Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На часі · “Україна – це культурна й економічна “закваска” Російської імперії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Ключова проблема і ключі до неї

Слово Просвіти, №24 за 2025 рік

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України Рашистська навала на Україну, а раніше так звана “гібридна війна”, основою якої є незатихаюча ідеологічна агресія, породили з боку українського суспільства активний культурно-ідеологічний спротив. Він дав знати про себе у вигляді численних газетних і журнальних публікацій, де спростовувались вигадки та фальсифікації нашої історії, досліджувались і конкретизувались історичні корені українського народу. З початком брутальної військової агресії Росії вже з’явились ґрунтовні дослідження істориків, літературознавців, краєзнавців, які висвітлюють природу, зародження новочасного фашизму – рашизму, оскільки, по суті, цей, за визначенням Михайла Сидоржевського, “оновлений гібрид сталінізму і фашизму”, став офіційною ідеологією РФ. Серед таких дослідників особливе місце посідають науково-публіцистичні дослідження Дмитра Чобота – історика, публіциста, краєзнавця. Густина фактичного матеріалу, глибока аналітика, доступна й образна мова, публіцистична загостреність визначають стиль цих панорамних оглядів нашої історії, політики, географії, етногенезу, мови, культури та національних особливостей. Автор, з одного боку, спирається на достеменні свідчення авторитетних фахівців, а з іншого – залучає глибинні та вражаючі факти історично-суспільного життя, джерела “з перших уст”, які дають можливість об’ємного бачення тієї “внутрішньої достовірності”, що оживляє документи й літописи, фактографічні матеріали. Внаслідок широкомасштабної агресії Росії Україна опинилась у центрі світової історії, а війна набула загальноцивілізаційного значення, оскільки на боці України визнані світом національні та загальнолюдські гуманітарні ціннісні засади, а з боку Росії – відчайдушна спроба повернути назад хід історії, знову утвердити в світі культ сили й брутального диктату задля зміни усього світового порядку. Ця обставина висуває начебто регіональний воєнний конфлікт на глобальну політичну арену, через його призму проглядає або апокаліпсис планетарного масштабу, або остаточний крах людиноненависницьких концепцій, що їх рашисти намагаються “модернізувати” й “осучаснити” за допомогою небачених фальсифікацій і цинічного жонглювання фактами. Саме проти цього спрямований ідеологічний і публіцистичний пафос двотомника Дмитра Чобота “Ключі від миру і війни”. Послідовно досліджуючи характер російсько-українських взаємин, а вірніше, конфліктів, Дмитро Чобіт викриває ганебну роль російської інтелігенції, яка у своїй більшості “легітимізувала” загарбницькі устремління Російської імперії, виправдовувала імперіалістичні забаганки, що тягнуться ще з ординського минулого Росії. Відомий російський дисидент, письменник, режисер Міхаїл Зигар, який 24 лютого 2022 року, в день початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, написав відкритого листа проти війни, у книзі “Война и наказание. Как Россия уничтожала Украину” (2023 р.) стверджує: “Багато російських письменників та істориків винні в тому, що сприяли цій війні. Саме завдяки тому, що вони робили в останні 350 років, зародився і розквітнув російський фашизм”. Міхаїл Зигар справедливо наголошує, що так звана “велика російська культура” протягом цих століть принижувала інші країни і народи, зверхньо на них дивилася, пригнічувала, зневажала і знищувала їх. Як бачимо, це все стало нарешті очевидним для вкрай невеличкої частини російської інтелігенції, яка починає усвідомлювати, що нинішній шлях Росії, шлях агресії проти України веде цю країну, інфіковану міфом про “велику імперію”, в прірву. Дмитро Чобіт аргументовано “розгортає” багатовіковий історичний процес зміни міфологічних масок і доводить, коли і як ця ординська химера одягла на себе маску під назвою “русский мир”. А все розпочалося від того, як Московщина присвоїла назву Русь із метою одягнути на себе маску культурної, цивілізованої держави. Для цього Московія 22 жовтня 1721 року проголосила своє царство “Российской империей”, а московитів вирішено було Петром І називати “россиянами”. Імператриця Катерина ІІ вирішила витворити власну версію російської історії, в основі якої і був покладений міф про колиску трьох братніх народів і те, що першою російською державою була “Київська Русь”. Ці міфи, ці міфологеми продукувалися, поширювалися і впроваджувалися в суспільну свідомість народів Російської імперії, імперії СРСР і нинішньої Російської Федерації. Відомо, як у радянський період особливо інтенсивно, на всі лади оспівували “союз братніх народів”. Нинішня терористична агресія стала ще однією ремінісценцією біблійної історії про вбивство Каїном свого брата Авеля. Як і сумнозвісний Каїн, рашистська Росія робить вигляд, що вона непричетна до масових убивств, руйнування міст і сіл і розгнузданого терору цивільного населення. Д. Чобіт наголошує: відбувається реставрація “Великої Росії” через віроломну агресію рашистів. Він бачить витоки так званої СВО в каральних операціях у Чечні, війні в Афганістані… На чому ж базується ідеологічно сучасний гібрид фашизму – рашизм? Історик називає одіозне ім’я чорносотенного російського філософа Івана Ільїна, який, не надто вдаючись до філософських екзерсисів, прямо лякає світ апокаліпсисом розпаду Росії. З його спекулятивних суджень випливає, що народи світу не розуміють або не терплять російського різноманіття. Що таке це “російське різноманіття”, Д. Чобіт виразно показує у книзі “Імперське божевілля Московії”. Сюди входить убивство політичних опонентів: Борис Нємцов, Ганна Політковська, Олексій Навальний, “джихад” Російської православної церкви в якості однієї з головних “скрєп” рашистської ідеології, брехня про “вигадану Україну” з допомогою австрійського генштабу, “легітимізація” захоплення Криму, абсурдні вигадки-страшилки про Степана Бандеру і нацизм в Україні… Словом, ідеологічні пахолки Івана Ільїна, використовуючи новітні технології, прагнуть переставити мораль і політику з ніг на голову. Що й не дивно, бо саме Ільїн у своєму писанні “Про фашизм” оправдовував цю людиноненависницьку ідеологію як реакцію і противагу більшовизму. Нині в Росії активно діє “філософсько-політичний” клон “Ільїн – Олександр Дугін”. “Філософський шаманізм” Івана Ільїна, прикритий фіговим листком ніцшеанства та шпенглеризму, прямо зміщується в бік політичної платформи Путіна. Наступ рашизму відбувається по всьому фронту ідеологічної боротьби. З особливою послідовністю рашисти прагнуть підірвати наріжні камені нашої історії. Тут і одіозна “норманська теорія”, оскільки свій історичний шлях рашисти починають від Рюрика і Ладоги, і викривлення мовної історії нашого народу… Д. Чобіт посилається на незаперечний авторитет українського видатного мовознавця і лінгвіста Юрія Шевельова, який науково обґрунтовував, що система фонем і звуків праслов’янської мовив її кінечному варіанті, де він ще не виявляв поділів у цій мові, є тим вихідним пунктом, від якого слід вести історію рідної мови. Автор також наводить знамените “правило Аскольді” – відомого італійського мовознавця. Це правило гласить, що там, де найгустіша сітка діалектів, там прабатьківщина мови. Саме в Карпатах було зосереджено вісім говорів. Далі в цьому плані відзначаються Волинь і Поділля, хоча саме полтавські, черкаські та київські вимови, як найбільш виразні та однорідні, склали основу української літературної мови. Цікавим видається також міркування Дмитра Чобота про тотожність і синхронність понять “народ” і “мова”, оскільки насієм мови є народ. Таким чином він пропонує визнати початки українського етносу саме з того моменту, коли мова нашого етносу почала існувати самостійно, виокремилась із різнорідного мовного субстрату. Дослідник також підтверджує думку, що Україна – це культурна й економічна “закваска” Російської імперії. Саме українцями заселені й обжиті значні території Північного Кавказу, Центральної Азії, Уралу, Сибіру, Тихоокеанського поморія, Крайньої Півночі. До 1917 року вихідці з України становили 52% мешканців Далекого Сходу. Свого часу Ленін, а за ним Путін, твердив, що тільки під егідою Росії можлива суверенна Україна. Воно й не дивно, зазначає автор дослідження, російський етнос формувався у так званому Заліссі – басейні Оки, Верхньої та Середньої Волги. А російська мова сформувалась на цих теренах з діалектів прийшлих русів, новгородських словенів, кривичів, радимичів, в’ятичів. Однак для нинішньої російської диктатури історія у її науковому й фактологічному ракурсі не існує, вона повинна слугувати і виправдовувати імперіалістичні наміри кремлівських зверхників. То ж недарма вони цитують Івана Ільїна: “Доки національний диктатор не підбере собі чесний та ідейний урядовий апарат, здатний чесно скласти законні виборчі списки, доти говорити про вибори неможливо”. Хіба ці слова не прямий дороговказ для будь-якого, не тільки кремлівського диктатора? Дмитро Чобіт послуговується численними історичними пам’ятниками, літописами, зводами законів, правовими актами. Адже він сам виступає як історик, географ, етнограф, мовознавець і лінгвіст. Так він вписує в український контекст “Географію” Клавдія Птоломея, зокрема розділ “Європейська Сарматія”. Цікава його гіпотеза про вираз “Київ – матір міст руських”. У Птоломея зустрічаємо назву тодішнього Києва, як “Метрополь”. Літописець, який перекладав з грецької мови, знав, що “метро” – це українською “мати”, а “поль” – місто. Ми часто забуваємо, що здогадки, гіпотези, лінгвістичне розшифрування давніх легенд і переказів так само входять у процес історичного пошуку. Раніше, за радянських часів, це було фактично зведено до нуля, що значно збіднювало історичну науку. Тож цілком виправдані такі форми пошуку у Д. Чобота, який за допомогою низки історичних свідчень і фактів поставив питання про русинське походження першого короля Італії Одоакра. Метод історичного дослідження Д. Чобота певною мірою спирається на концептуальну спадщину відомого історика Льва Гумільова. Він, вважав, що потомки антів IV ст., які разом з роксоланами і гунами перемогли готів до початку ІХ ст., мають свій “каганат”, тобто суверенну державу з центром у Києві і царя по імені Дір. Варто зазначити, що енциклопедична обізнаність автора дозволяє йому ефективно аналізувати не тільки суто історичні проблеми, а й “ребуси” політичних схем російської пропаганди. Серед них – хоронім “Росія” та етнонім “русские”. Він звертає увагу, що в Російській Федерації немає Росії як суб’єкта федерації. Тому абсурдне твердження Путіна, що Росія не має кордонів, переростає у гротескну ситуацію: у росіян немає Батьківщини. Другий том двокнижжя Дмитра Чобота присвячений майже повністю історичному протистоянню Московії–Росії та України. Ареною безкомпромісного протистояння стало минуле українського народу, його мова і походження. У цій ситуації питання про витоки історії українського та російського народів набули величезного значення, бо без цього неможливо зрозуміти самої суті вікового протистояння, причин російсько-української війни. Дмитро Чобіт у своєму двокнижжі демонструє наступальну ідеологію, яка безкомпромісно визначає наші пріоритети. Його комплексне історично-політичне дослідження дає змогу українцям визначитися в національному і планетарному обширі… Разом із тим, це пройнята зболеною любов’ю сповідь про минуле й майбутнє рідного краю, який нині перебуває під перехресним вогнем явних і прихованих ворогів. Так, у книзі “Загибель Гути Пеняцької” Дмитро Чобіт дає гідну відповідь фальсифікаторам, які використовують трагічну історію села Гута Пеняцька для спотворення історії боротьби українців за незалежність. Завдяки багаторічній подвижницькій праці Д. Чобота вдалось встановити, що в ході каральної акції проти Гути Пеняцької жоден вояк УПА чи воїн дивізії СС “Галичина” не були причетні до цього злочину. Натомість автор з’ясував, що тісні контакти місцевого польського націоналістичного підпілля зі сталінськими диверсійними групами, які використовували село як базу для терористичних актів, і спричинило цю трагедію. Радянські партизани під проводом полковника НКВД Дмитра Медвєдєва не турбувались про долю місцевого населення. Дмитро Чобіт переконливо свідчить, що знищувала Гуту Пеняцьку бойова група “Рейнгольд” на чолі з оберштурмбаннфюрером СС Фрідріхом Боком. Вона складалась в основному з вояків 4-ї поліцейської моторизованої дивізії СС. А цю дивізію було сформовано у жовтні 1939 р. у Силезії з тамтешніх німців, поляків і чехів, які після розгрому Польщі стали громадянами Німеччини. Автор послідовно спростовує вигадки і фальсифікації польської сторони, яка обґрунтовує свої погляди на недостовірних радянських і російських джерелах. Прикро, що обороняти правду про той драматичний і трагедійний час доводиться українським історикам і краєзнавцям, тоді як польська сторона залучає потуж-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин