Духовний простір · “Доля та Господь Бог подарували мені кілька зустрічей та співпрацю з видатною Особистістю і великим патріотом України”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Капелан Даниїл Кобилецький – перший настоятель церкви в Небелиці
Слово Просвіти, №24 за 2026 рік
Євген БУКЕТ
У 1829 році мешканці Небелиці Радомисльського повіту (тепер – Бучанський район на Київщині) вже не пам’ятали, коли саме була збудована їхня однопрестольна дерев’яна Миколаївська церква – “з дзвіницею, на чотирьох стовпах, міцна (крім дзвіниці), по-справжньому ще не зроблена”. Але аналіз збережених документів, зокрема, найдавнішої метричної книги (ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1012, спр. 942), яка розпочинається 6 вересня 1789 року, дає підстави стверджувати, що саме в той час місцеві парафіяни її й побудували. Також буквально напередодні, 25 серпня 1789 року, до Небелиці з Грузької був переведений уніатським офіціалом Трухлинським капелан Даниїл Кобилецький. Народився він у 1738 році в Чорториї у шляхетних батьків Івана та Параскеви Кобилецьких. Ще коли був хлопчиком, родина переїхала в село Корделівку на Поділлі, де він навчився грамоти і виконував обов’язки дяка. Коли йому було 27 років, 27 травня 1765 року одружився з Агафією, донькою Прокопія Мельника із сусіднього села Гущинці. У тестя в Гущинцях молода родина прожила два роки, а потім аж дев’ять років – у селі Баштечки, де платила чинш, як й інша тамтешня шляхта. Неодноразово Даниїл возив вирощений у маєтку хліб на продаж до османського Очакова. В останню таку подорож був обікрадений, не мав з чим вертатися додому і змушений був, щоб вижити, справляти обов’язки дяка в Очаківській Микільській церкві. Там після усунення місцевого священника був помічений під час огляду церкви генеральним візитатором протосингелом (понастирі. За висновком тамтешнього суперіора Погуролєцького офіціал Меленевський видав о. Даниїлу замість грамоти православного митрополита своє свідоцтво та 20 березня 1785 року направив його в Михайлівську парафію села Бесідка П’ятигірського повіту на допомогу тамтешньому настоятелю Точапському. Пробувши там сім місяців, перейшов на дев’ять місяців у помічники до декана Олександра Кулицького, а 17 лютого 1787 року був переведений у село Грузьку Київського повіту спостерігачем, де пробув майже три роки, доки парафія не отримала нового настоятеля. Потрапивши врешті 1789 року на власну парафію в Небелицю, о. Даниїл Кобилецький невдовзі (1794 рік) щиро зрадів можливості знову правити за православним обрядом. Звісно, обряд цей був не московський, а той, якому священник вивчився на півдні України. Через це його викликали на допит у червні 1800 року вже урядники православної російської церкви. Але через відсутність у Небелиці іншого священника о. Даниїлу дозволили там правити й надалі. До 16 січня 1814 року, коли все ж відсторонили, через старість. Спочив він 13
мічник правлячого єпископа в Константинопольській традиції) Кирилом і направлений до міста Каушани до православного Браїльського митрополита Іоакима, де після апробації в співах і читанні 20 липня 1779 року був рукоположений на священника Микільської церкви міста Очакова. А вже через рік (13 липня 1780 року) той же Іоаким за зразкову поведінку нагородив Даниїла Кобилецького протопопівським саном. В Очакові прожив він шість років, але через епідемію морової язви 1784 року змушений був вертатися до Баштечок. Пробувши там три місяці, священник хотів повернутися на свою парафію, але місцевий поміщик-деспозитор (розпорядник) Куровський, пригадавши йому втрачене зерно, не відпустив, а здав уніатам. У липні 1784 року в Радомислі уніатський офіціал Михайло Меленевський відібрав у о. Даниїла грамоту, дану при рукопокладенні на православного священника і змусив його приєднатися до унії. А за те, що правив за православним обрядом Константинопольської церкви, був покараний 15-денною реколекцією (усамітненням) в Лисянському василіанському мо-
Грамота Митрополита Іоакима від 13 липня 1780 року квітня 1818 року у віці 80 років, був похований на парафіяльному цвинтарі. Можна припустити, що в Небелиці Миколаївська церква саме тому, що Святий Миколай був патроном першої парафії о. Даниїла Кобилецького – священника, який страждав, але до останніх днів життя зберіг вірність Святій Апостольській Константинопольській церкві. У 1851 році замість старої тут побудовано нову церкву святого Миколая 6-го класу, яка володіла 35 десятинами землі. До її парафії належали Борівка та Комарівка. У 1904–1908 роках священником у Небелиці був представник відомої династії – о. Яків Петрович Кошиць. Парафіяльну школу в Небелиці заснували ще в 1842 році. Це найдавніша школа на теренах сучасної Макарівської громади, заснована російською імперією. Фінансувалася вона державою і готувала писарів для місцевих ланок державного управління.
Щоправда, проіснувала ця школа недовго. Вже в 1864 році при Миколаївській парафії було відкрито церковну школу нового типу для місцевих дітей. Її першим настоятелем був о. Стефан Захарович Рубанович. У 1897 році школа отримала нове приміщення. Якщо в 1875 році в Небелиці навчалося 15 хлопчиків, тов 1910-му – 61 хлопчик і одна дівчинка (детальніше про історію освіти в Небелиці можна прочитати в книзі Володимира Перерви “Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ – початку ХХ століття”, стор. 324–325). За радянської влади церкву перетворили на житлове приміщення, але 1992 року віруючі її повернули. Офіційно зареєстрували релігійну громаду 24 лютого 1993 року. На жаль, потрапила вона в московську духовну окупацію, де перебуває й досі. В пам’ять про першого духовного наставника, о. Даниїла Кобилецького, час це виправити.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
