Святині · “Читаймо літописи, читаймо Грушевського й не піддаваймося брехливій північно8східній пропаганді!” · с. 13сторінка оригіналу ↗
Княжа Русь в інформаційній безпеці сучасної України
Слово Просвіти, №24 за 2025 рік
Тарас ГОЛОТА, аспірант КНУ ім. Т. Шевченка, лавреат Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара
Терміни Русь, руський, Київська Русь, однозначно належні давній Україні, упродовж століть перебувають у вирі бридких московитських маніпуляцій. Держава зі столицею в Києві, відома з літописів упродовж ІХ–ХІІІ століть, мала назву Русь або Руська земля. Ядром цієї держави були три князівства – Київське, Чернігівське та Переяславське, столиці яких були головними містами Русі (як це видно з угод Русі з Візантією Х століття). Термін Русь мав іще вужче значення – територія племені (або племінного союзу) полян. Літопис зазначає, що полян тепер звуть руссю (тут із малої літери – назва племені). До полянського племені належали, як підкреслює літопис, засновники Києва. Але земля полян не тотожна Київщині, Чернігівщині та Переяславщині, оскільки, наприклад, Чернігівщина була територією іншого давньоукраїнського племені – сіверян. Літописні тексти засвідчують численні випадки, коли хтось їде з півночі або зі сходу Давньокиївської держави “в Русь”, тобто на територію київсько=чернігівсько= переяславського ядра Русі. Псковсько-новгородські землі в цей час були окремим етнічно-державним утворенням, чия мова була тісно пов’язана з західнослов’янськими. (Захоплення Новгорода та Пскова в XV столітті москвою, знищення північних демократичних республік, геноцид їхнього населення та переселення на їхні землі московитів не зробив ці території “ісконна масковскімі”). А на майбутніх територіях московщини тоді мешкали фінно-угорські племена. Москва, підступно вкравши на початку XVIII століття (у часи кривавого садиста Петра “вєлікава”) візантійську назву Русі (Росія), продовжує красти всі види києворуської спадщини – мову, літературу, історію, мистецтво (називаючи їх “дрєвнєрусскімі” або й просто “русскімі”). Такими з погляду московитів виявляються і давньокиївські історичні праці (літописи), і давньокиївські пам’ятки церковної та світської літератури. Далека дика колонія, що її іменували “Заліссям” (з погляду Києва – за “бринськими”, тобто брянськими лісами) навіть у XV столітті, претендує на володіння метрополією на її потужною культурною спадщиною. Але ж відомо, що Чернігівському та Переяславському князівствам належали околиці аж до сучасної москви. Володимир на Клязьмі та Ярославль (давніша назва місцевості – “Ведмежий Кут”) засновано великими князями київськими Володимиром Великим та Ярославом Мудрим. Засновник москви Юрій “Долгорукий”, прозваний так за агресивну політику (саме давньоукраїнською мовою долгорукий, а не “дліннорукій”!), син Володимира Мономаха, спробував поставити центр під владу околиці – й був отруєний волелюбними київськими боярами. А його син Андрій “Боголюбський” (прозваний так наче в насмішку за своє святотатство) вже осів на дикій околиці й, утративши надію сісти на київський великокнязівський трон, безжально палив київські святині як чужинець. Саме тоді, у другій половині ХІІ століття, оформилося відокремлення дикої околиці від культурного центру. Територію для москви “зачистили” шляхом убивства бояр-власників, чиї нащадки й розправилися з “Боголюбським”. Слушно відзначали деякі московитські історики, що в плані історичної спадковості московія – продовження не Київської Русі, а ординської держави. Саме за допомогою орди “собіратель земель” Іван Калита розширював межі московського князівства. Центральна постать московитської історії – цар Іван Жахливий – понад пів століття заливав кров’ю власну державу й зрештою був задушений найближчими сподвижниками. А його син цар Федір зі своїм шуряком головним боярином (і майбутнім царем) Борисом Годуновим спілкувалися за допомогою батога та ножа прямо на урочистому прийомі іноземних послів – і це в часи Шекспіра (що міг існувати лише в культурній країні). А “на москві” (саме так говорили ще в ХХ столітті – “красавіц много на масквє”) літератури такого рівня не було й не могло бути і близько. Але що не можуть створити, то прагнуть украсти – як було з численними “передовими радянськими” технічними винаходами. І Іван Жахливий, і Петро Перший “прославились” убивством власних старших синів, що зрештою в обох випадках призвело до вгасання династій. Українська мова чітко відрізняє поняття й термін руський (належний до Русі – України) і російський (належний до росії – московії). Натомість московити спеціально ототожнюють ці терміни, вживаючи слово “русскій” і щодо української Русі, і щодо московитської росії. Так несподівано й підступно стають “рускімі” давньоукраїнські землі, міста, храми, князі… Навіть термінологія слугує брутальній загарбницькій політиці – спершу інформаційній, а незаукраїнську державність, шлях до Європи та культурну самобутність XVII–XVIII століть. Виставка розміщена в семи залах 4-го корпусу Лаври (Келії соборних старців), кожен із яких присвячений окремому аспекту доби Мазепи: Освітні та правові традиції Гетьманщини; Мистецтво та меценатство епохи Мазепи; Зброя та амуніція козацької старшини; Коштовності та одяг гетьманського двору; Стародруки, документи, грамоти; Побут і стиль життя української еліти XVII–XVIII ст.; Церковна реформа та духовний вплив Мазепи. Центральним акцентом є рідкісні оригінальні документи, предмети розкоші, зброя, ікони, старовинні книги й інші безцінні артефакти, частина з яких до цього зберігалася у приватних колекціях. Виставка містить артефакти, які уособлюють дух, життя і боротьбу доби Івана Мазепи. Це, зокрема, бойова шабля, що належала гетьману, з фондів Чернігівського історичного музею, парадна шабля кінця XVII століття із зображеннями ключових баром і військовій агресії! Деякі науковці та громадські діячі заперечують доцільність уживання терміна Київська Русь, посилаючись на те, що московити вигадали теорію переходу центру Русі з Києва до Владіміра та згодом до москви. Але не слід забувати, що “масковскіє теарєтікі” придумали ще зухваліший перехід владного центру вір Рима до Константинополя (“другого Рима”) й потім, як неважко передбачити їхню логіку… знову-таки до москви! За такою логікою (як підкреслює Юрій Мосенкіс) противники московитської експансії мали би відмовитися не тільки від терміна Київська Русь, а й… від назв Рима та Константинополя! Адже столиці Римської та Візантійської імперії у хворобливій московитській візії перетворилися всього лише на підготовчі етапи до появи москви як “третього Рима”. “А четвьортаму Риму нє бивать!” – оскаженіло гукають уже декілька століть московити, що гадають, начебто разом із візантійською принцесою московський князь Іван ІІІ успадкував і візантійську імперську владу. Але москва діставала дозвіл на князювання не з півдня, а зі сходу, і це була не візантійська “хартія”, а ординський “ярлик”. Державно-правовим спадкоємцем Київської Русі стала не владімірско-московська територія (завойована ордою, зовсім не самостійна і тим паче зовсім не Русь!), а Галицько-Волинська Русь, визнана в Європі як королівство. Для московитів нестерпно, що територіально Київська Русь – це сучасна Україна, а не “Залісся”, з якого вийшло дике ординсько-московське не стільки князівство, скільки ханство. Не випадково концепція “України=Руси” Михайла Грушевського так ненависна москвинам. Нині щодо найбільшої держави Європи ІХ-ХІІІ століть уживають різні назви – Русь, Київська Русь, Україна#Русь, Русь#Україна, княжа Русь, Давня Русь, Києворуська держава й навіть домонгольська Русь… Для уточнення можливостей дальшого їх функціонування в українській науці та публіцистиці необхідна, на наш погляд, наукова і суспільна дискусія. До інших найбрутальніше крадених москвою українських термінів належать “Мала Русь” і “Велика Русь”. Обидва терміни стосувалися візантійського бачення подій Русі, Литви та Польщі, а також шабля з клеймом династії Гіреїв, що свідчить про дипломатичні зв’язки тогочасної України з Кримським ханством. Кожна з них – не лише зразок зброї, а символ політичного вибору, честі й непокори імперській сваволі. Також тут можна побачити стиль життя еліт тієї доби через їхні книги, одяг, ікони, документи. Представлено й Царські врата з іконостаса Борисоглібського собору Чернігова. Всі ці реліквії дають змогу зрозуміти, як українці боролися за ідеал Козацької держави та її європейські норми. Ми живемо в європейській країні, і доба Мазепи дає найбільш підверджуючі експонати цього факту. Тут наше право на опір, якщо чиниться несправедливість, система військового самоуправління, підручники Києво-Могилянської академії. Вже понад 300 років постать Івана Мазепи лякає московію (росію) і надихає пишатись українців своїм легендарним геть-українських церковних областей (єпархій). Малою Руссю візантійські церковники називали Галицьку митрополію, а Великою Руссю – Київську митрополію. Ці терміни, як бачимо, не мали жодного стосунку не тільки до маніякального “вєлічія” московитів, а й узагалі до москви. З другого боку, в давнину “Великою Грецією” називали пізніші колонії власне Греції, а “Великою Моравією” так само не первісні чеські землі. А північно-східні околиці Русі справді були віддаленими колоніями Києва. Терміни крали, зовсім їх не розуміючи. А тим часом у фольклорі багатьох народів світу відомі легенди про перемогу розумних людей невеликого зросту над дурнями-велетнями. У давньоукраїнському фольклорі це оспівана літописом перемога отрока-кожум’яки над велетенським печенігом, у Біблії перемога маленького Давида над великим Голіафом. І часто великий за розмірами виявляється просто “колоссом на глиняних ногах”. Отже, не випадково аж до ХХ століття в Україні назва руський означала саме “український” без жодного стосунку до московитів. Тому читаймо літописи, читаймо Грушевського й жодним чином не піддаваймося брехливій північно-східній пропаганді!
маном. Ще у XVII–XVIII століттях Мазепа будував європейську Україну, яку знали та поважали у світі, був легендарним українським гетьманом, чия боротьба за свободу і права козацької держави стали історичним прецедентом загальноєвропейської історії. Гетьман мав величезний авторитет серед тогочасних європейських правителів, прославивши Україну як державу, яка має стійку європейську за духом і традиціями культуру. Його епоха стала базовою для розуміння, ким є українська нація. Іван Мазепа – це фундаментальна постать української історії, особистість неймовірної сили. Сьогодні, після століть забуття і прокляття москви, ми сприймаємо Мазепу як лідера, який зробив органічний для України вибір – у Європу. Іван Мазепа діяв правильно, в інтересах свої держави та своєї нації. Доказом цього є те, що росіяни століттями намагалися стерти пам’ять про нього, знищити всі пам’ятки, пов’язані з козацькою державою. Але не змогли ні до цього часу, не зможуть і нині! Власне, і сам Національний заповідник “Києво-Печерська Лавра” як місце проведення виставки є символом звільнення українців від ментальної російської окупації. Куратор виставки – Ярослав Затилюк. Меценати проєкту: ТОВ “Вела Трейд”, “Caparol”, БФ “Антонія і Феодосія Печерських”, Ярослав Огонесян, Роман Іванців.
Підготував Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
