Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “У рішенні театру це вистава не лише для підлітків, а й для дорослих – ідеальна для сімейного перегляду”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

У пошуках синього птаха

Слово Просвіти, №24 за 2025 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надано театром Вистава велика і вражає уяву: задіяні всі актори театральної трупи без винятку, написана авторська музика, живий план поєднується з величезною кількістю ляльок майже всіх систем – тростинні, планшетні, скафандрові, вертепні ляльки, а також ростові ляльки. “Синій птах” – одна з фундаментальних світових драматургій. Класика, яка не втрачає актуальності, бо вчить глядача про важливість розуміння суті явищ, почуттів, себе. У рішенні театру це вистава не лише для підлітків, а й для дорослих – ідеальна для сімейного перегляду, бо після неї точно буде що обговорити. Особливість постановки – її повна унікальність і самобутність: “Синій птах” – це 100% внутрішній продакшн театру. Текст адаптації, музика, хореографія, унікальні костюми, сценографія та акторське втілення – все це створено винятково командою Київського академічного театру ляльок. Про нову виставу говоримо з одним із авторів проєкту, режисером-постановником, директором – художнім керівником театру Ігорем Гулим. – Вже три з половиною роки ви очолюєте колектив театру. Що вдалося зробити за цей час? – Ми реформували репертуар, додали багато нових постановок: “Енеїда”, “Чарівник країни Оз”, “Дюймовочка а’Paris”, “Труфальдіно – слуга двох панів”, “Украдене щастя”, “Синій птах”, “Блогери в театрі” (дві версії: звичайна, яка йде впродовж року, та новорічна). За таким самим принципом у нас є вистава для наймолодших (віком 2+) “Пригоди бурундучків”, а на новорічний період – “Пригоди бурундучків: в пошуку свята”. Ми були учасниками фестивалів “Струс Фест”, “Ше.Фест”, “Мельпомена Таврії”. Наші актори отримували стипендії. Зокрема, нещодавно артист-ляльковод, провідний майстер сцени Юрій Фарафонов отримав стипендію міського голови Києва Віталія Кличка. Були подяки, інші відзнаки. Вдалося також покращити матеріально-технічну базу. – Ви мали раніше досвід напи= сання інсценівок та постановки вистав? – Це вже моя дванадцята вистава як режисера. У 2014 році здійснив постановку “До мурашок…”, 2015 – “Коханці” та “Ми їдемо, їдемо, їдемо…” (Центр культури і мистецтв СБУ), 2016 – “Обережно, жінки!” (Центр культури і мистецтв СБУ); 2017 – “Ритуальник” (Центр культури і мистецтв СБУ); 2018 – “Завтра у нас важливе шоу” (співпраця театру-студії “Терракот” та Національного цирку України); 2019 – “Суперсалат” (співпраця театру-студії “Терракот” та Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”); 2019 – “Сглаз” (співпраця театру-студії “Терракот” та Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”; 2021 – “Третій не зайвий, якщо…” (Будинок актора). У Київському академічному театрі ляльок я був одним із учасників постановки вистави “Енеїда” разом із Дмитром Драпіковським. Також долучився до створення вистав “Чарівник країни Оз” та “Дюймовочка в Парижі”. Хоча безпосередньо найбільше працював саме над “Синім птахом”. Маю певний досвід інсценувань. Цього разу працювали разом із Лідією Філовською. Вона тут і як режисерка, і як співавторка інсценування. Ми запатентували це інсценування і маємо на нього офіційне авторське право. – Чим вас так зацікавив цей твір, що вирішили його постави= ти? – Я шукав драматичний матеріал для постановки. Хотілося, щоб це була масштабна робота. А ще ця драматургія мала підійти для театру ляльок і для нашої трупи. Щоб це було цікаво художнику. Словом, аби всі зірки зійшлися. Згадав про Моріса Метерлінка. Почав перечитувати його “Синього птаха”. Зрозумів, що здійснити постановку за цим твором у драматичному театрі надзвичайно важко. Там, мабуть, не вийде так актуально і живо. А в театрі ляльок це зробити реальніше. Може бути цікавіше завдяки засобам виразності, які ми маємо у своєму арсеналі. Коли обрав п’єсу, то переговорив з головним художником. Він сказав, що йому це цікаво. До того ж у Миколи Данька це колись була дипломна робота. Але цього разу було зовсім інше рішення, адже від створення тієї роботи минуло понад 40 років. Почався творчий процес. П’єса була написана 120 років тому. Тож треба було її осучаснити, щось прибрати, щось додати. – Нині виставу зазвичай став= лять за два місяці, а у вас процес тривав пів року. – Матеріал дуже складний. Він літературний, малодієвий для п’єси. До того ж ми вирішили зробити виставу повністю вітчизняного виробництва. Тому композиторами виступили працівники нашого театру – Дмитро Шаламов, Микола Стрілецький та Денис Поляков. Вони писали музику до цієї вистави. Це потребувало багато часу. Плюс багато костюмів, декораційних рішень, ляльок. У виставі задіяна вся трупа театру. Є пару ролей, де маємо дублі. Але навіть якщо людина грає якусь роль, то той, хто у неї на дублі, виконує іншу. – Як відбувався сам процес створення вистави? – Спочатку була розмова з художником. Він сказав, що йому це цікаво. Тоді ми написали з Лідією Філовською інсценування в нашому режисерському баченні. Потім принесли це інсценування Миколі Даньку. До цього він уже почав робити ескізи. Коли він перечитав, то щось скорегував, після цього зробив макет. Ми зібралися на художню раду і обговорили, якою має бути вистава. Щось корегували, додавали… – Хотілося, аби ви трохи біль= ше розповіли про художника)по) становника. – Від нього багато що залежить. Микола Іванович – наша суперзірка. Він тонко відчуває потреби режисера, розуміє нашу сцену, працює в театрі 18 років. Добре знає всі технічні моменти. А ще це дуже талановита і творча людина з великим досвідом. Унікальність Миколи Івановича в тому, що він не тільки художник, а й сценограф, відчуває певну дієвість декораційних моментів. Періодично радить режисеру, як це втілити в життя. У нього й цього разу було багато цікавих рішень стосовно ляльок і костюмів. – Кого з виконавців варто виді= лити? – Всі актори молодці. З моєї суб’єктивної точки зору хочу виділити Вікторію Огородню, яка працює Феєю Берилюною, а потім Душею Ночі. У неї неабияке перевтілення. Навіть не всі наші працівники на перших прогонах розуміли, що це наша Вікторія. Вона дуже круто попрацювала над своїми ролями. Чудово справляється зі своїм завданням Юрій Фарафонов у ролі Душі Хліба. Мені здається, що це найкраща роль другого плану у виставі. А Ліана Хабелія- Забродіна прекрасно виконує роль Киці. У неї це виходить дуже органічно. Правильно потрапляє в образ Цукру Олександр Ворона. Як і Юрій Хетчиков – в образ Собаки. Суперкласну гру показали і виконавці головних ролей Катерина Шевчук і Артем Метельський. Загалом склався чудовий акторський ансамбль. Важко сказати, хто з них кращий, а хто гірший. Всі класно відпрацювали! – Ви вже згадували про музику. Що можете додати? – Для мене фантастичним відкриттям було те, що в нашому театрі працюють такі молоді талановиті люди. Вони вперше виступили саме в ролі композиторів, а не звукорежисерів. У них було багато роботи. Хлопцям потрібно було відчувати, чого хоче режисер, як це має бути в комбінації зі сценографією, костюмами, акторами, зі світлом. Це була марудна праця, але їм все вдалося. Вони на високопрофесійному рівні виконали цю роботу. Можна сказати, що наші композитори жили цією виставою. – Напевно, важливе значення у виставі має пластика? – Без Ганни Кийко навряд чи вдалося б досягти таких результатів. Вона була однією з рушійних сил, мала багато хореографічних рішень. Ми обрали жанр вистави фантасмагоричне дефіле. Цей вибір потім диктував певні пластичні рішення. Ганна давно працює в театрі, вона професіоналка високого рівня. Тонко відчуває театр, розуміє трупу і творчий процес. Знайти таку людину нелегко. Ганна не просто репетитор, а справді хореограф-постановник. Ще раз це довела в новій виставі. – Не можна не згадати і про світло. – Вважаю, що це велике досягнення Євгена Кюне, Олексія Маракуріна та Івана Ящука, які зробили справді круте світлове рішення. У виставі світло доповнює картинку, допомагає співіснувати на сцені, передає атмосферу. Таке нечасто вдається. – Мабуть, вистава дорога? – Така постановка – річ не дешева. Нам ніхто не допомагав, готували виставу за власні зароблені кошти. – Чи хотіли б показати її за межами театру? – Вистава дуже об’ємна. Навіть не знаю, чи це можливо. До того ж в Україні воєнний стан, триває війна. Словом, ми про це ще не думали. – Ви сказали, що маєте автор= ське право. А якщо ще хтось в Ук= раїні захоче поставити цю виста= ву? – Ми маємо авторське право саме на інсценування. А п’єсу можна знайти у вільному доступі. Якщо ж хтось зацікавиться саме інсценуванням, то будемо про це з ними говорити. Але не певен, що такі охочі знайдуться. Адже це інсценування робилося саме під наш театр, нашу трупу, наші реалії. Не думаю, що це підійде комусь так, як нам. А власне п’єсу може переробляти кожен. Авторське право вже не діє, бо Метерлінк помер понад 70 років тому. – Кому рекомендована для пе= регляду ця вистава? – Вистава 14+. До речі, п’єса є у програмі з позакласного читання із зарубіжної літератури у 10 класі. Це вже вибір учителя, вивчати цей твір чи ні. Можливо, дивитися виставу з 12 років, але не раніше. Для молодших дітей деякі моменти будуть лячними. До того ж вони не сповна зрозуміють якісь філософські та символічні моменти. – Що можете сказати щодо планів театру? – До кінця року хочемо випустити ще дві великі прем’єри. Це “Лісова пісня” Лесі Українки (орієнтовно середина вересня) і “Лускунчик” Гофмана (якщо складеться, то середина грудня). “Лісову пісню” ставитиме народний артист України, головний режисер Тернопільського академічного драматичного театру імені Тараса Шевченка Олег Мосійчук. А щодо “Лускунчика” хотів би потримати невелику інтригу. Думаю, буде сюрприз. Розмову продовжила режисер# ка Лідія Філовська: – Досвід робити над інсценуванням у мене був ще під час навчання в університеті. А інсценування “Синього птаха” – це перша велика робота. Працювала над проєктом разом з Ігорем Гулим. Нам дуже пощастило, адже ми прекрасно розуміємо одне одного. Наше світосприйняття подібне. Працювати вдвох було комфортно, не виникало жодних конфліктів. Майже однаково бачили цю історію. Почалося все у квітні минулого року. Пан Ігор спершу запропонував мені прочитати сам твір. Коли прочитала, то трохи очманіла (усміхається). Матеріал дуже об’ємний, багато персонажів. Спершу не розуміла, як це можна поставити. Він запропонував через декілька днів прочитати ще раз. Коли прочитала вдруге, то у мене потроху почала працювати фантазія, як це можна зробити. Ми зустрічалися для роботи з текстом впродовж трьох місяців. Сиділи по 5-7 годин і редагували. Зробили інсценування для дітей старшого віку та для дорослих. Прагнули загострити у виставі конфлікти. Як режисер свого часу поставила уривок “Територіальні води її ванни” за твором Сергія Жадана, що увійшов до вистави “Гагарін і Барселона” Київського національного академічного Молодого драматичного театру. Була присутньою на багатьох репетиціях Молодого театру, Малого драматичного театру, Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, Київського академічного театру ляльок. Все це дало мені теоретичні знання, до яких тепер додалася і практика. Сам репетиційний процес був надзвичайно цікавим. Як уже сказав пан Ігор, матеріал літературний, не дуже дієвий. Нам потрібно було придумувати в інсценуванні і під час репетицій дію. Актори доклали чимало зусиль, щоб придумати ці образи, аби вони були виразні та яскраві. У нас зібралася чудова команда, ми добре розуміли одне одного. Було багато розмов, разом читали про символізм та Метерлінка. Слухали лекції, передивлялися фільми, з яких черпали натхнення. Коли з’явилися декорації, працювати стало легше. Подяка за це художникам, модельєрам, бутафорам. Окремий пласт – робота композиторів. Музика у нас своя. Вважаю, що вийшло досить цікаво. Для колективу це великий крок уперед. Тут поєдналися театр ляльок і драматичний театр. Це вихід за певні рамки, пошук символізму в сучасному театрі ляльок. Мені здається, що з цим завданням ми впоралися, і я вже маю ідеї щодо наступних постановок. Для мене сам процес був дуже цікавий. Подобається шукати і знаходити, особливо те, чого немає в тексті. І, як на мене, кожному з команди вдалося знайти свого “синього птаха” в процесі роботи. А результат наших старань оцінить, звісно, глядач. Київський академічний театр ляльок “Замок на горі” презентував глядачам прем’єру – виставу “Синій птах” за мотивами п’єси Моріса Метерлінка.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин