Пошта “СП” · “Є книги, від яких вибухає уява і яких не можна не читати”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Як ірпінці русню відірпінили
Слово Просвіти, №24 за 2025 рік
Олександр НАКАЗНЕНКО
Нещодавно в одеському видавництві “Астропринт” побачила світ нова книга Сергія Мартинюка “Позивний “Письменник”, або Як Ірпінці русню відірпінили”. Мав за честь погортати її і ознайомитися. Книга написана за щоденниковими записами письменника і передає дух спротиву та незламності перших ірпінських добровольців, які стали щитом на шляху ворога. Саме завдяки їхньому героїзму Україна вистояла і неодмінно переможе. Що впадає в очі? Книга позажанрова, хоча сам автор говорить, що написана вона військовими “лелечками” і передає всю драматичність і героїзм ірпінців у перші дні війни. Відкрив для себе декілька імен, яких не знав. Промайнуло вже понад три роки з моменту боїв у Приірпінні, але книга чіпляє спогадами, і ти заново переосмислюєш події лютого-березня 2022 року. Перші ірпінці “танцювали” перед загарбниками смертельний танок “герць”, як колись наші козаки. І цей двобій українці виграли саме тут, в Ірпені. Як стверджує автор, “Битва за Ірпінь визначила новітню історію України”. Книга складається з декількох розділів, але кожен – це окремий літопис перших днів сучасної війни. Назву деякі з них: Перед війною. Літопис подій, які запам’яталися; Ми всі чудово розуміли, що якщо впаде Ірпінь, то впаде і Київ. Тому стояли насмерть; Моя Україна сьогодні потребує солдата Мартинюка, а не письменника; Я Ірпінець, і мене не скорити. Ірпінці – нескорені люди; Тут Ірпінь. Московити, і не мрійте, важко збирати вибиті зуби поломаними руками; Ми всі боронили свою землю. Боронили так, як нам вистачало сил. Глибоко в душу запали прикінцеві “лелечанки”: Ірпінь. 25 лютого. Завалимо нацика, а нашим передамо відрізане вухо; Степняк, або “Разобрать деревню”: Бій на Ластівці; Смак кави і аромат сигари під вибухи мін; Бій на Караван Гала; Жираф. Позиція
“Мішки”; Як ми втримали Ірпінь. Ти занурюєшся у водоверть подій і разом із письменником, його героями тиснеш на гачок автомата і ведеш вогонь, перечікуєш обстріли в недооблаштованому укритті. Ти разом із письменником під гаслом “З Україною в серці і зі зброєю в руках” зневажаєш окупанта-москаля і нотуєш літопис подій у записник. Уривок із книги, як на мене, цікавий і показний: “Десь по обіді, біля 15.30, підійшов до входу в штаб. Перевіряв пости біля залізничного мосту. При вході чатують двоє вартових. Мимоволі (почув знайомий голос) подивився на доріжку, яка вела до будинку Чоколова, і закляк на місці. Віталій Магістр розмовляє з моєю дружиною і молодшою дочкою. Усміхаються і про щось говорять. Забрало у мене падає миттєво. Щось сталося? Чого вони тут? Підійшов, привітався і запитливо дивлюсь на Марину. Магістр весело говорить: – Ось і наш командир. Не буду заважати, спілкуйтесь. Приємно було познайомитися, – і вже до мене тихенько: – У нас порядок, – і пішов у бік штаба. – Привіт, кохана. Щось сталося? Чого тут? – Ні. Все гаразд. Ми прийшли записатися в наш Ірпінський добровольчий загін, – Марина відповідає просто і очі у неї сміються. – І тебе заодно побачити. Як ти? – Нормально. – Татку, ми дійсно прийшли записатися в добровольці. Я добре стріляю, можу надавати медичну допомогу. – Тоня обіймає мене, і я нарешті розумію, що все нормально. Нічого не сталося, всі живі. – Мама сказала, що також гарно стріляла в школі і буде подавати мені патрони, – при цьому привітно усміхається. Ну все. Забрало у мене піднялося, і я спокійно видихнув. Обійняв моїх рідних і міцно пригорнув їх до себе. Так обійнявшись, простояли декілька хвилин. Ці декілька хвилин була найщасливішими в моєму житті. Війна, вибухи, болотяні вилупки
Марта Дзюба яків Української Народної Республіки у містах Варшава, Ланцут, Каліш, а також “політичну активізацію української колонії в Польщі”. Ця остання фраза – зі спецдонесень КГБ: нам здавалося правильним нагородити за те, за що раніше переслідували – за силу пам’яті! Наша премія має скромні можливості, щоб запросити до церемонії наших закордонних лавреатів, але я маю велике сподівання: буде нагода на “другу селізуть, а ми гріємось в обіймах. Анаконда приставила до нас свою людину (замість Тренера), яка спілкується з новачками добровольцями, записує їхні координати в зошит. Надалі опікується ними і їхньою військовою долею. Підвів до нього свою родину. Щось він старанно записував у свій зошит, довгенько спілкувався. Провів Марину і Тоню до самісінького під’їзду, пообіцяв, що сьогодні обов’язково прийду на вечерю (що я мав сказати) і... зустрілися ми тільки після звільнення Ірпеня. Але я завжди пам’ятав ці щасливі 30 хвилин зустрічі в Будинку письменників. Як би важко нам не було, але точно не буде соромно”. Є люди, з якими завжди хочеться зустрічатися. Є місця, до яких прикипає душа. Є книги, від яких вибухає уява і яких не можна не читати. Так і з Мартинюком і його книгою про Ірпінь. Хочеться зустрічатися і читати. Декілька слів про обкладинку. На її звороті – розуміння сенсу книги. На обкладинці – есей Сергія Мартинюка “Чого я хочу від Українців?” Процитуємо його повністю: “Сергій Якович Мартинюк (літературний псевдонім – Світогор Лелеко, військовий позивний – Письменник). Родом зі стародавньої Балтщини. Чого я хочу? Хочу розуміння від Українців, що немає абсолютно ніякої різниці, хто буде при владі в США! Абсолютно не важливо, хто там головує в ЄС. Якщо ви слабкі – вас продадуть, подарують або обміняють на якусь цяцянку. Ми в Ірпені не чекали наказів. Ми знали, що за Україну треба вбивати, а не гинути. Нам треба було в перші три дні збити з москалів зухвалість і показати,
рію” нагородження у Польщі та Франції!” Редакція “СП” радо долучається до привітань лавреатам. Особливо приємно за відзначення Марти Дзюби і її книги спогадів “Прожите і пережите”. Про презентацію і зміст цієї праці вийшла стаття Ігоря Зоца “Прожити своє” в попередньому номері тижневика. Нагадаємо також, що премія імені Леся Танюка надається за значний внесок зі збереження історичної пам’яті та актуалізації неспотвореної імперськими міфами української історії. Лесь Танюк усе своє свідоме життя досліджував правдиву історію України, підтвердженням чому є не лише його послідовна державотворча діяльність, але й численні історичні розвідки, якими рясніють сторінки багатотомного видання щоденників. Премія імені Леся Танюка “За збереження історичної пам’яті” заснована три роки тому. Її організаторами поряд з НЦТМ імені Леся Курбаса є Всеукраїнський “Меморіал” імені Василя Стуса та видавництво “Дух і Літера” Києво-Могилянської академії. Власн. інф. Фото з відкритих джерел
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
