Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Молода країна · “Це ми – щасливі досі У затишному безголоссі”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

“Хлюпни нам, море, свіжі лави…”

Слово Просвіти, №24 за 2026 рік

Юрій КОВАЛІВ, лавреат Шевченківської премії Нещодавно Молодіжний центр культурно-естетичного виховання (Мистецький салон) Київського національного університету імені Тараса Шевченка (директор – Євгенія Максименко, заступник директора – Д. Єфіменко, керівник центру – Е. Томільченко) провів конкурс поезії та авторської пісні, в якому взяли участь близько сорока студентів (переважно першокурсники) різних структурних підрозділів, Софія КУЗІНА Сузір’я дракона Холодної ночі я дивлюсь на твоє улюблене сузір’я дракона і знаю: Ти дивишся на нього вдома – У місті, яке називаєш містом-туманом Тож, кохана, сподіваюсь дракон передасть мої мрійливі слова Знаю, я знаю, ти чекаєш мій дзвінок: день 42 Люба, Я закарбую звучання твоїх слів у вигинах ліній на пальцях Якщо мене оглушить вибух – читатиму твій сміх Брайлем Навчуся чути твій шепіт у темноті Кохана, ще один виїзд, і, обіцяю, я зацілую на колінах усі синці Я приїду: десь між Великоднем і тактичними картами Ми говоритимемо про зміни місячного циклу Про життя у геополітичній шаховій партії Осипана туш – частинки космічного пилу Сьогодні існуємо тільки ти і я Весь наш світ – золота рибка у келисі. Я знаю, для апокаліпсису причин мільярд Та після кожного вибуху ми знову знайдемося У кожній з постапокаліптичних реальностей, серед вогню і пилу, ми переплетемося Обіцяю 17:14 *** Чи пам’ятає ніч гаряче дихання посеред грудневої заметілі? Чи пам’ятає тиша, розбита криками об кахельну підлогу квартири? Чи лишились щоденники, прокурені димом і залиті істеричними слізьми? Чи пам’ятає хтось із живих, що їхніми стежками торік ходили ми? В час, коли серпневі віршопади перетікають у похмурі зливи, Люди забувають все, що мали знати і очорнюють душі вразливі Ображають серця, закутані в холод, але клянуться під повнею місяця Що все повернеться до знайомої норми. Потерпи, скоро холод закінчиться. Але зима ніколи не минає безслідно Кожна лишає по шраму на тілі. Тому в грудневі заметілі Не бійся втрачати людей Бійся втратити себе, перекроївшись для чужих очей. 21:21 *** Тиша дихає легенями пропеченими З ран від куль тече гаряча кров серед них – Софія Кузіна (Інститут журналістики), Олеся Калениченко (історичний факультет), Валерій Солдатенко (історичний факультет), Маргарита Шевченко (Навчально-науковий інститут високих технологій), Анастасія Щербова (Навчально-науковий інститут філології). Вони подають свої перші, часом ще кострубаті спроби пера до газети “Слово Здається, сльози тут недоречні, Коли вмирає тиша від намов В тиші забуте майбутнє лишилось: Спільні мрії, накопичені речі, Якісь сухі квіти, подаровані кимось І листи про кохання беззаперечне В такі моменти у фільмах завжди падає дощ Забуваються ті, хто в історію не потрапив Сяють заходи останніх тьмяних сонць Дощ тієї ночі так і не покрапав 03:03 *** …Аромат землі, дощу і тютюну, Що зриває голос у моїй свідомості, Витісняє будь-яку логічну мету Адже ми на межі: такі близькі незнайомці Я готова прокурити легені до дір Все одно твій голос вибиває мій подих Принаймні сигарета огортає теплом, А я ніби відчуваю на собі твій дотик Я знаю, що ця осінь не принесе мені світла Не буде вогню, що зігріває у зливи Принаймні лишиться збірка віршів, Де я знову живу. Де я знову вразлива. 16:44 Олеся КАЛЕНИЧЕНКО *** Стільки в світі існує недосліджених досі речей, А з голови не виходить тільки колір твоїх очей. Десь на рівні свідомості проник і скрутився калачиком запах твого волосся, І цей феномен, ніким не вивчений, так мучить мене аж досі. А ти чув колись, що світовий океан досліджений тільки на два відсотки? Мені здавалось, що пройде час – і я пізнаю тебе трохи більше, хоча б на дотик. І не допоможуть ні книги, ні мій науковий ступінь, Сподівалась: буде легко визначити, А інформація виявилася недоступною. Ну чому я така приречена? Ну чому ти такий холодний? Я ж готова до довгого вивчення, До усіх камінців підводних. Я готова робити подвиги, Я готова відкрити очі. Мені байдуже на опіки, На тривалі безсонні ночі. Може, хтось допоможе схибити В прорахунках, напевно, вічних… Покажіть мені спосіб, рішення – Відректися від тих досліджень. Просвіти”. Тут і силабо-тоніка, і верлібри, тут і метафора, і душевна сповідь молодих авторів, які надають перевагу любовній ліриці як запоруці повноцінного життя під час російсько-української війни. Дехто з них зробив перші публікації, бере участь у літературно-мистецькому житті університету. Софія Кузіна надрукувала оповідання “Святотерпець” в альманасі Інституту журналістики “Святий Во- *** Закохаємось, ні, не в погляди, Не в зіниці очей полум’яні, Не в усмішки від сліз стомлені, Не в серця без причин ранені. Не згадаємо ночі пристрасні, Не насняться палкі доторки, Не любимо миттєвих спалахів, Вогняних та важких подихів. Закохаємось, але не докучимо, Не в мелодію, співану бардами, Не в щетину і не в кучері, Не в прогулянки довгі парками. Не в кав’ярні і не в виставки, Не в цукерки і не в прянощі, Не в готелі, в ночі обвитими, Не в парфумів розкішних пахощі. Покохаємо запах трав’яний, Запах спокою, запах вулиці, Де на розі, під сонцем ранішнім, Дві душі чомусь перетнулися. Пригадаєм відстані подолані, Коли серце стає кам’яне, Коли сльози в очах втомлених, Коли миті стають пам’яттю. Закарбуємо тихе “дякую”, Запах ранку і кави теплої, Ту розмову, легку, лагідну, Насолоду від слів впевнених. Закохаємось сильно, без пам’яті, І нехай не з першого погляду, Не з усмішки з очей полум’яних, А з палкого сердець дотику. Валерій СОЛДАТЕНКО У безголоссі Притулився, сповнений думок, Безвусий кіт До рясних білих пелюсток Абрикосових віт Не віриться, що це не міт Якому тисячі літ, Що це ми – щасливі досі У затишному безголоссі. Знову Ви знову завітали у мій сон, Моє кудлате кошенятко, Звабили на кавове горнятко Під шансон. Чому Ви? В цім краю. Мабуть, завжди впізнаю: Вашу темну кучеряву шаль, Магічні кавові зіниці, Обрамлені у кришталь, Мов з ювелірної крамниці. Між нашими очима звівся міст. У ньому – потаємний зміст, лодимир”. Анастасія Щербова оприлюднює власні вірші в телеґрамі під псевдонімом Дормі, частину з них дублює на платформі “Аркуш”. Маргарита Шевченко (псевдонім Кагтава клиса) – дизайнер та фотограф молодої літературно-мистецької організації “Провулок Графоманії”, отримала гран-прі на конкурсі “Авторської пісні та поезії” рідного університету (2026). Зграї сердечних зірок Оберемки щирих гілок, Які збирає піаніст, Коли настає мій піст. Пожежа Суомі Зелено-каре латаття Озер крейдяних Задивляється на багаття – Тан хвиль полум’яних. Чутно гру ліри, Коли очі тягнуться глядіти На присмалені зефіри, Невідомі диво-квіти. Бажає крейдяне Суомі Втонути в тій пожежі, Забути біль в утомі, Розірвати усі межі. Воно почервоніє від жаданих опіків – Наслідків ваших ніжних дотиків. Нехай Нехай пензлі лежать на білім підвіконні. Із свідків лише це довготелесе вікно. Візьми моє обличчя у свої долоні. Тепер я твій мольберт і твоє полотно... Маргарита ШЕВЧЕНКО Діалог на рейках Дорога у ліс далеченько несеться, дві рейки лежать, судини для серця. Кисень історій везуть у вагоні, А поїзд із вітром веде діалоги: “Куди-куди?” “Туди-туди” “Куди-туди?” “Туди-сюди” Пензлями плями довкола помазав, Там річка, там міст, там поле, там хата. Вокзал за вокзалом ритм відбивають Пісень, що потяг співає з вітрами. “Куди-куди?” “Туди-туди” “Куди-туди?” “Туди-сюди” По судинах біжать, із серця до серця. На хвильку спочинь, те куплене місце На кілька годин твій малесенький дім. Тож спочивай. Довезуть уві сні. Куди-куди? Туди-туди. Дорога лиш туди-сюди. Без назви Вилети з клітки. Крізь віконну раму, Змахни крильми й вперед Розімкни коло рутини. Папуга вже вільний. Його не навчиш Якомусь там трюку за смачні крихти, Чи дрібки зернини. Жодного імені. Лиш розмай з паперових листівок Де описаний птах якийсь сірий, Хоч казали: усміхнений.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин