Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пишуться вірші... “Душі – крапки неповернення”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

“…Цей світ відчуєш блискавичним дотиком”

Слово Просвіти, №24 за 2025 рік

вервечками від лопаток до попереку просять нагодувати й прихистити а вигнати їх ніяк, і дати нічого. витинаєш і дратуєшся – бо не втрапляєш ножицями у намічений прямокутник, грюкаєш столом – в іншому місті чути. різьбиш мені дім, а він усе меншає і ось уже оку ні за що вчепитися, а серцю – і поготів витинаєш мені дім куди б його тепер почепити? куди б його тепер почепитися? *** промінний світ – і вмить спаде полуда з очей, оспаних залізничним гоном, і ти, мов нечеканий гість приблудний, пройдеш непевним кроком по вагону. і світло-дзвонні блики на руці з вйолетовою цівочкою вени, і часового колеса приціл – погрозливий, такий буденний. там лоно поля біле, ще цнотливе, відтеплює й підлещується лісу, де льоду півпрозорий тихий вилив, грудками набухаючи виблискує викрій дерев – то білі перлини, бісер. повз вереск, спазм, тремтіння лиць конечних, повз смерти вишкір, тінь страху відталу сліпучий день гукає, рветься, дає тобі, живучому, помалу майбутнього можливість… звершиш? *** …цей світ відчуєш блискавичним дотиком, що взяв та й мельки* промайнув по кисті – любов’ю пальці бубнявіють доти, допоки зможуть пальцям відповісти. і сивий січень свій похід прискориш, зірчастим сміхом розпадеться відчай, торканню скоришся, примружиш вічі. бодай сьогодні, в зорепадну мить, бодай на рік, чи на десятиріччя забудь, що знаком оклику лежить твій страх на всіх дорогах і узбіччях. відчуєш світ багряним сірником запаленим у хижій тиші лісу, аби вогонь стрибучий, як стебло, рішуче взяти і не обпалитись. *мельки – мигцем, бігло. *** котиться кружальцями синя напівтьма, котяться сорочкою пальці, бубнявіють. перчининку ока ловлю поміж вій і всотую до самого дна п’янку безневинність. бачу, ти – вже проростень з травня буйного пронеслися грозами, лишилася курява, електрична доза на зубах – не мудрости, дитинним поривом, ніби бігти голими слобожанським степом, накладати вето й тамувати страх синій напівтемний, холод гітари грифу, теплість твоїх вигинів, ти – вже проростень у моїх ґрунтах. страшний вірш про дозиметр крекче реченець Гейгера скреготом-реготом ривчастим альфа-частинок гейзери линуть променисті хижаться тріскитом блискавки чyєш? ломиться крига вогким вугіллям висновку шматтям мапи бліцкригу Цельсій малює хрестики (+...) шкал охолоджень реакторів вгору летять перелесники корчачи людям гримаси іонізуються атоми іронізуєш – житимем кардіограми ламана смерти химерний вигин ремствує реченець Гейгера ревом розколотим лине альфа-частинок гейзери ллються вздовж полонини місто висить на вістрі, шов його з тріском рветься, кігтем зі Сходу, в скельця, в безмірі скельць і кистей місто в хмари – випари згарищ, вісті скісною рискою в землю – тіло розхристане, в безвість надій і марень. вистогне місто, вистигнуть стигми вулиць порізаних, зорані зшерхлим залізом згладяться гострі виступи. тільки пусте ліжкомісце, вийми на знімках сімейних – душі – крапки неповернення – вбиті навік залишаться дірами в місті безлюдному, в моєму місті. 02.01.2024 р., Харків відчалення кульчик ліхтарний гойднувся у вусі вокзалу, жовто й лукаво шибки зішкірились – знають бо: не втечемо. чуєш оте торохтіння? чорно-біле кіно запустили світить прожектор, мотається стрічка стовпів, дерев і хатині душі наші, як стрічки, розмотуються, з Гордіївих вузлів стають Соломоновими тримайсь за цей край, щоб не заплуталось не загубилось

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин