Погляд · “Час подумати про створення національного Диснейленду на базі не лише Франкових, а й загалом українських народних казок”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Збудуймо казковий “Замок Лиса Микити”
Слово Просвіти, №24 за 2025 рік
Роман ПАСТУХ, член НСПУ
Хто з нас не знає, де у 1890 р. Іван Франко вибрав “резиденцію” для свого хитрого Лиса Микити з відомої поеми-казки “Лис Микита”? Так, у селі Лисовичах, заснованому приблизно в ХІІ–ХІІІ ст. біля нинішнього курортного міста Моршина Стрийського району на Львівщині. Процитую: Гей, хто в лісі не буває, Той не бачив, той не знає, Як Микита Лис жиє. Лисовичі – славний замок. Не один там хід і ґанок, Ям, скриток чимало є. Напевно, поет керувався народноетимологічною версією про походження назви села від лісового звіра лиса. Натомість правдоподібнішою видається версія про зв’язок топоніма з лісовими жителями – “лісовичами”. Крім того, І. Франко мав чути перекази про існування в лісі поблизу Лисовичів середньовічного замку-палацу графині Катерини Коссаківської, підтвердженням чого є мікротопоніми Замчисько і Вали, оборонний вал і рів, а також знайдені там артефакти. До слова, власниця Лисовичів була фундаторкою побудови в селі дерев’яної церкви Богоявлення Господнього, її олійний портрет розташований у верхній частині нави між іконами Богородиці та Ісуса Христа. Поема-казка “Лис Микита” стала класикою дитячої літератури, хоча її залюбки читають і дорослі. Цікавий факт: під час перебування у США у 2005 р. я чув від емігранта Романа Маца родом із села Молодича біля міста Ярослава (нині в складі Польщі), автора цікавих спогадів “Крутими стежками до волі” за моїм редагуванням і передмовою, як після Другої світової війни знання напам’ять “Лиса Микити” підказувало йому виходи зі складних ситуацій і врятувало життя. У таких випадках, не без легкого гумору стверджував він, я, мої брати і сестри обов’язково виголошували напам’ять Франкового “Лиса Микиту”: “Вернувся я у вільшину, взяв (підпільну повстанську. – Авт.) пошту і хотів також брати пістолю (для захисту в разі нападу поліції. – Авт.), але подумав: “Та ж “Лис Микита” І. Франка заступав мені сто таких пістолів”. Подібне свідчення з іншого приводу я чув і від відомого шевченкознавця із села Бояні біля Луцька Миколи Куделі, якого в сибірській каторзі врятувало від смерті знання напам’ять усього “Кобзаря” Тараса Шевченка. Шанувальники творчості поета зробили вже чимало для увічнення його імені. На його честь відкрито пам’ятники, меморіальні та пам’ятні таблиці, названо міста, вулиці, площі, школи, кораблі, бібліотеки, театри тощо. Відбуваються реґіональні, всеукраїнські й міжнародні франкознавчі конференції, за матеріалами яких видаються збірники тощо. Менше уваги звертається на монументальну популяризацію його найвідоміших творів, серед яких особливе місце займає, звісно ж, “Лис Микита”. Чи не найвдалішою спробою можна вважати Стежку поета з її Поляною казок в лісі Панчужній на околиці Нагуєвич зі сторони Дрогобича. Настав час подумати про створення своєрідного національного Диснейленду на базі не лише Франкових, а й загалом українських народних казок. Де мав би постати наш “ленд” “Замок Лиса Микити”? Очевидно, в його офіційній літературній “резиденції” на території давнього замку в Лисовичах! По-перше, це прямо випливає з Франкового твору і має персоніфіковану меморіальність. По-друге, Лисовичі займають зручне стратегічне місце поряд з міжобласною автомагістраллю та залізницею Стрий – Івано-Франківськ. По-третє, неподалік проходить міжнародна автомагістраль і залізниця Львів топоніми (Замчисько, Вали) та знайдені селянами на території замку предмети старовини дають
– Стрий – Закарпаття. По-четверте, село впритул межує зі славнозвісним курортом Моршином з його постійно змінним контингентом відпочивальників і потенційних відвідувачів майбутнього “Замку Лиса Микити”. По-п’яте, за лічені кілометри звідси розташоване відоме відпустове село Гошів з його церковно-релігійним комплексом на високій і крутій Ясній Горі. По-шосте, в незначній віддаленості на мандрівників чекають туристично привабливі Скали Довбуша, місця стрілецької та повстанської слави, взагалі мальовничі Українські Карпати. По-сьоме, тут існує розвинена інженерна, соціальна і сервісна інфраструктура. По-восьме, є широкий вибір ділянок для спорудження казкового комплексу... Не виключені й інші варіанти вибору місця. Наразі уявний “Замок Лиса Микити” може і має всі можливості стати доконаним фактом у результаті великої та тривалої організаційної, творчої, конкурсної, проєктно-планувальної роботи, пошуку джерел фінансування, нарешті, власне будівництва. Він бачиться цілісним архітектурно-скульптурним комплексом різних споруд, скульптурних композицій, окремих скульптур, атракціонів тощо включно зі стоянками для автомашин, сервісними службами і всім тим, без чого немислима сучасна прибуткова екскурсійнотуристично-розважально-відпочинкова галузь. Щоб майбутньому оргкомітету і авторам проєкту наново не відкривати Америку і не придумувати велосипед, варто спочатку вивчити досвід створення та діяльності знаменитого американського Диснейленду, інших популярних зарубіжних об’єктів такого призначення, і лише тоді “братися за гуж”. Але братися за український національний “гуж”, а не копіювати чужий. Звісно, це справа не одного і навіть не кількох років, але, як мовиться, гра варта свічок, а дорогу здолає той, хто йде. Про неї мовиться в моєму, співзвучному з Франковим “Лисом Микитою”, вірші “Лисовичі – славний замок”, як називається і моя книжка про село: У Лисовичах Франкові, Ґеніальному у слові, Спала думка поселить Свого Лиса, хто Микита,
підстави досліднику стверджувати, що замок у Лисовичах належав до важливих об’єктів оборон-
І відтоді знаменита Ся місцина вочевидь.
А прислухайтесь, як лине З давнини: Охаба, Глинне, Збірок, Жорнавка, Вали, Приски, Гречищі, Стависька... Ех, якби вони і зблизька Ще про себе повіли! З чого почати? Напевно, зі створення постійно діючого організаційного комітету за участю представників влади всіх рівнів, фахівців із різних галузей, творчої інтелігенції, активної громадськості. Буде добре, коли до ідеї спорудження “Замку Лиса Микити” діяльно долучаться фінансові, бізнесові, спонсорські та волонтерські кола. А ще краще, коли оргкомітет стане робочим органом під егідою чи в складі структур Кабінету Міністрів України. Адже йдеться про надзвичайно престижний проєкт загальнонаціонального, а не регіонального значення. Словом, робота знайдеться для всіх. Приводом до початку популяризації та втілення ідеї вашого покірного слуги стала його стаття “Замок Лиса Микити” аж проситься до Лисовичів” у стрийському районному часописі “Рідне поле” від 27 травня 2011 р. Першим практичним кроком на цьому шляху стало створення в червні 2012 р. за пропозицією тодішнього голови Стрийської районної ради Романа Козака комісії з вивчення історичного минулого Стрийщини, пошук способів втілення ідеї. Зокрема, до складу комісії ввійшли докторки філологічних наук, професорки Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка, відома дослідниця “казкової спадщини” поета Галина Сабат та Олена Бистрова, ваш покірний слуга та інші. Після цього комісія оглянула в Лисовичах давнє замчище. У жовтні 2018 р. у Стрийській районній раді відбувся другий круглий стіл з цього питання, чому сприяв передрук 25 жовтня 2018 р. статті “Замок Лиса Микити” аж проситься до Лисовичів” у цій же газеті. У розмові взяли участь тодішні голова районної ради і лисовицький родак Роман Козак, його заступник Мирон Войтович, начальниця відділу з питань культури, туризму, охорони культурної спадщини, культурних цінностей, національностей та релігій Людмила Курилишин, а також директор Львівського наної архітектури Прикарпаття середньовічного періоду. За спогадами, замок існував уже у XVIII
ціонального літературно-меморіального музею Івана Франка, франкознавець Богдан Тихолоз, вчений секретар музею Катерина Крамар, краєзнавець, автор історико-краєзнавчих книг “Стрийщина крізь віки”, “Лисовичі – славний замок” та багатьох інших Роман Пастух. Учасники обговорили можливості реалізації ідеї, а також побували в Лисовичах на території колишнього замку. Усі погодились, що потрібно провести археологічні розкопки та, можливо, відновити частину замку, вибрати, виділити й узаконити земельну ділянку. Лише тоді можна взятися за створення казкового архітектурно-скульптурного ансамблю “Замок Лиса Микити” з перспективою його подальшого розвитку і перетворення на туристично-екскурсійний об’єкт національного значення. На жаль, не так сталось, як гадалось. Невдовзі надійшли чергові вибори зі зміною влади. Розгулялась світова пандемія коронавірусу. А найстрашніше – вибухнула повномасштабна російсько-українська війна. Привабливу ідею довелось відкласти. Але все йде, все минає, і це теж рано чи пізно мине... Після сказаного скептики посміхнуться: мовляв, от фантазер, адже його пропозиція аж ніяк не на часі. Даруйте, не фантазер, а реаліст. Пригадайте приблизні слова прем’єр-міністра Великої Британії часів Другої світової війни, видатного політика, лавреата Нобелівської премії з літератури Вінстона Черчилля, сказані з приводу невиділення бюджетних коштів на потреби культури: “За що ж ми воюємо? Та за культуру!”. Ось і ми. Невже відмовимось від створення воістину унікального в Україні національного казкового архітектурно-скульптурного комплексу “Замок Лиса Микити”? Невже знову витягнемо на світ притаманне байдужим виправдання “Не на часі”? Переконаний, прихильників цієї ідеї незрівнянно більше від них, і вони відгукнуться на цю публікацію. Тож зробімо нарешті перший практичний крок у цьому напрямку, а там буде другий, третій і т. д. Це стане заспівом, прологом до великої справи. Решту зроблять організаційно-підприємницькі руки, творча думка і кінцева мета. І “Замок Лиса Микити” в Лисовичах постане! Неодмінно постане!
ст. і належав тоді Катерині Коссаківській, котра була, до речі, фундаторкою спорудження в селі дерев’яної церкви Богоявлення Господнього і портрет якої зберігся у храмі донині (на фото). Не менш важливим фактором на користь дослідження замку є і його слава як “столиці” знаменитого Лиса Микити з однойменної віршованої казки Івана Франка. Слід гадати, Франко знав про, як він пише, славний замок у Лисовичах і бував на місці, де він колись стояв, адже не раз гостював у Стрию і сусідніх селах. Мабуть, саме зараз, у час відновлення правдивої, а не сфальшованої української історії, настав слушний момент зайнятися детальним вивченням архівних документів про Лисовичі та Лисовицький замок і археологічними розкопками, котрі в перспективі можуть стати основою для створення музею, до якого приїжджатимуть численні відвідувачі.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
