Марчелло Мастрояні, дуже гарна, але це рідкісний випадок. Реальність була зовсім іншою. Страшна смерть дідуся моєї подруги не була поодиноким випадком. Так поводилися з усіма: військовополоненими, політичними противниками, просто підозрюваними. Для режиму було достатньо найменшого приводу, аби оголосити людину ворогом народу. І тоді життя втрачало будь-яку цінність. Повернувшись із фронту, багато чоловіків знайшли свої домівки зруйнованими, а замість свободи їх чекало колгоспне рабство. У 1945 році скасували програму Ленд-ліз. З нею припинилася будь-яка зовнішня підтримка. Україна, яка вже була зламана, опинилася перед новою кризою. Дощів не було, і посуха вдарила сильно. І попри все, держава наказала здати 600 тис. тонн зерна. Села вже нічого не могли дати, та все ж комори були спорожнені, щоб задовольнити волю центральної влади. Саме так, у 1946–1947 роках Україна пережила ще одну трагедію – голод, який забрав життя сотень тисяч людей. Матері не знали чим годувати дітей, села повільно згасали, і все це відбувалося не під час війни, а в довгоочікуваний мирний час. Поки голод лютував на рівнинах Донбасу, у степових землях, у центральній та південній Україні, голодні родини шукали шлях порятунку. Чоловіки, жінки та діти залишали зруйновані села і вирушали на захід, до тієї частини України, яка до 1939 року була під Польщею і яка принаймні до цього часу не знала гніту колгоспів. Там, у селах на заході України, ще існувала приватна власність. Родини обробляли землю власноруч і зберігали деякі запаси зерна, мали худобу. Усе те, що дозволяло їм бути гідними селянами. І коли вони побачили, як ідуть ці голодні люди, змучені відчаєм, то не зачинили перед ними двері. Проте не всі змогли повернутися додому з тим, що мали. Багато тих, хто прибув у села Волині та заходу України в пошуках допомоги, на зворотному шляху зіштовхнулися з новими стражданнями – їх часто грабували та вбивали. Минули десятиліття, але пам’ять про ту солідарність не забута. У Луцьку, серці Волині, встановлено пам’ятник людям
Тетяни Безушко проходив у навчальних закладах Ярмолинців. Об’єднавшись, ми дарували здобувачам освіти українське художнє слово”, – зазначає Альона Радецька. Власн. інф.
У Києві є місце, де можна побачити фрески, створені у техніці, яку лише через кілька століть застосував Леонардо да Вінчі. Про це в інтерв’ю для РБК–Україна розповів завідувач сектора “Музей Кирилівська церква” Національного заповідника “Софія Київська” Андрій Петренко. Йдеться про Кирилівську церкву – пам’ятку XII століття, що зберегла дух давньої Русі та унікальні розписи, аналогів яким немає у світі. Петренко розповів, що в південній апсиді храму розміщено 13 фресок, виконаних у техніці фреско-секо – коли малюнок наносять на сухий тиньк. Саме так писав свою “Таємну вечерю” Леонардо. Але Кирилівські фрески з’явилися майже на три століття раніше.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
